Ухвала

від 06.09.2019 по справі 756/3322/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

06 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 756/3322/19

провадження № 61-16300ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та процентів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та процентів.

Крім того, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, у тому числі грошові кошти в межах суми боргу 4 610 050,63 грн; накладення арешту на частку корпоративних прав (статутного капіталу) у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС , що належить відповідачу; заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією, перереєстрацією та внесенням змін до установчих документів ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС .

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки за наявними відомостями, органами Державної виконавчої служби щодо ОСОБА_1 відкрито три виконавчі провадження про стягнення з неї коштів. Позивач вважав, що відповідач може приховати чи реалізувати належне їй майно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору позики.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що надані суду документи не підтверджують того, що ОСОБА_1 належить на праві власності будь-яке майно та на її ім`я відкриті будь-які рахунки в банківських установах, а накладення арешту на частку в статутному капіталі ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС може перешкоджати його подальшій господарській діяльності та вплинути на реалізацію своїх прав іншими учасниками товариства.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу суду через порушення норм процесуального права та винести постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначав, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав. Вказує на те, що пропоновані ним заходи забезпечення позову жодним чином не матимуть наслідком припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання. В свою чергу, арешт корпоративних прав не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності, адже у цьому випадку вона буде позбавлена права лише на відчуження корпоративних прав, наявність яких є гарантією виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу задоволено частково. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову. Накладено арешт на частку корпоративних прав у ТОВ САКЦЕНТ ПЛЮС (код ЄДРПОУ 32528639), що належить ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду 9 250 грн. В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Судове рішення обґрунтовано тим, що судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо стягнення грошових коштів за договором позики в розмірі 4 610 050,63 грн, а відтак невжиття заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач є боржником у виконавчих провадженнях у інших справах.

30 серпня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року в зазначеній вище справі, з клопотанням про поновлення строку.

У клопотанні, яке містить касаційна скарга, ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року вона отримала 12 серпня 2019 року.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувану постанову Київського апеляційного суду прийнято 17 липня 2019 року та оприлюднено 25 липня 2019 року.

Оскільки повний текст судового рішення не було вручено у день його проголошення або складення, заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження заявником пропущено з поважних причин, тому він підлягає поновленню.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Згідно роз`яснень, даних у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Накладення арешту на належну відповідачу частку корпоративних прав за своїм змістом полягає виключно у обмеженні права особи розпорядитися цією часткою у статутному капіталі (провести її відчуження), проте не позбавляє відповідача права володіння і користування цією часткою, зокрема не перешкоджає використанню у господарській (підприємницькій) діяльності та виконанню зобов`язань з іншими особами чи контрагентами.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції та процентів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська