Постанова

від 16.04.2024 по справі 522/24032/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 522/24032/21

Перша інстанція: суддя Свячена Ю.Б.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря судового засідання Вовненко А.В.

Лебедіна Юрія Ілліча

Аверіної Вікторії Валеріївни

представника ОСОБА_1 Іванової Г.В.

представника ГУ НП в Одеській області Білоуса Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання скласти протокол про адміністративне правопорушення та винести постанову у справі про адміністративне правопорушення

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність співробітників Головного управління Національної поліції в Одеській області (відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області), що полягала в ігноруванні поданої ОСОБА_2 заяви про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- зобов`язати співробітників Головного управління На Національної поліції в Одеській області (відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області) вчинити наступні дії:

-скласти протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- здійснити розгляд справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- винести постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В обґрунтування позову вказував, що 26.10.2021 звернувся до відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області з заявою про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП, проте відповідь на зазначену заяву не отримав.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року Позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії- задоволено частково.

Поновлено строк ОСОБА_2 для подання позовної заяви про визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії співробітників до Головного управління національної поліції в Одеській області.

Визнана незаконною бездіяльність співробітників до Головного управління національної поліції в Одеській області.

Зобов`язано Головне управління національної поліції в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_2 від 26 жовтня 2021 року та прийняти рішення про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вказує, що визнання протиправними дій відповідачів, які не склали протокол про вчинення адміністративного правопорушення щодо ОСОБА_1 виходить за межі компетенції суду, оскільки порушує вимоги ст. 7 КУпАП, якою встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

На думку апелянта, заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними, а дії, які просить вчинити останній є виключною дискрецією відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що наділення суб`єкта правом на складення протоколу про адміністративне правопорушення є надання йому таким чином права адміністративного розсуду, що виключає можливість зобов`язання судом такого суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 20.09.2021 позивач звернувся до Управління поліції охорони в Одеській області із запитом (Т 1, а.с. 4), в якому зазначив, що 15.09.2021, приблизно о 11:00, за місцем проведення підприємницької діяльності ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ», вул. Асташкіна 29/1, невідомою особою були викликані працівники УПО в Одеській області та просив надати наступну інформацію:

- Хто викликав працівників УПО в Одеській області та з якого номеру телефону робився виклик;

- З якого приводу викликались працівники УПО в Одеській області;

- О котрій годині було зроблено цей виклик;

- Чи підтвердилися обставини, за яких викликали працівників УПО в Одеській області.

19.10.2021 Управління поліції охорони України повідомило позивача (Т 1, а.с. 203), що 15.09.2021 року о 10 годині 08 хвилин на скорочений номер екстреного виклику поліції « 102» від невідомої особи, яка представилась в якості адвоката ТОВ «Скайфіт», надійшло повідомлення про те, що невідомі особи приблизно 10 чоловік озброєні, увірвались у будівлю, побили охорону приміщення, перебувають у середині приміщення. Після отримання вказаного повідомлення НР «Сандал-11» в складі сержанта поліції ОСОБА_3 та сержанта поліції ОСОБА_4 негайно направились на місце події. Прибувши о 10:22 год. Нарядом було встановлено, що інформація свого підтвердження не знайшла.

26.10.2021, позивач звернувся до відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області із заявою про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (Т 1, а.с. 7).

08.11.2021 Головне управління Національної поліції в Одеській області повідомило позивачу, що керівництвом Відділення поліції №1 Одеського районного управління №1 ГУНП в Одеській області організовано розгляд звернення про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 за ст. 183 КУпАП стосовно подій 15.09.2021 (Т 1, а.с. 190).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах встановлено порушення законного інтересу ОСОБА_2 оскільки відповідачем по справі у встановлені строки та у відповідності до наданих повноважень не були вчиненні дії за наслідками розгляду заяви позивача та не було надано відповіді.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 2 статті 2 КАС визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом п.19 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Як зазначено у ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.7 КУпАП України ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

За змістом ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу.

Стаття 258 Кодексу визначає, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Згідно ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Стаття 251 КУпАП визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повинен був пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне зобов`язання його скласти, є безпідставними.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Стосовно поняття «охоронюваний законом інтерес» у тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що в цій справі, обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження бездіяльності Головного управління Національної поліції в Одеській області та зобов`язання скласти процесуальні документи з метою притягнення до адміністративної відповідальності іншу особу, не створить для скаржника жодних юридичних прав та/чи обов`язків.

Крім цього, з огляду на завдання адміністративного провадження, факт притягнення іншої особи до адміністративної відповідальності не може вплинути на особисті права та/або інтереси заявника.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №826/3585/18, від 14 липня 2020 року у справі 363/3888/17.

Отже, з огляду на викладене, апеляційний суд вважає, , що бездіяльність відповідача щодо не складення протоколу відносно ОСОБА_1 , не порушує права позивача, оскільки не породжують, не змінюють та не припиняють його права і обов`язки саме у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Апеляційний суд вважає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, повноваження відповідача щодо прийняття будь-яких нормативно-правових актів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу, в даному випадку - Національною поліцією.

Згідно рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до вимог ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - п`ятій цієї статті.

У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про відсутність можливості у компетентного органу, враховуючи дату події, навіть за умови визнання їх дій на той час протиправними, поза межами встановлених строків, вирішувати питання про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що, на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ст. 317 КАС).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з`ясування всіх обставин справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року у справі №522/24032/21 скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 16.04.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький