Постанова

від 29.08.2024 по справі 905/498/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2024 року м. Харків Справа № 905/498/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Склярук О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (вх. №1153 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі №905/498/23, ухвалене у приміщенні господарського суду Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження суддею Устимовою А.М., повний текст рішення складений 16.04.2024,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "НІКОС", Дніпропетровська область, Новомосковський район, місто Новомосковськ,

до відповідача Державного підприємства "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ", місто Київ,

про стягнення 163348,66 грн, з яких основна заборгованість в сумі 103873,13грн, пеня в сумі 18801,04 грн, штраф в сумі 7271,12 грн, інфляційні нарахування в сумі 33403,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання НІКОС (далі ТОВ НВО НІКОС) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ (далі ДП ММТП, Маріупольський порт) про стягнення 163348,66 грн, з яких основна заборгованість в сумі 103873,13грн, пеня в сумі 18 801,04 грн, штраф в сумі 7 271,12 грн, інфляційні нарахування в сумі 33 403,37грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі №905/498/23 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 103873,13грн, інфляційні втрати в сумі 33126,04 грн, пеню в сумі 9361,99 грн, штраф в сумі 3635,56 грн, судовий збір у розмірі 2678,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що відповідач мав виконати зобов`язання з поставки товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 включно та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 включно, однак ДП Маріупольський морський торговельний порт не було здійснено поставку обумовленого договорами товару у повному обсязі та визначені строки; ТОВ НВО НІКОС реалізувало своє право на повернення попередньої оплати за непоставлений товар шляхом пред`явлення позову до суду.

Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань господарський суд зазначив, що позивач нарахував інфляційні витрати на сукупну суму 33 403,37 грн, а саме, на заборгованість у розмірі 77 058,54 грн за період з серпня 2021 по лютий 2023, на заборгованість у розмірі 26 814,59 грн за період з листопада 2021 по лютий 2023, однак, на думку господарського суду, на заборгованість у розмірі 26 814,59 грн правильним періодом нарахування є: грудень 2021 лютий 2023, відповідно, загальна сума інфляційних втрат має складати 33126,04 грн.

Також господарський суд погодився з тим, що за прострочення виконання негрошового зобов`язання з недопоставки товару, підлягає нарахуванню пеня та штраф на підставі ч.2 ст. 231 ГК України, зазначивши, що позивач припустився помилки при визначенні початку періоду нарахування, тому суд розраховує розмір пені за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 за період з 13.08.2021 (а не з 12.08.2021, як зазначив позивач) по 08.02.2022, що складає 13870,54 грн; в іншій частині розрахунок пені є вірним; сукупна сума пені відповідно складає 18723,98 грн, штрафу у розмірі 7% вартості товару, який не було поставлено - 7 271,12 грн.

Водночас, із посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, господарський суд з власної ініціативи зменшив суму штрафних санкцій на 50%.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" звернулось 03.05.2024 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх.№ 1153 Д/2 від 03.05.2024), в якій просило скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі № 905/498/23 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог скарги заявник зазначав наступне: матеріалами справи підтверджується прийняття позивачем 05.08.2021 та 17.08.2021 товару у кількості 161,16 тн на загальну суму 374679,60 грн, однак, за висновками суду першої інстанції сукупно за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ДП «ММТП» поставлено ТОВ «НВО «НІКОС» сумішей нафтопродуктів відпрацьованих масою 140,18т на загальну суму 325 903,37 грн на думку заявника, зазначене свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи; згідно наданих накладних-вимог від 11.11.2021 № 118 та № 119 порт передавав таку саму кількість товару, яка зазначена у заявці, однак, з незрозумілих причин ТОВ «НВО «НІКОС» прийняло лише частину товару, про що свідчать надані ним накладні-вимоги, на яких, крім того, відсутні печатка порту та підпис під фактично прийнятою кількістю товару, що може свідчити про недостовірність даних, зазначених у наданих позивачем накладних-вимогах; відповідно до п. 3.1. Договорів саме позивач мав вивезти товар, позивач не наводить доказів відсутності товару за місцем його знаходження чи відмови порту надати останній покупцю. Апелянт вважає, що зобов`язання з поставки товару за договором № 20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 стосуються виключно покупця (позивача), який повинен був вивезти товар у встановлені строки; позивач не надав докази того, що пред`являв вимоги порту ані протягом дії договору, ані в інший час, що може свідчити як про повне виконання портом своїх зобов`язань за договором, так і про відмову позивача від прийняття товару; на момент пред`явлення позову строк дії обох договорів закінчився, так, відповідно до п. 7.1. Договорів, договір від 02.08.2021 діяв по 02.01.2022, а договір від 28.09.2021 діяв до 28.09.2022. Заявник скарги вказує на те, що укладання другого договору у вересні 2021 року свідчить про виконання портом зобов`язань по першому договору, так само, у разі б не дотримання портом умов договору позивач навряд чи б уклав з таким не благонадійним контрагентом новий договір та ще б перерахував нову передплату при невідпрацьованій передплаті за іншим договором. Також апелянт не погоджується з нарахуванням штрафних санкцій в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України, зазначаючи, що умовами договорів таких санкцій не передбачено, і зі стягненням інфляційних втрат згідно зі ст.625 ЦК України, стверджуючи, що у відповідача не виникло грошове зобов`язання перед позивачем.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Державного підприємства "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (вх. №1153 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі №905/498/23 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням пунктів 2 частини 3 статті 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому законом розмірі.

Після усунення заявником недоліків скарги, ухвалою суду від 14.05.2024 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Крестьянінов О.О.) відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення ухвали. Попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи. Іншою ухвалою від цієї ж дати витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/498/23, які надійшли на запит 16.05.2024.

03.07.2024 у зв`язку зі звільненням у відставку головуючого судді Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.

26.08.2024 у зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Склярук О.І.

Позивач, якому копію ухвали про відкриття провадження у справі було доставлено в електронний кабінет у системі «Електронний суд» 14.05.2024 о 18:30 год., відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких інших пояснень, заяв та клопотань до суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

02.08.2021 між ТОВ НВО НІКОС (Покупець) та Державним підприємством "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (ДП ММТП, Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №20-17/21/320, відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити відпрацьовані нафтопродукти, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця (далі товар).

У пункті 1.2. договору визначено найменування товару код по ДК 021:2015 14920000-6 Вторинна неметалева відновлена сировина (відпрацьовані нафтопродукти).

Згідно Додатку №1 Спеціфікація, що є невід`ємною частиною Договору від 02.08.2021 №20-17/21/320, Сторони узгодили поставку 210,445т товару на суму 489 261,90 грн.

Договір набуває чинності з дати підписання обома Сторонами і діє 5 місяців, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним договором (пункт 7.1).

28.09.2021 між ТОВ НВО НІКОС (Покупець) та ДП ММТП (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №20-17/21/392, відповідно до підпункту 1.1. Розділу 1 якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити відпрацьовані нафтопродукти, що утворилися в результаті виробничої діяльності Продавця (далі товар).

У пункті 1.2. Договору визначено найменування товару код по ДК 021:2015 14920000-6 Вторинна неметалева відновлена сировина (відпрацьовані нафтопродукти).

Згідно Додатку №1 Спеціфікація, що є невід`ємною частиною договору №20-17/21/392 від 28.09.2021, Сторони узгодили поставку 50т суміші нафтопродуктів відпрацьованих на суму 127 688,50грн (без ПДВ) та 10т оливи моторної відпрацьованої на суму 25537,70грн (без ПДВ), на загальну суму 183 871,44 грн (разом з ПДВ).

Договір набуває чинності з дати підписання обома Сторонами і діє 12 місяців, а в частині розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення, що мали місце під час дії договору до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним Договором (пункт 7.1).

Згідно з п. 2.2. зазначених договорів Покупець здійснює передплату 100% протягом 3 банківських днів з дати отримання Покупцем письмової заявки Продавця.

Умови прийому-передачі товару встановлені в підпункті 3.1. договорів, в якому зазначено, що вивезення товару здійснюється партіями, згідно письмових заявок Продавця, спеціалізованим автомобільним транспортом Покупця та за його рахунок, протягом 5 робочих днів з дати отримання Продавцем 100% передплати від Покупця.

Місце знаходження товару: м. Маріуполь, пр. Луніна, 99 (пункт 3.3. Договору).

Сторонами у пункті 3.5. договорів погоджено, що товар переходить у право власності Покупця після зважування на ваговій Продавця у присутності відповідальних представників Продавця і Покупця на території Продавця згідно накладної або акту прийому-передачі між Продавцем та Покупцем (представником Покупця згідно оформленої довіреності).

На адресу ТОВ НВО НІКОС від ДП ММТП надійшла письмова заявка № 20-19/21/856 від 03.08.2021 про проведення 100% передоплати та вивезення товару масою 210,455т згідно договору №20-17/21/320 від 02.08.2021.

За платіжним дорученням №3486 від 05.08.2021 з призначенням платежу: оплата за матеріали за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ТОВ НВО НІКОС здійснив передоплату заявленого до поставки товару на загальну суму 489 261,90грн (разом з ПДВ) з зазначенням в графі призначення платежу: Оплата за матеріали зг.дог.20-17/21/320 від 02.08.2021р.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ДП ММТП 05.08.2021 на адресу позивача фактично поставлено за наступними накладними-вимогами на відпуск матеріалів: №94 від 05.08.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 24,0т на загальну суму 55 797,41грн (разом з ПДВ); №95 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 22,880т на загальну суму 53 193,53грн (разом з ПДВ); №96 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 23,520т на загальну суму 54 681,46грн (разом з ПДВ); №97 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 23,220т на загальну суму 53 983,99грн (разом з ПДВ); №98 від 05.08.2021 сумішей нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 23,040т на загальну суму 53 565,52грн (разом з ПДВ); №99 від 05.08.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 23,520т на загальну суму 54 681,46грн (разом з ПДВ).

Таким чином, як зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні на підставі наведених доказів, сукупно за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 ДП ММТП поставлено ТОВ НВО НІКОС сумішей нафтопродуктів відпрацьованих масою 140,18т на загальну суму 325 903,37 грн (разом з ПДВ).

Письмовою заявкою ДП ММТП №2019/21/1177 від 09.11.2021 до поставки та оплати визначено 22,57т суміші нафтопродуктів відпрацьованих та 6,18т оливи моторної відпрацьованої на загальну суму 88 105,07грн (разом з ПДВ).

За платіжним дорученням №4073 від 09.11.2021 з призначенням платежу: оплата за матеріали за Договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ТОВ НВО НІКОС здійснив передоплату заявленого до поставки Товару на загальну суму 88 105,07 грн (разом з ПДВ) з зазначенням в графі призначення платежу: Оплата за матеріали зг.дог.20-17/21/392 від 28.09.2021р.

На виконання взятих на себе зобов`язань за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ДП ММТП 11.11.2021 на адресу позивача фактично поставлено за накладними-вимогами на відпуск матеріалів: №118 від 11.11.2021 суміші нафтопродуктів відпрацьованих код УКТ ЗЕД 2710 17,02т на загальну суму 52 158,20грн (разом з ПДВ); №119 від 11.11.2021 оливи моторної відпрацьованої код УКТ ЗЕД 2710 2,98т на загальну суму 9 132,28грн (разом з ПДВ).

Таким чином, сукупно за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 ДП ММТП поставлено ТОВ НВО НІКОС суміші нафтопродуктів відпрацьованих та оливи моторної відпрацьованої на загальну суму 61 290,48 грн (разом з ПДВ).

За таких обставин, ТОВ НВО НІКОС, вважаючи свої права порушеними, подало позов, у якому просило стягнути з ДП ММТП залишки сум попередньої оплати за обома договорами, на які не було поставлено товар і які були визначені позивачем у загальній сумі 103873,13 грн (77 058,54 грн за першим договором та 26 814,59 грн за другим договором), інфляційні нарахування в сумі 33 403,37 грн, нараховані на суму боргу 77 058,54 грн за період з серпня 2021 по лютий 2023 та на суму боргу 26 814,59 грн за період з листопада 2021 по лютий 2023. Також позивач із посиланням на ч.2 ст. 231 ГК України просив стягнути з відповідача пеню за період з 12.08.2021 по 08.02.2022 в розмірі 13 947,60 грн, нараховану на суму боргу 77 058,54 грн та за період з 17.11.2021 по 16.05.2022 в розмірі 4 853,44 грн, нараховану на суму боргу 26 814,59 грн (усього 18 801,04 грн пені), і штраф 7 271,12 грн - у розмірі 7% вартості товару, який не було поставлено.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення сум попередньої оплати, на які не було поставлено товар, зі здійсненими на них нарахуваннями у вигляді інфляційних втрат, пені та штрафу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у відповідності до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Отже, у вказаному договорі певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону. У такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є кредитором і боржником. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідач у суді першої та апеляційної інстанції не заперечував тих обставин, що між сторонами було укладено договори №20-17/21/320 від 02.08.2021 та №20-17/21/392 від 28.09.2021 на придбання відпрацьованих нафтопродуктів і що позивач перерахував відповідачеві суми попередньої оплати: 489261,90 грн за першим договором та 88105,07 грн за другим договором.

Приписами частини першої статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ст.664 ЦК України).

Відповідно до змісту п.п.2.2,3.1 договорів, вони містять презумпцію обов`язку Продавця щодо попереднього надання письмових заявок, наслідком чого є виникнення обов`язку здійснення Покупцем передоплати, що надає можливість вирахувати строк виконання зобов`язання з безпосередньої поставки товару.

Зокрема, умовами договорів встановлено, що вивезення товару здійснюється партіями, згідно письмових заявок Продавця, спеціалізованим автомобільним транспортом Покупця та за його рахунок, протягом 5 робочих днів з дати отримання Продавцем 100% передоплати від Покупця (п.3.1).

За приписами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що огляду на дати здійснення попередньої оплати відповідач мав виконати зобов`язання з поставки товару за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 в строк до 12.08.2021 та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 в строк до 16.11.2021 оскільки, як правильно було зазначено місцевим господарським судом виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору, зобов`язання щодо поставки товару в обумовленому сторонами обсязі виникли не лише у позивача, а в обох сторін.

За приписами статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічні норми містить і стаття 526 ЦК України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, поставку було здійснено на менші суми, ніж було сплачено позивачем у погодженому сторонами порядку та розмірі. Апелянт стверджує, що зазначене стало наслідком дій виключно позивача, тоді як відповідач був готовий відвантажити товар в оплаченій кількості. Матеріали справи дійсно не містять доказів того, що ДП ММТП відмовлялося поставити товар у повному обсязі.

Але водночас, як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано відповідачем в ході апеляційного провадження, відсутні докази того, що після закінчення встановлених договорами строків поставки відповідачем було здійснено допоставку товару або повернення залишку попередньої оплати в загальній сумі 103873,13 грн.

Відповідач зазначав, що згідно наданих накладних-вимог від 11.11.2021 № 118 та № 119 порт передавав таку саму кількість товару, яка зазначена у заявці, однак, з незрозумілих причин ТОВ «НВО «НІКОС» прийняло лише частину товару, про що свідчать надані ним накладні-вимоги, на яких, крім того, відсутні печатка порту та підпис під фактично прийнятою кількістю товару, що може свідчити про недостовірність даних, зазначених у наданих позивачем накладних-вимогах.

Проте, на думку колегії суддів, вищенаведені твердження ґрунтуються на припущеннях. Щодо накладних-вимог, то як вбачається з наявних у матеріалах справи копій зазначених документів, вони містять підписи уповноважених представників та печатки обох сторін.

Також апелянт стверджував, що за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 було поставлено товар на загальну суму 374679,60 грн, а не на 325903,37 грн, як зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні. Проте, на думку колегії суддів, відповідне не має значення для розгляду даної справи, оскільки різниця між сумою передоплати за вказаним договором (489261,90 грн) та сумою поставки, про яку стверджує позивач (374679,60 грн) становить 114582,30 тоді як позивач заявив до стягнення за цим договором лише 77058,54 грн.

В апеляційній скарзі відповідач вказував на неможливість доведення фактичного обсягу поставки через втрату документів на тимчасово окупованій території. Колегія суддів із розумінням ставиться до зазначених обставин, але водночас зазначає, що вони не звільняють відповідача від виконання процесуального обов`язку, встановленого ч.1 ст.74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти стягнення основної заборгованості наводив виключно припущення (зокрема, про те, що у разі існування неповернутого залишку попередньої оплати за першим договором сторони не уклали б другий договір тощо), які не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в позові.

Та обставина, що позивач не звертався до відповідача з вимогами щодо поставки товару або повернення попередньої оплати, на думку колегії суддів, також не може бути визнана переконливим аргументом, оскільки, як правильно зазначив місцевий господарський суд, ТОВ НВО НІКОС реалізувало своє право на повернення попередньої оплати за непоставлений товар шляхом пред`явлення позову до суду, що узгоджується зі ст.222 ГК України, а також з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23 тощо.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача підлягає стягненню сума попередньої оплати, на яку не було поставлено товар, у розмірі 103873,13 грн (77058,54 грн за договором №20-17/21/320 від 02.08.2021 та 26814,59 грн за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021).

Апелянт також не погоджувався з висновком господарського суду про стягнення 33126,04 грн інфляційних втрат, стверджуючи про те, що у відповідача не виникло грошове зобов`язання перед позивачем. Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. У відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки (пункти 74,85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд обґрунтовано, з урахуванням вищенаведених норм закону, а також практики суду касаційної інстанції щодо їх застосування, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 33126,04 грн інфляційних втрат, згідно з наведеним в оскаржуваному рішенні обґрунтованим розрахунком, правильності якого апелянтом не спростовано.

Стосовно стягнення пені та штрафу (з чим також не погоджується апелянт), колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, у господарському зобов`язанні договорах купівлі-продажу №20-17/21/320 від 02.08.2021 та №20-17/21/392 від 28.09.2021 учасником є ДП ММТП, яке згідно Статуту є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (засновник юридичної особи). Відтак господарська діяльність ДП ММТП здійснюється на основі лише державної власності, у зв`язку з чим у контексті положень частини другої статті 22 Господарського кодексу України юридична особа є суб`єктом господарювання державного сектора економіки.

Згідно з ч.2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В силу пункту 4.1 Розділу 4 Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань Сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України і цього договору.

Апелянт посилався на те, що укладеними між сторонами договорами відповідальність продавця за недопоставку товару покупцю та за неповернення суми передоплати за непоставлений товар не передбачена, а передбачено лише можливість стягнення пені та штрафу з покупця.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.05.2024 у справі № 910/8552/23, навіть якщо сторони передбачили неустойку (пеню) за порушення строків виконання одного із договірних зобов`язань, то це не виключає застосування санкцій, передбачених ч.2 ст.231 ГК України, у разі порушення контрагентом строків виконання інших зобов`язань.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав право на нарахування штрафних санкцій згідно з ч.2 ст. 231 ГК України з моменту закінчення строку поставки товару за договорами. Господарський суд в оскаржуваному рішенні навів обґрунтований розрахунок сум штрафу та пені, що підлягають стягненню.

Апелянт зазначав, що суд першої інстанції розрахував розмір пені за договором № 20-17/21/320 від 02.08.2021 за період з 13.08.2021 по 08.02.2022, тоді як строк дії договору № 20-17/21/320 скінчився 02.01.2022.

Проте, як обґрунтовано вказано місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові від 27.02.2024 у справі № 910/12456/22, після закінчення строку дії договору сторони все ще мають відповідальність за порушення договірних умов, що мали місце впродовж дії договору; нарахування пені за період після закінчення строку дії договору можливе, якщо зобов`язання не припинено.

Як було встановлено вище та не спростовано апелянтом, відповідач не поставив позивачеві товар за двома договорами на спірну суму 103873,13 грн, отже, відповідне зобов`язання не було припинено до моменту звернення позивача до суду з даним позовом (24.04.2023). Відтак, нарахування пені за договором № 20-17/21/320 від 02.08.2021 за період з 13.08.2021 по 08.02.2022 у сумі 13870,54 грн та за договором №20-17/21/392 від 28.09.2021 за період 17.11.2021 по 16.05.2022 у сумі 4853,44 грн є правомірним. Також, враховуючи, що прострочення виконання зобов`язання тривало понад тридцять днів, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про стягнення штрафу у розмірі 7% вартості товару, який не було поставлено, що сукупно складає 7271,12 грн.

Стосовно посилань заявника скарги на такі обставини, як евакуація підприємства з тимчасово окупованої території колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, з урахуванням того, що ДП ММТП втрачені всі виробничі площі та засоби виробництва, майно привласнено окупантами та частково знищено, з власної ініціативи застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін зменшив розмір штрафних санкцій на 50%, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в сумі 9361,99 грн, штраф в сумі 3635,56 грн.

Будь-яких інших доводів, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, апелянтом у даному провадженні не наведено.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (вх. №1153 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі №905/498/23 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2024 у справі №905/498/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.08.2024.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.І. Склярук