Рішення

від 10.04.2024 по справі 941/1415/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Кропивницький Справа № 941/1415/21

провадження № 2-іс/340/6/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши матеріали у справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області (28300, смт. Петрове, Кіровоградська обл., вул. Центральна, 46, ЄДРПОУ 37324059)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ №43-к від 08.11.2021 року про відсторонення його від роботи;

- зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту відсторонення з 08.11.2021 року по 24.01.2022 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.11.2021 року його, головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку, було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, на підставі вищезазначеного наказу.

Вважає зазначений наказ незаконним, дискримінаційним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує його право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України та статтею 2 КЗпП України.

Зазначає, що законом не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19. Виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлено як обов`язкове, а тому відсторонення працівника від роботи на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Відповідач у відзиві вказав, що оскаржуваний наказ є правомірним, позивача відсторонено від роботи в зв`язку з ухиленням від проведення щеплення від СОVID-19. Натомість 25.01.2022 року позивач допущений до роботи, так як надав медичну довідку про щеплення проти COVID-19.

Ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.08.2023 року позовну заяву задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ №43-к від 08.11.2021 року начальника Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період його відсторонення від роботи.

Постановою Кропивницького апеляційного суду 21.12.2023 року апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області задоволено частково. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2023 року скасовано. Провадження у справі №941/1415/21 закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що справа №941/1415/21 підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до Кропивницького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17.01.2024 року заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією - задоволено. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за період відсторонення до Кіровоградського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

В результаті автоматичного розподілу відповідно до вимог ст.31 КАС України справу передано на розгляд судді Дегтярьовій С.В.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, суддею Дегтярьовою С.В. одноособово.

09.02.2024 року до суду надійшла уточнена позовна заява з додатковим аргументуванням.

26.02.2024 року надійшов відзив на позов, в якому вказано, що на час виникнення спірних правовідносин обов`язок роботодавця щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення було встановлено, як Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» так і постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096, якою передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Пунктом 41-б Постанови №1236 зобов`язано керівників державних органів (державної служби) відстороняти працівників та державних службовців шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Наказом МОЗ №2153, який набув чинності 08.11.2021 року, було затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники, в тому числі, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. Міністерство юстиції України зробило висновок, що Наказ МОЗ №2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

04.03.2024 року до суду надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив, в якій вказано, що позивач працював в окремому кабінеті сам з обмеженим доступом.

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд з`ясував такі обставини та дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 з 16.04.2020 року працює на посаді головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області (а.с.198 зв.).

27.10.2021 року наказом №308 Державна казначейська служба України зобов`язала начальників головних управлінь Державної казначейської України в областях та у м.Києві та осіб, на яких покладено виконання обов`язків начальників Головних управлінь, а також начальників управлінь Державної казначейської служби у районах, районах у містах, містах обласного значення, здійснити необхідні заходи, спрямовані на виконання пункту 41-б постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19" та забезпечити відсторонення від роботи працівників, що відмовились (ухиляються) від вакцинації (а.с.209).

З цим наказом позивача ознайомлено 28.10.2021 року під підпис (а.с.210).

28.10.2021 року позивач подав мотивовану письмову відмову від щеплення (а.с.211-212).

29.10.2021 року Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області прийнято наказ №35, яким наказано працівникам управління до 04.11.2021 року надати головному спеціалісту відділу звітності та бухгалтерського обліку документи, що підтверджують отримання повного курсу вакцинації від COVID-19, отримання однієї дози дводозної вакцини, однієї дози однодозної вакцини або медичні висновки про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 (а.с.208).

04.11.2021 року Управлінням Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської складено повідомлення ОСОБА_1 про необхідність пройти вакцинацію на COVID-19 (а.с.213).

08.11.2021 року комісією з працівників Управлінням державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської складено акт про те, що ОСОБА_1 вимог наказу від 29.10.2021 року №35 не виконав (а.с.214).

Наказом начальника Управління державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської № 43-к від 08.11.2021 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року до проходження профілактичного щеплення проти COVID-19 та надання відповідного документу або довідки про протипоказання (а.с.215).

Наказом начальника Управління державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської № 1-к від 25.01.2022 року позивача допущено до роботи з 25.01.2022 року, як такого, що надав медичну довідку про здійснення профілактичного щеплення проти COVID-19 (перша доза дводозної вакцини) (а.с.216).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої-третьої статті 30 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положеннями статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, наказом Міністерством охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

Частиною другою статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

За приписами пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09 грудня 2020 року, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року, зокрема, пунктом 41-б, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Приписами частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 46 КзпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Спірним питанням у цій справі є правомірність відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності підтвердження проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

Суд, перевіривши доводи позову, враховує, що Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 висловила правовий висновок, який підлягає врахуванню у цьому провадженні та полягає у наступному.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Надаючи відповідь на питання чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Водночас у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

-контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Судом встановлено, що позивач працює на посаді головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку Управління державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області та формально належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п.2 Посадової інструкції головного спеціаліста головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку Управління державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області, затвердженої 05.01.2021 року, головний спеціаліст:

- приймає, перевіряє та опрацьовує документи клієнтів Казначейства для підключені системи дистанційного обслуговування «Клієнт Казначейства - Казначейство»;

- надає консультаційну та практичну допомогу клієнтам Казначейства в використання електронних сервісів Казначейства (система дистанційного обслуговування «Кл Казначейства - Казначейство», система подання електронної звітності «Є-Звітність»);

- забезпечує організацію ремонту, технічного обслуговування комп`ютерної периферійної техніки;

- забезпечує моніторинг оновлень системи антивірусного захисту робочих станцій відокремлених робочих місць;

- надає консультаційну та практичну допомогу працівникам Казначейства в частині використання електронних сервісів, автоматизованих систем, інформаційних ресурсів комп`ютерної та периферійної техніки;

- забезпечує щоденний огляд та утримання в належному стані обладнання захищеної мережі передачі даних;

- забезпечує оформлення заявок для надання та скасування доступу працівникам Управління до інформаційно-телекомунікаційної системи Казначейства;

- забезпечує організацію використання кваліфікованих довірчих послуг працівниками Управління;

- здійснює комплекс заходів із створення резервних копій для можливості відновлення програмного забезпечення та файлів технологічного комп`ютера;

- дотримується базових принципів функціонування та політики безпеки інформаційно-телекомунікаційної системи Казначейства;

- дотримується ведення затвердженої номенклатури справ відділу звітності та бухгалтерського обліку та дотримання встановленого порядку роботи з документами з моменту їх створення або надходження до передачі в архів;

- по результатах перевірок розробляє пропозиції по усуненню виявлених недоліків;

- виконує інші доручення начальника відділу, начальника управління, які стосуються виконання завдань покладених на головного спеціаліста;

- проводить систематизацію законодавчого матеріалу, пов`язаного з виконанням покладених завдань на головного спеціаліста.

Відповідач повідомив суду, що робоче місце позивача знаходиться на другому поверсі приміщення Управління Казначейства в кабінеті розміром 30,6 кв.м., де крім нього працюють чотири працівники Управління Казначейства. Крім того, позивач протягом робочого дня контактує з іншими працівниками Управління казначейства.

Відповідач вказав, що відповідно Правил застосування кваліфікованих електронних довірчих послуг та організації захисту електронних платіжних документів відповідальним особам органів ДКСУ, суворо заборонено виносити за межі контрольованої зони - території органу ДКСУ, на якій унеможливлено несанкціоноване і неконтрольоване перебування сторонніх осіб та розміщення технічних засобів органу ДКСУ захищеного носія особистих ключів з метою недопущення компрометації особистого ключа та втрати матеріальних цінностей, що належать Державній казначейській службі України.

Отже, враховуючи посадові обов`язки позивача та базові принци функціонування та політики безпеки інформаційно-телекомунікаційної системи Державної казначейської служби України, відповідач вважає, що виконання позивачем посадових обов`язків дистанційно/надомно неможливо.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що згідно заяви про зміну статусу кваліфікованого сертифіката відкритого ключа електронного підпису чи печатки від 20 жовтня 2021 року дія кваліфікованого електронного підпису позивача була скасована в зв`язку з закінченням повноважень. Тому позивач не міг допустити компрометації особистого ключа та втрати матеріальних цінностей, а також не міг надавати кваліфіковані електронні довірчі послуги (а.с.231). Також позивач вказав, що він повністю автоматизував основні робочі процеси відповідача. Це було доведено тим, що на період відсторонення позивача не виникало необхідності у втручанні інших (Головного Управління) осіб в функціонування та політику безпеки інформаційно-телекомунікаційної системи Державної казначейської служби України. Відповідно Позивач надавав консультаційні та практичні допомоги клієнтам Казначейства в частині використання електронних сервісів Казначейства виключно по телефону та за допомогою електронної пошти.

Даних обставин відповідачем не спростовано.

Суд вважає, що з огляду на посилання на неможливість працювати дистанційно, відповідач не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, відповідних обмежень у контакті з позивачем відповідач не розглядав та не встановлював.

Окрім цього, відповідач вказав, що в Управлінні Казначейства на обслуговуванні знаходиться 32 розпорядника та 12 одержувачів бюджетних коштів (бюджетні установи організації), з представниками яких систематично відбуваються безпосередні контакти під час виконання посадових обов`язків.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що на період карантину для розпорядників та одержувачів бюджетних коштів Управління Казначейства видало оголошення:

«ШАНОВНІ КЛІЄНТИ! На період дії карантину вхід до адмінприміщень обмежено. Всі документи залишайте, будь ласка, в ячейках. Консультації надаються лише в телефонному режимі».

Даних обставин відповідач не спростував.

При цьому суд бере до уваги той факт, що подібні оголошення були розміщені майже в усіх установах та організаціях, в тому числі, і в суді, що є загальновідомим фактом, доступ відвідувачів до приміщень був обмежений.

Відповідачем не доведено перед судом фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, і докази протилежного відповідач не надав.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в Управлінні державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Ураховуючи наведене, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність визнання незаконним та скасування наказу в частині відсторонення позивача від роботи.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогійний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21.

Разом з цим, відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

За змістом частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Наведене положення КЗпП України застосовується судом з урахуванням положень частини 6 статті 7 КАС України, у відповідності до якого у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У той же час, суд вказує, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області середньоденна заробітна плата позивача за два календарних місця, що передувало відстороненню від роботи (вересень-жовтень 2021 року) становить 748,73 грн.

Датою відсторонення позивача від роботи є 08.11.2021 року, датою відновлення виконання посадових обов`язків 25.01.2022 року.

Звідси слідує, що середній заробіток за час протиправного відсторонення від роботи позивача становить: 748,73 х 53 (робочих днів) 39 682,69 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, яка підлягає стягненню на її користь становить 39 682,69 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд вказує, що рішення в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу (протиправного відсторонення від роботи) у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи середню кількість робочих днів у місяці, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення 16 472,06 грн. (22 х 748,73 грн.)

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 72 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, оскільки, позовні вимоги щодо середнього заробітну належить задовольнити у спосіб стягнення коштів, а не у спосіб зобов`язання їх виплатити, як просить позивач.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 371 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області №43-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області (ЄДРПОУ 37324059) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року по 24.01.2022 року включно в сумі 39 682,69 грн. з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення 16472,06 грн. (сума стягнення за один місяць) з Управління Державної казначейської служби України у Петрівському районі Кіровоградської області (ЄДРПОУ 37324059) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА