Постанова

від 10.04.2024 по справі 362/185/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 362/185/21

провадження № 61-9320 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як законний представник малолітньої ОСОБА_5 ;

третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - на постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітньої ОСОБА_5 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_4 , третя особа - Васильківська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості спадкування.

Позовна заява обґрунтована тим, що 06 липня 2013 року вона познайомилась із ОСОБА_3 , а з жовтня 2014 року вони почали проживати як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі, яку вона орендувала, за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, придбавали майно в інтересах сім`ї. У подальшому вони проживали у м. Очаків за місцем проходження служби ОСОБА_3 та у м. Одесі, де ОСОБА_3 проходив лікування та реабілітацію після отриманого 29 липня 2015 року поранення. Після демобілізації ОСОБА_3 з армії, протягом 2016-2020 років вони проживали разом із ним у квартирі, придбаній її батьком, за адресою: АДРЕСА_2 , у якій ОСОБА_3 був зареєстрований з 02 квітня 2018 року, або у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , який належав ОСОБА_3 . Шлюб не реєстрували, оскільки його діти від попереднього шлюбу - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 негативно ставилися до їх відносин і він хотів уникнути ще більшого напруження у відносинах з ними.

Після поранення та маючи супутні захворювання ОСОБА_3 часто хворів, а у 2017 році йому був поставлений діагноз «рак легень», у зв`язку з чим він потребував сторонньої допомоги, яку вона йому постійно надавала, доглядала за ним, готувала їжу та забезпечувала побут, надавала моральну підтримку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно. Вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як дружина померлого спадкодавця, де їй було роз`яснено, що їй потрібно довести факт подружніх відносин у судовому порядку.

Оскільки протягом тривалого часу і до дня смерті вона опікувалася, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу ОСОБА_3 , який через тяжку хворобу був у безпорадному стані, вважала, що черговість спадкування після померлого ОСОБА_3 має бути змінена з четвертої черги спадкування на першу чергу спадкування.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у період з жовтня 2014 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 ; змінити їй черговість спадкування після померлого ОСОБА_3 з четвертої черги спадкування на першу чергу спадкування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання з вересня 2017 року по 07 липня 2020 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи частково позов в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2017 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому судом встановлено, що з 2014 року до середини 2017 року ОСОБА_3 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 - матір`ю його дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також підтримував близькі, сімейні стосунки з колишньою дружиною ОСОБА_7 .

Щодо позовних вимог про зміну черговості спадкування, суд першої інстанції зазначив, що ці вимоги є похідними від встановлення факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до дати смерті останнього відповідно до статті 1259 ЦК України, що за обставинами цієї справи судом не встановлено. Також позивачкою не доведено обставини перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані протягом тривалого і безперервного часу, який би потребував стороннього догляду зі сторони інших осіб, зокрема ОСОБА_1 Майже до кінця свого життя ОСОБА_3 самостійно керував автомобілем, відвідував фітнес-клуб, здійснював неодноразові подорожі за кордон у 2017 та 2019 роках. Позивачем також не надано доказів на підтвердження того, що вона матеріально забезпечувала ОСОБА_3 та у неї була така фінансова можливість. При цьому із наданих сторонами доказів, зокрема, виписок за рахунками ОСОБА_3 , судом встановлена наявність у останнього самостійного фінансового доходу та здатність самостійно себе утримувати та забезпечувати умови свого життя і необхідні потреби.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, виходив із відсутності сукупності обставин, які відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування.

Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 квітня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про стягнення з відповідачів судових витрат; покладено на ОСОБА_1 судові витрати в сумі 69 102 грн.

Відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про стягнення з позивачки судових витрат; покладено на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати в сумі 75 000 грн в рівних частках.

Відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , поданої в інтересах ОСОБА_5 , про стягнення з позивачки судових витрат; покладено на ОСОБА_5 судові витрати в сумі 71 600грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність покладення судового збору та інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_10 задоволено частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2022 року змінено в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з липня 2015 року по 07 липня 2020 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопозивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з липня 2015 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 і ОСОБА_3 мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати на житло, його ремонт, лікування та поїздки, турбувалися один про одного, що підтверджує реальність їх сімейних відносин у вказаний період.

Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , зокрема, підтвердили, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 у м. Очаків, де останній проходив військову службу, доглядала останнього, коли він у вересні 2015 року проходив лікування у Одеському військовому шпиталі після отриманого 29 липня 2015 року порання. При цьому, своїм побратимам ОСОБА_3 представляв ОСОБА_1 як дружину.

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , зокрема, підтвердили, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом як чоловік та дружина, мали спільний побут, турбувалися один про одного. Після звільнення з військової служби ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом у її квартирі АДРЕСА_4 , а вихідні дні вони проводили у будинку в с. Іванковічі.

Висновок суду першої інстанції про те, що протягом 2014-2020 років ОСОБА_3 підтримував близькі стосунки з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , мав взаємні права та обов`язки, не ґрунтується на обставинах справи та наданих суду доказах.

Водночас, суду надані фотокартки у підтвердження спільних поїздок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , святкування свят та днів народження, починаючи з липня 2015 року, що у сукупності з іншими доказами та поясненнями свідків свідчить про існування між ними відносин, притаманних подружжю, саме з липня 2015 року по день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України не було предметом апеляційного перегляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року й залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 362/185/21 із Васильківського міськрайонного суду Київської області.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з липня 2015 року, не врахував пояснення свідків- хрещеної матері та няні спільної ОСОБА_19 та ОСОБА_3 дитини - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які вказали, що до вересня 2017 року спадкодавець проживав однією сім`єю з ОСОБА_19 у квартирі АДРЕСА_5 , яку вони придбали разом у 2013 році, мали взаємні права та обов`язки, спільний побут та бюджет, виховували дитину. Усі свої дні народження та дні народження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі у 2015-2016 роках, спадкодавець святкував разом з дитиною та її матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними фотокартками. Вказаним, на думку заявника, спростовується висновки апеляційного суду щодо проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю з липня 2015 року. Вказує, що висновки апеляційного суду зроблено лише на підставі пояснень декількох свідків та фотокарток спільних подорожей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , період створення яких визначити неможливо.

Водночас судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3

14 липня 2020 року за заявою ОСОБА_1 . Васильківською районною державної нотаріальною конторою Київської області заведена спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_3 .

Заповіту на випадок своєї смерті ОСОБА_3 не залишив. Спадкоємцями першої черги після його смерті є діти - відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які спадщину прийняли.

Встановлено, що 14 лютого 2015 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу, яку з 20 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року проходив у військовій частині, яка була розміщена у м. Очаків Миколаївської області. Під час проходження військової служби ОСОБА_3 проживав у АДРЕСА_6 .

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_22 вказана квартира належала його померлій дружині, орендувалася ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору від 30 травня 2015 року, який не зберігся.

29 липня 2015 року під час виконання бойового завдання ОСОБА_3 отримав поранення та був звільнений з військової служби у запис за станом здоров`я.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 підтвердили, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 у м. Очаків, де останній проходив військову службу, доглядала останнього, коли він у вересні 2015 року проходив лікування у Одеському військовому шпиталі після отриманого 29 липня 2015 року порання. При цьому, своїм побратимам ОСОБА_3 представляв ОСОБА_1 як дружину.

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтвердили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали разом як чоловік та дружина, мали спільний побут, турбувалися один про одного. Після звільнення з військової служби ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом у її квартирі АДРЕСА_4 , а вихідні дні вони проводили у будинку в с. Іванковічі.

Згідно з наданої суду медичної документації вбачається, що починаючи з вересня 2016 року ОСОБА_3 часто хворів, проходив стаціонарне лікування у військовому шпиталі у м. Києві; у медичних картках стаціонарного хворого Національного військово-медичного клінічного центра «ГВКГ» № 23060 за період лікування з 27 вересня 2016 року по 13 жовтня 2016 року, № 30225 за період лікування з 09 грудня 2016 року по 23 грудня 2016 року, № 8954/269 за період лікування з 05 квітня 2017 року по 26 квітня 2017 року, № 20418 за період лікування з 22 серпня 2017 року по 01 вересня 2017 року контактною особою ОСОБА_3 зазначена його дружина ОСОБА_23 .

Крім того, суду надано фотокартки у підтвердження спільних поїздок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , святкування свят та днів народження, перебування у м. Очаків, у період з липня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскільки постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2017 року по 07 липня 2020 року не оскаржується, то відповідно до статті 400 ЦПК України її законність в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 14 ЦПК України).

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 554/8629/17 (провадження № 61-3012св21).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з липня 2015 року по 07 липня 2020 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, здійснювали спільні витрати на житло, його ремонт, лікування та поїздки, тобто у період з липня 2015 року по 07 липня 2020 року між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 лютого 2015 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу, яку з 20 квітня 2015 року по 05 квітня 2016 року проходив у військовій частині, яка була розміщена у м. Очаків Миколаївської області.

Під час проходження військової служби ОСОБА_3 проживав у АДРЕСА_6 .

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_22 вказану квартиру ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору від 30 травня 2015 року.

29 липня 2015 року під час виконання бойового завдання ОСОБА_3 отримав поранення та був звільнений з військової служби у запис за станом здоров`я.

Апеляційним судом враховано пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 у м. Очаків, де останній проходив військову службу, доглядала останнього, коли він у вересні 2015 року проходив лікування у Одеському військовому шпиталі після отриманого 29 липня 2015 року порання. При цьому, своїм побратимам ОСОБА_3 представляв ОСОБА_1 як дружину. Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , підтвердили, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом як чоловік та дружина, мали спільний побут, турбувалися один про одного. Після звільнення з військової служби ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом у її квартирі АДРЕСА_4 , а вихідні дні вони проводили у будинку в с. Іванковічі.

Вказані обставини ОСОБА_4 не спростовано, остання не надала будь-яких належних та допустимих доказів проживання разом з ОСОБА_3 у м. Очаків під час проходження ним військової служби у 2015-2016 роках та у м. Одесі під час проходження ним лікування після отриманого у липні 2015 року поранення, тобто не довела обставини проживання зі спадкодавцем у спірний період, на які вона посилалася як на підставу своїх заперечень, що є її обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України.

Судом апеляційної інстанції досліджено та надано належну оцінку наданим позивачкою на підтвердження своїх доводів письмовим доказам, зокрема, фотокарткам спільних з ОСОБА_3 поїздок, святкування свят та днів народження, починаючи з липня 2015 року (а. с. 78-179, т. 1). Крім того, факт спільних подорожей ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за період з травня 2016 року по березень 2019 року підтверджується даними їх закордонних паспортів (а. с. 14-17, т. 2), що спростовує доводи касаційної скарги щодо проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 по вересень 2017 року включно.

Апеляційним судом також надана належна оцінка медичній документації, зокрема, випискам із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_3 за період з вересня 2016 року по липень 2019 року (а. с. 28, 30, 32, 34, 36, 43, 52, 66, т. 1), у яких контактною особою ОСОБА_3 зазначена його дружина ОСОБА_23 та його постійне місце проживання/перебування у квартирі АДРЕСА_4 , яка належить позивачці ОСОБА_1 .

Отже суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, урахувавши пояснення свідків, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 доведено факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу саме з липня 2015 року по день смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Верховний Суд звертає увагу, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України; встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини дає особі право на спадкування за законом у четверту чергу спадкування.

Отже встановлення апеляційним судом факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з липня 2015 року по 07 липня 2020 року, що дає підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , не порушує права та інтереси малолітньої ОСОБА_5 , як спадкоємця першої черги після померлого спадкодавця. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо зміни черговості спадкування після померлого ОСОБА_3 з четвертої черги на першу чергу спадкування набрало законної сили та позивачкою не оскаржувалось.

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович