Постанова

від 06.06.2024 по справі 914/2426/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2024 р. Справа №914/2426/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОрищин Г.В.

суддівГалушко Н.А.

Желіка М.Б.,

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянув апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго»

на додаткову ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.04.2024 (повний текст додаткової ухвали складено 18.04.2024, суддя Матвіїв Р.І.)

у справі № 914/2426/23

за позовом Садівничого товариства «Калина 2», м. Львів,

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,

предмет позову визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів,

підстава позову відсутність вини споживача у виявленому порушенні

за участю представників:

від позивача Тимощук І.Г.

від відповідача Кухар Н.В.

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа за позовом Садівничого товариства «Калина 2» до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів, за результатами розгляду якої 21.02.2024 постановлено ухвалу про закриття провадження у справі.

29.03.2024 судом першої інстанції було отримано заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат за заявою Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на суму 10400,00 грн.

Господарський суд Львівської області в ухвалі від 17.04.2024 відмовив в задоволенні вказаної заяви ПрАТ «Львівобленгерго», покликаючись на те, що відмова від позову була зумовлена певними об`єктивними обставинами, що відбувалися у пов`язаній справі № 914/400/23, і відповідно до принципу диспозитивності позивач реалізував своє процесуальне право вважати відсутнім порушення його прав, відтак подав заяву про відмову від позову. З огляду на вказане, у суду не було підстав визнавати поведінку позивача щодо відмови від позову у цій справі необґрунтованими діями і покладати понесені відповідачем витрати на позивача.

Відповідач не погодився з постановленою ухвалою місцевого господарського суду та оскаржив її в апеляційному порядку, звернувшись з апеляційною скаргою до Західного апеляційного господарського суду, в якій, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, покликався на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 130 ГПК України, а саме помилкове застосування при вирішенні спірного питання положень частини 5 цієї статті, замість частини 3 згаданої статті Господарського процесуального кодексу України. В ухвалі про закриття провадження у цій справі на підставі п. 4 ч.2 ст. 231 ГПК України, суд першої інстанції зазначив, що 21.02.2024 у позивача відпала потреба у розгляді цієї справи, оскільки права позивача вже не порушуються, з огляду на прийняті рішення у справі № 914/400/23. За твердженням апелянта саме подання зави про відмову від позову перед судовими дебатами, свідчить про його необґрунтовані дії, які судом не встановлено. На переконання апелянта, підстави для звернення до суду за захистом порушеного права у справі № 914/2426/23 у позивача були відсутні вже станом на момент подання цього позову 10.08.2023, позаяк у справі № 914/400/23 позивач мав всі правові можливості захистити своє порушене право, яким він належно скористався. Тому, на думку апелянта, цей позов було пред`явлено позивачем аби уникнути негативних наслідків для нього в майбутньому.

Позивач своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак його представник в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та зазначив, що відповідачем не доведено, що закриття провадження у справі відбулось внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача.

Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

В дане судове засідання прибули представники обох сторін, які висловили свої міркування з приводу апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали відсутні, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи 08.09.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву і вказав про орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу 10400,00 грн, долучивши до відзиву договір про надання правничої допомоги від 14.08.2023, рахунок на оплату від 15.08.2023 на суму 10400,00грн згідно з п. 4.1 договору і платіжну інструкцію від 17.08.2023 на суму 10400,00 грн з датою виконання банком 17.08.2023.

21.02.2024, розглянувши заяву позивача про відмову від позову та закриття провадження у справі, місцевий господарський суд прийняв відмову Садівничого товариства «Калина 2» від позовних вимог та закрив провадження у справі № 914/2426/23 на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, суд не надав оцінки заяві відповідача про розподіл судових витрат, відтак відповідач обґрунтовано покликається на приписи ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом розподіл судових витрат регламентований ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, однак окремі випадки розподілу судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі, визначені ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову, здійснені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Разом з тим, ч. 5 цієї статті передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України).

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу (ч. 6 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до усталеної практики у разі, зокрема, закриття провадження у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додаткова ухвала Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).

Щодо покликання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21, то суд зазначив, що згідно з п. 7.37 постанови задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 ГПК України. Однак вказаний висновок не спростовує попереднього абзацу судового рішення і співвідношення ст. 129 зі ст. 130 Господарського процесуального кодексу України як загальної і спеціальної; не доводить позиції відповідача про те, що найпершою підставою для подання ним заяви є ст. 244 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, відповідно до правової позиції, сформованої Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 904/1478/19, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи. Механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п`ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Таким чином, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини п`ятої статті 130 ГПК України.

Отже, при застосуванні частини п`ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Вказане свідчить про те, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені (постанова Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку з поданням позову до нього і у подальшому - із закриттям провадження у справі.

Таким чином, стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, зокрема на правничу допомогу, в разі закриття провадження у справі є можливим лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2021 у справі № 922/2017/17).

Відповідно до висновків Верховного Суду під необґрунтованими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

З огляду на вказані правові позиції суд дійшов правильного висновку про необхідність сукупного аналізу приписів ч. ч. 3 і 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України і необхідності з`ясування в цій справі обставини необґрунтованих дій позивача

Так, при постановленні ухвали про закриття провадження у справі не було встановлено необґрунтованості дій позивача, відповідач також не заявляє вимоги про відшкодування йому витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача на підставі ч. 5 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, обґрунтовуючи заяву про відмову від позову про визнання недійсним акта про порушення, визнання недійсним та скасування рішення засідання комісії з розгляду актів позивач зазначив, що 08.11.2023 Західним апеляційним господарським судом у справі № 914/400/23 прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу Садівничого товариства «Калина 2», рішення Господарського суду Львівської області від 28.06.2023 у справі № 914/400/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Львівобленерго» про стягнення з Садівничого товариства «Калина 2» на користь позивача 393455,03 грн заборгованості за необліковану електричну енергію, 10400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5901,83 грн понесених витрат на сплату судового збору, відмовлено, отже встановлено факт відсутності порушення, встановленого актом № 036/22 від 18.10.2022.

Разом з тим, ухвалою Верховного Суду від 14.12.2023 відмовлено ПрАТ «Львівобленерго» у відкритті касаційного провадження у справі № 914/400/23 за касаційної скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023, відтак у позивача відпала потреба у визнанні недійсним акта про порушення № 036122 від 18.10.2022 та визнані неправомірним і скасуванні рішення засідання комісії Львівських МЕМ ПрАТ «Львівобленерго» з розгляду акта про порушення № 036122 від 18.10.2022, оформлене протоколом № 036122-а від 25.11.2022, оскільки права позивача станом на дату подання даної заяви уже не порушені.

З наведеного слідує, що відмова від позову була зумовлена певними об`єктивними обставинами, що відбувалися у пов`язаній справі № 914/400/23, і відповідно до принципу диспозитивності, позивач реалізував своє процесуальне право вважати відсутнім порушення його прав, відтак подавав заяву про відмову від позову. Вкзані дії відповідали процесуальним обов`язкам сторони (сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні), а також сприяли забезпеченню процесуальної економії господарського судочинства.

З огляду на вказані обставини, у суду першої інстанції не бул підстав визнавати поведінку позивача щодо відмови від позову у цій справі необґрунтованими діями і покладати понесені відповідачем витрати на позивача, відтак, місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено ПрАТ «Львівобленерго» в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу витрат на суму 10400,00 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування постановленої ухвали.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» відмовити.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 17.04.2024 у справі № 914/2426/23 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок оскарження даної постанови визначено статтями 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 17.06.2024

Головуюча суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік