Рішення

від 08.04.2024 по справі 752/13857/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13857/22

Провадження № 2/752/1225/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 квітня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА», в якому просила:

- зобов`язати ТОВ « ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої в повному обсязі заробітної плати в сумі 71 699,52 грн з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 126 123,90 грн;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити компенсацію днів невикористаної відпустки з огляду на законну вимогу здійснити доплату частини зарплатні у зв`язку із коригуванням розрахунку за період жовтень-листопад 2021 року; березень-травень 2022 року; нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів у сумі 18 296,76 грн з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів у розмірі 2 974,32 грн;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» компенсувати завдану моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн;

- стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн та на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

ОСОБА_1 позов мотивувала тим, що вона працювала вчителем англійської мови в ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» за трудовим договором.

31.05.2022 року її звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, проте, розрахунки при звільненні не проведені, заборгованість із заробітної плати не погашена, не виплачено компенсації за невикористані дні відпустки, при цьому, відповідач змінив умови оплати праці в бік погіршення без її належного повідомлення в передбачені законодавством строки, чим їй також завдано моральної шкоди.

В зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою від 02.11.2022 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін на 26.01.2023 року (т. 1, а.с. 81-81, 88-89).

Заочним рішенням від 26.01.2023 року вказаний позов ОСОБА_1 задоволено (т. 1, а.с. 94-112).

Ухвалою суду від 16.05.2023 року заяву директора ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26.01.2023 року в указаній справі, задоволено та вказане заочне рішення скасовано. Призначено в справі підготовче судове засідання (т. 1, а.с. 195-200).

15.06.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на вказаний позов, у якому адвокат Овчаренко Л.Г. просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що вимоги не відповідають фактичним обставинам справи; роботодавцем не погіршувалися умови праці ОСОБА_1 ; позивач перебувала за межами м. Києва та не могла належним чином виконувати свої трудові обов`язки; в день звільнення позивач не працювала; на момент отримання відповідачем вимоги від ОСОБА_1 у нього заборгованості перед позивачем не існувало; розмір заявленої до стягнення суми середнього заробітку є непропорційним та несправедливим щодо роботодавця; до правовідносин застосовується ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору; вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від решти вимог, а тому в зв`язку з відмовою в задоволенні основних вимог, правових підстав для відшкодування моральної шкоди немає (т. 1, а.с. 203-218).

10.08.2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача на вказану позовну заяву, в якій адвокат Бондаренко С.В., вказує на неможливості забезпечення роботодавцем виконання трудових функцій працівників у зв`язку з проведенням бойових дій в м. Києві; відповідач не повідомляв ОСОБА_1 про зміну тарифної схеми оплати праці; позбавлення виплат надбавки повинно відбуватись лише у випадках і за умов, передбачених нормативно-правовими актами роботодавця, а зміна діючих умов оплати праці в бік погіршення внесені відповідачем в односторонньому порядку; запровадження на підприємстві дистанційної роботи не є підставою для скорочення заробітної плати; позивач працювала 31.05.2022 року в режимі дистанційної роботи (т. 2, а.с. 10-19).

Ухвалою від 21.08.2023 року підготовче провадження в указаній справі закрито та призначено судовий розгляд справи (т. 2, а.с. 55).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Бондаренко С.В. позов підтримала та просила задовольнити, посилаючись на обґрунтування, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Овчаренко Л.Г. позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову на підставі доводів та обґрунтувань, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що педагоги та адміністрація ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» комунікують через електронне середовище «Microsoft Teams» Office 365; заднім числом не можливе втручання в електронне середовище «Microsoft Teams» Office 365.

Заслухавши представників сторін, покази свідка, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.09.2020 року між ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» та ОСОБА_1 укладено трудовий контракт з педагогічним працівником. Термін дії контракту: з 01.09.2020 року до 31.05.2021 року (т. 1, а.с. 45-47).

01.09.2021 року між позивачем як педагогічним працівником та відповідачем, укладено трудовий контракт. Термін дії контракту: з 01.09.2021 року до 31.05.2022 року (т. 1, а.с. 42-44).

Власним підписом ОСОБА_1 підтвердила ознайомлення та волевиявлення на підписання трудового договору.

Сторони п.п. 2.1 п. 2 трудового договору погодили, що школа доручає, а спеціаліст бере на себе виконання обов`язків вчителя англійської мови, у відповідності до вимог п.п. 2.3.8 п.п. 2.3 п. 2, п.п. 5.5. п. 5 веде навчальну та ділову документацію школи (журнали в HumanTeams), створює контент уроків в Human, комунікує з колегами, учнями, батьками в електронному середовищі «Microsoft Teams» в Office 365, веде облік і контроль відвідування учнями навчальних занять, веде позакласну виховну роботу.

Крім того, позивач та відповідач погодили п.п.п. 7.1.1. п.п.7.1. п. 7 трудового договору, що ОСОБА_1 встановлюється 8-ми годинний робочий день відповідно до режиму роботи Школи (час виконання робіт за контрактом) і відповідно до п.п. 8.1. п. 8 за виконання обов`язків, передбачених контрактом, позивачу встановлюється заробітна плата, яка складається з: оклад в розмірі 24 000,00 грн (в т.ч. 19,5 % обов`язкових податків та зборів), надбавка в розмірі 7 100,00 грн (в т.ч. 19,5 % обов`язкових податків та зборів).

Наказом ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» № 86К від 31.05.2022 року ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, звільнено 31.05.2022 року, в зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава: трудовий контракт від 01.09.2021 року між ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» і ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 48).

У табелях обліку використання робочого часу в ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» наявна інформація про явки та неявки ОСОБА_1 на роботі:

- жовтень 2021 року: 17 відпрацьованих днів (136 годин), 3 дні (23 години) неявки з нез`ясованих причин (т. 1 а.с. 219);

- березень 2022 року: 11 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 19 годин, 7 днів неявки з нез`ясованих причин, 3 дні інші причини неявок, всього 10 днів неявок (т. 1, а.с. 232 );

- квітень 2022 року: 17 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 26 годин, 4 дні інші причини неявок (т. 1, а.с. 233);

- травень 2022 року: 17 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 26 годин, 5 днів інші причини неявок (т. 1 а.с. 234).

Згідно довідки ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» від 12.07.2022 року № 25 ОСОБА_1 отримала дохід: за період з червня 2021 року по травень 2022 року в розмірі 347 189,43грн, за жовтень 2021 року - 26 500,00 грн; за листопад 2021 року - 13 090,91 грн; за березень 2022 року - 13 505,47 грн; за квітень 2022 року - 8 186,64 грн; за травень 2022 року - 68 001,90 грн (т. 1, а.с. 55).

Обставини того, що ОСОБА_1 працювала на умовах строкового трудового договору, та її звільнення із підстав його розірвання в зв`язку із закінченням строку дії (п. 2 ст. 36 КЗпП України), позивачем не оспорюються.

Перш за все, щодо дотримання позивачем ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду за вирішенням вказаного трудового спору, суд вказує, що звільнення позивача та її звернення до суду відбулося у період дії карантину, а відповідно до п. 1 Гл. XIX «Прикінцевих положень» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону № 108/95-ВР за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У ст. 12 Закону №108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року,ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Вищевказані загальні положення щодо заробітної плати висвітлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року в справі № 755/12623/19.

Крім того, Главою XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX), цей закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці (ч. 1 ст. 7 вищевказаного Закону).

Крім того, спеціальним нормативно-правовим актом передбачено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором (ч. 1 ст. 10 Закону № 2136-IX).

З аналізу матеріалів цивільної справи вбачається, що роботодавцем за згодою працівника встановлено ОСОБА_1 8-ми годинний робочий день, 40-годинний робочий тиждень з графіком роботи з понеділка по п`ятницю, що свідчить про залежність отриманої позивачем заробітної плати від фактично відпрацьованого нею часу.

Матеріали справи не містять доказів про запровадження позивачу неповного робочого часу, переведення її на дистанційну форму роботи, про погіршення умов оплати праці, а також вістуні докази запровадження зміни істотних умов праці.

Водночас, відомості про перенесення весняних канікул 2021/2022 навчального року та про організацію дистанційного навчання на час воєнного стану в Україні, які оформлені на підставі наказів директора ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» від 26.02.2022 року № 36 та від 10.03.2022 року № 37, стосуються виключно здобувачів освіти - оголошено достроково весняні канікули, організовано освітній процес у дистанційній формі з 14.03.2022 року (т. 1 а.с. 230-231).

Частина 1 ст. 115 КЗпП України передбачає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Загальними вимогами процесуального права (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Так, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» в трудових відносинах та звільнена 31.05.2022 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати позивач подала копію трудового контракту з педагогічним працівником від 01.09.2021 року, згідно п. 8.1. якого за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, спеціалісту встановлюється заробітна плата, яка складається з: оклад у розмірі 24 000,000 грн (в т.ч. 19,5% обов`язкових податків та зборів), надбавка в розмірі 7 100,00 грн (в т.ч. 19,5% обов`язкових податків та зборів), які виплачуються згідно з прийнятими в школі термінами відповідно до чинного законодавства України; виписку АТ «Альфа-Банк» до угоди № 9066914 за період з 01.09.2021 року по 31.07.2022 року, отримувач: ОСОБА_1 ; довідку про нарахування відпустки; довідку про заробітну плату від 12.07.2022 року (т. 1, а.с. 42-44, 53, 54, 55).

Поряд із цим, як вбачається за наданих позивачем розрахункових листів за жовтень, листопад 2021 року та березень-травень 2022 року, позивачу нараховувалася оплата праці з огляду на кількість фактично відпрацьованих днів та годин пропорційно до встановлених норм праці, погоджених сторонами трудового контракту з педагогічним працівником від 01.09.2021 року (т. 1, а.с. 69, 74-76).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України з урахуванням вимог ст. ст. 77, 81 ЦПК України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення належними та допустимими доказами факту порушення роботодавцем його трудових прав, зокрема, наявності права на отримання відповідних сум.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постановах від 16.08.2018 року в справі № 242/5780/16-ц, від 31.05.2021 року в справі справа № 242/3051/18.

З огляду на ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 роботодавцем нарахована заробітна плата з урахуванням надбавки за жовтень 2021 року за 17 робочих днів - 26 550,00 грн.

У табелі обліку використання робочого часу в ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» за жовтень 2021 року наявна така інформація про явки та неявки ОСОБА_1 на роботі: 17 відпрацьованих днів, 3 дні неявки з нез`ясованих причин (т. 1, а.с. 219).

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. ч. 1,7 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що у нього відсутні підстави для виплати позивачу заробітної плати у вказаний ним період.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 року в справі № 757/23764/20-ц.

В матеріалах справи немає належних та допустимих доказів щодо недостовірності відомостей, викладених в табелі обліку використання робочого часу за жовтень 2021 року, який оформлено відповідно до трудового законодавства України за підписом директора ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» ОСОБА_2 .

Сторони справи не надали суду доказів, що на час складання цих документів відповідна посадова особа не мала повноважень.

Трудовим договором з педагогічним працівником від 01.09.2021 року в п.п. 2.3.8 п.п. 2.3 п. 2 передбачені правила комунікацій з колегами, учнями, батьками в електронному середовищі «Microsoft Teams» в Office 365 (т.1 а.с. 42).

Як свідчать матеріали справи 10.10.2021 року позивач вела переписку із заступником директора ОСОБА_4 з використанням електронного середовища «Microsoft Teams» в Office 365, відповідно до якої ОСОБА_1 підтверджує свою відсутність на робочому місці з 11 по 13 (включно) жовтня 2021 року; 11.10.2021 року позивач зверталась з проханням поставити заміни в Хьюман, щоб могла завантажити туди на завтра уроки з плану і вони були видні вчителям на заміні (т. 1, а.с. 224, 225).

У виписці із журналу «Обліку пропущених і замінених уроків» зазначено, що вчитель ОСОБА_1 у жовтні 2021 року була відсутня на роботі 11, 12, 13 жовтня 2021 року, уроки з англійської мови на заміні провели вчителі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 220, 221-223, 226-228).

Під час дослідження електронних доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці 11-13 жовтня 2021 року

Суд вважає, що роботодавцем - ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» доведено за допомогою належних та достовірних доказів факт невиконання працівником ОСОБА_1 покладених на неї трудових обов`язків 11-13 жовтня 2021 року у зв`язку з її неявкою до місця роботи з нез`ясованих відповідачем причин.

Оскільки, заробітна плата є винагородою за виконану роботу, то у випадку невиконання працівником останньої виключається й обов`язок роботодавця її оплати.

Отже, враховуючи доведеність факту невиконання позивачем покладених на неї трудових обов`язків у спірний період (жовтень 2021 року), суд вважає, що й відсутній обов`язок у роботодавця на нарахування та виплату повної заробітної плати за вказаний час, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають задоволенню.

Поряд із цим, судом з`ясовано, що ОСОБА_1 роботодавцем нараховано заробітну плату за листопад 2021 року за 12 робочих днів - 13 090,91 грн з урахуванням оплати лікарняного.

ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» не нарахувало та не сплатило суму за 12 робочих днів з урахуванням надбавки, яка передбачена трудовим договором, а саме: 3 872, 73 грн.

Суд, вважає, що роботодавцем - ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» не доведено за допомогою належних та достовірних доказів факт невиконання працівником ОСОБА_1 покладених на неї трудових обов`язків у листопаді 2021 року за 12 робочих днів

В зв`язку із чим, на користь позивача з відповідача необхідно стягнути заборгованість із заробітної плати за листопад 2021 року в сумі 3 872, 73 грн, з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Крім того, сторонами надані підтвердження про те, що роботодавцем за березень 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата 4 809,82 грн (з урахуванням індексації), за квітень 2022 року - 8 186,64 грн (з урахуванням індексації) та за травень 2022 року - 8 318,10 грн (з урахуванням індексації).

Ані сторона позивача, ані сторона відповідача вказані факти не оспорює.

Так, з табелів обліку використання робочого часу в ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА»: за березень 2022 року зазначено: 11 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 19 годин, 7 днів неявки з нез`ясованих причин, 3 дні інші причини неявок, всього 10 днів неявок (т. 1, а.с. 232); за квітень 2022 року: 17 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 26 годин, 4 дні інші причини неявок (т. 1, а.с. 233); за травень 2022 року: 17 відпрацьованих днів і всього за ці дні відпрацьовано 26 годин, 5 днів інші причини неявок (т. 1, а.с. 234).

Також суд під час розгляду справи дослідив електронні докази в оригінали, які доводять, що позивач ОСОБА_1 , заповнюючи анкету підтвердила свою відсутність на робочому місці в березні 2022 року, зазначивши, що вона перебуває у Вінниці у рідних, погоджується проводити уроки он-лайн, але має поганий інтернет зв`язок.

Суд, вважає, що роботодавцем - ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» доведено за допомогою належних та достовірних доказів факт невиконання працівником ОСОБА_1 покладених на неї трудових обов`язків у період часу з березня 2022 року по травень 2022 року, в зв`язку з її неявкою до місця роботи з нез`ясованих причин.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала лише 19 годин у березні, 26 годин у квітні та 26 годин у травні.

Із наявної переписки між ОСОБА_1 та заступником директора ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» ОСОБА_8 через електронне середовище «Microsoft Teams» Office 365, вбачається, що 11.03.2022 року позивач наголошує на тому що знаходиться у Вінниці у рідних, 13.03.2022 року позивач уточнює склад класів, о 21 год. 06 хв. узгодила інформацію про кількість та склад класів, 17.03.2022 року ОСОБА_1 підтвердила, що он-лайн уроки проводить використовуючи « Тімз », 31.03.2022 року звіряє кількість проведених он-лайн уроків, ставить запитання щодо нарахування заробітної плати (т. 1, а.с. 237-240).

Оскільки заробітна плата є винагородою за виконану роботу, то у випадку невиконання працівником останньої виключається й обов`язок роботодавця її оплати.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження того, що позивач виконувала свої посадові обов`язки у відповідності до вимог Трудового договору.

Отже, враховуючи доведеність факту невиконання позивачем покладених на неї трудових обов`язків у спірний період з нез`ясованих підстав, суд, вважає, що й відсутній обов`язок роботодавця з нарахування та виплати заробітної плати за вказаний період, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в частинні стягнення заробітної плати з надбавкою за період з березня по травень 2022 року.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження виконання посадових обов`язків передбачених трудовим договором вищевказаного періоду позивачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що на день звільнення позивача відповідач повний розрахунок не провів і доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

На підставі ч. 6 ст. 6 Закону № 2136-IX, Указу Президента України від 26.07.2023 року № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 27.07.2023 року № 3275-ІХ, ч. 6 ст. 6 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 КЗпП щодо тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, не дотримуватися вимог ч. ч. 3-5 ст. 67 КЗпП, зокрема щодо перенесення вихідного дня на наступний після святкового або неробочого.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до вищевказаних положень, середній заробіток за весь час затримки, що підлягає стягненню з відповідача ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 , необхідно обраховувати наступним чином: 298,09 грн - середньоденна заробітна плата (4 720,50 грн+8 097,32 грн, всього 12 817,82 грн) - заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню (березень, квітень 2022 року)/43(число робочих днів за цей період)= 298,09 грн)х483(число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком за період у відповідності до позовних вимог з 01.06.2022 року по 08.04.2024 року, з 01.06.2022 року по 31.12.2022 року - 152 робочих днів, у 2023 році - 260 робочих днів, з 01.01.2024 року по 08.04.2024 року - 71 робочий день) =143 977,47 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 року (справа № 712/9213/18) дійшла висновку, що визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Статтею 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року в справі № 682/3060/16-ц.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вбачається, при звільненні з позивачем повний розрахунок проведено не було, а заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 3 872,73 грн відповідачем на момент розгляду справи досі не погашена.

Отже, враховуючи співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати та середньоденної заробітної плати за відповідний період, а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, беручи до уваги розмір суми невиплаченої в день звільнення заробітної плати, яка значно менша за суму середнього заробітку (більш ніж у 37 разів), тобто істотність та розмір невиплаченої позивачу заробітної плати, на яку він дійсно має право, порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку він претендує, тривалість її невиплати, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000,00 грн, в зв`язку із чим, позов частині підлягає частковому задоволенню.

Що стосується вимоги про зобов`язання ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити компенсацію днів невикористаної відпустки з огляду на законну вимогу здійснити доплату частини зарплатні у зв`язку із коригуванням розрахунку за період листопад 2021 року; нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) право працівника на щорічні основну й додаткові відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після шести місяців безперервної роботи на підприємстві.

Якщо відпустку надають до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, її тривалість визначають пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених ч. 7 ст. 10 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України - щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ст. 54 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 року № 2145-VIII педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на подовжену оплачувану відпустку.

Згідно ст. 6 Закону № 504/96-ВР керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 75 КЗпП України) зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП України).

Відповідно до ст. 24 Закону № 504/96-ВР, ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Кількість днів, за які потрібно виплатити компенсацію за невикористану відпустку, визначається виходячи з встановленої працівнику тривалості щорічної відпустки та розраховується пропорційно до відпрацьованого часу.

Оскільки, позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем із 17.08.2020 року по 31.05.2022 року (відомості про роботу з трудової книжки серія НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 35-41), має двох дітей віком до 15 років (т. 1, а.с. 56, 57), суд вважає, що позивач набула право на отримання щорічної відпустки як педагогічний працівник та додаткової відпустки як працівника, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2020 р.

Відповідно до ст. 24 Закону № 504/96-ВР працівник має право отримати компенсацію за невикористану відпустку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач нарахував компенсацію за 66 днів невикористаної відпустки в розмірі 59 683,80 грн, а саме 56 днів - як педагогічному працівнику щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів та 10 днів додаткової відпустки як працівника, який має дітей.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд приходить до висновку про те, що компенсація за невикористану соціальну відпустку за 2020 рік відповідачем не виплачена, відповідач також невірно розрахував компенсацію за невикористану щорічну відпустку з огляду на встановлену судом невиплачену в повному обсязі заробітну плату за листопад 2021 року.

Суд зазначає, що позивачем також помилково визначено одноденний заробіток, з якого проведено відповідні розрахунки в позовній заяві.

Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, передбаченим у Порядку, тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону № 2136 у період дії воєнного стану норми ст. 73 КЗпП України не застосовуються.

Отже, із розрахунку середньої заробітної плати святкові та неробочі дні, встановлені законодавством, не виключаються.

Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Суд вважає, що сума компенсації працівнику при звільненні за невикористані відпустки, на які працівник набув право станом на 31.05.2022 року, становить: розрахунок середньоденної заробітної плати: 323 088,58 грн (заробітна плата за період з травня 2021 року по квітень 2022 року): 354 календарних дні розрахункового періоду (365 календарних днів, 11 святкових та неробочих днів, відповідно без святкових і неробочих днів 354 календарних днів)=912,68 грн; розрахунок суми компенсації: 912,68 грн х 76 календарних днів невикористаної відпустки = 69 363,68 грн.

Судом встановлено, що відповідачем було нараховано та сплачено компенсацію за 66 днів невикористаної відпустки в розмірі 59 683,80 грн і вказаний факт сторонами не оспорюється.

Перевіривши розрахунок, зроблений позивачем, суд зауважує, що правильний розмір недоплати відповідачем суми компенсації за невикористані відпустки без урахувань та утримань передбачених законодавством, становить 9 679,88 грн, у зв`язку із чим, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати компенсації за невикористані дні відпустки та соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. ст. 3,4 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця.

Оскільки, ОСОБА_1 не виплачено заробітну плату за листопад 2021 року в розмірі 3 872,73 грн, а також в травні 2022 року не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9 679, 88 грн, тому зазначені суми підлягають компенсації відповідно до вимог Закону № 2050-III та ст. 34 № 108/95-ВР».

Отже, з ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів за період із червня 2021 року до ухвалення судом цього рішення, оскільки доказів виплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять.

Враховуючи офіційні дані Державної служби статистики України щодо індексів споживчих цін за період з грудня 2021 року по березень 2024 року (відомості за березень 2024 року не опубліковані), а також суми заборгованості по заробітній платі за період з грудня 2021 року, з врахуванням заборгованості по компенсації за невикористану відпустку, належної до виплати при звільненні у травні 2022 року, сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 2 158, 68 грн (сума заборгованості 3 872,73 грн, податки: ПДФО 18 % - 697,09 грн, військовий збір 1,5 % - 58,09 грн, сума заборгованості до виплати позивачу (3 117,55 грн х 34,0 % коефіцієнт індексації грудень 2021 року)/100, відповідно сума компенсації до виплати становить 1 059,97 грн та сума заборгованості 9 679,80 грн, податки: ПДФО 18 % - 1 742,36 грн, військовий збір 1,5 % - 145,20 грн, сума заборгованості до виплати позивачу (7 792,24 грн х 14,1 % коефіцієнт індексації червень 2022 року)/100, відповідно сума компенсації до виплати становить 1 098,71 грн) та розрахована судом за формулою, описаною в п.4 Порядку № 159 та додатку до нього: Ск = (Д н/в х Приріст Іі): 100, де: Ск - сума компенсації; Д н/в - дохід, не виплачений за відповідний період після утримання податків та обов`язкових платежів; Приріст Іі - приріст індексу інфляції у відсотках за період невиплати (його визначають множенням місячних індексів інфляції за період невиплати доходу).

Тобто, враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в цій частині частково.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У п. 13 зазначеної постанови судам роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в обґрунтування вимоги про компенсацію завдано моральної шкоди, посилалась на те, що внаслідок несплати відповідачем заробітної плати в повному обсязі за останні три місяці трудового договору, а саме: під час нападу РФ на Україну, та потребу у коштах для вивезення малолітніх дітей у потенційно безпечні райони України, вона пережила триваючі страждання, які почалися з березня 2022 року й пов`язувались із переживаннями через неможливість отримати внаслідок своєї трудової діяльності доходи в повному обсязі та використати їх на захист своїх дітей, пошуку інших фінансових джерел для задоволення базових життєвих потреб.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено факт порушення відповідачем прав позивача щодо своєчасності та невиплати заробітної плати в сумі 3 872,73 грн і нездійснення компенсації за невикористану відпустку в сумі 9 679, 88 грн.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд, враховуючи обставини справи, характер майнових та немайнових втрат, вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах: від 22.01.2021 року в справі № 925/1137/19, від 02.12.2020 року в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року в справі № 554/2586/16-ц, та інших.

Указана судова практика є незмінною та існує на час вирішення вказаного процесуального питання судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року в справі № 826/856/18 викладено правовий висновок про те, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Додаткова постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року в справі № 922/1163/18 містить висновок про те, що відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Позивачем заявлено, що нею понесені витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн, на підтвердження чого додано ордер, виданий 01.10.2022 року, договір № 07/06-22 про надання правової допомоги від 07.06.2022 року з додатком № 2 від 25.09.2022 року, укладеного з адвокатом Бондаренко С.В., акт про надання послуг від 02.10.2022 року.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позову понесла витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн, які заявлені до стягнення при розподілі судом судових витрат та підтверджені відповідними доказами.

При подачі позову позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 249 094,50 грн.

Суд позов позивача задовольняє частково, на загальну суму 32 711,29 грн.

Таким чином на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 786,00 грн (32 711,29 грн (задоволені позовні вимоги) х 100% : 249 094,50 грн (заявлені позовні вимоги) = 13,1% (процент задоволених позовних вимог), 6 000,00 грн (загальна сума витрат) х 13,1% : 100% = 786,00 грн).

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення позивачем, пов`язані з розглядом справи в суді, є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами.

Крім того, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн (т. 1, а.с. 86).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 130,00 грн у якості витрат, понесених на оплату судового збору за подачу вказаної позовної заяви (судовий збір 992,40 грн х 13,1%: 100% = 130,00 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261,265, 273, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати, в сумі 3 872,73 грн (три тисячі вісімсот сімдесят дві гривні 73 копійки).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки, в сумі 9 679,88 грн (дев`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 88 копійок).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, в сумі 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати, компенсації за відпустку та за невикористані дні соціальної відпустки в розмірі 2 158,68 грн (дві тисячі сто п`ятдесят вісім гривень 68 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) компенсації завданої моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 786,00 грн (сімсот вісімдесят шість гривень 00 копійок) та сплачений судовий збір у розмірі 130,00 грн (сто тридцять гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА», код ЄДРПОУ 39144047, адреса: вул. Самійла Кішки, буд. 7-Б, м. Київ, 03189.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко