Постанова

від 27.03.2024 по справі 705/5024/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Черкаси

справа № 705/5024/23 провадження № 22-ц/821/478/24 категорія 302030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.

суддів:Карпенко О.В., Василенко Л.І.

секретар: Ярошенко Б.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник позивачів адвокат Приходченко Олександр Вікторович

відповідач: Приватне підприємство «Дмитрушки»

представник відповідача адвокат Гейко Василь Анатолійович

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дмитрушки» про припинення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб шляхом розірвання договорів (емфітевзису).

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

20 вересня 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПП «Дмитрушки» про припинення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб шляхом розірвання договорів (емфітевзису).

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, щоміж ОСОБА_3 та ПП «Дмитрушки» було укладено Договори від 22 травня 2013 року про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб.

Предметами Договорів є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належали ОСОБА_3 на праві приватної власності і розташовані в с. Дмитрушки, Уманського району Черкаської області, площею 2,6269 га, кадастровий номер: 7124382500:03:000:0220, та площею 2,8645га, кадастровий номер: 7124382500:03:001:0429, та щодо яких ОСОБА_3 передав відповідачу право володіння та цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження ними.

Згідно пунктів 3.1. Договорів, сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цими Договорами встановлюється на невизначений строк (49 років).

22 травня 2013 року ОСОБА_3 передав Підприємству самі земельні ділянки, що підтверджується копіями актів прийому-передачі земельних ділянок від 22 травня 2013 року.

25 червня 2013 року державним реєстратором Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської обл. Пономаренко М.Ф. було здійснено реєстрацію права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису 1610140, 1612157.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями земельних ділянок є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

15 липня 2022 року позивачі керуючись підпунктом «в» пункту 5.2 Договорів, за допомогою оператора поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта» направили на адресу відповідача попередження про відмову від Договорів, якими зокрема повідомили про готовність відшкодування витрат, передбачених Договором у разі відмови від Договору та його дострокового розірвання, а також запропонували надіслати розрахунок обгрунтованої суми відшкодування витрат, які передбачені у разі дострокового розірвання Договору, разом із доказами таких розрахунків.

21 липня 2022 року відповідач отримав попередження про відмову від Договорів, однак, відповідь позивачам на вище наведені листи-попередження відповідач так і не направив, а земельні ділянки всупереч умовам Договорів не повернув позивачам.

Позивачі просили суд:

1) припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб кадастровий номер: 7124382500:03:000:0220, площею 2,6269 га державну реєстрацію якого здійснено 25 червня 2013 року за Приватним підприємством «Дмитрушки» шляхом розірвання договору від 22 травня 2013 року про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між ОСОБА_3 , та Приватним підприємством «Дмитрушки»;

2) припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб кадастровий номер: 7124382500:03:001:0429, площею 2,8645 га державну реєстрацію якого здійснено 25 червня 2013 року за Приватним підприємством «Дмитрушки» шляхом розірвання договору від 22 травня 2013 року про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладеного між ОСОБА_3 та Приватним підприємством «Дмитрушки»;

стягнути з Приватного підприємства «Дмитрушки» на користь ОСОБА_1 суму, понесених ним судових витрат, а саме: витрати на оплату судового збору - 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 11 000 грн.;

стягнути з Приватного підприємства «Дмитрушки» на користь ОСОБА_2 суму, понесених ним судових витрат, а саме: витрати на оплату судового збору - 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 11 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог позивачів відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до умов оспорюваних договорів емфітевзису, розділом 5 сторони передбачили підстави припинення дії або розірвання Договору.

Згідно п. 5.1 вказаних договорів емфітевзису договір припиняє свою дію у випадках: при набутті Підприємством земельної ділянки у власність в порядку, передбаченому ЗК України; викупу Власником емфітевтичного права; за інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Пунктом 5.2. вказаних Договорів цей Договір може бути розірваним: за взаємною згодою Сторін; за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством України; у разі відмови однієї із Сторін від Договору після попередження про це іншої Сторони не менше як за один рік, з відшкодуванням вище вказаних витрат (у випадку укладання Договору на невизначений строк).

Суд першої інстанції виходив з того, що для встановлення можливості розірвання спірних договорів необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладених договорів та фактичні обставини внаслідок неналежного їх виконання.

Суд врахував, що ЦК України не встановлює істотних умов для договору емфітевзису, тому при укладенні цього договору треба виходити з загальноприйнятих істотних умов для договорів - предмет, ціна та строк дії (стаття 638 ЦК України).

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що спірні договори емфітевзису містять істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк дії, при цьому, жодної з цих умов відповідачем не порушено. Договори укладено між сторонами на 49 років, тому посилання позивачів на підпункт «в» п. 5.2. договорів про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 22 травня 2013 року, щодо односторонньої відмови від договору, не дає підстав розірвання вище вказаних договорів в односторонньому порядку, оскільки поширюється лише на випадки укладання договору на невизначений строк.

Таким чином, на підставі достовірних, належних та допустимих доказів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про розірвання договору емфітевзису є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскаржили його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скаргамотивована тим,що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що відповідно до підпункту «в» пункту 5.2 Договорів, договори можуть бути розірвані у разі відмови однієї із сторін від Договору в разі попередження про це іншої сторони не менше як за один рік, з відшкодуванням вище вказаних витрат (у випадку укладання Договору на невизначений строк).

Даний пункт договорів містить можливість одностороннього розірвання договору, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій зі сторони землекористувача (відповідача).

Оскільки позивачі скористалися своїм правом, передбаченим підпунктом «в» пункту 5.2. Договорів емфітевзису, направили на адресу відповідача попередження про відмову від Договорів, які отримав 21 липня 2022 року, тому Договори є розірваними 21 липня 2023 року.

Оскільки суд першої інстанції вищевикладеного не врахував, тому є всі підстави для скасування судового рішення та прийняття постанови про задоволення позовних вимог позивачів.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ПП «Дмитрушки» - адвоката Гейко В.А. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.

ОСОБА_3 та ПП «Дмитрушки» 22 травня 2013 року при укладенні договорів емфітевзису дійшли спільної згоди, що встановлення строку дії договорів становить 49 років для кожного договору, що узгоджується зі змістом статті 19 ЗУ «про оренду землі». Отже термін договорів закінчується 14 вересня 2069 року. Жодного порушення зі сторони ПП «Дмитрушки» умов виконання договорів позивачами не наведено і судом встановлено не було.

Крім того, ОСОБА_3 в ході укладання договорів за його заявою було виплачено 44000 грн. по 22000 грн. за кожен із договорів як авансова виплата за користування земельними ділянками з 2013 по 2026 роки. Даний факт підтверджується невід`ємними додатками до договорів оренди землі від 22 травня 2013 року, які були погоджені та підписані сторонами.

Відтак, суд першої інстанції достовірно встановивши всі обставини справи дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивачів.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Судом першої інстанції встановлено, що 22 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ПП «Дмитрушки» було укладено два Договори про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Предметами Договорів є земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належали ОСОБА_3 на праві приватної власності і розташовані в с. Дмитрушки, Уманського району Черкаської області, площею 2,6269 га, кадастровий номер: 7124382500:03:000:0220, та площею 2,8645 га, кадастровий номер: 7124382500:03:001:0429, та щодо яких ОСОБА_3 передав відповідачу право володіння та цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження ними. Згідно пунктів 3.1. Договорів, сторони домовилися про те, що емфітевтичне право за цими Договорами встановлюється на невизначений строк (49 років) (а.с. 14-16,17-19).

22 травня 2013 року ОСОБА_3 передав Підприємству самі земельні ділянки, що підтверджується копіями актів прийому-передачі земельних ділянок (а.с. 20,21).

25 червня 2013 року державним реєстратором Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської обл. Пономаренко М.Ф. було здійснено реєстрацію права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису 1610140, 1612157 (а.с. 22, 23).

13 березня 2013 року, ОСОБА_3 перед укладанням договорів про встановлення права користування земельними ділянками для с/г потреб (емфітевзису) звернувся до ПП «Дмитрушки» із заявою в якій просив через скрутне матеріальне становище виплатити авансом орендну плату за період з 2013 року по 2026 рік, за належні йому на праві приватної власності земельні ділянки (паї) кадастровий номер 7124382500:03:001:0429 загальною площею 2,8645 га землі та земельною ділянкою кадастровий номер 7124382500:03:000:0220 загальною площею 2.6269 га.

Згідно Додатків № 1 до договорів оренди землі від 22 травня 2013 року, які були погоджені та підписані сторонами, ОСОБА_3 , як орендодавцю було виплачено по 22 000 грн. за кожну належну йому земельну ділянку (пай) в розрахунок авансової виплати за період з 2013 року по 2026 рік, що разом складає 44 000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями земельних ділянок після смерті останнього є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 24, 25, 26, 27).

15 липня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 керуючись підпунктом «в» пункту 5.2 Договорів, направили на адресу відповідача попередження про відмову від Договорів, якими зокрема повідомили про готовність відшкодування витрат, передбачених Договором у разі відмови від Договору та його дострокового розірвання, а також запропонували надіслати розрахунок обгрунтованої суми відшкодування витрат, які передбачені у разі дострокового розірвання Договору, разом із доказами таких розрахунків (а.с. 30, 31).

21 липня 2022 року відповідач отримав попередження про відмову від Договорів (а.с.32, 33). Відповідь на вище наведені листи-попередження суду сторонами не надано.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що для встановлення можливості розірвання спірних договорів необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладених договорів та фактичні обставини внаслідок неналежного їх виконання.

Договори укладено між сторонами на 49 років, тому посилання позивачів на підпункт «в» п. 5.2. договорів про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 22 травня 2013 року, щодо односторонньої відмови від договору, не дає підстав розірвання вище вказаних договорів в односторонньому порядку.

Перевіряючи мотиви судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною другою статті 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України (частина перша статті 1021 ЗК України).

Одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (пункт 3 частини першої статті 395 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої-другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підстави припинення емфітевзису визначені в статті 412 ЦК України та частині шостій статті 120-1 ЗК України.

Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

-поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

-спливу строку, на який було надано право користування;

-викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, перелік підстав для припинення емфітевзису, є невичерпним, оскільки Закон може передбачати інші підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такими є загальні підстави припинення речових прав, які можуть застосовуватись до емфітевзису, зокрема: загибель об`єкта емфітевтичного права фактичного характеру; визнання недійсним або розірвання договору; відмова від договору або його припинення за взаємною згодою сторін; конфіскація земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовували свої вимоги тим, що підпункт «в» пункту 5.2. оспорюваних договорів містить підставу розірвання договору в односторонньому порядку в разі відмови однієї зі сторін від Договору після попередження про це іншої сторони не менш як за один рік, з відшкодуванням вище вказаних витрат (у випадку укладання Договору на невизначений строк).

Позивачі зазначили, що вони не менше як за один рік повідомили відповідача шляхом надсилання йому попереджень про відмову від договорів, які відповідач отримав 21 липня 2022 року, тому договори є розірваними 21 липня 2023 року.

Аналогічного змісту доводи приведені і в апеляційній скарзі.

В заперечення обгрунтувань апеляційної скарги ПП «Дмитрушки» зазначило, що в рамках договорів про встановлення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 22 травня 2013 року відповідач не порушив жодного з умов Договорів, що покладені на підприємство, а саме по утриманні земельних ділянок, поліпшенні родючості грунту, своєчасності здійснення виплати за користування землею.

В Договорах сторони чітко визначили строк дії договорів - 49 років.

Суд апеляційної інстанції враховує, що однією з особливостей договору емфітевзису є те, що розмір плати і порядок її виплати (це може бути щомісячна плата чи одноразовий платіж) встановлюється сторонами у договорі на власний розсуд.

Якщо сторони обирають формат одноразової плати, то він встановлюється виходячи із нормативної грошової оцінки ділянки чи її ринкової вартості.

Крім того, правова природа договору емфітевзису полягає в довгостроковому (до 50 років) користуванні землею, незалежно від переходу права власності на ділянку.

Право користування земельною ділянкою, яке набуто за договором емфітевзису, зберігається незалежно від зміни власника і це є однією з ключових переваг такого договору.

В апеляційній скарзі позивачі зазначили, що максимальний строк на який законодавство України дозволяє укладати договори емфітевзису становить 50 років (стаття 408 ЦК України). Укладення Договорів емфітевзису у даній справі на 49 років позивачі вважають такими, що укладені на невизначений строк. Свою позицію обґрунтовують тим, що спадкодавець, укладаючи Договори на такий термін (пункти 3.1 Договорів) був повністю позбавлений можливості 49 років користуватися своїм конституційним правом на володіння, розпорядження та використання своїх земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції такі доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими, оскільки власник земельної ділянки ОСОБА_3 як спадкодавець за свого життя укладаючи відповідні Договори в 2013 році висловив своє волевиявлення в укладенні саме таких договорів. Договір емфітевзису відмінний за своєю природою звичайного від договору оренди землі саме укладенням на довготривалий строк і за змістом є більш гнучкіший щодо формулювання умов договору. Відповідну позицію висловив з цього приводу Верховний суд у своїй постанові від 26 травня 2021 року за наслідками розгляду справи № 153/19/19 (провадження № 61-13259св20).

Крім того, апеляційний суд також враховує, що позивачі не надали суду доказів того, що пункт 3.1 Договорів емфітевзису визнавався недійним в судовому порядку, таких вимог не заявлялося і при розгляді даної справи.

Тому, в даному випадку для встановлення можливості розірвання спірних договорів необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов Договорів, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладених договорів та фактичні обставини внаслідок неналежного їх виконання. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 308/3644/17 (провадження № 61-45833св18), від 03 липня 2019 року у справі № 289/2204/17 (провадження № 14-246цс19), від 15 квітня 2020 року у справі № 132/1959/18 (провадження № 61-16997св19), від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19 (провадження № 61-21536св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 468/1680/17-ц (провадження № 61-15469св19)).

Суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що відповідачем на підтвердження своїх вимог до відзиву на позовну заяву у справі додано докази того, що 13 березня 2013 року ОСОБА_3 перед укладенням Договорів емфітевзису звернувся до ПП «Дмитрушки» із заявою (а.с. 56) про виплату йому авансом орендної плати за період з 2013 року по 2026 роки.

Згідно з Додатками до Договорів від 22 травня 2013 року (а.с. 57, 58) ПП «Дмитрушки» розраховано оренду плату із врахуванням щорічного розміру орендної плати, утриманням прибуткового податку та визначено суму до видачі 22000 грн. за кожну земельну ділянку, що в сумі складає 44000 грн. в період з 2013 по 2026 рік. Додатки до договорів оренди землі були погоджені та підписані сторонами. Тому, дані докази свідчать про належне виконання умов Договорів відповідачем в частині виплати орендної плати. Позивачами такі доводи не спростовані як і не надано будь-яких інших доказів неналежного виконання істотних умов договорів.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першоюстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував всі обставини справи надав їм відповідну оцінку та дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людининаголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дмитрушки» про припинення права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб шляхом розірвання договорів (емфітевзису) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повногосудового рішення, в порядку та за умов визначенихЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 березня 2024 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко