Постанова

від 11.04.2024 по справі 756/3322/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/3322/2019 Головуючий у І інстанції - Яценко Н.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/1131/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Мельника Я.С., Оніщука М.І.

за участю секретаря судового засідання Никифорова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 155 000 доларів США та три відсотки річних від простроченої суми боргу з 31 грудня 2018 року до 30 вересня 2019 року у сумі 4 385 долари США 33 центи. Суму процентів просив визначити на дату ухвалення судового рішення у справі.

В обґрунтування позову зазначав, що 03 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти у сумі 155 000 доларів США, що на момент укладення договору по курсу НБУ еквівалентно 4 123 000 грн, та зобов`язувалася повернути першу частину боргу в сумі 60 000 доларів США до 31 червня 2018 року, а другу частину боргу в сумі 95 000 доларів США - до 31 грудня 2018 року.

На підтвердження факту укладення договору позики та його умов відповідачем ОСОБА_1 у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було власноручно написано розписку про отримання коштів, оригінал якої знаходиться у позивача.

Незважаючи на те, що строк повернення коштів минув, відповідачка свої зобов`язання не виконала, кошти не повернула.

На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 155 000 доларів США, три проценти річних від простроченої суми станом на 03 березня 2023 року у розмірі 20 297,33 доларів США.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з указаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не дослідження всіх доказів, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У мотивування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження, а також про допит свідків.

Вказує, що позивачем у поданій заяві про зміну предмету позову було фактично змінено як предмет, так і підстави позову, що суперечить положенням статті 49 ЦПК України, у зв`язку з чим уважає, що вказана заява позивача підлягала поверненню, оскільки її слід розцінювати не як зміну предмету позову, а як подання іншого нового позову.

Посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив зміст боргової розписки від 03 жовтня 2017 року, оскільки не звернув увагу на те, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були особисто присутні при складенні цієї розписки, що засвідчено їх власноручним підписом на документі, а відтак свідчення останніх мало би доказове значення для вирішення цієї справи.

Також зауважує, що позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів за розпискою, не довів своє право вимоги, оскільки не надав доказів на підтвердження фінансової спроможності щодо надання у позику ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 155 000 доларів США.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.

Відповідач та її представник у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав в борг 155 000 доларів США, проте грошові кошти не були повернуті у визначений статтею 1049 ЦК України строк.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач через представника пред`явив оригінал розписки у судовому засіданні, наявність якої у нього є свідченням як укладення між сторонами договору позики, так і невиконання відповідачем умов договору позики.

Відповідач доводи позивача належними та допустимими доказами не спростувала.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у суду є достатні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 20 297 доларів США.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що згідно копії розписки від 03 жовтня 2017 року, оригінал якої судом було оглянуто в судовому засіданні 02 грудня 2021 року та який знаходиться у позивача, ОСОБА_2 надав у позику ОСОБА_1 гроші в сумі 155 000 доларів США, що на день укладення договору еквівалентно по курсу НБУ 4 123 000 грн. ОСОБА_1 зобов`язується повернути вказану суму в повному обсязі до 31 грудня 2018 року з поверненням поетапними виплатами. Перші півроку має виплатити 60 000 доларів США до 31 червня 2018 року, залишок суми у розмірі 95 000 доларів США зобов`язується сплатити до 31 грудня 2018 року. Спірна боргова розписка написана в присутності свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу укладеного сторонами договору, у зв`язку з чим дійшов вірного висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані з виконанням зобов`язання за договором позики.

При цьому, місцевим судом правильно не взято до уваги посилання відповідача на договір позики грошей від 29 травня 2013 року, з якого вбачається, що 29 травня 2013 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір позики грошей, за яким ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняла в борг 725 000 грн та зобов`язалася їх повернути до 29 травня 2014 року. У забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики 29 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ОСОБА_2 двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим у борговій розписці, яка є предметом спору, не зазначено, що вона написана на виконання вищевказаних договору позики від 29 травня 2013 року та іпотечного договору, як доводить суду відповідач, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається зі змісту боргової розписки відповідач взяв на себе зобов`язання повернути першу частину боргу у розмірі 60 000 доларів США до 30 червня 2018 року, а другу частину боргу у сумі 95 000 доларів США - до 31 грудня 2018 року, проте у встановлений строк умови договору не виконала.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, провівши математичний розрахунок, дійшов правильного висновку, що оскільки з 30 червня 2018 року до 30 вересня 2019 року минуло 457 днів, сума трьох відсотків річних за неповернення першої частини боргу в сумі 60 000 доларів США станом на 30 вересня 2019 року складає 2 253,69 доларів США.

А також, оскільки з 31 грудня 2018 року до 30 вересня 2019 року минуло 273 дні, сума трьох відсотків річних за неповернення другої частини боргу у розмірі 95 000 доларів США станом на 30 вересня 2019 року складає 2 131,64 долари США.

З 01 жовтня 2019 року по дату постановлення судового рішення три відсотки річних на суму боргу 155 000 доларів США становлять 15 912 долари США.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України суд першої інстанції правомірна встановив наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 20 297 доларів США.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотань відповідача про зупинення провадження, а також про допит свідків є безпідставними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача неодноразово подавала клопотання про зупинення провадження: від 27 січня 2021 року - до завершення досудового розслідування кримінального провадження №12019100050007241 від 01 жовтня 2019 року та вирішення справи в порядку кримінального судочинства; від 15 липня 2021 року - до набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/4511/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики від 03 жовтня 2017 року недійсним.

Судом першої інстанції протокольними ухвалами були вирішені вказані клопотання про зупинення провадження та правомірно відмовлено у їх задоволенні з огляду на наступне.

Згідно витягу з реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження: 12019100050007241) вбачається, що 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до СВ Оболонського УП із заявою стосовно можливих протиправних дій невстановлених осіб, а саме примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, проте таке звернення відповідача до правоохоронних органів з вказаною заявою мало місце після надходження даного позову до суду, а не в момент написання боргової розписки 03 жовтня 2017 року.

Окрім того, з позовом про визнання недійсним договору позики від 03 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася лише у 2021 році, справа №367/4511/21 станом на час розгляду справи апеляційним судом не вирішена, у свою чергу ОСОБА_1 не позбавлена права та можливості захищати свої права та інтереси в межах розгляду даної справи про стягнення заборгованості, в тому числі заперечувати дійсність договору позики.

Також відповідач подавала клопотання про допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

Позивач не заперечував проти допиту свідків. При цьому, суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи з метою забезпечення повідомлення та явки свідків, проте відповідач не забезпечила явку вказаних свідків у судове засідання.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив зміст боргової розписки від 03 жовтня 2017 року, оскільки не звернув увагу на те, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були особисто присутні при складенні цієї розписки, що засвідчено їх власноручним підписом на документі, а відтак свідчення останніх мало би доказове значення для вирішення цієї справи, також не заслуговують на увагу суду, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Спростовуються установленими матеріалами справи та змістом дійсної боргової розписки і аргументи відповідача, що позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів за розпискою, не довів своє право вимоги, оскільки не надав доказів на підтвердження фінансової спроможності щодо надання у позику ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 155 000 доларів США.

Доводи апелянта, що позивачем у поданій заяві про зміну предмету позову було фактично змінено як предмет, так і підстави позову, що суперечить положенням статті 49 ЦПК України, у зв`язку з чим уважає, що вказана заява позивача підлягала поверненню, оскільки її слід розцінювати не як зміну предмету позову, а як подання іншого нового позову, є необґрунтованими з огляду на наступне.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ним випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета й підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема, в статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема, в такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року у справі №910/19210/15.

Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є:

остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

з`ясування заперечень проти позовних вимог;

визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

вирішення відводів;

визначення порядку розгляду справи;

вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного й безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі й закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не вважаються зміною підстав позову:

- доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин;

- зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові. Зазначений висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму 4 610 050,63 грн, що складається з неповернутого основного боргу у сумі 4 201 740 грн, що еквівалентно 155 000 доларів США за курсом НБУ на дату повернення, а також інфляційних нарахувань та відсотків у сумі 408 310,63 грн.

30 вересня 2019 року у межах підготовчого провадження позивач ОСОБА_2 подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь борг у сумі 155 000 доларів США та три проценти річних від простроченої суми 155 000 доларів США. Суму процентів просив визначити станом на дату ухвалення судового рішення.

Таким чином, позивач змінив предмет позову, замінивши вимогу про стягнення інфляційних нарахувань на вимогу про стягнення трьох процентів річних у розмірі станом на час ухвалення рішення, а також посилання на норми матеріального, зберігши при цьому первісні обставини позову.

Отже, у даному випадку відбулась зміна лише предмету позову та його правових підстав, тобто нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що не вважається зміною підстав позову.

Зважаючи на викладене, одночасна зміна предмету та підстав позову, про що зазначає відповідач, не відбулась, у зв`язку з чим судом першої інстанції правильно прийнято до розгляду та вирішено справу в межах заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Я.С. Мельник

М.І. Оніщук