Рішення

від 04.04.2024 по справі 456/2216/23

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/2216/23

Провадження № 2/456/97/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач ОСОБА_1 у порядку представництва, котре здійснює адвокат Репак В.В. (ордер на надання правничої допомоги серії ВС № 1199055 від 12.04.2023 в оригіналі та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001128 від 29.08.2018 у належно засвідченій копії приєднані до матеріалів позовної заяви) 12.04.2023, скориставшись засобами поштового зв`язку, скерував у Стрийський міськрайонний суд Львівської області позовну заяву, що надійшла та була зареєстрована в діловодстві 25.04.2023 за вх. № 6520, в якій у порядку застосування наслідків нікчемного правочину просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_2 сплачені на виконання попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.02.2020 грошові кошти у розмірі 27000 єро, а також у порядку відповідальності за порушення грошового зобов`язання просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1755,37 євро, поклавши судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликався на те, що 06.02.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення: номера апарт-готель № НОМЕР_1 на сьомому поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м в готельному комплексі в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,2471 га з кадастровим номером 4610700000:01:006:0406 за тією ж адресою. Пунктом 6 Попереднього договору сторони погодили, що враховуючи серйозність намірів покупця придбати нежитлове приміщення № 68 на 7 поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м, покупцем на момент підписання цього договору передаються продавцю грошові кошти у сумі 713610 грн, що еквівалентно за курсом НБУ на момент підписання цього договору 27000 євро. Своїми підписами на цьому договорі сторони підтвердили факт передання/отримання грошових коштів, зазначених у цьому пункті договору (п. 6.1 Попереднього договору). Згідно з п. 7.1 Попереднього договору в разі відмови продавця укласти основний договір в обумовлений строк або невиконання зобов`язань за цим договором він зобов`язаний протягом десяти днів з дня відмови укласти договір або з дня невиконання своїх зобов`язань за цим договором повернути покупцю суму, зазначену в п. 6 цього договору. Однак всупереч умовам Попереднього договору ОСОБА_2 ухилився від укладення Основного договору та не повернув після 06.02.2020 позивачу сплачені ним на виконання умов Попереднього договору кошти. Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Із вказаного випливає, що Попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 06.02.2020 підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Наслідком нікчемного Попереднього договору є повернення грошових коштів від ОСОБА_2 до позивача, що й передбачено розпискою від 06.02.2020: «В разі невиконання зобов`язання за даним договором гарантую повернення коштів особисто 06.02.2020». Також вважає, що оскільки Попередній договір є нікчемним з моменту його підписання, а ОСОБА_2 досі користується коштами позивача, тому останній має право на застосування ст. 625 ЦК України, зокрема, крім основної суми боргу з ОСОБА_2 слід стягнути також 3% річних у розмірі 1755,37 євро.

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Шниром О.Б. подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги позивача не визнає, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Зокрема, в обґрунтування викладених заперечень покликався на те, що ОСОБА_2 регулярно позичав у позивача кошти та сплачував йому відсотки за користування ними. В якості гарантії їх повернення відповідач укладав з позивачем та ОСОБА_3 (представником та партнером по бізнесу позивача в Україні) попередні договори купівлі-продажу нерухомого майна.

Зокрема, в якості гарантії повернення позичених коштів відповідач укладав з позивачем Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення-апартаментів) від 20.08.2019 на суму 13500 євро та з ОСОБА_3 Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення-апартаментів) від 05.09.2019 на суму 10500 євро.

Після спливу строку позики позивач і відповідач домовились про нову позику та між ними в якості гарантії повернення позики було укладено новий Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення-апартаментів) від 06.02.2020 на суму 27000 євро, в яку входили суми за попередніми договорами (13500+10500 євро) та 3000 євро заборгованості за процентами по позиці.

Єдиною помилкою відповідача було те, що він перед підписанням останнього договору не підписав із позивачем жодного документа про розірвання Попередніх договорів і не отримав розписок про повернення 13500 євро та 10500 євро відповідно, а підписав з позивачем новий Попередній договір, після чого позивач та ОСОБА_3 подали до нього позови про стягнення коштів, які були задоволені. Відповідач, сплативши грошові кошти в розмірі 24000 євро, погасив усю заборгованість за всіма Попередніми договорами. Проте позивач, зловживаючи своїми правами, вирішив скористатись помилками відповідача та додаткового стягнути з нього грошові кошти в розмірі 27000,00 євро.

Що стосується стягнення трьох відсотків річних, то вказав, що позивач не надсилав відповідачу ОСОБА_2 вимоги про повернення коштів та не повідомив свої банківські реквізити, що дало б змогу відповідачу виконати свої зобов`язання. У такому випадку згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Також вказав, що заперечує розмір судових витрат у зв`язку з безпідставністю позовних вимог та необґрунтованістю їх розміру.

Представником позивача адвокатом Репаком В.В. подано відповідь на відзив, основні доводи якої зводяться до наступного. Так, зазначені попередні договори від 20.08.2019 та від 05.09.2019, та попередній договір, який є предметом розгляду, від 06.02.2020 є різними правочинами, що підтверджується судовими рішеннями, однак відповідач помилково вважає, що такі договори є гарантією повернення позики. Також неспроможними є твердження відповідача про те, що у разі нікчемності правочину не встановлено строку для повернення коштів, що були сплачені стороною на виконання такого правочину, оскільки при укладенні попереднього договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 останнім було надано розписку, в якій чітко встановлено строк виконання відповідачем обов`язку повернення позивачу коштів. Адвокатом Репаком В.В. подано заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу з обґрунтуванням розміру судових витрат.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

25.04.2023 представник ОСОБА_1 адвокат Репак В.В. звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 квітня 2023 року головуючим суддею визначено суддю Микитина В.Я. /а.с. 15/.

На запит суду з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 16/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 30.05.2023. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 18-19/.

18.05.2023 адвокатом Шниром О.Б. подано: заяву про вступ у справу як представника; клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; клопотання про залишення без руху позовної заяви; відзив на позовну заяву; клопотання про виклик свідків; клопотання про забезпечення судових витрат /а.с. 23-63/.

Ухвалою суду від 19.05.2023 задоволено клопотання сторони відповідача та надано представнику відповідача можливість брати участь у підготовчому та судових засіданнях у режимі відеоконференції /а.с. 64-65/.

Ухвалою суду від 19.05.2023 відмовлено в задоволенні заяви сторони відповідача про залишення без руху позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми /а.с. 69-70/.

26.05.2023 адвокатом Репаком В.В. подано клопотання про оплату витрат, пов`язаних із викликом свідків; заперечення на заяву про забезпечення судових витрат; заперечення на клопотання про виклик свідків; відповідь на відзив /а.с. 89-117/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.05.2023 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 18.07.2023 /а.с. 122-123/.

За клопотанням сторін ухвалою суду від 18.07.2023 справу розглядом відкладено на 03.10.2023 /а.с. 136-137/.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 року (підстава: закінчення терміну повноважень, Розпорядження керівника апарату суду № 24 від 08.01.2024) справу розподілено судді Гулі Л.В. /а.с. 157/

Ухвалою від 16.01.2024 прийнято дорозгляду справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми. Підготовче судове засідання призначено на 11 год. 30 хв. 07 лютого 2024 року в приміщенні Стрийського міськрайонного суду Львівської області за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 89, під головуванням судді Гули Л.В. /а.с. 158/

Ухвалою суду від 05.02.2024 задоволено клопотання представників сторін та надано їм можливість брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції /а.с. 171/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.02.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11.03.2024 /а.с. 176/.

Розгляд справи по суті відбувся 04.04.2024 за участі представників сторін (в режимі відеоконференції).

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Репак В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що позивач особисто підписував договір про надання правової допомоги № 10/1, а договір № 10 від 07.04.2023 за представництва ОСОБА_3 , оскільки між позивачем та ОСОБА_3 були ділові стосунки. Позивач не позивав кошти відповідачу, а надавав їх на виконання договору від 06.02.2020 з метою придбання нежитлового приміщення. Позивач хотів інвестувати кошти в нерухомість, що в м. Моршині, щоб приїжджати на лікування. Проте змінились обставини і ОСОБА_1 хоче отримати кошти. Позивач відсотки за надання коштів відповідачу від нього не отримував. Що стосується договору від 20.08.2019, то судом ухвалено рішення про визнання його нікчемним і стягнення коштів у сумі 13500 євро.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шнир О.Б. позов заперечив з підстав, наведених у відзиві. Додатково зазначив, що об`єкт апарт-готель в м. Моршині ще не завершений будівництвом та не зданий в експлуатацію. Наполягає на тому, що між сторонами мали місце відносини позики. Договір укладався як гарантія надання приміщення у власність позивачу. ОСОБА_2 кожного місяця сплачував відсотки за користування коштами, отриманими від позивача. Всі кошти в сумі 27000 євро він повернув, але не забрав розписок. Позивач зловживає цивільними правами, оскільки не повідомляв банківських реквізитів для повернення коштів. Не заперечує, що відповідач не звертався до позивача з наміром повернути отримані в нього кошти, однак з такою пропозицією ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що з відповідачем перебувала в ділових стосунках, а позивач її колишній співмешканець. Договір укладався в її присутності в офісі відповідача на АДРЕСА_2 . При наданні розписки була присутня вона, її син ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Віоланте ОСОБА_6 передав гроші в сумі 27000 Євро відповідачу. Фотофіксація передачі не коштів не здійснювалася, бо довіряли ОСОБА_2 як депутату обласної ради. В основному, позивач розумів про що йде мова, бо володіє українською мовою. Є маса судових справ про стягнення боргу з ОСОБА_2 та відкрито виконавчі провадження на виконання рішень суду. За договором від 05.09.2019 стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти на її користь за рішенням суду. Відповідач відсотки за користування грошовими коштами позивача не сплачував, а ОСОБА_5 не передавала відсотки за користування ОСОБА_2 її коштами та коштами позивача. Віоланте ОСОБА_6 неодноразово приїжджав в Україну, привозив її до батьків. Тоді й перевозив кошти, які надав відповідачу в якості оплати за попереднім договором купівлі-продаду нежитлового приміщення. Позивач надав їй доручення на користування коштами і оригінал розписки. Вона зверталась до відповідача з проханням повернути кошти, повідомляла свої банківські реквізити, однак добровільно ОСОБА_7 не має бажання повертати отримані грошові кошти.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що працює директором ТзОВ «Еталон». З позивачем жодних стосунків не має, хоча знає його вже сім років, з відповідачем стосунки ділові. Була присутня під час надання розписки ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від позивача в сумі 27000 євро, проте гроші останньому ніхто не передавав. Віоланте ОСОБА_6 і ОСОБА_3 отримували відсотки за користування грошовими коштами, оскільки між сторонами фактично було укладено договір позики. Розмір відсотків становив 2-2,5% в місяць. Позивача не цікавило нежитлове приміщення, що було об`єктом купівлі-продажу за попереднім договором від 06.02.2020, так як грошові кошти були надані ним з метою отримання відсотків за користування ними. Банківські реквізити про повернення коштів у розмірі 27000 євро їй не повідомляли. Фактичного договору позики сторони не укладали, а в попередньому договорі, що є предметом спору, розмір відсотків не зазначено. Сама вона, будучи директором ТзОВ «Еталон», перебуває в підпорядкуванні ОСОБА_2 , який не забравши попередні розписки, що підтверджують повернення коштів, надав нову про отримання коштів у розмірі 27000 євро.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст.81ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Попередній договір купівлі - продажу нежитлового приміщення, згідно з п. 1 якого сторони зобов`язались у порядку та на умовах встановлених даним договором у майбутньому, але не пізніше 28.12.2022 укласти та підписати Договір купівлі продажу нижчезазначеного нежитлового приміщення апартаментів (надалі - Основний договір). Згідно з п. 2.1. об`єктом купівлі - продажу є нежитлове приміщення: номер апарт-готелю № НОМЕР_1 на сьомому поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м у готельному комплексі в АДРЕСА_1 на земельній ділянці з площею 0,2471 га, кадастровий номер земельної ділянки: 4610700000:01:006:0406.

Згідно з п. 6 вказаного договору за згодою сторін, враховуючи серйозність намірів покупця придбати згадане вище нежитлове приміщення № 68 на 7-му поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м, покупцем на момент підписання цього договору передаються продавцю грошові кошти в сумі 713619,00 грн (сімсот тринадцять тисяч шістсот дев`ятнадцять гривень), що еквівалентно за курсом НБУ 27000,00 (двадцять сім тисяч) євро.

В п. 6.1 Попереднього договору передбачено, що своїми підписами на цьому Договорі сторони підтверджують факт передання/отримання грошових коштів, зазначених у цьому пункті Договору.

Згідно з п. 9 Попередній договір має додатки, які є невід`ємною його частиною: проект об`єкта будівництва із зазначенням площ та номерів приміщень; розписка ОСОБА_2 /а.с. 8-10, 186-189/.

Вказаний договір підписаний зі сторони продавця особисто ОСОБА_2 .

У свою чергу, відповідно до розписки, оригінал якої було досліджено судом та долучено до матеріалів справи, написаної власноручно ОСОБА_2 , що не заперечувалось учасниками справи, відповідач ОСОБА_2 06.02.2020 отримав від позивача ОСОБА_1 гроші у сумі 27000,00 євро, що еквівалентно на момент укладення договору 713610,00 грн за курсом НБУ, які передані йому ОСОБА_1 в якості оплати згідно з попереднім договором купівлі-продажу від 06.02.2020 нежитлового приміщення апартаментів № 68 на сьомому поверсі в готельному комплексі по АДРЕСА_1 . В разі невиконання зобов`язань за даним договором гарантує повернення коштів особисто 06.02.2021. /а.с. 10, 186/.

Також судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 14.07.2022 у справі № 448/46/22 скасовано ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 13.01.2022. Подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості по виконавчому документу, що перебуває на виконанні в приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. /а.с. 80-83/

Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.05.2021 у справі № 456/4929/20 встановлено нікчемність Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення-апартаментів) № 7 від 20.08.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Застосовано наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення апартаментів) № 7 від 20.08.2019 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів, отриманих ОСОБА_2 на підставі нікчемного правочину, в розмірі 13500,00 євро /а.с. 73-75/.

Відповідно дорішення Стрийськогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 09.06.2022у справі№ 456/5490/21позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину задоволено частково. Застосовано наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення апартаментів) № 78 від 05.09.2019, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_3 суму коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину, в розмірі 30000 (тридцять тисяч) євро /а.с. 103-111/.

Долучена до матеріалів справи інформація про виконавче провадження підтверджує наявність стягнень з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_8 /а.с. 42-47/

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224,221,228ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225ЦК України тощо).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статями 4, 10 та 203ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 2 ст.207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 13ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Згідно з ч. 1 ст.635ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 3 ст.640ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним «не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Належним способом захисту в подібному випадку є саме визнання відповідного права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) або застосування наслідків недійсності правочину.

Так, відповідно до положень ч. 1, 2 ст.216ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 99Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом КабінетуМіністрів Українивід 19лютого 1993року №15-93«Про системувалютного регулюванняі валютногоконтролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Статтею 524ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з ч. 1 та 2 ст.533ЦК грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що 06.02.2020 між сторонами укладено Попередній договір купівлі продажу нежитлового приміщення: номер апарт-готелю № НОМЕР_1 на сьомому поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м в готельному комплексі по АДРЕСА_1 .

Згідно з п. 6 вказаного договору за згодою сторін, враховуючи серйозність намірів покупця придбати згадане вище нежитлове приміщення № 68 на 7-му поверсі загальною проектною площею 35,26 кв.м, покупцем на момент підписання цього договору передаються продавцю грошові кошти в сумі 713619,00 грн (сімсот тринадцять тисяч шістсот дев`ятнадцять гривень), що еквівалентно за курсом НБУ 27000,00 (двадцять сім тисяч) євро.

На виконання вказаного договору покупцем ОСОБА_1 передано ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 27000 євро, що еквівалентно на момент укладення договору 713619,00 грн за курсом НБУ, що стверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 06.02.2020, наданою ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оскільки сторонами договору не дотримано обов`язкової нотаріальної форми його посвідчення, тому оспорюваний правочин є нікчемним і все одержане на його підставі підлягає поверненню.

Судом встановлено, що підписаний сторонами попередній договір купівлі продажу нежитлового приміщення № 68 у АДРЕСА_1 , дійсно нотаріально посвідчений не був, однак на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти в сумі 27000 євро.

Таким чином, у зв`язку з недотриманням сторонами вимог закону щодо форми попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна, а саме: вимоги закону про обов`язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору, такий правочин є недійсним у силу закону, тобто є нікчемним.

Так, відповідно до змісту ст. 11, 15ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Так, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Саме така правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, які виникли між сторонами. Тобто, належним способом захисту у даному випадку є саме застосування наслідків недійсності правочину.

В даному випадку, вирішуючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскільки укладений 06.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Попередній договір не був нотаріально посвідчений, відтак є нікчемним, а тому необхідно застосувати наслідки нікчемності правочину (реституцію) та повернути позивачу сплачені ним за договором кошти.

Так, дослідивши в судовому засіданні у порядку ст. 229 ЦПК України оригінал розписки, беззаперечно встановлено, що кошти в сумі 27000 євро, що еквівалентно 713610,00 грн, отримано ОСОБА_2 від ОСОБА_1 в якості оплати згідно з Попереднім договором купівлі - продажу нежитлового приміщення - апартаментів № 68 у АДРЕСА_1 від 06.02.2020. У свою чергу, в п. 6.1 укладеного між сторонами Попереднього договору зазначено, що сторони на момент підписання вказаного договору підтверджують факт передання/отримання грошових коштів. Розписка ОСОБА_2 від 06.02.2020 про отриманнят коштів також вказана у даному договорі як невід`ємна його частина.

Що стосуєтьсяпосилання сторонивідповідача насудові рішення,а саме:рішення Стрийськогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 09.06.2022у справі№ 456/5490/21,яким позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину задоволено частково. Застосовано наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення апартаментів) № 78 від 05.09.2019, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд», та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів Комерц Буд» на користь ОСОБА_3 суму коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину, в розмірі 30000 (тридцять тисяч) євро та рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.05.2021 у справі № 456/4929/20, яким встановлено нікчемність Попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення-апартаментів) № 7 від 20.08.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Застосовано наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення апартаментів) № 7 від 20.08.2019 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів, отриманих ОСОБА_2 на підставі нікчемного правочину, в розмірі 13500,00 євро, то слід звернути увагу на той факт, що суб`єктами спірних правовідносин за вказаними договорами були ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 саме як фізичні особи.

Тобто, обставини справ № 456/5490/21, № 456/4929/20 та даної справи є схожі у частині укладення нікчемних правочинів (попередніх договорів купівлі продажу нерухомого майна), проте відмінні сторонами цих попередніх договорів та відповідно сторонами спірних правовідносин. У даній справі предметом спору є нікчемність договору, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Що стосується пояснень сторони відповідача, даних у судовому засідання, про те, що кошти від позивача ОСОБА_2 отримав у якості позики, за що відповідно сплачував відсотки, то такі, на переконання суду, є необґрунтованими та голослівними, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Також, на думку суду, не підлягають до задоволення позовні вимоги, які стосуються стягнення на користь ОСОБА_9 трьох відсотків річних від суми боргу в розмірі 1755,37 євро, зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, суд не вбачає підстав для застосування до даних правовідносин вимог статті 625ЦК України щодо стягнення з відповідача 3 % річних, оскільки між сторонами не виникало зобов`язальних правовідносин в силу того, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови №2Пленуму ВерховногоСуду Українивід 12.06.2009«Про застосуваннянорм цивільногопроцесуального законодавствапри розглядісправ усуді першоїінстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

На підставі вищенаведеного суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, яким надано правову оцінку в ході розгляду справи, а тому позов ОСОБА_10 слід задовольнити частково з урахуванням встановлених судом обставин, а саме: застосувати наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна нежитлового приміщення від 06.02.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину, в розмірі 27000 (двадцять сім тисяч) євро.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10752,75 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (27000х11451,83:28755,37 =10752,75).

Види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17).

Види судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації: гонорар адвоката за представництво в суді; послуги надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; витрати на збір доказів; вартість послуг помічника адвоката; витрати на прибуття до суду та очікування судового засідання; інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором (ст. 137 ЦПК України та ст. 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Разом з тим, порядок розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, врегульовано статтями 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/дії/бездіяльність обох сторін.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Оглядом матеріалів справи встановлено, що 07.04.2023 між ОСОБА_1 та АБ «Віталія Репака» було укладено Договір про надання правової допомоги № 10 від 07.04.2023 /а.с. 213-214/.

Згідно з п. 1.1 вказаного Договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу Клієнту в цивільній справі /а.с. 213/.

Пунктами 4.1 та 4.2 вказаного Договору визначено, що за надання правової допомоги Клієнт виплачує Адвокатському бюро гонорар. Розмір гонорару становить 2000,00 Євро /а.с. 213 на звороті/.

Відповідно до акту прийому-передачі від 15.03.2024 наданих правничих послуг на підставі Договору про надання правової допомоги № 10 від 07.04.2023 АБ «Віталія Репака» надало ОСОБА_1 наступну правову допомогу (юридичні послуги): 1) аналіз, вивчення документів, консультування Клієнта, підготовка, складання та подання позовної заяви в Стрийський міськрайонний суд Львівської області до ОСОБА_2 (справа № 456/2216/23) 12 годин; 2) підготовка, складання та подання відповіді на відзив від 23.05.2023 у справі № 456/2216/23 15 годин; 3) підготовка, складання та подання заперечення на клопотання про виклик свідків від 23.05.2023 у справі № 456/2216/23 2 години; 4) підготовка, складання та подання заперечення на клопотання від 23.05.2023 в справі № 456/2216/23 2 години; 5) підготовка, складання та подання заперечення на заяву про забезпечення витрат від 23.05.2023 у справі №456/2216/23 5 годин; 6) час на прибуття адвоката в судове засідання, очікування адвокатом судового засідання, участь адвоката в судовому засіданні в справі № 456/2216/23, що відбулося 30.05.2023, 4 години; 7) час на прибуття адвоката в судове засідання, очікування адвокатом судового засідання, участь адвоката в судовому засіданні в справі № 456/2216/23, що відбулося 03.10.2023, 5 годин; 8) час на прибуття адвоката в судове засідання, очікування адвокатом судового засідання, участь адвоката в судовому засіданні в справі № 456/2216/23, що відбулося 20.11.2023, 5 годин; 9) участь адвоката в судовому засіданні у справі № 456/2216/23 в режимі відеоконференції, що відбулося 07.02.2024, 1 година; 10) час на прибуття адвоката в судове засідання, очікування адвокатом судового засідання, участь адвоката в судовому засіданні в справі № 456/2216/23, що відбулося 11.03.2024, 5 годин. Розмір гонорару складає 2000,00 євро.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в Додатковій Постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У розумінні положень частини п`ятої статті 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18).

Суд погоджується з доводами представника позивача адвоката Репака В.В. про те, що долучені до матеріалів заяви копії документів підтверджують надання адвокатом правової допомоги позивачу ОСОБА_9 при розгляді справи № 456/2216/23, однак, враховуючи клопотання представника відповідача в судових дебатах про зменшення витрат на оплату витрат на професійну правничу допомогу через їх надмірний та необгрунтований розмір, у зв`язку з чим заперечив проти задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, суд дійшов висновку про недотримання у повному обсязі представником позивача вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, у зв`язку з чим критично оцінює розмір таких витрат, що є наслідком застосування положень ч. 5 ст. 137цього Кодексу для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак суд вважає, що витрати в сумі 2000,00 Євро є неспівмірними зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг. Предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, діючого законодавства і судової практики, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, часткове задоволення позовних вимог, дійшов переконання, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 Євро є значно завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), а тому обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800,00 євро.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800,00 євро.

При цьому, враховуючи договірні умови оплати адвокатських послуг, суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на правову допомогу саме в євро. Така позиція суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 824/57/22. При цьому, в еквіваленті на національну валюту зазначена сума становить 33808 грн (1 євро = 42,26 грн).

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, сплачених на виконання нікчемного правочину, та трьох процентів річних від простроченої суми задовольнити частково.

Застосувати наслідки нікчемності Попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна нежитлового приміщення від 06.02.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (81332, Львівська область, Мостиський район, с. Гостинцеве; паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 26.10.2022; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) суму коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину, в розмірі 27000 (двадцять сім тисяч) євро.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10752,75 грн (десять тисяч сімсот п`ятдесят дві грн 75 коп.) сплаченого судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 800 (вісімсот) євро відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що становить 33808 грн (1 євро = 42,26 грн).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 року.

Суддя Л.В.Гула