Рішення

від 16.04.2024 по справі 905/498/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.04.2024 Справа №905/498/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Устимової А.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «НІКОС»

до відповідача Державного підприємства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ»

про стягнення 163 348,66 грн, з яких основна заборгованість в сумі 103873,13грн, пеня в сумі 18 801,04 грн, штраф в сумі 7 271,12 грн, інфляційні нарахування в сумі 33 403,37грн

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст і підстави позовних вимог

24.04.2023 шляхом надіслання поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «НІКОС» (далі - ТОВ «НВО «НІКОС») звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» (далі - ДП «ММТП», Маріупольський порт) про стягнення 163348,66 грн, з яких, основна заборгованість в сумі 103873,13грн, пеня в сумі 18 801,04 грн, штраф в сумі 7 271,12 грн, інфляційні нарахування в сумі 33 403,37грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов`язань з повернення суми сплаченої попередньої оплати за договорами купівлі-продажу № 20-17/21/320 від 02.08.2021, № 20-17/21/392 від 28.09.2021, внаслідок часткового невиконання зобов`язання з поставки відпрацьованих нафтопродуктів, що утворились в результаті виробничої діяльності Продавця. Крім того, за неналежне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано на підставі ст.625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні втрати, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України(далі - ГК України) пеня та штраф за недопоставку товару. Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору.

Процедура провадження у справі у господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 для розгляду даної справи визначена суддя Устимова А.М.

Ухвалою від 02.05.2023 відкрито провадження по справі №905/498/23, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до частин 5 та 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно п.17 гл.1 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 п.37 гл.2 розд. ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих Електронних кабінетів, документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Норми права наведені у редакції, що діяла на момент направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі сторонам.

Згідно з розпорядженням №1-р від 30.01.2023 «Про відправку вихідної кореспонденції» рекомендовано суддям та працівникам апарату суду здійснювати відправлення через поштового оператора «Укрпошта» за потребою після вичерпання використання альтернативних способів повідомлення сторін та учасників процесу (електронна пошта, телефонограма, факсограма, підсистема «Електронний суд», розміщення відповідних повідомлень на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України» тощо) та можливістю фактичної доставки поштового відправлення за місцем призначення.

Позивач повідомлений про факт відкриття провадження у справі шляхом направлення копії ухвали суду від 02.05.2023 органами поштового зв`язку на адресу реєстрації підприємства. Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала отримана 16.05.2023.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19 сформулював правовий висновок, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, своєю чергою, покладає на учасника справи обов?язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

Також ухвала направлена на електронну адресу, яка була зазначена позивачем у вступній частині позовної заяви. За довідкою про доставку електронного листа, що сформована в програмі «Діловодство спеціалізованого суду» документ доставлено позивачу. Додатково позивачу направлена телефонограма з інформацією про відкриття провадження у справі, яку отримано директором підприємства.

За даними, що містились у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на дату відкриття провадження у справі зареєстрована адреса місцезнаходження відповідача: пр. Адмірала Луніна, буд. 99, м.Маріуполь, Донецька обл., 87510.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який затверджений Наказом № 309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, до території України, що тимчасово окупована Російською Федерацією, з 05.03.2022 відноситься вся територія Маріупольського району.

Факт тимчасової окупації м.Маріуполь визнається судом загальновідомим, тому згідно приписів ст. 75 ГПК України не потребує доведення.

Згідно даних офіційного сайту ДП «Укрпошта» поштові відділення, які знаходяться на території м.Маріуполь тимчасово не обслуговуються, як наслідок, направлення поштової кореспонденції є неможливим.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація щодо офіційної електронної пошти відповідача all@marport.net, на яку, як на засіб зв`язку з відповідачем, позивач також посилається у тексті позовної заяви.

Крім того, у відкритому доступі в мережі Інтернет за посиланням https://marport.top/uk/kontakty на відповідному сайті, який на даний час використовується відповідачем, наявна інформація щодо адреси відповідача, яка використовується для листування: вул.Братів Зерових б. 14б, кв. 8, Солом`янський р-н, м. Київ, 03037, а також іншу адресу електронної пошти підприємства marport.wrk@gmail.com.

Відповідач повідомлений про факт відкриття провадження у справі шляхом направлення ухвали суду від 02.05.2023 органами поштового зв`язку на вказану адресу для листування підприємства. Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала отримана 15.05.2023.

Також ухвала направлена на електронні адреси відповідача all@marport.net, marport.wrk@gmail.com, однак згідно довідкою про доставку електронного листа, що сформована в програмі «Діловодство спеціалізованого суду» документ не доставлено відповідачу з відміткою помилка відправлення. Додатково відповідачу направлена телефонограма з інформацією про відкриття провадження у справі, яку отримано.

Крім того, уповноважений представник відповідач зареєстрований в підсистемі «Електронний суд» та отримав ухвалу у справі у особистий кабінет 09.05.2023, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

ДП «ММТП» 19.05.2023 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подано до суду відзив на позовну заяву. В якості доказу на підтвердження направлення копії відзиву на адресу позивача надано опис вкладення у цінний лист та поштову квитанцію.

З огляду на дотримання відповідачем строку для подачі відзиву на позовну заяву, встановленого судом, та порядку направлення, суд останній приймає.

ТОВ «НВО «НІКОС» 23.11.2023 через підсистему «Електронний суд» скеровано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. У додаткових письмових поясненнях з приводу строку направлення документу до суду позивачем зазначено, що в формі письмового документу органами поштового зв`язку відзив ним отримано не було, про його зміст останній дізнався у особистому кабінеті після під`єднання підприємства до підсистеми «Електронний суд».

В якості доказу на підтвердження направлення копії відповіді на відзив на адресу відповідача надано квитанцію щодо направлення документу до особистого кабінету відповідача та його представника у підсистемі «Електронний суд».

Відповідно до статей 118, 119 ГПК України суд має право поновити пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними, при цьому, у розумінні статті 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням.

Суд вбачає, що дійсно за даними підсистеми «Електронний суд» особистий кабінет зареєстрований позивачем 21.11.2023, тобто, відповідь на відзив надіслана у найкоротший термін з моменту отримання інформації щодо наявності відзиву на позовну заяву.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги можливі складності з функціонуванням органів поштового зв`язку в умовах воєнного стану та отриманням кореспонденції, суд вважає за можливе поновити строк на подання відповідні на відзив.

За змістом ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) від сторін до суду не надходило.

В процесі розгляду справи відповідач перереєстрував адресу місцезнаходження підприємства, а саме, на даний час адреса реєстрації відповідача: 03150, місто Київ, вул.Антоновича, будинок 51, кабінет 1405.

Згідно ч.2. ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає таке.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об?єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", що затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк воєнного стану неодноразово продовжувався. Востаннє Указом Президента України №49/2024 від 05.02.2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України №3564-IX від 06.02.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб.

Розпорядженням №9-р від 15.04.2022 року «Про організацію роботи та комунікацію між працівниками в Господарському суді Донецької області в умовах воєнного стану», наказом №23 від 15.04.2022 «Про впровадження дистанційної роботи працівникам апарату суду та оголошення простою» запроваджено роботу Господарського суду Донецької області у відділеному режимі, встановлено дистанційний режим роботи.

Рішенням зборів суддів Господарського суду №2 від 13.06.2022 року з метою оптимізації знаходження працівників та відвідувачів у приміщенні суду, в залежності від об?єктивних обставин, пов?язаних із збройною агресією, у тому числі інтенсивністю бойових дій у місті Харкові подовжено обмежений доступ учасників судового процесу до приміщення суду та запропоновано дистанційне спілкування шляхом електронного та поштового листування, телефонування, участі в судових засіданнях в режимі відеоконференцій, подання документів в електронному вигляді із застосуванням підсистеми «Електронний суд».

Розпорядженням суду №6-р від 25.05.2023 продовжено особливий режим роботи Господарського суду Донецької області в умовах воєнного стану з урахуванням Рішення зборів суддів від 13.06.2022р. №1, а саме: суддям та працівникам апарату суду виконання посадових обов?язків в змішаному режимі (дистанційно в доступному для них місці в межах Україні або в приміщенні суду (за необхідністю та в умовах безпеки), яке дає можливість упродовж робочого часу забезпечувати отримання, оброблення, реєстрацію, відправлення вхідної та вихідної кореспонденції та відправлення правосуддя; зазначено, що приймаючи до уваги наявність загрози життю, здоров?ю учасників судового провадження при перебуванні у приміщенні Господарського суду Донецької області в місті Харкові, учасникам судових засідань рекомендується утриматись від відвідування приміщення суду, свої процесуальні права та обов?язки реалізовувати з використанням альтернативних способів подачі документів та участі в судових засіданнях.

Приймаючи до уваги введення в Україні воєнного стану, наслідком чого стала дистанційна робота суду у віддаленому режимі, суд розглядає спір в межах розумних строків в контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поза межами строків, що визначені процесуальним законом.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція учасників процесу

В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ «НВО «НІКОС»» послалось на те, що 02.08.2021 та 28.09.2021 між ним та ДП «ММТП» укладені договори купівлі-продажу №20-17/21/320 і №20-17/21/392 на придбання відпрацьованих нафтопродуктів, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця. Згідно Додаткам №1 «Специфікація» до договорів Сторони узгодили поставку 210,445т товару на суму 489 261,90 грн та 60т товару на суму 183 871,44 грн відповідно. Після отримання письмових заявок відповідача у відповідності до положень пункту 2.2. договорів позивачем здійснена передоплата за банківськими платіжними дорученнями на суму 489 261,90 грн та 88 105,07 грн.

Між тим відповідачем порушені умови договорів та поставку товару здійснено не повному обсязі. Зокрема, Маріупольський порт на виконання взятих на себе договірних зобов`язань за накладними-вимогами на відпуск матеріалів фактично поставив позивачу суміші відпрацьованих нафтопродуктів та оливи моторної відпрацьованої на загальні суми відповідно 325 903,37 грн та 61 290,34грн. При цьому, попередня оплата в сумі 103 873,13грн за непоставлений товар відповідачем в добровільному порядку не була повернута позивачу.

У зв`язку з чим ТОВ «НВО «НІКОС» в порядку статті 693 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на його користь вказаної суми коштів як основної заборгованості, а також інфляційних втрат від знецінення означених грошових коштів, пені, штрафу за недопоставку товару, що нараховані згідно ч. 2 ст. 231 ГК України. Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684,00грн.

Підставність заявлених вимог позивач нормативно обґрунтовує посиланням на статті 20, 174, 175, 193, 216, 230, 231 ГК України, статті 16, 509, 525, 526, 536, 538, 549, 610, 611, 625, 626, 627, 655, 656, 663, 692, 693, 712 ЦК України.

ДП «ММТП» у відзиві із заявленими позовними вимогами не погодилось, пославшись на те, що з представлених позивачем документів неможливо однозначно встановити невиконання зобов`язань з поставки товару за спірними договорами, оскільки через збройну військову агресію Російської Федерації проти України внаслідок тимчасової окупації м. Маріуполя у відповідача відсутні первинні документи. Зокрема, на дату подання відзиву на позов, відповідач не має в наявності первинних документів (в т.ч. організаційно-розпорядчих документів, баз даних, договорів, архівних документів та ін.). З урахуванням наявних обставин, такі документи втрачено (можливе їх знищення, зіпсуття, викрадення), їх вивезення є неможливим через тимчасову окупацію території підприємства та таке вивезення пов`язане з ризиком для життя та здоров`я працівників підприємства.

Відповідач погоджується з твердженням позивача щодо укладання між ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» та ТОВ «НВО «НІКОС» договорів купівлі-продажу №20-17/21/320 від 02.08.2021 та №20-17/21/392 від 28.09.2021,за умовами яких останнім проведена 100% попередня оплата поставки товару відповідно на суму 489 261,90грн та 88 105,07грн, що документально підтверджується податковими накладними та платіжними дорученнями.

Передоплата за умовами договорів повинна бути перерахована на підставі письмової заявки Продавця. Між тим письмової заявки на вивезення товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 позивачем суду не надано. Натомість, зважаючи на відомості у Додатку 1 «Специфікація» до вказаного договору, дату перерахування передоплати - 05.08.2021 і наявність накладних-вимог на відпуск матеріалів №94-99 від 05.08.2021, відповідач не заперечує, що вивезення товару у кількості 210,445т повинно було бути проведено до 12.08.2021, та здійснення поставки сумішей нафтопродуктів відпрацьованих на загальну суму 325 903,37грн. Також не заперечує отримання на підставі письмової заявки попередньої оплати в сумі 88 105,07 грн за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 та вивезення 09.11.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих (17,02т) та оливи моторної відпрацьованої (2,98т) на загальну суму 61 290,48грн.

Однак вказує, що від позивача жодних претензій щодо невиконання відповідачем умов договорів як під час їх дії, так і після закінчення строку, не надходило.

Умовами договорів відповідальність за не вивезення, несвоєчасне вивезення товару покладено на Покупця (позивача).

Відповідач наголошує, що позовна заява та додані до неї документи не містять повного зазначення доказів на підтвердження невиконання ДП «ММТП» договірних зобов`язань в обсягах, обумовлених передоплатою, та наявності правопорушення зі сторони відповідача. За таких обставин відповідач просить суд у задоволенні вимог ТОВ «НВО «НІКОС» відмовити повністю.

Позивач у письмових поясненнях щодо підстав для здійснення оплати за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 суми 489 261,90грн вказує письмову заявку від 03.08.2021 р. вих. № 20-19/21/856, яка отримана разом із договором та Специфікацією, в якій підприємство просило згідно Договору №20¬17/21/320 від 02.08.2021 (в тексті заявки технічна описка в даті договору 08.02.2021 р. - має бути 02.08.2021) надати послуги з вивезення відпрацьованих нафтопродуктів у кількості орієнтовно 210,455т, що кореспондується із Специфікацією та договором, інших заявок за договором № 20-17/21/320 від 02.08.2021 позивач не отримував, оплату за товар проведено згідно вимог п.2.2. договору в сумі 489 261,90грн, останнім узгодженим днем поставки товару в рамках цього договору позивач вважає 11.08.2021, 05.08.2021 поставлено товар на загальну суму 325 903,37 грн, товар в повному обсязі не поставлено, грошові кошти в сумі 77 058,54 грн не повернуто.

В межах договору № 20-17/21/392 від 28.09.2021 оплата здійснена на підставі письмової заявки вих.№2019/21/1177 від 09.11.2021 платіжним дорученням №4073 від 09.11.2021 на суму 88 105,07грн, останнім узгодженим днем поставки товару в рамках цього договору позивач вважає 16.11.2021, 11.11.2021 поставлено товар на загальну суму 61290,48грн, товар в повному обсязі не поставлено, грошові кошти в сумі 26 814,59 грн не повернуто.

Позивач внаслідок того, що попередня оплата своєчасно повернута не була, нарахував інфляційні витрати на сукупну суму 33 403,37грн, які нараховані на суму 77 058,54 грн за період з серпня 2021 по лютий 2023, на суму 26 814,59 грн за період з листопада 2021 по лютий 2023.

Позивач також вважає, що відповідачем прострочено виконання зобов`язання із поставки товару, наслідком чого є нарахування пені та штрафу згідно ст.ст. 230, 231 ГК України. Розрахунок пені у календарних датах за зобов`язаннями за договором №20-17/21/320 з 12.08.2021 по 08.02.2022, сума пені 13 947,60 грн; за договором № 20-17/21/392 від 28.09.2021 з 17.11.2021 по 16.05.2022, сума пені 4 853,44 грн.

Виклад обставин справи, встановлених судом

02.08.2021 року між ТОВ «НВО «НІКОС» (Покупець) та ДП «ММТП» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №20-17/21/320, відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити відпрацьовані нафтопродукти, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця (далі - товар).

У пункті 1.2. договору визначено найменування товару - код по ДК 021:2015 14920000-6 «Вторинна неметалева відновлена сировина» (відпрацьовані нафтопродукти).

Згідно Додатку №1 «Спеціфікація», що є невід`ємною частиною Договору від 02.08.2021 №20-17/21/320, Сторони узгодили поставку 210,445т товару на суму 489 261,90 грн (разом з ПДВ).

Договір набуває чинності з дати підписання обома Сторонами і діє 5 місяців, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору - до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним договором (пункт 7.1).

28.09.2021 року між ТОВ «НВО «НІКОС» (Покупець) та ДП «ММТП» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №20-17/21/392, відповідно до підпункту 1.1. Розділу 1 якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити відпрацьовані нафтопродукти, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця (далі - товар).

У пункті 1.2. Договору визначено найменування товару - код по ДК 021:2015 14920000-6 «Вторинна неметалева відновлена сировина» (відпрацьовані нафтопродукти).

Згідно Додатку №1 «Спеціфікація», що є невід`ємною частиною договору №20-17/21/392 від 28.09.2021, Сторони узгодили поставку 50т суміші нафтопродуктів відпрацьованих на суму 127 688,50грн (без ПДВ) та 10т оливи моторної відпрацьованої на суму 25537,70грн (без ПДВ), на загальну суму 183 871,44 грн (разом з ПДВ).

Договір набуває чинності з дати підписання обома Сторонами і діє 12 місяців, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору - до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним Договором (пункт 7.1).

Вищезазначені договори укладені в письмовій формі та підписані повноважними представниками юридичних осіб без зауважень і застережень, скріплені відтисками печаток підприємств.

З огляду на ідентичність в іншій частині змісту договорів суд вважає за потрібне навести їх пункти один раз.

Згідно пункту 2.2. зазначених договорів Покупець здійснює передплату 100% протягом 3 банківських днів з дати отримання Покупцем письмової заявки Продавця.

Заявка може надаватися засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою з обов`язковим надісланням оригіналу Заявки поштовим відправленням. Заявки, відправлені факсом або електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися Сторонами договору. Належним підтвердженням направлення Заявки та її отримання Стороною є звичайне технічне підтвердження про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.

Умови прийому-передачі товару встановлені в підпункті 3.1. договорів, в якому зазначено, що вивезення товару здійснюється партіями, згідно письмових заявок Продавця, спеціалізованим автомобільним транспортом Покупця та за його рахунок, протягом 5 робочих днів з дати отримання Продавцем 100% передплати від Покупця.

Місце знаходження товару: м. Маріуполь, пр. Луніна, 99 (пункт 3.3. Договору).

Сторонами у пункті 3.5. договорів погоджено, що товар переходить у право власності Покупця після зважування на ваговій Продавця у присутності відповідальних представників Продавця і Покупця на території Продавця згідно накладної або акту прийому-передачі між Продавцем та Покупцем (представником Покупця згідно оформленої довіреності).

На адресу ТОВ «НВО «НІКОС» від ДП «ММТП» надійшла письмова заявка № 20-19/21/856 від 03.08.2021 про проведення 100% передоплати та вивезення товару масою 210,455т згідно договору №20-17/21/320 від 08.02.2021.

У письмових поясненнях, додатком до яких є вказана заявка, позивач вказує, що в тексті заявки технічна описка в даті договору 08.02.2021, вірно - 02.08.2021.

За платіжним дорученням №3486 від 05.08.2021 з призначенням платежу: оплата за матеріали за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ТОВ «НВО «НІКОС» здійснив передоплату заявленого до поставки товару на загальну суму 489 261,90грн (разом з ПДВ) з зазначенням в графі «призначення платежу»: «Оплата за матеріали зг.дог.20-17/21/320 від 02.08.2021р».

05.08.2021 року Покупцем складено податкову накладну №41, яку зареєстровано в Державній податковій службі України в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) за реєстраційним номером 9237926663.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ДП «ММТП» 05.08.2021 на адресу позивача фактично поставлено за наступними накладними-вимогами на відпуск матеріалів: №94 від 05.08.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 24,0т на загальну суму 55 797,41грн (разом з ПДВ); №95 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 22,880т на загальну суму 53 193,53грн (разом з ПДВ); №96 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 23,520т на загальну суму 54 681,46грн (разом з ПДВ); №97 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 23,220т на загальну суму 53 983,99грн (разом з ПДВ); №98 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 23,040т на загальну суму 53 565,52грн (разом з ПДВ); №99 від 05.08.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 23,520т на загальну суму 54 681,46грн (разом з ПДВ).

Таким чином, сукупно за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ДП «ММТП» поставлено ТОВ «НВО «НІКОС» сумішей нафтопродуктів відпрацьованих масою 140,18т на загальну суму 325 903,37 грн (разом з ПДВ). Інші докази поставки товару відсутні.

Письмовою заявкою ДП «ММТП» №2019/21/1177 від 09.11.2021 до поставки та оплати визначено 22,57т суміші нафтопродуктів відпрацьованих та 6,18т оливи моторної відпрацьованої на загальну суму 88 105,07грн (разом з ПДВ).

За платіжним дорученням №4073 від 09.11.2021 з призначенням платежу: оплата за матеріали за Договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ТОВ «НВО «НІКОС» здійснив передплату заявленого до поставки Товару на загальну суму 88 105,07 грн (разом з ПДВ) з зазначенням в графі «призначення платежу»: «Оплата за матеріали зг.дог.20-17/21/392 від 28.09.2021р».

09.11.2021 Покупцем складено податкову накладну №87, яку зареєстровано в Державній податковій службі України в ЄРПН за реєстраційним номером 9349277024.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ДП «ММТП» 11.11.2021 на адресу позивача фактично поставлено за накладними-вимогами на відпуск матеріалів: №118 від 11.11.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 - 17,02т на загальну суму 52 158,20грн (разом з ПДВ); №119 від 11.11.2021 оливи моторної відпрацьованої код УКТ ЗЕД 2710 - 2,98т на загальну суму 9 132,28грн (разом з ПДВ).

Таким чином, сукупно за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ДП «ММТП» поставлено ТОВ «НВО «НІКОС» суміші нафтопродуктів відпрацьованих та оливи моторної відпрацьованої на загальну суму 61 290,48 грн (разом з ПДВ). Інші докази поставки товару відсутні.

Внаслідок триваючої широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, тимчасової окупації м. Маріуполя ДП «ММТП» втрачені первинні документи.

Відповідач подав до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків заяву від 30.09.2022 щодо втрати первинних документів з січня 2013 по 24.02.2022. Рішенням №23/31-00-04-02-02-37 від 21.11.2022 Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків встановлена неможливість неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку в частині подання декларації з податку на прибуток та фінансової звітності за 2021 (річна) та за І-ІІІ квартал 2022.

На підставі заяви ДП «ММТП» про вчинення злочину №156ВС від 17.10.2022 до правоохоронних органів 01.11.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис № 22022050000006282 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.

Постановою про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 02.11.2022 року, в одне провадження, матеріали кримінальних проваджень, в тому числі й № 22022050000006282, об`єднано в одне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022052640000023 від 24.02.2022.

Правова оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, поданих запереченнях і поясненнях сторін, дослідивши надані в порядку статті 74 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, господарський суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у справі, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Приписами статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, визначеного у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Враховуючи закріплені Господарським процесуальним кодексом України принципи рівності, змагальності та обов`язковості встановлення судами обставин, що входять до предмета доказування, у відповідності до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

У абзаці 2 частини першої статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у відповідності до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Згідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частинами першою, третьою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша стаття 173 ГК України).

За змістом частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону. У такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є кредитором і боржником. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Господарський суд зауважує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст.

Зважаючи на те, що спірні договори укладені між суб`єктами господарювання - юридичними особами, виходячи з мети призначення товару - його використання покупцем у господарській діяльності, оцінюючи відповідність волі сторін та умов укладених договорів фактичним правовідносинам у справі, суд визнає, що договори №20-17/21/320 від 02.08.2021 та №20-17/21/392 від 28.09.2021 на придбання відпрацьованих нафтопродуктів, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця, за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки.

Укладення між позивачем та відповідачем даних договорів поставки не заперечується сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГПК України у одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд вважає за доцільне розглядати позовні вимоги в межах однієї справи, оскільки вони об`єднані поданими доказами, договори, на захист майнових прав щодо порушення яких заявлені позовні вимоги є фактично тотожними, позовні вимоги за кожним з них ґрунтуються на одних й тих самих фактичних обставинах, тому їх сумісний розгляд є доцільним, та свідчить про правомірне застосування позивачем комплексних заходів судового захисту.

Аналізуючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами щодо наявності чи відсутності підстав для повернення попередньої оплати в частині непоставленого товару за договорами поставки, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина друга статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дотримання вимоги щодо строку (терміну) має важливе значення для належного виконання зобов`язання. Оскільки правовим наслідком невиконання зобов`язання у визначений строк (термін) може бути прострочення як кредитора, так і боржника.

Відповідно з частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Приписами частини першої статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві ( ст.664 ЦК України).

Враховуючи зміст п.п.2.2,3.1 договорів, суд констатує, що їх положення містять презумпцію обов`язку Продавця щодо попереднього надання письмових заявок, наслідком чого є виникнення обов`язку здійснення Покупцем передоплати, що надає можливість вирахувати строк виконання зобов`язання з безпосередньої поставки товару.

Зокрема, умовами договорів встановлено, що вивезення товару здійснюється партіями, згідно письмових заявок Продавця, спеціалізованим автомобільним транспортом Покупця та за його рахунок, протягом 5 робочих днів з дати отримання Продавцем 100% передплати від Покупця (п.3.1).

За приписами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на дати здійснення попередньої оплати відповідач мав виконати зобов`язання з поставки товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 включно та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 включно.

Матеріалами справи встановлено, що згідно Специфікації до договору №20-17/21/320 від 02.08.2021 Сторони узгодили поставку 210,445т суміші нафтопродуктів відпрацьованих на суму 489 261,90 грн (разом з ПДВ). На підставі письмової заявки Маріупольського порту відповідачем за платіжним дорученням №3486 від 05.08.2021 здійснена повна передоплата товару за договором в сумі 489 261,90грн. За накладними-вимогами від 05.08.2021 ТОВ «НВО «НІКОС» фактично вивезено товару в масі 140,18т на загальну суму 325 903,37 грн.

Згідно Специфікації до договору від 28.09.2021 №20-17/21/392 Сторони узгодили поставку 50т суміші нафтопродуктів відпрацьованих та 10т оливи відпрацьованої на загальну суму 183 871,44 грн (разом з ПДВ). На підставі письмової заявки Маріупольського порту відповідачем за платіжним дорученням №4073 від 09.11.2021 здійснена повна передоплата заявленого Продавцем до поставки товару: 22,57т суміші нафтопродуктів відпрацьованих та 6,18т оливи моторної відпрацьованої в загальній сумі 88 105,07грн. За накладними-вимогами від 11.11.2021 ТОВ «НВО «НІКОС» фактично вивезено товару в масі 17,02т суміші нафтопродуктів відпрацьованих та 2,98т оливи моторної відпрацьованої на загальну суму 61 290,48 грн.

Надавши оцінку встановленим обставинам, зважаючи на погоджені Сторонами умови Договорів щодо алгоритму дій Продавця та Покупця на виконання взятих на себе зобов`язань, суд дійшов висновку, що ДП «Маріупольський морський торговельний порт» не було здійснено поставку обумовленого Договорами товару у повному обсязі та визначені строки. Іншого не доведено.

Господарський суд зауважує, що, виходячи з принципу змагальності сторін, відповідно до вимог законодавства процесуальні обов`язки відповідача полягають у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні.

Натомість, доводи відповідача щодо можливості існування інших накладних-вимог на відпуск матеріалів на виконання зобов`язань за спірними договорами, які він не має можливості представити суду через тимчасову окупацію м. Маріуполя внаслідок збройної військової агресії Російської Федерації проти України, не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами і є тільки припущеннями, тому суд їх відхиляє.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У змісті позовної заяви зазначено, що у межах договору купівлі-продажу №20-17/21/320 Продавцем поставка товару на повну суму 489 261,90грн (разом з ПДВ), оплаченої платіжним дорученням №3486 від 05.08.2021, не відбулася. Фактично поставлено товар на загальну суму 325 903,37грн. При цьому сума невиконаного основного грошового зобов`язання за укладеним договором, на думку позивача, становить 77 058,54грн.

Між тим, при здійсненні арифметичного розрахунку судом встановлено, що за наведеними обставинами у справі вартість непоставленого товару за цим договором становить 163 358,53грн (489 261,90 - 325 903,37), що не відповідає розміру заборгованості вказаної позивачем.

Господарський суд зауважує, що закріплений в статті 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства покладає на суд обов`язок вирішувати справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду, і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч.3 ст. 237 ГПК України).

Зважаючи на викладене, надаючи правову оцінку встановленим обставинам та наведеним нормам права, за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 за основу при розгляді справи суд бере визначену позивачем суму - 77 058,54грн як вартість непоставленого товару, так і як суму неповернутої оплати за непоставлений товар.

За договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 поставка товару повинна бути здійснена на суму 88 105,07грн (виходячи з суми здійсненої попередньої оплати), однак фактично недопоставлено товару на суму 26 814,59грн (88 105,07 - 61 290,48).

Відтак суд вважає, що сукупністю наявних в матеріалах справи доказів документально підтверджено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару Покупцю відповідно до умов зазначених договорів.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. Зокрема, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Позивачем заявлені вимоги щодо повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар (основна заборгованість) за договорами №20-17/21/320 у сумі 77 058,54грн та №20-17/21/392 у сумі 26 814,59грн, що у загальному розмірі становить 103 873,13грн.

Зі змісту договорів №20-17/21/320 та №20-17/21/392 вбачається, що Сторонами цих правочинів не встановлено обов`язку Продавця з повернення попередньої оплати у певний строк та імперативних вимог щодо форми та порядку звернення Покупця до Продавця з вимогою про повернення попередньої оплати.

Позивач підтвердив, що з письмовою вимогою у порядку досудового врегулювання спору до Маріупольського порту не звертався.

Приписами частини першої, другої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Ненаправлення письмового повідомлення (вимоги) про усунення порушення основного зобов`язання кредитором, на думку суду, не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд.

Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин.

З огляду на викладене, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги Покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17.

ТОВ «НВО «НІКОС» реалізувало своє право на повернення попередньої оплати за непоставлений товар шляхом пред`явлення позову до суду.

Позовна заява ТОВ «НВО «НІКОС» про стягнення основної заборгованості з повернення суми попередньої оплати та штрафних санкцій, інфляційних втрат передана органу поштового зв`язку для направлення до суду 24.04.2023.

Докази щодо повернення ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на рахунок ТОВ «НВО «НІКОС» вказаної суми попередньої оплати за непоставлений товар після отримання позовної заяви в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене позовні вимоги в сумі 103 873,13грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. У відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (пункти 74,85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №902/186/21.

Відповідно виходячи з викладеного, позивач мав правові підстави для нарахування суми інфляційних витрат на суму попередньої оплати, що не була повернута відповідачем, з моменту закінченням строку поставки товару за договорами.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.(п.26).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач нарахував інфляційні витрати на сукупну суму 33 403,37грн, а саме, на суму 77 058,54 грн за період з серпня 2021 по лютий 2023, на суму 26 814,59 грн за період з листопада 2021 по лютий 2023.

Як встановлено судом, відповідач мав виконати зобов`язання з поставки товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 включно та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 включно.

Таким чином, позивач вірно вирахував період нарахуванні інфляційних втрат на суму 77 058,54 грн за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 та відповідно припустився помилки при визначенні вказаного періоду нарахування на суму 26 814,59 грн за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021. На розсуд суду, вірним періодом нарахування на цю суму є грудень 2021 - лютий 2023.

Здійснивши за допомогою програми «Калькулятор підрахунку штрафів» Інформаційно-правові системи ЛІГА:ЗАКОН розрахунок інфляційних втрат суд прийшов до висновку, що сукупно вірно нарахована сума складає 33126,04грн, у задоволенні решти позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції: пеню в сумі 18 801,04 грн, штраф в сумі 7 271,12 грн за прострочення виконання негрошового зобов`язання з недопоставки товару, які нараховано на підставі ч.2 ст. 231 ГК України.

Згідно вказаної норми права у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14, колегія суддів відзначила, що аналіз норми (частини другої статті 231 ГК України) матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Верховний Суд у постановах від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16 врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14.

В силу пункту 4.1 Розділу 4 «Відповідальність сторін» за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань Сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України і цього договору.

У даному випадку відповідальність Продавця за недопоставку товару Покупцю, неповернення суми передоплати за непоставлений товар умовами цих договорів не передбачена.

Господарський суд зазначає, що у господарському зобов`язанні - договорах купівлі-продажу №20-17/21/320 від 02.08.2021 та №20-17/21/392 від 28.09.2021 учасником є ДП «ММТП», яке згідно Статуту є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (засновник юридичної особи).

Відтак господарська діяльність ДП «ММТП» здійснюється на основі лише державної власності, у зв`язку з чим у контексті положень частини другої статті 22 Господарського кодексу України юридична особа є суб`єктом господарювання державного сектора економіки.

Штрафні санкції нараховано за виконання негрошового зобов`язання з недопоставки товару.

Виходячи з вищевикладеного, позивач мав право на нарахування штрафних санкцій згідно ч.2 ст. 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (п.7.39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 по справі №444/9519/12.

Припинення зобов`язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №908/288/20).

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору (пункт 116 постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20)).

Отже, після закінчення строку дії договору сторони все ще мають відповідальність за порушення договірних умов, що мали місце впродовж дії договору. Проте, нарахування пені за період після закінчення строку дії договору можливе тільки у разі, якщо зобов`язання не припинено (продовжує існувати, а кредитор вимагає виконання його обов`язку від боржника, який не виконав свої зобов`язання вчасно під час дії договору) й особа не звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України). Наприклад, боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення боржника втратило для кредитора інтерес (стаття 622 ЦК України).

Суд звертає увагу, що подібний висновок також міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

Строк дії договорів визначений п.7.1 останніх та встановлений за договором №20-17/21/320 - 5 місяців, тобто до 02.07.2021 включно, за договором №20-17/21/392 - 12 місяців, тобто до 28.09.2022 включно. При цьому, сторони домовились, що в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору договори діють до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним договором.

Докази на підтвердження відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення боржника втратило для кредитора інтерес, відсутні.

Одночасне стягнення штрафних санкцій за недопоставку товару та інфляційних втрат як міри відповідальності за несвоєчасне повернення попередньої оплати є можливим, оскільки вони нараховуються за порушення різних зобов`язань, що не є виконаними. Одне зобов`язання виключає інше виключно в момент його виконання.

Подібні обставини, однак в межах розгляду позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій за обидва види зобов`язань, розглядались судом в межах справи № 927/25/21, у якій Верховним Судом прийнято постанову від 04.10.2022 щодо залишення в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2021 про часткове задоволення позовних вимог.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, останнім нараховано пеню за період з 12.08.2021 по 08.02.2022 на суму 77 058,54 грн в розмірі 13 947,60грн (77 058,54 х 0,1 х 181 :100); за період з 17.11.2021 по 16.05.2022 на суму 26 814,59 грн в розмірі 4 853,44грн (26 814,59 х 0,1 х 181 :100).

Судом встановлено, що відповідач мав виконати зобов`язання з поставки товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 включно та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 включно.

Відповідно позивач припустився помилки при визначенні початку періоду нарахування, тому суд розраховує розмір пені за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 за період з 13.08.2021 по 08.02.2022, що складає 13870,54грн. В іншій частині розрахунок пені є вірним. Сукупна сума пені відповідно складає 18723,98грн.

Оскільки прострочення виконання зобов`язання тривало понад тридцять днів позивачем нараховано штраф у розмірі 7% вартості товару, який не було поставлено, що сукупно складає 7 271,12 грн (5394,10грн + 1877,02грн).

Розрахунок штрафу здійснено позивачем вірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

У п. п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Суд приймає до уваги, що відповідач здійснював свою господарську діяльність за адресою: пр. Адмірала Луніна, буд. 99, м.Маріуполь, Донецька обл., 87510.

Як вже зазначено вище, згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, до території України, що тимчасово окупована Російською Федерацією, з 05.03.2022 відноситься вся територія Маріупольського району. Факт тимчасової окупації м.Маріуполь визнається судом загальновідомим, тому згідно приписів ст. 75 ГПК України не потребує доведення.

За відкритою інформацією, що наявна у вільному доступі у мережі Інтернет за посиланнями: https://lb.ua/society/2022/05/24/517804_z_portu_mariupolya_okupanti.html; https://www.radiosvoboda.org/a/novyny-pryazovya-morski-porty-okupanty-khovayut-zbroyu/32347742.html; https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3830128-zagarbniki-pocali-rizati-na-metalobruht-mariupolskij-port-andrusenko.html; ttps://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3669704-ruini-ta-zanepad-u-miskradi-mariupola-pokazali-na-so-rosiani-peretvorili-port.html тощо, ДП «ММТП» втрачені всі виробничі площі та засоби виробництва, майно привласнено окупантами та частково знищено.

На підставі заяви ДП «ММТП» про вчинення злочину №156ВС від 17.10.2022 до правоохоронних органів 01.11.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис № 22022050000006282 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, яке в подальшому об`єднано в одне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022052640000023 від 24.02.2022.

Наказом Міністерства інфраструктури України «Про закриття морських портів» №256 від 28.04.2022, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 за № 470/37806, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю здійснення обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності, робіт, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, закрито морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон з дня набрання чинності цим наказом до відновлення контролю над зазначеними морськими портами.

Виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін, приймаючи до уваги, що розмір штрафних санкцій, складає майже четверть від вартості недопоставленого товару, відсутність в матеріалах справи доказів понесення ТОВ «НВО «НІКОС» збитків у спірній поставці, задоволення позовних вимог щодо стягнення суми попередньої оплати, на яку товар не був поставлений та інфляційних втрат внаслідок знецінення означених коштів, суд вважає за потрібне за власною ініціативою зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 9361,99 грн та штраф в сумі 3635,56грн, у задоволенні решти позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, на відповідача покладається судовий збір в сумі 2678,09грн.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «НІКОС» до відповідача Державного підприємства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» про стягнення 163 348,66 грн, з яких основна заборгованість в сумі 103873,13грн, пеня в сумі 18 801,04 грн, штраф в сумі 7 271,12 грн, інфляційні нарахування в сумі 33 403,37грн задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» (адреса місцезнаходження: 03150, місто Київ, вул.Антоновича, будинок 51, кабінет 1405, ідентифікаційний код 01125755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «НІКОС» (адреса місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Леваневського, буд.1, ідентифікаційний код 30740752) основну заборгованість у розмірі 103873,13грн, інфляційні втрати в сумі 33126,04грн, пеню в сумі 9361,99 грн, штраф в сумі 3635,56грн, судовий збір у розмірі 2678,09грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 16.04.2024.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М. Устимова