Рішення

від 11.04.2024 по справі 341/1069/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1069/22

Номер провадження 2/341/11/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року м. Галич

Галицький районний суд Івано - Франківської області у складі:

головуючого- судді - Гаполяка Т. В.

секретаря судового засідання - Зельманович М.П.,

за участю:

представниці позивачки - адвоката Жак Н.Т.,

представниці відповідача - адвоката Шевчук-Філімон Н.М.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позиції позивача, відповідача

Представниця ОСОБА_3 в інтересах довірителя позивача ОСОБА_1 звернулася до Галицького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 та просить суд:

-визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1

-визнати за ОСОБА_1 в право власності на 2/3 частки об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачка з 2005 року перебувала у шлюбі з відповідачем. 08 листопада 2019 року шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано. В шлюбі народилось двоє дітей сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування, відповідач набув у власність земельну ділянку площею 0,1413 га., з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 . За відсутності власного житла, подружжям вирішено здійснювати будівництво житлового будинку. На той час як і в період будівництва подружжя з дітьми проживали у будинку батьків позивача. Після виготовлення проекту подружжям розпочато будівництво, зокрема в 2016 році розпочато будівництво, змонтовано фундамент, зведено несучі конструкції. В 2017-2018 роках виконано внутрішні оздоблювальні роботи. В 2019 році виконано зовнішні оздоблювальні роботи. Станом на червень 2019 року здійснено будівництво до наявного на даний час стану. Вважає незавершене будівництво спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, зароблені кошти витрачав на власні потреби. Умови проживання у сім`ї стали нестерпними, що зумовило звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Діти залишились проживати з матір`ю. Визначені судом аліменти на утримання дітей відповідачем не сплачуються. По факту ухилення відповідача від сплати аліментів внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою кваліфікацією за частиною 1 статті 164 КК України.

Зазначені обставини вказують на правові передумови для того аби відійти від рівності сторін та визнати за позивачем право власності на 2/3 частки у спільному майні подружжя.

В судовому засідання представниця позивача адвокат Жак Н.Т. позов підтримала, з підстав викладених у такому. Додатково пояснила, що як позивач так і відповідач протягом подружнього життя перебували на роботах у республіці Польща. Їх діти проживали в Україні разом з дідом та бабою батьками позивача. Будівництво здійснювалось за кошти подружжя, а також за кошти батьків позивача. Такі придбавали окремі будівельні матеріали. Після розірвання шлюбу сторони ще деякий час спільно проживали в республіці Польща працюючи в одного роботодавця.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області відповідач позбавлений батьківських прав щодо дітей. Діти проживають та утримуються позивачкою. Даний факт є підставою для відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя. Вважає, що будівництво спірного об`єкту майже завершене, однак такий де- ОСОБА_6 є об`єктом незавершеного будівництва.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шевчук-Філімон Н.М. позов заперечила. Заперечуючи позов покликалась на те, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені в 2018 році. В лютому 2019 року позивачкою подано позов про розірвання шлюбу. Розуміючи, що будівництво спірного об`єкту здійснювалось в період роздільного проживання сторін та за кошти відповідача ОСОБА_1 , в позові про розірвання шлюбу зазначила про відсутність спору про поділ майна подружжя.

Дійсно, 05 жовтня 2016 року в порядку спадкування відповідач набув у власність земельну ділянку площею 0,1413 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 . На даній земельній ділянці відповідачем зведено будинок, який має статус об`єкту незавершеного будівництва. Враховуючи висновки суду касаційної інстанції, для вирішення питання поділу такого необхідно враховувати ступінь готовності. За відсутності таких даних, об`єкт незавершеного будівництва не підлягає поділу.

В судовому засіданні представниця відповідача - адвокат Шевчук-Філімон Н.М. позов заперечила навівши обґрунтування, які суперечать наведеним у відзиві на позов. Зазначила, що відповідачем 25 січня 2019 року до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Після реєстрації даного повідомлення розпочато будівництво спірного об`єкту. Позов про розірвання шлюбу ОСОБА_1 подано в лютому 2019 року і на час подання такого сторони вже спільно не проживали. Будівництво спірного об`єкту здійснював відповідач без участі позивача. Питаннями будівництва займалась також матір відповідача. На час розгляду справи спірне майно є об`єктом незавершеного будівництва. Такий не слід відносити до спільного майна подружжя. Після розірвання шлюбу сторони перебували на роботі в республіці Польща, працювали в одного роботодавця, однак на проживали як сім`я. Просила в позові відмовити.

2.Вчинені процесуальні дії у справі, рішення щодо подальшого руху справи

26 серпня 2022 року представниця ОСОБА_3 в інтересах довірителя позивача ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 26 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року розірвано шлюб, укладений 03 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визначено місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з матір`ю (т. 1 а.с. 29-30, 86-87). Позов про розірвання шлюбу ОСОБА_1 подано 19 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 84-85).

05 жовтня 2016 року за відповідачем ОСОБА_2 здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1413 га. з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 набутої в порядку спадкування (свідоцтво про право на спадщину від 04 жовтня 2016 року) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 8, 15, 92-95);

01 листопада 2016 року КП «Архітектурно-планувальне бюро» виготовлено ескізний проект на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 103-118).

25 листопада 2016 року відділом містобудування та архітектури Галицької РДА видано ОСОБА_2 будівельний паспорт будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 122-125);

25 січня 2019 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області зареєстроване подане ОСОБА_2 повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 32-34,89-91).

За змістом показань ОСОБА_8 , такий є батьком позивача. Будівництво спірного об`єкту розпочато в 2015 році на земельній ділянці свекра (за життя такого) батька відповідача, з дозволу свекра. Будівництво здійснювалось за кошти сторін, які переважну частину часу перебували на заробітках у республіці Польща. В 2015 році залито фундамент, зведено повністю коробку, викинуто дах. Ним взято кредит на купівлю вікон, який він погашав. Після розірвання шлюбу дітей будівництво не продовжувалось.

За змістом показань ОСОБА_9 , така є матір`ю позивача. Будівництво спірного об`єкту розпочато в 2015 році і протягом року залито фундамент, зведено повністю коробку, викинуто дах. Будівництво здійснювалось за кошти дочки та зятя, які переважну частину часу перебували на заробітках у республіці Польща. Чоловіком взято кредит на купівлю вікон, який він погашав. Після розірвання шлюбу будівництво не продовжувалось. Ініціатором розірвання шлюбу була їх дочка, враховуючи наявні сварки між дітьми, бійки.

За змістом показань ОСОБА_10 він виконував приватно будівельні роботи. Орієнтовно в 2015-2016 році на замовлення сторін здійснював залиття перекриття між поверхами.

17 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_11 укладено договір на купівлю 2 вікон та дверних конструкцій (т. 1 а.с. 100-102).

17 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_11 укладено договір на купівлю 2 вікон та дверних конструкцій (т. 1 а.с. 100-102).

24 грудня 2015 року ОСОБА_2 придбано у ФОП ОСОБА_12 покриття металочерепицю площею 191,52 м.кв. та закінчення (коньок, спецпланка) (т. 1 а.с. 189-190).

13 травня 2016 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_8 (батько позивача) укладено Кредитний договір, за змістом якого здійснено позику на суму 20700 гривень на придбання конструкцій з енергозберігаючим склом, в т.ч. вікна та балконні двері. Кредит надається у спосіб перерахування коштів ФОП ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 190 197).

17 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_11 укладено договір на купівлю 5 вікон та дверних конструкцій (т. 1 а.с. 96-99).

В травні 2019 року здійснено приєднання спірного об`єкту до енергомережі (т. 1 а.с. 119-121).

На замовлення позивачки 06 березня 2023 року ТОВ «ЛІЄС» виготовлено технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 204-207).

Не всі подані представником відповідача товарні чеки на купівлю будівельних та розхідних матеріалів містять реквізити бухгалтерського документу, однак зі змісту таких та наявність таких у відповідача, судом встановлюється факт купівлі у 2020-2022 роках будівельних та розхідних матеріалів для виконання уже оздоблювальних робіт: макловиця, пензлик, валик, кюветка для розкочування такого, профіль, гіпсокартон, карниз стельовий, фарба, тощо (т. 1 а.с. 126-157).

За результатами проведеної 01 серпня 2023 року будівельно-технічної експертизи ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 становить 79,87 %. Ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення. Експертом визначено варіанти поділу такого у пропорціях 2/3 та 1/3 (т. 1 а.с. 234-254). Експертиза проведена на замовлення позивача. Експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України (т. 1 а.с. 234) така підготовлена для подачі до суду (т. 1 а.с. 246).

В межах виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_13 аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 гривень на місяць на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 враховуючи невиконання рішення суду тимчасово обмежено боржника: у праві виїзду за межі України; у праві полювання; праві користування зброєю; праві керування транспортними засобами. (т. 1 а.с. 9-13).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2023 року позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: сина ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 2 а.с. 60-62).

3. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певних об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 728/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.

Оцінюючи здобуті докази, зокрема показання свідків, письмові докази пов`язані з придбанням будівельних матеріалів судом встановлено факт створення спірного об`єкту в період шлюбу спільного проживання сторін та ведення спільного господарства, з 2015 по 2019 року. Враховуючи відомості про купівлю матеріалів, основний об`єм робіт зроблено у 2015 2017 роках. Зрештою, попередньо дана обставина визнавалась також стороною відповідача у поданому відзиві на позовну заяву. Не залежно від статусу житловий будинок, незавершене будівництво, сукупність будівельних матеріалів спірне майно слід віднести до спільної сумісної власності подружжя.

Приписами частини 2 статті 331 ЦК Україниправо власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моментудержавної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц.

Відповідно до частини 1 стаття 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

Судом встановлено, що будівництво спірного об`єкту розпочато у 2015 році і де юре таке здійснювалось як самочинне.

Однак, законодавство передбачає можливістьузаконеннясамочинної будівлі.

Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 03 липня 2018 року № 158 визначено процедуру проведеннятехнічного обстеженнята умовиприйняття вексплуатацію об`єктівбудівництва,що закласом наслідків(відповідальності)належать дооб`єктів знезначними наслідками(СС1),збудовані наземельних ділянкахвідповідного цільовогопризначення бездозвільного документана виконаннябудівельних робіт(далі-об`єкти),а саме індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 500 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року.

Період з 05 серпня 1992 року по 09 квітня 2015 року визначений з огляду на внесення змін до Закону України«Про регулювання містобудівної діяльності» в частині дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування та державного органу архбудконтролю.

З 09 квітня 2015 року питання дозвільної документації на початок будівництва та механізму узаконення самочинного будівництва регулюється Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 466(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26серпня 2015р.№ 747 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України ід 13 квітня 2011 року № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 750.

Аналіз положень зазначених актів вказує на те, що подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстроване органом архбудконтролю переводить самочинне будівництво в правове поле, що надає можливість забудовнику в подальшому здати в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт у спосіб подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відтак, спірний об`єкт на момент вирішення питання поділу такого, визначається судом як об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

У постановах Верховного Суду від 30 січня 2019року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц викладено правові висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

Установивши, що об`єкт незавершеного будівництва, з урахуванням наведеного, а також висновку судової будівельно-технічної експертизи ступінь готовності такого становить 79, 87 %, слід дійти висновку, що вказаний об`єкт незавершеного будівництва який є спільною сумісною власністю подружжя, зважаючи на ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, а також визначені експертом варіанти його розподілу, що дає можливість визначити його окремі частини, які підлягають виділу та довести до завершення будівництво об`єкта нерухомого майна.

Суду відома позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12 квітня 2023 року у справі№ 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). У цій справі суд дійшов висновку про те, що не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу

Натомість, у дані справі спірний будинок, зведений сторонами за час шлюбу на земельній ділянці, цільове призначення якої під будівництво, ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу, однак такий будинок не введений в експлуатацію із-за поведінки відповідача. (аналіз у аналогічних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 509/2196/15-ц, провадження № 61-13288св23).

Визначаючи частки, які підлягають виділу, суд враховує наступне.

За змістом статті 70 СК України, статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини 3 статті 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

«Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зважаючи на диспозитивність цивільного судочинства, зокрема, що саме позивачка у межах наданих їй процесуальним законом повноважень наділена правом обирати найбільш дієвий та ефективний для неї спосіб захисту порушених прав, а саме - визнання права власності на ?/? частини спірного нерухомого майна в порядку поділу майна подружжя, що не суперечить положенням чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поділ майна подружжя в ідеальних частках.»

Правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 рокуу справі № 559/758/17, провадження № 61-17949св21.

Судом не встановлено обставин, визначених частиною 3 статті 70 СК України, що є підставою для відступлення від рівності часток.

Зважаючи на диспозитивність цивільного судочинства, зокрема, те, що саме позивачка у межах наданих їй процесуальним законом повноважень наділена правом обирати найбільш дієвий та ефективний для неї спосіб захисту порушених прав, а саме - визнання права власності на частку спірного нерухомого майна в порядку поділу майна подружжя, що не суперечить положенням чинного законодавства, суд дійшов висновку про поділ майна подружжя в ідеальних частках з застосування принципу рівності.

Відтак, позов слід задовольнити частково, виділивши кожному з подружжя по частці спірного майна.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власностіна земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 викладено висновок, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Подібні за змістом правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №693/568/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі №382/2454/15-ц., від 20 вересня 2021 року у справі №307/2235/20.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в межах позовних вимог, рішення щодо поділу земельної ділянки не ухвалюється. Доля такої підлягає визначенню в призмі частини першої статті 120 ЗК України при реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на ухвалення рішення про часткове задоволення позову, судовий збір слід стягнути з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, суд вважає виконаним свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями141,205, 259, 265, 268, 273, 274 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

-задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність (одну другу) ідеальну частку об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність (одну другу) ідеальну частку об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1

Об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1

-залишити у спільній частковій власності.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 661 (шістсот шістдесят одну) гривню 33 копійки сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації проживання якої за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач- ОСОБА_2 , місце реєстрації проживання якого за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення складене 22 квітня 2024 року (понеділок)

СуддяТарас ГАПОЛЯК