Постанова

від 18.07.2019 по справі 756/3322/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року м. Київ

справа № 756/3322/19

провадження № 22-ц/824/9688/19

Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Іванової І.В.

суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

при секретарі - Ярмак О.В.

сторони :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у складі судді Яценко Н.О., про відмову в забезпеченні позову,

встановив:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та процентів .

Крім того, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, у тому числі грошові кошти в межах суми боргу 4 610 050, 63 грн.; накладення арешту на частку корпоративних прав (статутного капіталу) у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС , що належить відповідачу; заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією, перереєстрацією та внесенням змін до установчих документів ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС .

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки за наявними відомостями, органами Державної виконавчої служби щодо ОСОБА_2 відкрито три виконавчі провадження про стягнення з неї коштів. Позивач вважає, що відповідач може приховати чи реалізувати належне їй майно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору позики.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду через порушення норм процесуального права та винести постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначає, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Вказує на те, що пропоновані ним заходи забезпечення позову жодним чином не матимуть наслідком припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання. В свою чергу, арешт корпоративних прав не є перешкодою у здійсненні відповідачкою господарської діяльності, адже у цьому випадку вона буде позбавлена права лише на відчуження корпоративних прав, наявність яких є гарантією виконання рішення суду у разі задоволення позову.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вичіков В.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задовольнити та скасувати ухвалу Оболонського суду м.Києва як незаконну.

Відповідач ОСОБА_2 подала заяву про оголошення перерви в судовому засіданні, посилаючись на неможливість з`явитись в судове засідання за станом здоров`я, судовою колегією причини неявки відповідача визнано неповажними, оскільки нею не додано до заяви доказів про поважність причин неявки (довідки про перебування на лікарняному або про виклик лікаря, тощо), що згідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відхиляючи клопотання відповідача, колегія суддів в тому числі враховує, що встановлений ч.1 ст.371 ЦПК України тридцятиденний строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду витік, тому зважаючи на вказівки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема Іззетов проти України , Пискал проти України , Майстер проти України , Субот проти України , Крюков проти України , Крат проти України , Сокор проти України , Кобченко проти України , Шульга проти України , Лагун проти України , Буряк проти України , ТОВ ФПК ГРОСС проти України , Гержик проти України , щодо дотримання розумного строку для судового провадження, колегія суддів вважає, що підстави для відкладення розгляду справі відсутні, тому відповідно до ст.372 ЦПК України немає перешкод розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що в провадженні Оболонського районного суду м.Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та процентів у сумі 4610050 грн. 63 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 150 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 4123000 грн., які зобов 'язалась повернути до 31.12.2018 року. Проте на звернення позивача з проханням повернути гроші, відповідачка не реагує, чим ухиляється від виконання обов`язків.

Провадження у справі відкрите ухвалою судді Оболонського районного суду м.Києва від 29 березня 2019 року.

Разом з позовом було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, у тому числі грошові кошти в межах суми боргу 4 610 050, 63 грн.; накладення арешту на частку корпоративних прав (статутного капіталу) у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС , що належить відповідачу; заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією, перереєстрацією та внесенням змін до установчих документів ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що враховуючи значну суму позовних вимог, наявність відкритих на відповідача трьох виконавчих проваджень про стягнення з останньої коштів, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може приховати чи реалізувати належне їй майно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору позики.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що надані суду документи не підтверджують того, що ОСОБА_2 належить на праві власності будь-яке майно та на її ім`я відкриті будь-які рахунки в банківських установах, а накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС може перешкоджати його подальшій господарській діяльності та вплинути на реалізацію своїх прав іншими учасниками товариства.

Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов забезпечується накладенням арешту на майно та грошові кошти, а також забороною вчиняти певні дії, в тому числі іншим особам. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення або ефективний захист її прав.

Метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку інших учасників з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на все майно та грошові кошти відповідача у межах суми позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що заявник не зазначив на яке саме майно необхідно накласти арешт, оскільки докази про наявність такого майна чи рахунків в банківських установах відкритих на ім`я відповідача не надані.

Проте, з відмовою заяви в частині накладення арешту на частку корпоративних прав у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС , належних відповідачу, судова колегія не погоджується, з наступних підстав.

Перевіряючи доводи апелянта, судовою колегією встановлено, що між сторонами виник спір щодо стягнення грошових коштів за договором позики в розмірі 4 610 050, 63 грн., а відтак невжиття заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач є боржником у виконавчих провадженнях у інших справах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 належать корпоративні права на частку у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС (код ЄДРПОУ 32528639), розмір внеску до статутного фонду 9250 грн.

Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, судова колегія дійшла висновку про необхідність забезпечення позову у даній справі у виді накладення арешту на частку корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю САКЦЕНТ ПЛЮС , яка належить відповідачу ОСОБА_2 .

Такий вид забезпечення позову є співмірним і відповідає заявленим позовним вимогам, є необхідним і достатнім для забезпечення виконання можливого судового рішення.

При цьому таке забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС може перешкоджати його подальшій господарській діяльності та вплинути на реалізацію своїх прав іншими учасниками товариства.

Так, відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Поскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.149-150 ЦПК України передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на частку в статутному капіталі, то такі дії суду відповідають приписам Конституції України і діючому законодавству.

При цьому, колегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС права власності на належне йому майно та не обмежуючи його у господарській діяльності. Накладення арешту на належну відповідачу частку корпоративних прав за своїм змістом полягає виключно у обмеженні права особи розпорядитися цією часткою у статутному капіталі (провести її відчуження), проте не позбавляє відповідача права володіння і користування цією часткою, зокрема не перешкоджає використанню у господарській (підприємницькій) діяльності та виконанню зобов`язань з іншими особами чи контрагентами.

Враховуючи викладене, висновок суду про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову є таким, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку корпоративних прав у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС , що належить ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 9250 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Накласти арешт на частку корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю САКЦЕНТ ПЛЮС (код ЄДРПОУ 32528639), що належить ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 9250 грн.

В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді :