Рішення

від 17.04.2024 по справі 914/2426/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВА УХВАЛА

17.04.2024 Справа № 914/2426/23

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Ігоря Стадника, розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства Львівобленерго про ухвалення додаткового рішення

у справі № 914/2426/23

за позовом: Садівничого товариства Калина 2, м. Львів,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Львівобленерго, м. Львів,

предмет позову: визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів,

підстава позову: відсутність вини споживача у виявленому порушенні,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: Кухар Надія Василівна,

встановив:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Садівничого товариства «Калина 2» до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів, за результатами розгляду якої 21.02.2024 постановлено ухвалу про закриття провадження.

29.03.2024 судом отримано заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат за заявою Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на суму 10 400,00 грн, ухвалою від 01.04.2024 призначено до розгляду в судове засідання 10.04.2024.

09.04.0224 позивачем подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, 16.04.2024 відповідачем подано додаткові пояснення.

У судове засідання 17.04.2024 з`явився представник відповідача, підтримав заяву про ухвалення додаткового рішення з підстав невирішення такого при закритті провадження у справі. Позивач повторно явку представника не забезпечив, однак, враховуючи передбачену законом тривалість розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, надання сторонами пояснень, обізнаність представника позивача про дату судового засідання, суд вважає за можливе вирішити заяву в цьому судовому засіданні за участю представника відповідача.

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА

Відповідач просить ухвалити додаткове рішення і стягнути з позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10 400,00 грн, оскільки заява про понесення таких витрат була подана ще під час розгляду справи і при постановленні ухвали про закриття провадження у цій справі суд не вирішив питання судових витрат. У судовому засіданні 10.04.2024 представник відповідача надав додаткові пояснення стосовно правової підстави заявлення витрат ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та відсутність обґрунтувань, спрямованих на доказування необґрунтованість дій позивача, як це передбачено ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні 17.04.2024 представник відповідача акцентував увагу на такій правовій підставі розподілу витрат як ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, а не ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач вважає, що заява не підлягає розгляду, оскільки розподіл судових витрат при відмові позивача від позову регулює норма, наведена в ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу; відповідачем пропущено строк на звернення до суду із заявою розподіл судових витрат, встановлений ч. 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу; відповідачем не доведено, що закриття провадження у справі відбулось внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до матеріалів справи 08.09.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву і вказав про орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу 10 400,00 грн, долучив до відзиву договір про надання правничої допомоги від 14.08.2023, рахунок на оплату від 15.08.2023 на суму 10 400,00 грн оплата послуг згідно з п. 4.1 договору і платіжну інструкцію від 17.08.2023 на суму 10 400,00 грн з датою виконання банком 17.08.2023.

21.02.2024, розглянувши заяву позивача про відмову від позову та про закриття провадження у справі, суд прийняв відмову Садівничого товариства «Калина 2» від позовних вимог та закрив провадження у справі № 914/2426/23 на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Водночас суд не надав оцінки заяві відповідача про розподіл судових витрат. тому відповідач обгрунутовано покликається на приписи ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним правилом розподіл судових витрат регламентований ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. однак окремі випадки розподілу судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, визначені ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову здійснені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Крім цього, ч. 5 цієї статті передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України).

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (ч. 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України).

Однак суд звертає увагу позивача, що подана 29.03.2024 заява відповідача подана не вперше, а є заявою відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України і її подання зумовлене невирішенням судом питання про витрати відповідача в розмірі 10 400,00 грн, заявлені при поданні відзиву. Тому в цій частині заперечення позивача є безпідставними.

Щодо співвідношення приписів ст. 129 і ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, то це питання вже було предметом касаційного перегляду. Так, усталеною є практика про те, що правовий аналіз статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема закриття провадження у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додаткова ухвала Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).

Щодо покликання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 914/911/3312/21, суд зазначає таке. Згідно з п. 7.37 постанови задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 ГПК України. Однак вказаний висновок не спростовує попереднього абзацу судового рішення і співвідношення ст. 129 зі ст. 130 Господарського процесуального кодексу України як загальної і спеціальної; не доводить позиції відповідача про те, що найпершою підставою для подання ним заяви є ст. 244 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не заперечує і навпаки визнає обгрунтованим визначення відповідачем такої підстави для звернення 29.03.2024 із заявою про ухвалення додаткового рішення як відсутність вирішеного питання в судовому рішенні, яким закінчено розгляд справи. Водночас суд роз`яснює відповідачу, що для вирішення його заяви та постановлення додаткового судового рішення суд застосовує спеціальні приписи Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу судового збору. Тобто застосування і аналіз ст. 130, а не ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається незмінним для ситуації, коли провадження у справі закрито, незалежно від того, чи суд вирішує питання розподілу судових витрат одночасно із закриттям провадження чи пізніше.

Крім цього, згадана відповідачем постанова Великої Палати Верховного Суду не дає відповіді на більш значиме питання в цій справі: про співвідношення частин 3 і 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України. Натомість таке питання досліджує Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 904/1478/19.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи.

Вказане підтримує представник відповідача та не заперечує суд. Однак Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду аналізує та підсумовує, що у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема в частині третій статті 130 ГПК України. Водночас механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п`ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини п`ятої статті 130 ГПК України.

Таким чином, при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (постанова Верховного суду від 06.03.2024 у справі № Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Відтак відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені (постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку з поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.

Тобто стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, зокрема на правничу допомогу, в разі закриття провадження у справі є можливим лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2021 у справі № 922/2017/17).

Суд зауважує, що Господарський процесуальний кодекс України не передбачає норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

У згаданій справі № 905/1840/21 колегія суддів не погодилася з висновками судів про те, що необґрунтованість дій позивача проявилась у поданні позивачем заяви про відмову від позову стосовно відповідача; що відмова від позовних вимог відносно відповідача є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати; що приймаючи рішення про відмову від позовних вимог відносно відповідача, позивач мав усвідомлювати ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням ним такої процесуальної дії, зокрема, передбачених статтею 130 ГПК України щодо відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Враховуючи зазначені правові позиції, суд доходить висновку про необхідність сукупного аналізу приписів ч. ч. 3 і 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України і необхідності з`ясування в цій справі обставини необґрунтованих дій позивача

При постановленні ухвали про закриття провадження у справі не було встановлено необґрунтованості дій позивача, відповідач також не заявляє вимоги про відшкодування йому витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача на підставі ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість суд зауважує, що заява про відмову від позову про визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів обгрунтовувалась такими обставинами. 08.11.2023 Західним апеляційним господарським судом у справі № 914/400/23 прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу Садівничого товариства "Калина 2", рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2023 у справі № 914/400/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Львівобленерго» у стягненні з Садівничого товариства «Калина 2» на користь позивача Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» 393 455,03 грн заборгованості за необліковану електричну енергію, 10 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 901,83 грн понесених витрат на сплату судового збору відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2023 відмовлено ПрАТ «Львівобленерго» у відкритті касаційного провадження у справі № 914/400/23 за касаційної скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023. Тому у позивача відпала потреба у визнанні недійсним акту про порушення № 036122 від 18.10.2022 та визнані неправомірним і скасуванні рішення засідання комісії Львівських МЕМ ПрАТ «Львівобленерго» з розгляду акту про порушення № 036122 від 18.10.2022, оформлене протоколом № 036122-а від 25.11.2022, оскільки права позивача станом на дату подання даної заяви уже не порушені.

Тобто відмова від позову була зумовлена певними об`єктивними обставинами, що відбувалися у пов`язаній справі № 914/400/23, і відповідно до принципу диспозитивності позивач реалізував своє процесуальне право вважати відсутнім порушення його прав і подавати заяву про відмову від позову. Такі дії відповідали процесуальним обов`язкам сторони (сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні), а також сприяли забезпеченню процесуальної економії господарського судочинства.

Враховуючи зазначене, у суду відсутні підстави визнавати поведінку позивача щодо відмови від позову у цій справі необґрунтованими діями і покладати понесені відповідачем витрати на позивача. Тому в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства Львівобленерго про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на суму 10 400,00 грн суд відмовляє.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у справі № 905/1840/21 (постанова від 06.03.2024) про те, що залежно від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Так як провадження у справі № 914/2426/23 було закрито, про що постановлено ухвалу, то питання щодо розподілу судових витрат суд також оформляє додатковою ухвалою, а не додатковим рішення.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на суму 10 400,00 грн відмовити.

Додаткова ухвала господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Додаткова ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст додаткової ухвали складено 18.04.2024.

Суддя Матвіїв Р.І.