Рішення

від 23.04.2024 по справі 917/2282/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 917/2282/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Міністерства освіти і науки України

2. Полтавської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів Державний професійно-технічний навчальний заклад "Професійний аграрний ліцей" м. Кобеляки

про стягнення 235 667,25 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1, Міністерство) та Полтавської обласної державної адміністрації (далі - позивач-2, Адміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення надмірно сплачених за договором на постачання природного газу від 10.03.2020 року № 69 (далі - Договір) грошових коштів у загальному розмірі 235 667,25 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог Прокурор посилався на те, що додаткові угоди № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 до вищевказаного правочину суперечать пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та є нікчемними, оскільки укладені без належного підтвердження зміни ціни природного газу на ринку в бік збільшення у період виконання умов Договору, що в свою чергу спричинило збитки (переплату) на спірну суму.

Ухвалою від 08.01.2024 року господарський суд Полтавської області передав позовну заяву Прокурора за встановленою підсудністю до господарського суду міста Києва.

31.01.2024 року вказані матеріали надійшли до господарського суду міста Києва та за результатами проведеного 31.01.2024 року автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою від 05.02.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 917/2282/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Крім того, цією ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, Державний професійно-технічний навчальний заклад "Професійний аграрний ліцей" м. Кобеляки (далі - Ліцей).

13.02.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Міністерства від 08.02.2024 року № 14.1/61-24, в яких останнє вказало про наявність, на його думку, правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

21.02.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 21.02.2024 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора та зазначило, що додаткова угода № 2 до Договору укладена його сторонами 25.09.2020 року, тому на правовідносини означених сторін за додатковими угодами від 28.09.2020 року № 3, від 13.10.2020 року № 4, від 23.11.2020 року № 6, від 25.11.2020 року № 7 та від 24.12.2020 року № 8 поширюється дія Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Так, 19.04.2020 року до Закону України "Про публічні закупівлі" внесено відповідні зміни, за якими статті 36 та 37 цього Закону викладені в новій редакції (статті 41 та 43 Закону). Разом із тим, Законом України "Про публічні закупівлі" у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, не було встановлено жодних обмежень щодо строків зміни ціни за одиницю товару у випадку зміни умов договору про постачання природного газу. Укладаючи спірні додаткові угоди, сторони Договору не виходили за рамки 10 відсоткового збільшення ціни за одиницю товару; при цьому, загальна сума Договору не збільшувалася, а зменшувався лише обсяг закупівлі, що було погоджено із споживачем. Зважаючи на викладене, Товариство та Ліцей при укладенні додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 до Договору, не порушували вимог частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України грошових коштів у розмірі 235 667,25 грн.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що Адміністрація не є стороною Договору, а отже відсутні й підстави для стягнення з Товариства на користь позивача-2 спірної суми грошових коштів на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України. Крім того, Адміністрація, як місцевий орган виконавчої влади, не є уповноваженим органом, що здійснює державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель у розумінні статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", що додатково свідчить про відсутність, на думку відповідача, правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

23.02.2024 року та 05.03.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення Ліцею, в яких третя особа зазначила про обґрунтованість вимог Прокурора та наявність правових підстав для їх задоволення, а також вказала про безпідставність заперечень Товариства проти позову.

01.03.2024 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Адміністрації від 01.03.2024 року № 021-08/446, в яких остання вказала про наявність, на думку позивача-2, правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

07.03.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Прокурора від 04.03.2024 року № 56/2-1469ВИХ-24 на відзив на позовну заяву, в якій останній, зокрема, вказав, що цінові довідки Черкаської торгово-промислової палати, на підставі яких укладені спірні додаткові угоди до Договору, складені з грубими порушеннями та не підтверджують коливання (збільшення чи зменшення) ціни за одиницю товару на ринку, а отже не є належними доказами обставин, наявність яких є необхідною для виникнення у сторін права вносити зміни до Договору в частині зміни ціни за одиницю товару шляхом укладення відповідних додаткових угод. Останні не відображають об`єктивну картину щодо зміни цін на природний газ, оскільки не містять даних щодо динаміки ціни на природний газ з моменту укладення Договору до моменту ініціювання постачальником збільшення ціни, а також не відображають рівень ринкової ціни на природний газ ні станом на дату укладення додаткових угод, ні станом на дату видачі таких довідок, а тому не можна порівняти відповідні ціни за одиницю товару в динаміці та зробити висновок про наявність чи відсутність коливання ціни природного газу на ринку у вказаний період. Крім того, у Договорі та матеріалах, що передували його укладенню, відсутні обґрунтування того факту, що ціна природного газу на європейських хабах впливає на вартість природного газу на українському ринку загалом та можливість виконання обов`язків постачальником у конкретному договорі.

15.03.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 15.03.2024 року, в яких останнє вказало, що у новій редакції Закону України "Про публічні закупівлі" порушення частини 5 статті 41 цього Закону не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину. Беручи до уваги те, що на час укладення додаткових угод від 25.09.2020 року № 2, від 28.09.2020 року № 3, від 13.10.2020 року № 4, від 23.11.2020 року № 6, від 25.11.2020 року № 7 та від 24.12.2020 року № 8 законодавчо встановлені підстави нікчемності правочину зазнали змін шляхом виключення умови про недотримання вимоги закону про можливість збільшення ціни одиниці товару на 10 % у зв`язку із коливанням цін на ринку, відповідач зазначив про помилковість доводів Прокурора щодо нікчемності названих правочинів на підставі статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній до внесених таких змін.

Крім того, Товариство наголосило, що звернувшись до суду з даним позовом, Прокурор просив застосувати наслідки недійсності додаткових угод шляхом стягнення з відповідача на користь позивача-2 надлишково сплачених коштів за поставлений газ у розмірі 235 667,25 грн. Поряд із цим, належним способом захисту в цьому випадку є вимога про визнання додаткових угод від 25.09.2020 року № 2, від 28.09.2020 року № 3, від 13.10.2020 року № 4, від 23.11.2020 року № 6, від 25.11.2020 року № 7 та від 24.12.2020 року № 8 недійсними.

05.04.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Прокурора від 02.04.2024 року № 56/2-2191ВИХ-24, в якому останній просив суд залучити Ліцей у якості співвідповідача у даній справі.

Ухвалою від 23.04.2024 року господарський суд міста Києва залишив означене клопотання Прокурора без розгляду на підставі частини 2 статті 118 та частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті спору, від учасників справи до суду не надходило.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.01.2020 року в мережі Інтернет на веб-порталі уповноваженого органу "Prozorro" Ліцей опублікував оголошення про проведення відкритих торгів UA-2020-01-03-001777-a щодо закупівлі Газового палива (ДК 021:2015:09120000-6) (газ природний) обсягом 271 тис. м3 загальною очікуваною вартістю 1 876 950,00 грн. (з ПДВ).

Рішенням тендерного комітету Ліцею, оформленим протоколом засідання від 27.02.2020 року № 6, переможцем вищенаведених торгів визнано Товариство (з ціновою пропозицією 1 252 020,00 грн. з ПДВ).

Враховуючи вказані обставини, 30.03.2020 року між Ліцеєм (споживач) та Товариством (постачальник) укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов`язався постачати товар згідно коду ДК 021:2015 (CPV 2008) - 09120000-6 - Газове паливо (газ природний) споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб споживача, а останній зобов`язався оплачувати постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строки, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

За умовами пунктів 2.2-2.4 Договору плановий обсяг постачання газу - до 271000 м3. Планові обсяги постачання газу по місяцях визначені у додатку № 1 до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору. Обсяги газу, що визначені пунктом 2.3 цього Договору, є плановими та можуть зменшуватися або збільшуватися залежно від реального фінансування видатків та потреб споживача.

Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (пункт 2.6 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, що вільно встановлюється між постачальником та споживачем. Ціна природного газу за цим Договором визначається за 1000 м3 та становить 3 725,84 грн., без урахування податку на додану вартість та тарифів замовлення (бронювання потужності). До вартості природного газу додається компенсація вартості послуг замовлення (бронювання) потужності - 124,16 грн. за 1000 м3, у тому числі ПДВ - 24,83 грн. Крім того, ПДВ (20 %) - 745,17 грн. Ціна природного газу до сплати за 1000 м3 - 4 620,00 грн. (з ПДВ). Загальна вартість Договору становить 1 252 020,00 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 208 670,00 грн.

За умовами пункту 4.4 цієї угоди ціна природного газу підлягає зміні з наступних підстав:

- зміна кон`юнктури ринку (зміна закупівельної ціни природного газу у власників ресурсу (газодобувних підприємств, оптових продавців, власників імпортованого ресурсу газу)) (пункт 4.4.1);

- зміна ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % у разі коливання ціни товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначено у Договорі (пункт 4.4.2);

- набрання чинності нормативно-правовими актами, що безпосередньо впливають на ціну природного газу, включаючи але не обмежуючись, введенням в дію актів законодавства, що покладають на постачальника обов`язок укладання договорів транспортування та/або розподіл природного газу або договорів, що унеможливлюють постачання природного газу споживачу, без укладання постачальником такого роду договорів; прийняття нормативно-правових актів, що створюють для постачальника додаткові фінансові витрати, пов`язані із постачанням природного газу споживачу (будь-які види фінансових забезпечень, гарантій (без відкладної, безумовної банківської гарантії)); вимоги щодо збільшення страхового запасу природного газу; збільшення тарифів на транспортування та/або розподіл природного газу тощо (пункт 4.4.3);

- надання споживачем заявки на коригування договірних планових обсягів природного газу та/або підтверджених обсягів природного газу, у сторону збільшення (пункт 4.4.4);

- узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг) (пункт 4.4.5);

- з будь-яких інших підстав, що випливають із відповідної письмової домовленості сторін, оформлених відповідною додатковою угодою до Договору (пункт 4.4.6).

Згідно з пунктом 4.6 Договору будь-яка зміна ціни природного газу та/або послуг замовлення (бронювання) потужності повинна бути документально підтверджена. Документ, який свідчить про зміну ціни природного газу та/або послуг замовлення (бронювання) потужності може бути використаний лише один раз та повинен містити інформацію про ціну, яка була дійсна в попередній період (до коливання), ціну яка дійсна на момент складання документу та інформацію про відсоток коливання ціни на ринку відповідно до попереднього періоду та періоду складання документу.

Постачальник може збільшити ціну природного газу відповідно до підстав, передбачених пунктом 4.4 цього Договору, не раніше ніж після поставки 30 % обсягу природного газу згідно з додатком № 1 до Договору. Зміна ціни на підставі підпункту 4.4.2 Договору повинна бути прямо пропорційна стороні коливання (збільшення/зменшення) та відсотку такого коливання ціни на ринку (пункти 4.7, 4.8 Договору).

Відповідно до пункту 12.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє в частині постачання природного газу з 30.03.2020 року до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін. У випадку, якщо установчими документами сторони передбачена наявність печатки, Договір має бути скріплений печаткою такої сторони (пункт 12.2 цієї угоди).

Пунктом 12.3 Договору передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю (відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі") не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (пункт 12.3.1);

- зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі у порядку та термінах, передбаченими розділом ІІІ цього Договору (пункт 12.3.2);

- покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі (пункт 12.3.3);

- продовження строку дії Договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі (пункт 12.3.4);

- узгодження зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг) (пункт 12.3.5);

- зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок (пункт 12.3.6).

З матеріалів справи вбачається, що у додатковій угоді від 14.09.2020 року № 1 до Договору Ліцей та Товариство, у зв`язку з невикористанням на підставі частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 року № 922-VII (зі змінами), дійшли згоди зменшити суму Договору на 24 782,00 грн. з ПДВ та встановили, що загальна сума Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Судом також встановлено, що у подальшому за ініціативою відповідача до істотних умов Договору були внесені інші зміни.

Так, листом від 24.09.2020 року № 0115 Товариство звернулося до Ліцею з повідомленням про коливання ціни природного газу на ринку України, в якому вказало, що у порівнянні цін серпня та вересня 2020 року, враховуючи регіональних постачальників природного газу, Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати та середньозважених цін Української енергетичної біржі, ціна природного газу в середньому зросла більше ніж на 40 %. Станом на 01.08.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, середня ціна природного газу становить 3 650,00 грн.; станом на 01.09.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, середня ціна природного газу становить 6 003,22 грн.; станом на 07.09.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, мінімальна ціна природного газу становить 6 158,10 грн. З огляду на викладене, Товариство запропонувало Ліцею підписати проекти відповідних додаткових угод до Договору та погодити вартість природного газу з ПДВ 20 % (у тому числі враховуючи оплату замовлення потужності транспортування природного газу), керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, на рівні:

- з 01.09.2020 року - 5 058,90 грн. за 1 000 м3;

- з 15.09.2020 року - 5 514,20 грн. за 1 000 м3.

До наведеного листа відповідач також долучив Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати від 19.08.2020 року № О-528, від 08.09.2020 року № О-587 та від 15.09.2020 року № О-605.

З огляду на викладене, 25.09.2020 року між Товариством та Ліцеєм підписано додаткову угоду № 2 до Договору, в якій означені контрагенти, у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", погодили внесення змін до пунктів 2.2, 4.1 Договору та визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 242,887781 тис. м3; ціна за 1000 м3 природного газу становить 4 895,01 грн., в т.ч. ПДВ 20 %. Оплата замовлення потужності відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року № 3013, становить 163,89 грн. з ПДВ 20 % (враховуючи добовий коефіцієнт 1,1). Разом до сплати за 1000 м3 - 5 058,90 грн., в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна вартість Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Сторони Договору також погодили, що, керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, ця додаткова угода (№ 2) набуває чинності з моменту її укладення і діє з 01.09.2020 року.

Крім того, 28.09.2020 року (через 3 дні після підписання додаткової угоди № 2) між відповідачем та третьою особою підписано додаткову угоду № 3 до Договору, в якій означені контрагенти, у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", погодили внесення змін до пунктів 2.2, 4.1 Договору та визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 223,116373 тис. м3; ціна за 1000 м3 природного газу становить 5 350,31 грн., в т.ч. ПДВ 20 %. Оплата замовлення потужності відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року № 3013, становить 163,89 грн. з ПДВ 20 % (враховуючи добовий коефіцієнт 1,1). Разом до сплати за 1000 м3 - 5 514,20 грн., в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна вартість Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Наведені контрагенти також погодили, що, керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, ця додаткова угода (№ 3) набуває чинності з моменту її укладення і діє з 15.09.2020 року.

Зі змісту цієї додаткової угоди вбачається, що сторони Договору фактично збільшили ціну на природний газ на 9 % порівняно з ціною, передбаченою в додатковій угоді № 2, та на 19,35 % порівняно з ціною природного газу, встановленою безпосередньо у Договорі.

Листом від 09.10.2020 року № 0153 Товариство звернулося до Ліцею з повідомленням про коливання ціни природного газу на ринку України, в якому вказало, що у порівнянні цін на початок вересня та жовтня 2020 року, враховуючи регіональних постачальників природного газу, Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати та середньозважених цін Української енергетичної біржі, ціна природного газу в середньому зросла більше ніж на 20 %. Станом на 01.09.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, середня ціна природного газу становить 5 485,94 грн.; станом на 01.10.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, середня ціна природного газу становить 6 612,13 грн. З огляду на викладене, Товариство запропонувало Ліцею підписати проект відповідної додаткової угоди до Договору та погодити вартість природного газу з ПДВ 20 % (у тому числі враховуючи оплату замовлення потужності (транспортування природного газу 163,89 грн.)), на рівні: з 01.10.2020 року - 6 060,00 грн. за 1 000 м3.

До означеного листа відповідач також долучив Експертний висновок Черкаської Торгово-промислової палати від 01.10.2020 року № О-662.

Зважаючи на викладене, 13.10.2020 року між Товариством та Ліцеєм підписано додаткову угоду № 4 до Договору, в якій означені контрагенти, у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", погодили внесення змін до пунктів 2.2, 4.1 Договору та визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 203,348435 тис. м3; ціна за 1000 м3 природного газу становить 5 896,11 грн., в т.ч. ПДВ 20 %. Оплата замовлення потужності відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року № 3013, становить 163,89 грн. з ПДВ 20 % (враховуючи добовий коефіцієнт 1,1). Разом до сплати за 1000 м3 - 6 060,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна вартість Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Сторони Договору також погодили, що, керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, ця додаткова угода (№ 4) набуває чинності з моменту її укладення і діє з 01.10.2020 року.

Слід також зазначити, що у додатковій угоді від 28.10.2020 року № 5 до Договору його сторони, у зв`язку з невикористанням на підставі статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (зі змінами), дійшли згоди зменшити суму Договору на 100 000,00 грн. з ПДВ та встановили, що загальна сума Договору становить 1 127 238,00 грн. з ПДВ.

Листом від 20.11.2020 року № 0311 Товариство звернулося до Ліцею з повідомленням про коливання ціни природного газу на ринку України, в якому вказало, що у порівнянні цін на початок та середину жовтня 2020 року, враховуючи регіональних постачальників природного газу, Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати та середньозважених цін Української енергетичної біржі, ціна природного газу збільшилася. Станом на 06.10.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, його середня ціна становить 7 109,36 грн.; станом на 16.10.2020 року, беручи до уваги вартість природного газу на Українській енергетичній біржі, середня ціна природного газу становить 7 532,78 грн. З огляду на викладене, Товариство запропонувало Ліцею підписати проекти відповідних додаткових угод до Договору та погодити вартість природного газу з ПДВ 20 % (у тому числі враховуючи оплату замовлення потужності (транспортування природного газу 163,89 грн.)), на рівні:

- з 01.11.2020 року - 6 660,00 грн. за 1 000 м3;

- з 10.11.2020 року - 7 182,00 грн. за 1 000 м3.

До наведеного листа відповідач також долучив Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати від 27.10.2020 року № О-750/01 та від 28.09.2020 року № О-750/02.

З огляду на викладене, 23.11.2020 року між Товариством та Ліцеєм підписано додаткову угоду № 6 до Договору, в якій означені контрагенти, у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", погодили внесення змін до пунктів 2.2, 4.1 Договору та визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 170,847622 тис. м3; ціна за 1000 м3 природного газу становить 6 496,11 грн., в т.ч. ПДВ 20 %. Оплата замовлення потужності відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року № 3013, становить 163,89 грн. з ПДВ 20 % (враховуючи добовий коефіцієнт 1,1). Разом до сплати за 1000 м3 - 6 660,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна вартість Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Сторони Договору також погодили, що, керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, ця додаткова угода (№ 6) набуває чинності з моменту її укладення і діє з 01.11.2020 року.

Крім того, 25.11.2020 року (через 2 дні після підписання додаткової угоди № 6) між відповідачем та третьою особою підписано додаткову угоду № 7 до Договору, в якій означені контрагенти, у зв`язку зі збільшенням ціни за одиницю товару, керуючись Законом України "Про публічні закупівлі", погодили внесення змін до пунктів 2.2, 4.1 Договору та визначили, що річний плановий обсяг постачання газу - до 159,108361 тис. м3; ціна за 1000 м3 природного газу становить 7 018,11 грн., в т.ч. ПДВ 20 %. Оплата замовлення потужності відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року № 3013, становить 163,89 грн. з ПДВ 20 % (враховуючи добовий коефіцієнт 1,1). Разом до сплати за 1000 м3 - 7 182,00 грн., в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна вартість Договору становить 1 227 238,00 грн. з ПДВ.

Наведені контрагенти також погодили, що, керуючись частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, ця додаткова угода (№ 7) набуває чинності з моменту її укладення і діє з 10.11.2020 року.

Зі змісту цієї додаткової угоди вбачається, що сторони Договору фактично збільшили ціну на природний газ на 7,84 % порівняно з ціною, передбаченою в додатковій угоді № 6, та на 55,45 % порівняно з ціною природного газу, встановленою безпосередньо у Договорі.

Листом від 16.12.2020 року № 1612 Товариство звернулося до Ліцею з пропозицією продовжити строк дії Договору та повідомленням про збільшення вартості природного газу за цією угодою на 10 % від попередньої вартості, починаючи з 01.01.2021 року.

До наведеного листа відповідач долучив проект відповідної додаткової угоди та Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати від 15.12.2020 року № О-946/01 та від 15.12.2020 року № О-946/02.

24.12.2020 року між Товариством та Ліцеєм підписано додаткову угоду № 8 до Договору, в якій означені контрагенти продовжили строк дії Договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 % суми Договору, а також погодили, що вартість природного газу з 01.01.2021 року становить 7 900,20 грн. за 1000 м3 з врахуванням ПДВ та вартістю замовленої потужності (що на 71 % вище ціни природного газу, передбаченої у первісній редакції Договору).

Означена додаткова угода (№ 8) набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 28.02.2021 року.

Слід також зазначити, що у додатковій угоді від 25.01.2021 року № 9 до Договору його сторони дійшли згоди збільшити вартість Договору на суму, що не перевищує 20 % суми, визначеної в Договорі, а саме на 225 447,60 грн. з ПДВ та встановили, що загальна сума Договору становить 1 352 685,60 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 225 447,60 грн.

Таким чином, протягом вересня 2020 року - січня 2021 року до Договору неодноразово та послідовно вносилися зміни щодо ціни одиниці товару в бік збільшення, яке у відсотковому співвідношенні відносно до передбаченої в Договорі початкової вартості 1000 м3 природного газу склало 71 %.

Зі змісту наявних у матеріалах справи документів, зокрема, актів прийому-передачі природного газу, виставлених Товариством Ліцею рахунків на оплату та платіжних доручень вбачається, що у березні 2020 року третя особа спожила 1,80058 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 8 318,68 грн.); у квітні 2020 року - 1,52 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 7 022,40 грн.); у травні 2020 року - 0,045 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 207,90 грн.); у червні 2020 року - 0,038 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 175,56 грн.); у липні 2020 року - 0,016 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 73,92 грн.); у серпні 2020 року - 0,014 тис. м3 природного газу за ціною 4 620,00 грн. (на загальну суму 64,68 грн.); з 01.09.2020 року по 14.09.2020 року - 0,072 тис. м3 природного газу за ціною 5 058,90 грн. (на загальну суму 364,24 грн.); з 15.09.2020 року по 30.09.2020 року - 0,045 тис. м3 природного газу за ціною 5 514,20 грн. (на загальну суму 248,13 грн.); у жовтні 2020 року - 5,781 тис. м3 природного газу за ціною 6 060,00 грн. (на загальну суму 35 032,86 грн.); з 01.11.2020 року по 09.11.2020 року - 5,25151 тис. м3 природного газу за ціною 6 660,00 грн. (на загальну суму 34 975,06 грн.); з 10.11.2020 року по 30.11.2020 року - 14,22049 тис. м3 природного газу за ціною 7 182,00 грн. (на загальну суму 102 131,55 грн.); у грудні 2020 року - 35 тис. м3 природного газу за ціною 7 182,00 грн. (на загальну суму 251 370,00 грн.); у січні 2021 року - 27,576 тис. м3 природного газу за ціною 7 900,20 грн. (на загальну суму 217 855,92 грн.). Загальна сума сплачених Ліцеєм на користь відповідача в рамках Договору грошових коштів склала 657 840,90 грн.

З огляду на викладене, відповідач протягом вищенаведеного періоду поставив Ліцею природний газ у загальному обсязі 91,37958 тис. м3, вартість якого за умовами Договору (без урахування умов додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8) склала 422 173,65 грн.

Зважаючи на нікчемність означених додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 до Договору, якими без належних підстав всупереч Закону України "Про публічні закупівлі" суттєво зменшено обсяги постачання природного газу з одночасним збільшенням вартості за одиницю товару (більше ніж на 71 % відносно передбаченої в Договорі початкової вартості 1000 м3 природного газу), а також враховуючи фактичну безпідставну переплату третьою особою вартості природного газу на 235 667,25 грн. (що становить різницю між загальною сумою сплачених Ліцеєм на користь відповідача в рамках Договору грошових коштів у розмірі 657 840,90 грн. та дійсною початковою вартістю спожитого Ліцеєм природного газу за Договором у сумі 422 173,65 грн.), Прокурор звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з Товариства надмірно сплачених коштів у вищевказаному розмірі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При зверненні з цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Адміністрації, Прокурор посилався на порушення протиправними діями сторін Договору основних принципів, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, запобігання корупційним діям і зловживанням. Прокурор також вказував, що виконання зобов`язань за додатковими угодами до Договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, що свідчить про наявність як державного, так і суспільного інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Суд зазначає, що проведення процедури державних закупівель та укладення договору (додаткових угод до нього) із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 року в справі № 912/989/18.

У постанові від 23.09.2021 року в справі № 910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (стаття 68 Конституції України).

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Разом із тим, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах, і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 року в справі № 912/9/20, від 19.08.2020 року в справі № 923/449/18.

Частиною 1 статті 5 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципах ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" визначені повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.

Міністерство, як центральний орган виконавчої влади, згідно зі статтями 1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави. Як передбачено статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 53 Конституції України унормовано, що кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Ліцею, затвердженого наказом Міністерства від 11.12.2019 року № 1539, Ліцей є підпорядкованим Міністерству державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти.

Ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штамп, печатку із зображенням державного герба України і своїм найменуванням (пункт 2.2 Статуту третьої особи).

Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 630 (далі - Положення), визначено, що Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, юрисдикція якого поширюється на всю територію України.

Пунктом 1 Положення передбаченого що, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Підпунктом 772 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство розподіляє освітні субвенції та державне фінансування середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління.

Відповідно до підпунктів 3-5 пункту 5 Положення Міністерство контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; організовує планово-фінансову роботу в апараті МОН, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових i матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, у розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України, Міністерство є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до Ліцею.

Разом із тим, згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 року № 831-р "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки" до завершення процедури передачі з державної у комунальну власність підпорядкованих Міністерству освіти і науки державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти обласним держадміністраціям передано для тимчасового виконання повноваження, зокрема, щодо здійснення матеріально-технічного і фінансового забезпечення закладів освіти, аналізу та контролю за провадженням їх фінансово-господарської діяльності.

У позовній заяві Прокурор вказував, що з 2016 року фінансування закладів (професійно-технічної) освіти передано на місцевий рівень. Відповідно до статті 90 Бюджетного кодексу України видатки для Ліцею здійснюються з обласного бюджету Полтавської області.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на лист Решетилівської окружної прокуратури від 23.11.2022 року № 56/2-6254ВИХ22 Ліцей листами від 28.11.2022 року № 871/1/05-11, від 28.11.2022 року № 871/2/05-11 та від 19.12.2022 року № 871/3/05-11, повідомив Прокурора про те, що закупівля природного газу в 2020 році здійснювалася третьою особою за рахунок коштів обласного бюджету Полтавської області (вид бюджету - місцевий) за рахунок коштів загального фонду.

Водночас нецільове використання бюджетних коштів порушує принципи бюджетної системи України, визначені статтею 7 Бюджетного кодексу України, а саме принципи ефективності та результативності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості та неупередженості, публічності та прозорості, що призводить до зайвих бюджетних витрат, неналежного використання державних цільових програм у сфері освіти, корупційних діянь при здійсненні державних закупівель тощо.

Судом встановлено, що листами від 02.11.2023 року № 56/2-6894ВИХ-23, від 02.11.2023 року № 56/2-6895ВИХ-23 та від 13.11.2023 року № 56/2-7085ВИХ-23 Решетилівська окружна прокуратура повідомляла, зокрема, Міністерство та Адміністрацію про необхідність вжиття заходів на усунення виявлених Прокурором порушень, у тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 235 667,25 грн.

Проте, листом від 14.11.2023 року № 1/17933-23 Міністерство повідомило Прокурора про відсутність у нього інформації щодо Договору та додаткових угод до нього, а також про невжиття позивачем-1 заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства. У той же час, у наведеному листі Міністерство просило Прокурора, у разі наявності підстав, вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави.

Листом від 24.11.2023 року № 15474/1/01-52 Адміністрація повідомила Решетилівську окружну прокуратуру про те, що позивач-2 не заперечує проти захисту інтересів держави в суді органами прокуратури. Водночас Адміністрація не вказала жодних відомостей про вчинення нею дій, направлених на відновлення порушеного права держави шляхом подання відповідного позову до Товариства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на дату складання вищевказаних листів (14.11.2023 року та 24.11.2023 року) позивачі були обізнані про безпідставну надмірну витрату бюджетних коштів, нераціональне та неефективне використання державних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі.

Однак, незважаючи на обізнаність про факт порушення відповідних інтересів держави, позивачами протягом тривалого часу не вживались відповідні заходи, у тому числі позовного характеру, що свідчить про наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття компетентними органами (Міністерством та Адміністрацією) необхідних та достатніх заходів, направлених на відновлення порушених інтересів держави протягом розумного строку після того, як вказаним органам стало відомо про порушення інтересів держави.

У той же час, відсутність позовної роботи з відповідачем у справі вказує на не здійснення захисту законних інтересів уповноваженими органами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 року в справі № 905/803/18.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів держави, а також були повідомлені Прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте, позивачами достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивачі фактично не бажали належним чином здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором.

Листами від 14.12.2023 року № 56/2-7667ВИХ-23 та № 56/2-7668ВИХ-23 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивачів про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства та Адміністрації до відповідача про стягнення з Товариства надмірно сплачених коштів в сумі 235 667,25 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Адміністрації у справі № 917/2282/23.

Суд вказує, що порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів і створює загрозу інтересам держави.

Як наслідок, вказане призведе до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади, відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Адміністрації, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді та вказав, у чому полягає порушення інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення Договору) (далі - Закон) договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У частині 1 статті 36 Закону визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі, зокрема, його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.

За приписами частини 4 статті 36 зазначеного Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.

Істотні умови договору визначені Господарським кодексом України. Так, статтею 180 цього Кодексу встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити: предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Судом встановлено, що істотна умова договору - ціна, яка була визначена за результатами процедури закупівлі та тендерної пропозиції Ліцею, була змінена додатковими угодами до Договору.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 22 Закону тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас Закон не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 року в справі № 927/491/19.

Як було встановлено судом, у додатковій угоді від 25.09.2020 року № 2 до Договору його сторони збільшили ціну за 1000 м3 газу до 5 058,90 грн. (разом з ПДВ), у додатковій угоді від 28.09.2020 року № 2 - до 5 514,20 грн., у додатковій угоді від 13.10.2020 року № 4 - до 6 060,00 грн., у додатковій угоді від 23.11.2020 року № 6 - до 6 660,00 грн., у додатковій угоді від 25.11.2020 року № 7 - до 7 182,00 грн., у додатковій угоді 24.12.2020 року № 8 - до 7 900,20 грн. Таким чином, внаслідок підписання вищевказаних додаткових угод до Договору ціна на газ за кожні 1000 м3 у порівнянні з первісною вартістю такого газу зросла на 71 %.

В обґрунтування права на підписання додаткових угод та збільшення ціни товару відповідач посилав на роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю", що міститься у листі від 07.04.2015 року № 3302-05/11398-07. Згідно із цим роз`ясненням у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Разом із тим, суд звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.

Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого статтею 36 Закону, а саме: закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Аналіз змісту пункту 2 частини 4 статті 36 Закону дає підстави для висновку про те, що зазначене виключення не передбачає його застосування необмежену кількість разів, а законодавцем прямо встановлено, що зміна ціни за одиницю товару не повинна бути більшою ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку. Крім того, внесення змін до істотних умов договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до приписів Закону закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Суд вказує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 71 % шляхом так званого "каскадного" укладення, зокрема, шести додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Більше того, у тендерній пропозиції Товариство взяло на себе зобов`язання постачати природний газ за ціною (з урахуванням ПДВ та тарифів на транспортування) 4 620,00 грн. за 1 000 м3. Проте, за доводами Прокурора, не спростованими відповідачем, наведена пропозиція вже на момент укладення Договору була нижчою за ринкову, а також за офіційну ціну природного газу, встановлену, зокрема, Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ціна якого з 01.03.2020 року по 30.03.2020 року включно становила 5 527,20 грн.), про що Товариству було достеменно відомо. Означені обставини свідчать про фактичну економічну невигідність укладення Товариством Договору за його первісною ціною (запропонованою самим відповідачем), що могла бути нівельована лише шляхом подальшого неодноразового укладення додаткових угод щодо збільшення вартості природного газу.

На підтвердження факту коливання цін на газ відповідачем були надані Експертні висновки Черкаської Торгово-промислової палати від 19.08.2020 року № О-528, від 08.09.2020 року № О-587, від 15.09.2020 року № О-605, від 01.10.2020 року № О-662, від 27.10.2020 року № О-750/01, від 28.09.2020 року № О-750/02, від 15.12.2020 року № О-946/01 та від 15.12.2020 року № О-946/02.

Так, висновок - це документ, що містить остаточну думку, логічний підсумок комісії, уповноваженої особи або установи, зроблений на основі розгляду, аналізу певних фактів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта. У висновку вказуються результати, оцінки, до яких дійшов експерт, і рекомендації з кожного з поставлених йому питань.

Проте вищенаведені надані Товариством Експертні висновки не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження обставин коливання цін на природний газ у період між укладенням Договору та підписанням додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7, № 8, оскільки вони за своїм змістом та суттю носять довідково-інформаційний характер, складені без пред`явлення будь-яких документів та містять інформацію про вартісні межі природного газу на 01.08.2020 року та 19.08.2020 року, на 22.08.2020 року та 07.09.2020 року, на вересень-жовтень 2020 року, на 06.10.2020 року, на 16.10.2020 року, на 01.11.2020 року та 01.12.2020 року, на 01.12.2020 року та 15.12.2020 року відповідно. Крім того, означені висновки належним чином не відображають, зокрема, біржових котирувань (пункт 7 частини 4 статті 36 Закону), містять інформацію про приведену вартість природного газу за відомостями ТБ "Українська енергетична біржа" на європейських хабах (висновки № О-528, № О-587, № О-662, № О-750/01, № О-750/02, № О-946/01, № О-946/02) без обґрунтування впливу вартості газу на європейських хабах на вартість цього товару на внутрішньому ринку України, та фактично лише констатують рівень цін на природний газ у окремих постачальників (висновок № О-605).

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

Суд дійшов висновку, що факти коливання ціни на газ за певні періоди дії Договору не було доведено відповідачем. Водночас суд звертає увагу на те, що постачальник має довести не лише підвищення ціни на певний товар на відповідному ринку, але й обґрунтувати для замовника пропозиції щодо підвищення ціни, визначеної у договорі, а також обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за запропонованою замовнику на тендері ціною, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 року в справі № 927/491/19 та від 25.11.2021 року в справі № 927/563/20.

У той же час, обидві сторони (Ліцей та Товариство) не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими). Тому сторони Договору не були позбавлені можливості визначити в цій угоді порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме конкретними документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару. Враховуючи, що Договір не містив відповідних застережень та положень, відповідні аргументи відповідача судом відхиляються.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує особі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Суд звертає увагу, що і Ліцей, і Товариство сприймають положення частини 4 статті 36 Закону як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Проте такий висновок є помилковим.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

У справі, що розглядається, суд встановив, що Ліцей, який мав беззаперечне право на отримання природного газу по ціні, визначеній в укладеному з Товариством Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозицій відповідача про збільшення ціни підписав додаткові угоди, зокрема, № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8, внаслідок чого ціна 1 000 м3 газу збільшилася на 71 відсоток. Це призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

Суд зазначає, що метою регулювання, передбаченого статтею 36 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Водночас суд відхиляє аргументи відповідача, які фактично зводяться до застосування до спірних правовідносин принципу свободи договору, закріпленого статтями 3, 627 Цивільного кодексу України, який передбачає право сторін визначати зміст договору на власний розсуд та за згодою сторін вносити будь-які зміни до договору. Так, законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Ліцей як сторона Договору розпоряджався не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами Прокурора про те, що таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Суд дійшов висновку, що сторони допустили зловживання своїм правом на зміну умов Договору. Так, додатковими угодами № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 ціна товару збільшувалась на значення, що приблизно дорівнює максимально допустимому рівню - 10 %, а вартість природного газу в кінцевому результаті збільшилася на 71 %. Відтак, дії Товариства, направлені на ініціювання та підписання вищенаведених додаткових угод до Договору не можуть бути визнані судом добросовісними.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 року в справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону.

Як було зазначено вище, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 року в справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Оскільки збільшення ціни на товар внаслідок підписання вищенаведених додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 до Договору фактично відбулося на 71 відсоток та без належного обґрунтування, таке збільшення є прямим порушенням статті 5 Закону, якою встановлено загальні принципи проведення публічних закупівель та є підставою для застосування положень частини 1 статті 37 Закону.

Враховуючи викладене, додаткові угоди від 25.09.2020 року № 2, від 28.09.2020 року № 3, від 13.10.2020 року № 4, від 23.11.2020 року № 6, від 25.11.2020 року № 7 та від 24.12.2020 року № 8 є нікчемними згідно з положеннями статей 36, 37 Закону, а відтак не породжують жодних правових наслідків для сторін Договору.

Доводи відповідача про те, що на момент укладення спірних додаткових угод діяла нова редакція Закону, яка підлягала застосуванню до регулювання спірних у даній справі правовідносин, визнаються судом безпідставними та не спростовують обґрунтованості вимог Прокурора з огляду на таке.

20.10.2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 19.09.2019 року № 114-ІХ (далі - нова редакція Закону).

Згідно з Розділом Х "Прикінцеві та перехідні положення" нової редакції Закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня його опублікування, тобто з 19.04.2020 року, а розділ VІ - через 12 місяців з дня його опублікування, тобто з 19.10.2020 року.

Щодо завершення процедур закупівель, розпочатих до введення в дію нової редакції Закону та виконання укладених договорів, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" нової редакції Закону процедури закупівель товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються відповідно до порядку, що діяв до введення в дію цього Закону.

Разом з тим пунктом 6 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" нової редакції Закону передбачено, що договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, установлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Договірні відносини регулюються Цивільним та Господарським кодексами України.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, якщо договір не припинив дію та зобов`язання, прийняті сторонами, не виконані, виконання таких зобов`язань має здійснюватися відповідно до умов договору та з дотриманням законодавства в цілому.

У свою чергу, статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або в іншому нормативно-правовому акті.

Враховуючи, що така вказівка у новій редакції Закону, на яку посилається відповідач, відсутня, його дія не поширюється на правовідносини суб`єктів, які виникли до введення в дію нової редакції Закону.

Таким чином, процедури закупівель, що були розпочаті до 19.04.2020 року, замовники мають проводити згідно з вимогами Закону № 922-VIII, а після 19.04.2020 року - відповідно до вимог нової редакції Закону.

Аналогічна позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 року в справі № 910/4324/22 за позовом Керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Миропільської селищної ради Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про стягнення надмірно сплачених коштів за договором постачання природного газу № 1 від 03.01.2020 у розмірі 45 914,87 грн.

Слід також зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону № 922-VIII (нової редакції Закону) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За умовами частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частин 1, 2 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року в справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23).

Що стосується безпосередньо позовних вимог Прокурора, суд зазначає таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, у разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У справі, що розглядається, нікчемними є додаткові угоди від 25.09.2020 року № 2, від 28.09.2020 року № 3, від 13.10.2020 року № 4, від 23.11.2020 року № 6, від 25.11.2020 року № 7 та від 24.12.2020 року № 8 до Договору. Нікчемність цих додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов`язання є договірними.

Відповідно до статті 12 Закону "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

За умовами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж", і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована стаття 1212 Цивільного кодексу України.

Нікчемність вищенаведених додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором.

Як було зазначено вище, загальна сума сплачених Ліцеєм протягом спірного періоду на користь відповідача в рамках Договору грошових коштів склала 657 840,90 грн.

Разом із тим, Товариство протягом вищенаведеного періоду поставило Ліцею природний газ у загальному обсязі 91,37958 тис. м3, вартість якого за умовами Договору (без урахування умов додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8) склала 422 173,65 грн.

Зважаючи на нікчемність означених додаткових угод № 2, № 3, № 4, № 6, № 7 та № 8 до Договору, якими без належних підстав всупереч Закону суттєво зменшено обсяги постачання природного газу з одночасним збільшенням вартості за одиницю товару (більше ніж на 71 % відносно передбаченої в Договорі початкової вартості 1 000 м3 природного газу), а також враховуючи фактичну безпідставну переплату третьою особою вартості природного газу на 235 667,25 грн. (що становить різницю між загальною сумою сплачених Ліцеєм на користь відповідача в рамках Договору грошових коштів у розмірі 657 840,90 грн. та дійсною початковою вартістю спожитого Ліцеєм природного газу за Договором у сумі 422 173,65 грн.), суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Прокурора.

Посилання відповідача на те, що задоволення вимог Прокурора призведе до позбавлення Товариства належних йому коштів та порушення права відповідача на мирне володіння майном, не беруться судом до уваги з огляду на те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому, ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання раціонального використання бюджетних коштів, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 38 статті 2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - суб`єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Відповідно до пунктів 6.1, 7.1 Статуту Ліцею останній належить до сфери управління Міністерства, місцевого органу управління освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами. Порядок фінансування та матеріально-технічного забезпечення Ліцею визначаються Бюджетним кодексом України, Законами України "Про освіту", "Про професійну (професійно-технічну) освіту", "Про загальну середню освіту", іншими актами законодавства України.

За умовами частин 1, 5 статті 50 Закону України "Про професійно-технічну освіту" заклади професійної (професійно-технічної) освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти здійснюють фінансову діяльність відповідно до Закону України "Про освіту", цього Закону, а також інших нормативно-правових актів.

Установи професійної (професійно-технічної) освіти та заклади професійної (професійно-технічної) освіти інших форм власності утримуються за рахунок коштів відповідних засновників.

Разом із тим, відповідно до пункту 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2914 року № 372, повернення дебіторської заборгованості за минулі періоди здійснюється шляхом перерахунку коштів у доходи загального фонду відповідного бюджету.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства та Адміністрації про стягнення з Товариства на користь позивача-2 надмірно сплачених за Договором грошових коштів у розмірі 235 667,25 грн.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).

Окрім того, господарський суд при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при правовій кваліфікації спірних відносин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 25, літера Б, офіс 5; код ЄДРПОУ 41427817) на користь Полтавської обласної державної адміністрації (36014, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, будинок 45; код ЄДРПОУ 00022591) 235 667 (двісті тридцять п`ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 25 коп. надмірно сплачених грошових коштів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 25, літера Б, офіс 5; код ЄДРПОУ 41427817) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця 1100-Річчя Полтави, будинок 7; код ЄДРПОУ 02910060) 3 535 (три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.04.2024 року.

Суддя В.С. Ломака