Постанова

від 08.10.2024 по справі 752/13857/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/13857/22 головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С.

провадження № 22-ц/824/12905/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Бондаренко Світланою Володимирівною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА», в якому просила:

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої в повному обсязі заробітної плати в сумі 71 699,52 грн з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 126 123,90 грн;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити компенсацію днів невикористаної відпустки з огляду на законну вимогу здійснити доплату частини зарплатні у зв`язку із коригуванням розрахунку за період жовтень-листопад 2021 року; березень-травень 2022 року; нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів у сумі 18 296,76 грн з усіма обов`язковими відрахуваннями до бюджету та ЄСВ;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати, компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів у розмірі 2 974,32 грн;

- зобов`язати ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» компенсувати завдану моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн;

- стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн та на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивувала тим, що працювала вчителем англійської мови в ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» за трудовим договором, яким передбачено, що її заробітна плата складається з окладу розміром 24 000,00 грн та надбавки у розмірі 7 100,00 грн.

Однак, протягом жовтня-листопада 2021 року, а також березня-травня 2022 року, позивачу не було виплачено у повному обсязі заробітну плату визначену договором.

Загальна сума заборгованості по заробітній платі, вирахувана позивачкою, становить 71 699,52 грн.

Фактично відповідач змінив умови оплати праці в бік погіршення без належного повідомлення працівника.

31 травня 2022 року позивачку звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, проте, розрахунки при звільненні не проведені, заборгованість із заробітної плати не погашена.

Крім того, позивачці не виплачено у повному розмірі компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні, а саме 10 днів додаткової відпустки на дітей у сумі 18 296,76 грн.

У зв`язку з порушенням роботодавцем строків виплати заробітної плати, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивач просила стягнути з відповідача 2 974,32 грн, а також на підставі ст. 116 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 126 123,90 грн.

Також, внаслідок неправомірних дій відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, відсутності остаточного розрахунку при звільненні, позивачці завдано моральну шкоду на суму 30 000,00 грн.

15 червня 2023 року представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Вказав, що роботодавцем не погіршувалися умови праці ОСОБА_1 Позивач перебувала за межами м. Києва та не могла належним чином виконувати свої трудові обов`язки, в день звільнення позивач не працювала. Розмір заявленої до стягнення суми середнього заробітку вважає непропорційним та несправедливим щодо роботодавця. Крім того, до правовідносин між сторонами застосовується ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору; вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від решти вимог, а тому правових підстав для її відшкодування немає.

У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Вказав, що роботодавець не міг забезпечити виконання трудових функцій працівників у зв`язку з проведенням бойових дій в м. Києві в перші місяці повномасштабного вторгнення. Крім того, відповідач не повідомляв ОСОБА_1 про зміну тарифної схеми оплати праці, адже позбавлення виплат надбавки повинно відбуватись лише у випадках і за умов, передбачених нормативно-правовими актами роботодавця, а зміна діючих умов оплати праці в бік погіршення внесені відповідачем в односторонньому порядку. При цьому, запровадження на підприємстві дистанційної роботи не є підставою для скорочення заробітної плати.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої заробітної плати, в сумі 3 872,73 грн. Зобов`язано ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки, в сумі 9 679,88 грн. Зобов`язано ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 000,00 грн. Зобов`язано ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати, компенсації за відпустку та за невикористані дні соціальної відпустки в розмірі 2 158,68 грн. Стягнуто з ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 786,00 грн та судовий збір у розмірі 130,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Бондаренко Світлану Володимирівну, 20 травня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник підтримав доводи апелянта, викладені у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції та вказав на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції вдався до невірного опису спірних правовідносин та оцінки виконуваної позивачкою роботи, у той час як для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

У даному випадку, сторони погодили у трудовому договорі 8-годинний робочий день, а також складові заробітної плати позивачки. При цьому, трудовим договором не визначено, за що саме отримує позивач щомісячну надбавку у сталому розмірі, відсутні умови щодо строку її виплати.

Крім того, введення дистанційного режиму роботи автоматично не передбачає зміни розміру оплати праці, оскільки виконання дистанційної роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав.

Звернула увагу, що визначаючи розмір компенсації за невикористану відпустку тривалістю 10 днів, суд припустився математичної помилки, адже у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, не застосовується норми ст. 73 КЗпП України в частині врахування святкових і неробочих днів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Бондаренко Світланою Володимирівною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

12 липня 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО- ШКОЛА» - адвокат Овчаренко Людмила Григорівна подала відзив, у якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Свою позицію представник відповідача обґрунтувала обставинами, на які посилалася у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бондаренко Світлана Володимирівна вимоги апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО- ШКОЛА» - адвокат Овчаренко Людмила Григорівна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 вересня 2021 року між позивачем як педагогічним працівником та відповідачем, укладено трудовий контракт, терміном дії з 01 вересня 2021 року до 31 травня 2022 року.

Сторони погодили п.п.п. 7.1.1. п.п. 7.1. п. 7 трудового договору, що ОСОБА_1 встановлюється 8-ми годинний робочий день відповідно до режиму роботи Школи (час виконання робіт за контрактом) і відповідно до п.п. 8.1. п. 8 за виконання обов`язків, передбачених контрактом, позивачу встановлюється заробітна плата, яка складається з:

-оклад в розмірі 24 000,00 грн (в т.ч. 19,5 % обов`язкових податків та зборів), надбавка в розмірі 7 100,00 грн (в т.ч. 19,5 % обов`язкових податків та зборів), які виплачуються згідно з прийнятими в школі термінами відповідно до чинного законодавства України;

-преміальні виплати, які переглядаються щомісяця і оформлюються окремим наказом по школі.

Наказом ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» №86К від 31 травня 2022 року ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, звільнено 31 травня 2022 року, у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава: трудовий контракт від 01 вересня 2021 року між ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» і ОСОБА_1 .

Згідно довідки ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» від 12 липня 2022 року №25 ОСОБА_1 отримала дохід: за період з червня 2021 року по травень 2022 року в розмірі 347 189,43грн, за жовтень 2021 року - 26 500,00 грн; за листопад 2021 року - 13 090,91 грн; за березень 2022 року - 13 505,47 грн; за квітень 2022 року - 8 186,64 грн; за травень 2022 року - 68 001,90 грн.

Крім того, сторонами надані підтвердження про те, що роботодавцем за березень 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата 4 809,82 грн (з урахуванням індексації), за квітень 2022 року - 8 186,64 грн (з урахуванням індексації) та за травень 2022 року - 8 318,10 грн (з урахуванням індексації).

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції вважав, що ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» доведено за допомогою належних та достовірних доказів факт невиконання працівником ОСОБА_1 покладених на неї трудових обов`язків 11-13 жовтня 2021 року, а також у період часу з березня 2022 року по травень 2022 року, в зв`язку з її неявкою до місця роботи з нез`ясованих причин, а тому відсутній обов`язок роботодавця з нарахування та виплати заробітної плати за вказаний період. В той же час, ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» не нарахувало та не сплатило суму за 12 робочих днів з урахуванням надбавки, яка передбачена трудовим договором, а саме: 3 872, 73 грн за листопад 2021 року.

Оскільки при звільненні з позивачем повний розрахунок проведено не було, а заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 3 872,73 грн відповідачем не погашена, враховуючи співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати та середньоденної заробітної плати за відповідний період, а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, беручи до уваги розмір суми невиплаченої в день звільнення заробітної плати, яка значно менша за суму середнього заробітку (більш ніж у 37 разів), тобто істотність та розмір невиплаченої позивачу заробітної плати, на яку він дійсно має право, порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку він претендує, тривалість її невиплати, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 000,00 грн.

Також, оскільки позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем із 17 серпня 2020 року по 31 травня 2022 року та має двох дітей віком до 15 років, суд вважав, що позивач набула право на отримання щорічної відпустки як педагогічний працівник та додаткової відпустки як працівника, який має дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи за 2020 рік. Однак, із розрахунку середньої заробітної плати святкові та неробочі дні, встановлені законодавством, не виключаються, а тому позивачем помилково визначено одноденний заробіток, з якого проведено відповідні розрахунки в позовній заяві. Суд вважав, що сума компенсації при звільненні за невикористані відпустки, на які працівник набув право станом на 31 травня 2022 року, становить: розрахунок середньоденної заробітної плати: 323 088,58 грн (заробітна плата за період з травня 2021 року по квітень 2022 року): 354 календарних дні розрахункового періоду (365 календарних днів, 11 святкових та неробочих днів, відповідно без святкових і неробочих днів 354 календарних дні)=912,68 грн; розрахунок суми компенсації: 912,68 грн х 76 календарних днів невикористаної відпустки 69 363,68 грн. Отже, правильний розмір недоплати відповідачем суми компенсації за невикористані відпустки без урахувань та утримань передбачених законодавством, становить 9 679,88 грн = 69 363,68 грн - 59 683,80 грн.

Оскільки ОСОБА_1 не виплачено заробітну плату за листопад 2021 року в розмірі 3 872,73 грн, а також в травні 2022 року не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9 679, 88 грн, зазначені суми підлягають компенсації відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд, враховуючи обставини справи, характер майнових та немайнових втрат, вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 2 000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт (частина перша статті 97 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (частина друга статті 97 КЗпП України).

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина третя статті 97 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України).

На підставі ст. 103 КЗпП України, ст. 29 Закону України «Про оплату праці», про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Згідно зі ст. 111 КЗпП України, при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

На підставі ст. 22 Закону України «Про оплату праці», суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати становлять:

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Верховний Суд у своїй практиці керується тим, що загальним для права принципом є обов`язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов`язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору

Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.

Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.

Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.

Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.

Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. (див. постанову від 19 лютого 2024 року у справі №760/1125/20-ц).

Надаючи оцінку, п.п. 8.1. п. 8 Укладеного між сторонами трудового контракту від 01 вересня 2021 року колегія суддів вважає, що сторони узгодили безумовну виплату ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді окладу в розмірі 24 000,00 грн та надбавки в розмірі 7 100,00 грн, а тому невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати позивачу щомісячної заробітної плати за спірні періоди є порушенням як умов означеного договору, так і трудових прав позивача.

Статтями 139, 140 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

В силу ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

В той же час, роботодавцем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту прогулу ОСОБА_1 у жовтн-листопаді 2021 року, березні-травні 2022 року.

Надаючи оцінку виконання позивачкою трудових обов`язків суд вдався до оцінки виконуваної нею роботи безпідставно, адже укладений між сторонами трудовий контракт не визначає відсоткового співвідношення заробітної плати до кількості виконаної роботи/відпрацьованих годин, заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до п.п. 8.1. є фіксованою, а тому роботодавець не мав права на власний розсуд визначати її розмір.

Крім того, відповідно до п. 10.7 трудового контракту, його умови можуть бути змінені за згодою сторін у письмовій формі.

Будь-які накази про зміну умов оплати праці щодо позивача за жовтень-листопад 2021 року на підприємстві відсутні, до трудового контракту з позивачкою зміни також не вносилися.

Дійсно, 14 березня 2022 року відповідачем видано наказ №38 «Про оплату праці педагогічних працівників з 14 березня 2022 року під час дистанційного навчання в умовах воєнного стану в Україні», яким визначено оплату праці працівників закладу освіти в період введення воєнного стану в Україні в березні 2022 року здійснювати за фактично проведені академічні години згідно зі зміненим погодинним навантаженням.

Однак, у зв`язку з прийняттям цього наказу, зміни до трудового контракту не вносилися, фіксований розмір заробітної плати позивачки та 8-годинний робочий день не змінився.

Враховуючи відсутність змін до трудового контракту в порядку визначеному п. 10.7., колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в сумі 71 699,52 грн.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта в частині неправильного розрахунку судом першої інстанції компенсації за невикористану додаткову відпустку на неповнолітніх дітей за 2021 рік.

Відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Однак, 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

Отже, при розрахунку компенсації за невикористані відпустки під час дії воєнного стану святкові та неробочі дні відсутні, а тому підлягають оплаті.

Таким чином, сума компенсації ОСОБА_1 при звільненні за невикористані дні відпустки станом на 31 травня 2022 року, становить: розрахунок середньоденної заробітної плати: 368 355,47 грн (заробітна плата за період з травня 2021 року по квітень 2022 року): 355 календарних дні розрахункового періоду=1 026,06 грн.

Розрахунок компенсації: (1 026,06 грн х 76 календарних днів невикористаної відпустки) - 59 683,80 грн = 18 296,76 грн.

За вказаних обставин вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити компенсацію днів невикористаної відпустки з огляду на законну вимогу здійснити доплату частини зарплатні у зв`язку із коригуванням розрахунку за період жовтень-листопад 2021 року; березень-травень 2022 року; нарахувати та сплатити заборгованість з невиплаченої компенсації за невикористані дні соціальної відпустки на дітей у кількості 10 днів у сумі 18 296,76 грн, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року (дня набрання чинності вказаного Закону).

Відповідно до вказаного Закону під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення). Тобто нараховувати компенсацію за затримку потрібно, тільки якщо раніше нарахований дохід працівникові своєчасно не виплачений.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно п.3, п.4. Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення. Якщо виплата заборгованості із заробітної плати провадиться до опублікування Держкомстатом індексу споживчих цін за останній місяць перед виплатою суми заборгованості, під час розрахунку суми компенсації на період до опублікування зазначеного індексу споживчих цін за згодою працівника для розрахунків застосовується індекс споживчих цін за попередній місяць. Крім того, у разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з п. 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується. Приклад розрахунку суми компенсації наведено у додатку до цього Положення.

Отже, оскільки судом встановлено порушення строків виплати заробітної плати позивачу, то є підстави для стягнення на користь позивача компенсації втрат частини доходів в загальному розмірі 2 974,32 грн.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц в якій зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, враховуючи співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати та середньоденної заробітної плати за відповідний період, а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з застосованим місцевим судом зменшенням розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і визначенням його у розмірі у 15 000,00 грн.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено судом заподіяння моральної шкоди позивачу було завдано особою, з якою він перебував у трудових відносинах у зв`язку з несвоєчасною та неповною виплатою заробітної плати та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, відповідачем порушено майнові права позивача, чим їй завдано моральну шкоду.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди, місцевий суд вважав заявлений ОСОБА_1 до стягнення розмір моральної шкоди у 30 000,00 грн. таким, що не відповідає засадам розумності, справедливості, пропорційності. З`ясувавши всі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині та вважає, що сума компенсації в розмірі 2 000,00 грн. є достатньою та справедливою в даному випадку.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, часткового знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково (44,15%), з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню за розгляд справи судом першої інстанції судовий збір у розмірі 438,14 грн, а витрати на правову допомогу у розмірі 2 649,00 грн; за розгляд справи судом апеляційної інстанції 657,21 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бондаренко Світланою Володимирівною - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, компенсації втрат їх частини у зв`язку з порушенням термінів виплати - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІКО- ШКОЛА» нарахувати та сплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 71 699,52 грн та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 18 296,76 грн, а всього 89 996 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 28 копійок. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО- ШКОЛА» (код ЄДРПОУ 39144047, місцезнаходження: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 7-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів сплати заробітної плати, компенсації за відпустку та за невикористані дні соціальної відпустки в розмірі 2 974 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 32 копійки.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом справи.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» (код ЄДРПОУ 39144047, місцезнаходження: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 7-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за розгляд справи судом першої інстанції: судовий збір у розмірі 438,14 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 2 649,00 грн, а всього 3 087 (три тисячі вісімдесят сім) гривень 14 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІКО-ШКОЛА» (код ЄДРПОУ 39144047, місцезнаходження: м. Київ, вул. Самійла Кішки, буд. 7-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 657 (шістсот п`ятдесят сім) гривень 21 копійку.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова