Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 875/357/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

03 квітня 2024 року

м. Київ

Cправа № 875/357/24

Предметом цієї окремої думки судді є незгода судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Пєскова В. Г. з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк») на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024.

Оскаржуваною ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у задоволенні заяви АТ «Мегабанк» про видачу наказів на примусове виконання рішення третейського суду відмовлено.

АТ «Мегабанк» звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувану ухвалу Східного апеляційного господарського суду.

При цьому, АТ «Мегабанк», звертаючись не з апеляційною, а касаційною скаргою, посилається відповідно на норми Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу IV «Перегляд судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а не норми Глави 1 «Апеляційне провадження» того ж розділу ГПК України.

Разом з тим, АТ «Мегабанк» визначив у касаційній скарзі, що основною підставою для видачі наказів на примусове виконання рішення третейського суду у даному випадку є відсутність тих підстав, з якими закон (стаття 355 ГПК України) пов`язує неможливість видачі наказів на примусове виконання рішення третейського суду.

Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження у даному випадку з посиланням на відповідні норми, які регулюють саме касаційне провадження, у тому числі касаційні фільтри, які відсутні на стадії апеляційного провадження.

Видається, що Верховний Суд, дійшовши висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за касаційною скаргою АТ «Мегабанк» на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024, діяв безпідставно з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 352 ГПК України заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом.

Водночас, відповідно до частини другої статті 24 ГПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

Згідно з частиною другою статті 25 ГПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 356 ГПК України ухвала господарського суду про видачу або відмову у видачі наказу може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції для перегляду ухвал апеляційного господарського суду про відмову у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду є Верховний Суд, який діє як суд апеляційної інстанції.

У силу частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 355 ГПК України встановлено, що суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

У нинішній справі аналіз поданого процесуального звернення дає підстави встановити, на які факти та норми права посилається АТ «Мегабанк» як на підставу для скасування ухвали Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2024. Зокрема, у даному випадку, йдеться про обставини неможливості отримання Східним апеляційним господарським судом матеріалів третейської справи від третейського суду та застосування у розрізі цього пункту 8 статті 355 ГПК України як підстави для скасування оскаржуваної ухвали про відмову у видачі наказів на примусове виконання рішення третейського суду.

Таким чином у Верховного Суду були всі підстави для кваліфікації поданого процесуального звернення саме як апеляційної скарги, що зумовлює необхідність відкриття апеляційного провадження навіть у випадку, коли подане процесуальне звернення назване «касаційна скарга» замість «апеляційна скарга» і містить в собі посилання на норми права, які, у свою чергу, містяться у Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу IV «Перегляд судових рішень» ГПК України.

За загальною логікою звернення до Верховного Суду як суду касаційної інстанції з касаційною скаргою зумовлює вищі стандарти доступу до правосуддя, які виявляються у більш обмежених підставах для відкриття касаційного провадження порівняно з апеляційним провадженням. Тому у випадку, коли Верховний Суд діє як суд апеляційної інстанції, при цьому отримане процесуальне звернення зацікавленої сторони відповідає формальним ознакам апеляційної скарги, хоча й оформлене як касаційна скарга, суд повинен діяти у спосіб, який сприяв би скаржникові у доступі правосуддя, якщо подане звернення за своєю суттю може бути кваліфіковане як апеляційна скарга.

Суддя В. Пєсков