Ухвала

від 05.04.2024 по справі 2-6944/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 2-6944/11

провадження № 61-3832ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Буришиним Віталієм Васильовичем, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Ужгородської районної державної нотаріальної контори, Баранинської сільської ради Ужгородського району, третя особа - Ужгородське районне комунальне підприємство (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення фактів, визнання права на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Ужгородської районної державної нотаріальної контори, Баранинської сільської ради Ужгородського району, третя особа - Ужгородське районне комунальне підприємство (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення фактів, визнання права на спадщину.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження рішення виконавчого комітету Баранинської сільської ради від 04 лютого 2011 року № 4 «Про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 ».

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Баранинської сільської ради від 04 лютого 2011 року № 4 «Про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Гончаренко М. В. 31 березня 2011 року за № 3-238 ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього господарськими спорудами у АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У березні 2024 рокудо Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Буришиним В. В., на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявниками у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У якості підстав касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у тому числі, вказують пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте посилаючись на вказану підставу, заявники не зазначають щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.

Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Отже, заявникам необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Крім того, касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час уточнення позовних вимог) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час уточнення позовних вимог) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (114,70 грн).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Згідно із частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Ставка судового збору, що підлягала сплаті кожним позивачем при поданні позовної заяви за вимоги немайнового характеру становила 458,80 грн (1 147 грн * 0,1) * 4 = 458,80 грн).

Підпунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час уточнення позовних вимог) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (229,40 грн) та не більше 3 розмірі мінімальної заробітної плати (3 441 грн).

Судовий збір за вимоги про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна.

Отже, позивачі за позовні вимоги про визнання права власності на домоволодіння мають сплатити судовий збір, виходячи з вартості спірного нерухомого майна та розміру частки, на яку вони просять визнати за ними право власності.

Ураховуючи, що зі змісту поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень неможливо встановити ціну позову станом на день звернення до суду із вимогою майнового характеру (визнання права власності на домоволодіння), заявники зобов`язані самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору щодо вимоги майнового характеру з наданням відповідних доказів.

Отже, заявникам необхідно самостійно визначити і сплатити судовий збір за подання касаційної скарги з урахуванням усіх вимог майнового та немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Також касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки вона не відповідає формі і змісту касаційної скарги, визначених статтею 392 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте заявниками не зазначено відповідних відомостей щодо себе.

Також касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки

у порушення пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги заявником не додано копії скарги та доданих до неї матеріалів для всіх учасників справи.

Пунктом 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України визначено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

За таких обставин, заявникам необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявникам строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана їхнім представником - адвокатом Буришиним Віталієм Васильовичем, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець