Рішення

від 17.04.2024 по справі 730/56/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/56/24

Провадження № 2/730/75/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря судового засідання Стрижак Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів та часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 через свого представника адвоката Денисенко О.В. звернувся до суду з даним позовом, в якому просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.03.2013 року, та частково звільнити від сплати заборгованості за аліментами за період з січня 2018 року по квітень 2023 року, що стягуються за виконавчим листом № 2/730/55/13, виданим 08.05.2013 року Борзнянським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів в твердій грошовій сумі 400 грн. щомісячно на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області про зміну розміру аліментів від 14.05.2018 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що після присудження аліментів у нього змінився сімейний стан, значно погіршилось матеріальне становище та з`явились інші обставини, які впливають на його можливість сплачувати аліменти у визначеному рішенням суду розмірі. Після розірвання шлюбу з відповідачем ним був укладений інший шлюб з ОСОБА_6 . В новому шлюбі народилося ще двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У сина позивача ОСОБА_9 через деякий час після народження були виявлені суттєві проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим він щомісяця має нести значні матеріальні витрати задля підтримки належного стану дитини та її подальшого гармонійного розвитку. Окрім цього, позивач також має двох непрацездатних батьків. Батьки позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є пенсіонерами, особами з інвалідністю ІІ групи та мають чисельні стійкі розлади стану здоров`я. Окрім вищезазначеного, з початком в Україні повномасштабної війни наприкінці лютого 2022 року дружина позивача ОСОБА_6 втратила роботу, наразі не має власного доходу, отже, також знаходиться на утриманні ОСОБА_2 . У зв`язку із вищевказаними обставинами позивач тривалий час не має можливості офіційно влаштуватись на роботу на повну зайнятість, оскільки особисто має здійснювати догляд як за хворими батьками, так і за сином ОСОБА_9 , який також потребує значної уваги та великої кількості приділеного часу. З огляду на вказане, позивач вважає, що існують обґрунтовані підстави для часткового звільнення його від сплати заборгованості за аліментами за період з січня 2018 року по квітень 2023 року, а також є всі підстави для зменшення розміру аліментів з 1/4 частини всіх видів доходу до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) позивача щомісяця на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року дана позовна заява була залишена без руху, оскільки подана з порушенням п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

10.01.2024 року від представника позивача до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито провадження у даній справі та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 року у справі № 676/2582/23, ухвалою суду від 11.03.2024 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

19.03.2024 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду для розгляду її по суті.

У встановлений законом строк відповідач подав відзив на позов, в якому категорично не погодився з позовними вимогами ОСОБА_2 , зазначивши, що позивачем протягом 10 років не здійснено належного погашення заборгованості зі сплати аліментів, що свідчить про злісне ухилення від сплати аліментів. З моменту розлучення та по сьогоднішній день неповнолітня дитина проживає з матір`ю, лише вона займається її вихованням, дбає про її повноцінний розвиток, навчання, лікування, дозвілля тощо. Загалом, батько проживає окремо, має іншу дружину і двох дітей. З часу розлучення, тобто з 1-річного віку і до 13-річного віку дитини позивач жодного разу не зустрічався в дитиною, не дбав про її розвиток, не брав участі у її вихованні, не відвідував її, не цікавився життям та здоров`ям дитини, матеріально не утримував дочку, аліменти не сплачував, тобто не піклувався про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створював належні умови для розвитку її природних здібностей. Також ОСОБА_2 не додав до позовної заяви жодних квитанцій про оплату медичних послуг, аналізів, купівлю медичних препаратів і ліків для хворих батьків, відсутні докази оплати консультаційних оглядів хворої дитини позивача, відсутні будь-які належні і допустимі докази стосовно реального понесення витрат ОСОБА_2 на утримання його сім`ї. Крім того, з Єдиного реєстру судових рішень України відповідачу стало відомо, що позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, притягувався до кримінальної відповідальності за придбання наркотичних засобів, а також стосовно нього велося досудове розслідування по притягненню до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146 КК України (викрадення людей та незаконне позбавлення їх волі, вчинені організованою групою протягом тривалого часу з корисливих мотивів щодо більше двох осіб) та ч. 4 ст. 190 КК України (заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене організованою групою повторно) та певний час позивач тримався під вартою. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.01.2024 року ТОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність», код ЄДРПОУ 41461947, зареєстровано за адресою: 02217, м. Київ, проспект Маяковського, буд. 14/13, кв. 231. Засновником є ОСОБА_2 , а директором - ОСОБА_6 , яка є дружиною Позивача. Основний вид діяльності цього ТОВ є - 87.20 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію». Також, ОСОБА_2 зареєстрований як ФОП. Як зазначає відповідач у відзиві, позивач дійсно не мав змоги виконувати свій обов`язок по сплаті аліментів стосовно дитини, але не у зв`язку із тим, що був зайнятий турботою про своїх дітей, дружину та хворих батьків, а у зв`язку із тим, що займався злочинною діяльністю та тримався під вартою. Крім того, позивач звернувся до відповідача восени 2023 року з пропозицією оплатити готівкою одну тисячу доларів США взамін на відмову від стягнення боргу по аліментах. Під час особистої зустрічі з позивачем, яка ним була ініційована ж, відповідачу стало відомо, що на той момент його дружина та діти перебували за кордоном, і він мав намір виїхати до них. Наявність виконавчого провадження по стягненню заборгованості по сплаті аліментів значно ускладнюють життя відповідачу, тому він просив допомогти йому у закритті виконавчого провадження шляхом передачі мізерної суми грошей. На думку відповідача, фактично цей позов є штучним, єдиною причиною даної позовної заяви є бажання позивача позбутись наявних обмежень стосовно права керування транспортними засобами та права виїзду за межі України, а також позбавлення значної заборгованості його по сплаті аліментів. Враховуючи все вищевикладене, просить суд відмовити у позові у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Фактично доводи представника позивача зводяться до того, що у позивача:

-значно погіршилось матеріальне становище;

-змінився сімейний стан, а саме: після розірвання шлюбу з відповідачем ним був укладений інший шлюб з ОСОБА_6 . В новому шлюбі народилося ще двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-у сина позивача Нікіти через деякий час після народження були виявлені суттєві проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим він щомісяця має нести значні матеріальні витрати задля підтримки належного стану дитини та її подальшого гармонійного розвитку;

-позивач має на утриманні двох непрацездатних батьків. Батьки позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є пенсіонерами, особами з інвалідністю ІІ групи та мають чисельні стійкі розлади стану здоров`я;

-з початком війни в Україні повномасштабної війни наприкінці лютого 2022 року дружина позивача ОСОБА_6 втратила роботу, наразі не має власного доходу, отже, також знаходиться на утриманні ОСОБА_2 ;

-позивач тривалий час не має можливості офіційно влаштуватись на роботу на повну зайнятість, оскільки особисто має здійснювати догляд як за хворими батьками, так і за сином Нікітою, який також потребує значної уваги та великої кількості приділеного часу.

Ані позивач, ані представник позивача не скористалися своїм правом надання відповіді на відзив. В судовому засіданні представник позивача також жодним чином не спростовувала доводи відповідача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно з «Конвенцією про права дитини», «Декларацією прав дитини» батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 2ст. 51 Конституції Українибатьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення уСімейному кодексі України.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зст. 180 СК батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно дост. 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з положеннямист. 182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 192 СК України та роз`яснень п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, законодавцем чітко встановлена наявність конкретних підстав для зміни розміру аліментів.

З аналізу ст.ст. 181, 192 СК України вбачається, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Верховний Суд України в Постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннямист. 192 СК Українизміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Аналогічні положення містяться у висновках постанови Верховного Суду від 10.09.2018 року (справа № 486/466/18).

Однак, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тількист. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Частиною 2статті 182 СК Українивизначено, що розмір аліментів має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Згідно з п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів слід з`ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Отже, з урахуванням викладеного, позивач має не лише зазначити про зміну матеріального становища в бік погіршення, зміну сімейного стану, а й надати докази про зміну свого матеріального становища через вказані обставини.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає з матір`ю, що не оспорюється сторонами.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн. щомісячно до досягнення нею повноліття, починаючи з 08.01.2013 року.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14 травня 2018 року змінено розмір аліментів, призначених рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2013 року, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.

У подальшому ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_6 .

Від даного шлюбу, у відповідності до копій свідоцтв про народження, народилися діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як на доказ погіршення матеріального стану, позивач посилається на проблеми зі здоров`я сина ОСОБА_9 та батьків.

Так, як убачається з копії висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 30.11.2021р., виданого КУ Білоцерківської міської ради «Інклюзивно-ресурсний центр № 1», ОСОБА_7 є дитиною РАС та мовленнєвими порушеннями.

Згідно копій пенсійного посвідчення, виписки з історії хвороби, витягу з медичної карти, виписки № 1561, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідки Лівобережного об`єднаного управління ПФУ в м. Києві, батьки позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є пенсіонерами, особами з інвалідністю ІІ групи, мають проблеми зі здоров`ям.

У цій справі, в інтересах дітей, на підставі ч. 2 ст. 13 ЦПК України, судом також було витребувано інші дані, що мають значення для справи та підлягають оцінці судом.

Крім того, певна інформація щодо позивача наявна у відкритих джерелах.

А тому, оцінюючи доводи позивача, суд їх оцінює у взаємозв`язку із запереченнями відповідача та наявною іншою інформацією у цій справі.

Так, на офіційному сайті національної поліції Тернопільської області (а.с. 84, https://www.npu.gov.ua/news/detektivi-ternopilshchini-vikrili-organizovanu-zlochinnu-grupu-yaka-pidozryuetsya-u-vikradenni-lyudey) зазначено, що співробітники відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Тернопільській області вийшли на слід злочинного угрупування, яке займалося незаконним позбавленням волі та викраденням людей.

Правоохоронці встановили,що групазловмисників ускладі чотирьохосіб натериторії Тернопільськогорайону організуваладіяльність псевдопсихореабілітаційногоцентру знадання послугпо лікуваннювід наркологічної,алкогольної залежностіта ігроманії.Рекламна кампаніяцентру підназвою «Твоянезалежність» черезсоціальні мережі,роздавання листівокна вулиціприносила стабільнийі немалийдохід.Місяць перебуванняв центрікоштуваввід десятидо тридцятитисяч гривень.А зловмисникинавмисно затягувалилікування натривалий період. Після так званого лікування пацієнти скаржилися на погіршення стану здоров`я. За попередніми даними, зловмисники застосовували для лікування своїх пацієнтів сильнодіючіпрепарати. Родичам потерпілих стверджували, що реабілітацію треба продовжити, адже це процес тривалий. Детективи встановили, що були випадки, коли людей по дев`ять місяців не випускали на вулицю, тримаючи в душних кімнатах, де вікна були наглухо забиті.

«Серед «послуг» психореабілітаційного закладу було й примусове доправлення пацієнтів: людину силою забирали з дому, вантажили в автівку і завозили до центру. За цю послугу теж платили ті, хто бажав оздоровлення своїм рідним. Вартувала вона в межах двох-двох з половиною тисяч гривень».

Організаторами злочинного угрупування виявилося подружжя зі столиці. Раніше судимий за зґвалтування та наркозлочини 39-річний киянин спільно зі своєю 32-річною дружиною винайняли в одному з сіл Тернопільського району приватне помешкання. Зловмисники, не маючи ні медичної, ні психологічної освіти, ні жодної ліцензії на здійснення лікувальної практики, почали «оздоровлювати» людей. Через деякий час до кримінальної діяльності долучилися 33-річний мешканець Волинської області та 25-річний мешканець Тернопільщини. Злочинному угрупуванню оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 146 Кримінального Кодексу України (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Судом обрано міру запобіжного заходу тримання під вартою. Зловмисникам може загрожувати до десяти років ув`язнення. Наразі тривають слідчо-оперативні заходи».

Перевіряючи вказану інформацію, судом були скеровані відповідні запити до ГУ НП в Тернопільській області та Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Згідно відповіді ГУ НП в Тернопільській області (а.с. 112, 126), слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 13 березня 2018 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210000000202 за ознаками кримінального

правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146 КК України.

31 березня 2019 року обвинувальний акт відносно підозрюваних у кримінальному провадженні № 12018210000000202, в їх числі відносно ОСОБА_2 , спільно з матеріалами даного кримінального провадження, на підставі ст. 283 КПК України, скеровано до Тернопільської обласної прокуратури, та в подальшому до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Відповіддю від 20.03.2024 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області (а.с. 132) повідомив, що у провадженні судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Базана Л.Т. перебуває кримінальне провадження № 12018210000000202 (ЄУНСС № 607/7983/19) про обвинувачення ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146 КК України, щодо кожного, ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146 КК України, щодо кожного.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.12.2022 клопотання прокурора про зупинення провадження у справі задоволено. Судовий розгляд кримінального провадження № 12018210000000202 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146 КК України, щодо кожного, ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146 КК України, щодо кожного - зупинено до звільнення обвинуваченого ОСОБА_13 з військової служби. Станом на 14.12.2022, захисником обвинуваченого ОСОБА_2 був адвокат Гончаров Михайло Сергійович.

Згідно обвинувального акта, який надано суду, досудовим розслідуванням встановлено, що в травні 2016 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_6 прийняли рішення про заволодіння чужими грошовими коштами шляхом обману громадян, які страждають на наркотичну, алкогольну, ігрову залежність, та/або їх родичів, які здійснювали оплату, за ніби то лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії.

Для досягнення кінцевої мети злочинної діяльності заволодіння чужими грошовими коштами шляхом обману ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 розробив злочинний план, який передбачав:

- підбір та залучення до участі в організованій злочинній групі інших її учасників;

- розподіл між учасниками організованої злочинної групи функцій, їх корегування;

- конспірацію, прикриття незаконної діяльності для уникнення в подальшому кримінальної відповідальності шляхом створення суб`єктів господарювання із основним видом економічної діяльності 87.20 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію» та укладення з фізичними особами цивільно-правових договорів з реабілітації;

- забезпечення матеріальної-технічної бази та фінансування групи, розподіл та виплату винагороди учасникам;

- пошук, оренду, облаштування приміщень та забезпечення транспортними засобами;

- пошук осіб, які страждають від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, схиляння їх та/або їх родичів шляхом обману до лікування, в тому числі через розміщення інформації у всесвітній мережі Інтернет, газетах, медичних закладах та шляхом розповсюдження інформації відносно своєї діяльності;

- поміщення осіб у спеціально пристосовані приміщення та утримання там проти їх волі під виглядом надання платних послуг з лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії;

- отримання грошових коштів за нібито проведення лікування від вищевказаних залежностей.

Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що самостійно реалізувати свій злочинний умисел вони не в змозі, діючи з корисливих мотивів, точний час досудовим розслідування не встановлено, вирішили сформувати стійку групу осіб для спільного зайняття злочинною діяльністю, пов`язаною із заволодінням чужими грошовими коштами шляхом обману громадян, а також викраденням та поміщенням осіб у спеціально пристосоване приміщення та утримання там проти їх волі під виглядом надання платних послуг по лікуванню від наркологічної, алкогольної залежності та ігроманії.

З метою реалізації свого наміру та полегшення здійснення злочинної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , діючи як співорганізатори, у першому кварталі 2017 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, залучили до організованої злочинної групи ОСОБА_12 , як виконавця, та ОСОБА_13 , як пособника, яким повідомили план злочинної діяльності, пов`язаної із незаконним позбавленням волі людей, а також заволодінням чужими грошовими коштами шляхом обману.

В подальшому, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 , реалізовуючи свій злочинний план, підібрали та залучили до участі в організованій групі з числа осіб, які страждали на наркотичну залежність, нових учасників, а саме: в другій половині 2017 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, залучили до організованої групи ОСОБА_14 , як виконавця, а в першому кварталі 2018 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_15 , як виконавця, яким повідомили злочинні наміри та план вчинення злочинів, пов`язаних із заволодінням грошовими коштами громадян шляхом обману та вчиненням тяжких злочинів, пов`язаних із викраденням людей та незаконним позбавленням їх волі.

Всі зазначені особи добровільно та свідомо увійшли до складу організованої групи, усвідомлюючи наслідки своїх дій, зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення тяжких злочинів, пов`язаних із викраденням людей та незаконним позбавленням їх волі, а також заволодінням чужими грошовими коштами шляхом обману з метою досягнення єдиної мети - незаконного отримання прибутку, об`єднаних єдиними планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Реалізовуючи свій злочинний намір з метою конспірування своїх справжніх намірів та для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_2 19 травня 2016 року звернувся до державного реєстратора Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, та вніс зміни в реєстраційні документи фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), доповнивши існуючий перелік видів економічної діяльності 87.20 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію».

Надалі для досягнення злочинної мети по заволодінню чужими грошовими коштами шляхом обману, а також викраденням та поміщення осіб у спеціально пристосоване приміщення та утримання там проти їх волі під виглядом надання платних послуг з лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, у першій половині 2016 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 , діючи як співорганізатори, підшукали та орендували житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи.

У подальшому в першій половині 2017 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, в ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_6 виник умисел на зміну місця діяльності організованої злочинної групи.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 спільно із ОСОБА_6 , діючи як співорганізатори, підшукали та орендували житловий будинок з надвірними побудовами та земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_17 та яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи.

Житлові приміщення за даною адресою організована група обладнала для утримання осіб проти їх волі та запобіганню їх втеч, встановивши запірні пристрої на віконних рамах, що унеможливлюють їх повне відкриття, відповідні замки на дверях, організували цілодобовий нагляд за потерпілими.

Продовжуючи свій злочинний намір, з метою конспірування своїх справжніх намірів та для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_2 14 липня 2017 року зареєстрував в державного реєстратора Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ТзОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність», код ЄДРПОУ 41461947, одним із видів діяльності якого є «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію», керівником якого згідно протоколу № 1 зборів учасників ТзОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність» від 14 липня 2017 року визначено ОСОБА_6 .

Надалі вказані суб`єкти господарювання, а саме ФОП ОСОБА_2 і ТзОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність», у тексті повідомлення про підозру будуть вживатись як «центр».

В подальшому, згідно розробленого та погодженого плану, члени організованої групи у складі співорганізаторів ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , виконавців Дудика Р.А., ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та пособника ОСОБА_13 шляхом введення осіб, а також їх родичів в оману, під приводом лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, здійснювали пошук осіб, яким необхідне лікування від вищезазначених залежностей, поміщали їх у заздалегідь пристосовані приміщення «центру», де незаконно утримували проти їх волі з метою заволодіння чужими коштами, шляхом обману під виглядом надання платних послуг по лікуванню від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії.

В якості знаряддя вчинення злочинів злочинна група використовувала транспортні засоби - автомобіль іноземної реєстрації марки BMW модель X5 реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також автомобіль марки Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_18 , який не був обізнаний злочинними намірами організованої групи, за допомогою яких перевозили потерпілих для подальшого утримання проти їх волі у спеціально пристосованих приміщеннях.

Співвиконавці, діючи під керівництвом організаторів, із застосуванням обману, погроз та/або фізичної сили, забезпечували поміщення потерпілих у спеціально пристосовані приміщення «центру», забезпечували потерпілих мінімальними запасами продуктів харчування з метою утримання потерпілих у приміщенні центру тривалий час, здійснювали цілодобову охорону у приміщенні «центру», спостерігали за потерпілими, не даючи останнім змоги покинути приміщення «центру», чинили моральний тиск на потерпілих, обмежували останніх в телефонному зв`язку з родичами та безпосередньо контролювали розмову незаконно позбавлених волі осіб із їх родичами, щоб унеможливити витік інформації про незаконне позбавлення волі та вчинення стосовно них інших незаконних дій. Також співвиконавці вели документацію центру, із застосуванням психологічного тиску, фізичної сили, медичних препаратів змушували потерпілих підписувати заяви про добровільне перебування у «центрі».

Також, співвиконавці підтримували зв`язок із родичами незаконно позбавлених волі осіб, повідомляючи їм недостовірні дані щодо стану здоров`я та лікування цих осіб, переконували їх у необхідності продовження курсу лікування та сплаті грошових коштів за лікування на якомога довший період часу з метою збагачення.

Фінансування діяльності організованої групи, розподіл та виплата винагороди її учасникам, відбувалось за рахунок грошових коштів, отриманих від потерпілих особисто та на карткові рахунки ПАТ КБ «Приватбанк».

Для залучення більш широкого кола осіб, яким необхідне лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, переслідуючи корисливий мотив та надання вигляду законної діяльності, опубліковано інтернет сайт https://www.tvoy-nezaleznist.com, на якому розміщувались рекламно-інформаційні відомості, у тому числі щодо здійснення послуг лікування алкогольної, наркотичної залежностей та ігроманії у «центрі», розповсюджено оголошення та проведено заходи із залученням представників засобів масової інформації у «центрі».

Між членами організованої групи спілкування здійснювалось особисто та за допомогою засобів мобільного зв`язку.

Свою злочинну діяльність організована група здійснювала згідно заздалегідь розподілених між її учасниками ролей.

Так, ОСОБА_2 , як організатор і керівник, відвів собі наступні ролі та функції в складі організованої групи:

- спільно з ОСОБА_6 розробив план злочинної діяльності щодо незаконного заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману під виглядом лікування осіб, які страждають на наркотичну, алкогольну, ігрову залежність, та/або їх родичів, а також пов`язаної із викраденням людей та незаконним позбавленням їх волі;

- спільно з ОСОБА_6 здійснював пошук та залучав до участі в організованій групі інших її учасників, яких наділяв відповідними функціями;

- розподілив між учасниками групи функції, у відповідності до попередньо узгодженого ними плану, контролював їх виконання та корегував, забезпечуючи належну організованість групи, спільність та єдність їх дій у ході підготовки та вчинення злочинів;

- спільно з ОСОБА_6 керував діями учасників організованої групи, даючи вказівки, проводив інструктажі з приводу вчинення злочинних дій, спонукав їх до вчинення злочинів шляхом проведення бесід, наданням порад тощо, а також координував їх дії під час вчинення злочинів за допомогою стільникового зв`язку;

- здійснював контроль за місцезнаходженням учасників організованої групи під час вчинення злочинів;

- 19 травня 2016 року вніс зміни в реєстраційні документи фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), доповнивши існуючий перелік видів економічної діяльності, а саме доповнивши КВЕД 87.20 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію», а в подальшому 14 липня 2017 року зареєстрував в державного реєстратора Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ТзОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність», код ЄДРПОУ 41461947, одним із видів діяльності якого є КВЕД 87.20 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію», керівником якого визначено ОСОБА_6 ;

- спільно з ОСОБА_6 , діючи як співорганізатор, підшукав та орендував житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи та в подальшому житловий будинок з надвірними побудовами та земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_17 , та яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи, який вони разом обладнали належним чином для використання в якості приміщення «центру» для утримання осіб проти їх волі під виглядом лікування від наркологічної, алкогольної залежності та ігроманії;

- забезпечував фінансування групи та її матеріально-технічну базу, організовував розподіл та виплату винагороди учасникам групи;

- з метою доставки потерпілих та подальшого утримання проти їх волі, як знаряддя вчинення злочину, використовував автомобіль іноземної реєстрації марки BMW модель X5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також автомобіль марки Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_18 , який не був обізнаний злочинними намірами злочинної групи;

- здобував інформацію про осіб, які страждають на наркотичну, алкогольну залежності та ігроманію з метою їх подальшого незаконного поміщення та утримання в приміщеннях «центру» для отримання оплат за нібито лікування

- безпосередньо приймав участь у діях, направлених на незаконне позбавлення волі та викрадення потерпілих;

- здійснював документообіг незаконно позбавлених волі та викрадених потерпілих з метою організації контролю за їх станом;

- входив в довіру до потерпілих та/або їх родичів, повідомляв їм завідомо неправдиву інформацію про можливість здійснення лікування, спонукав останніх до передачі осіб, які потребують лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, в приміщення «центру» та здійснення ними оплат послуг лікування.

- надавав потерпілим для прийому лікарські засоби, які негативно впливали на їх фізичний та психологічний стан і викликали сонливість, з метою обмежити їхні дії, спрямовані на втечу з приміщень «центру»;

- безпосередньо одержував кошти від потерпілих та їх родичів;

- кошти, отримані від вчинення злочинів, розподіляв між учасниками організованої групи.

ОСОБА_6 , як співорганізатор, згідно із заздалегідь розподілених організатором організованої групи ОСОБА_2 ролей та функцій групи:

- спільно з ОСОБА_2 розробила план злочинної діяльності, щодо незаконного заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману під виглядом лікування осіб, які страждають на наркотичну, алкогольну, ігрову залежність, та/або їх родичів, а також пов`язаної із викраденням людей та незаконним позбавленням їх волі;

- спільно з ОСОБА_2 здійснювала пошук та залучала до участі в організованій групі інших її учасників, яких наділяла відповідними функціями;

- розподілила між учасниками групи функції у відповідності до попередньо узгодженого ними плану, контролювала їх виконання та корегувала, забезпечуючи належну організованість групи, спільність та єдність їх дій у ході підготовки та вчинення злочинів;

- спільно з ОСОБА_2 керувала діями учасників організованої групи, даючи вказівки, проводила інструктажі з приводу вчинення злочинних дій, спонукала їх до вчинення злочинів шляхом проведення бесід, надання порад тощо;

- спільно з ОСОБА_2 , діючи як співорганізатор, підшукала та орендувала житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_16 , яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи, та в подальшому житловий будинок з надвірними побудовами та земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , який належить на праві власності ОСОБА_17 , та яка не була обізнана із злочинними намірами організованої групи, який вони разом обладнали належним чином для використання в якості приміщення «центру» для утримання осіб проти їх волі під виглядом лікування від наркологічної, алкогольної залежності та ігроманії;

- забезпечувала фінансування групи та її матеріально-технічну базу, організовувала розподіл та виплату винагороди учасникам групи;

- з метою доставки потерпілих та подальшого утримання проти їх волі, як знаряддя вчинення злочину, використовувала автомобіль іноземної реєстрації марки BMW модель X5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також автомобіль марки Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_3 , який на праві власності належить ОСОБА_18 , який не був обізнаний злочинними намірами злочинної групи;

- здобувала інформацію про осіб, які страждають на наркотичну, алкогольну залежності та ігроманію, з метою їх подальшого незаконного поміщення та утримання в приміщеннях «центру» для отримання оплат за нібито лікування, а також повідомляла дану інформацію учасникам організованої групи ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з метою організації незаконного позбавлення волі потерпілих;

- здійснювала документообіг незаконно позбавлених волі та викрадених потерпілих з метою організації контролю за їх станом;

- входила в довіру до потерпілих та/або їх родичів, повідомляла їм завідомо неправдиву інформацію про можливість здійснення лікування, спонукала останніх до передачі осіб, які потребують лікування від наркотичної, алкогольної залежності та ігроманії, в приміщення «центру» та здійснення ними оплат послуг лікування.

- безпосередньо одержувала кошти від потерпілих та їх родичів;

- кошти, отримані від вчинення злочинів, розподіляла між співорганізатором злочинної групи ОСОБА_2 та учасниками організованої групи ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_13 .

Вказана інформаціяопосередкована підтверджуєтьсявироком суду Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.10.2021, справа № 607/5121/19 (скасований ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 25.05.2022 року через направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування, кримінальне провадження закрите на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України).

У даному вироці потерпілий розповів про роль ОСОБА_2 та діяльність товариства.

При цьому, суд розуміє, що відповідно до частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вказану інформацію суд оцінює лише з погляду на діяльність позивача у справі, що зараз перебуває на розгляді, на те, що він дійсно має відношення до реабілітаційного центру, який певний час діяв, а також в розрізі фінансового стану позивача та його можливості сплати аліментів за роки, у які виникла заборгованість за аліментами.

Також, судом встановлено, що згідно ЄДРЮОПГФ (а.с. 87-93), ОСОБА_2 - позивач у цій справі, зареєстрований як ФОП у 2010 році, станом на 27.02.2024 року ФОП не закритий та є діючим.

ОСОБА_6 дружина позивача у цій справі, зареєстрована як ФОП у 2011 році, станом на 27.02.2024 року ФОП не закритий та є діючим.

ТОВ «Реабілітаційний психо-корекційний центр «Твоя незалежність» зареєстровано у 2017 році. Директором вказаного ТОВ є ОСОБА_6 дружина позивача. Адреса реєстрації ТОВ адреса реєстрації позивача у цій справі. При цьому, єдиноособовим власником ТОВ є ОСОБА_2 . Станом на 27.02.2024 року ТОВ не закрито та є діючим.

ТОВ «Пансіонат «Домашній затишок» зареєстровано 30.08.2018 року. Директором вказаного ТОВ є ОСОБА_6 дружина позивача. Адреса реєстрації ТОВ АДРЕСА_3 . Вказана адреса є адресою реєстрації дружини позивача у цій справі. співвласником вказаного ТОВ є ОСОБА_2 . Станом на 27.02.2024 року ТОВ не закрито та є діючим.

Аналогічна інформація підтверджена відповідями податкових органів на запит суду (а.с. 98-102).

Діяльність вказаних товариств підтверджується й відкритими даними, що наявні в мережі Інтернет, де наявні сайти вказаних підприємств та дані про їх діяльність (а.с. 105-107).

Про діяльність підприємств та отримання певного доходу зазначав й сам позивач у цій справі, що підтверджується інтерв`ю, яке він дав журналістці Свободи ОСОБА_19 (а.с. 108-109, https://svoboda.te.ua/trymaly-u-nevoli-p-yatnadtsyatero-lyudej/), а саме: «скільки вартувало перебування у центрі? На сайті закладу я такої інформації не знайшла. Засновник (( ОСОБА_2 ) ) відповів: починаючи від шести тисяч гривень у місяць. У середньому платили по вісім тисяч. У платню входить проживання, харчування, психокорекційні послуги».

Уся вищенаведена інформація, у цілому, свідчить, на думку суду, що позивач у цій справі намагається ввести суд в оману щодо його доходів та матеріального статку. Тим більше, станом на день розгляду справи у суді підприємства діючі, що не позбавляє позивача у цій справі здійснювати підприємницьку діяльність у відповідності до вимог Закону.

Наявність боргу за вказаними підприємствами судом у цій справі не оцінюється, оскільки жодним чином не впливає на матеріальний стан самого позивача та не свідчить про його скрутне становище, бо він жодним чином не позбавлений можливості продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність. Борг лише свідчить про неналежне виконання вимог податкового законодавства.

Наявність же арештів на нерухоме майно позивача та його дружини пов`язано виключно із розглядом кримінального провадження.

Також, згідно з відповіді Деснянського відділу ДВС у м. Києві від 30.03.2024 року (а.с. 130), убачається, що у відділі на виконанні перебуває виконавче провадження № 38413755 з

примусового виконання виконавчого листа № 730/299/18 від 12.10.2018, виданого Борзнянським районним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру, починаючи з 14.06.2018 року.

Державним виконавцем, керуючись ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

15.03.2024 боржнику надіслано виклик з`явитись на прийом до державного

виконавця з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Відомості щодо встановлення тимчасових обмежень підтверджуються відповідними постановами (а.с. 189-196).

Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 24, 131), розмір заборгованості за аліментами з 2013 року по 2024 рік становить 341105,25 гривень.

На думку суду, доречні думки відповідача й щодо критичної оцінки дій позивача в частині сплати аліментів не через неможливість їх сплати, а через відбування покарання, що підтверджується процесуальними рішеннями у справі.

Так, ОСОБА_2 судимий вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.08.2003 за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК України на 7 років позбавлення волі, вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11.12.2012 року за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі. У подальшому вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.10.2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та йому призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання, невідбуте за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11.12.2012 р., і остаточно за сукупністю вироків визначено ОСОБА_2 до відбуття покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Початок строку покарання ОСОБА_2 постановлено обчислювати з 11.10.2013 року.

Також, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.08.2018 клопотання старшого слідчого групи слідчих - старшого слідчого СУ ГУНП в Тернопільській області Колесніка К.М., погодженого старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Тернопільської області Бучковським Л.П., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_2 задоволено. Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взято ОСОБА_2 під варту із зали суду.

Під вартою ОСОБА_2 знаходився до 21.03.2019 року, оскільки ухвалою Тернопільського апеляційного суду останньому змінено запобіжний захід на домашній арешт.

Також, суд розділяє міркування відповідача й щодо способу життя позивача, який мав у своєму розпорядженні автомобілі та мав грошові кошти на їх заправку та обслуговування.

Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 26.02.2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ст. 122-4 КУпАП на накладено стягнення. За даними постанови, останній керував автомобілем Фольксваген Пассат.

Так, постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 05.03.2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ст. 124 КУпАП та накладено стягнення. За даними постанови, останній керував автомобілем Фольксваген Пассат.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 18.09.2020 року провадження у справі щодо ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 126 КУпАП закрито. За даними постанови, останній керував автомобілем Фольксваген Пассат.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 21.05.2021 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення. За даними постанови, останній керував автомобілем БМВ 525.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 15.06.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 126 КУпАП на накладено стягнення. За даними постанови, останній керував автомобілем БМВ 530.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 12.04.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 126 КУпАП на накладено стягнення. За даними постанови, останній керував автомобілем БМВ 530.

Також, про інші адміністративні правопорушення вказано в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду від 10.07.2018 року, що наявна в матеріалах справи.

Вказані постанови судів суд оцінює в розрізі того, що позивач у цій справі мав можливість заробляти кошти та, хоча б у мізерній частині, сплачувати аліменти, проте, цього не робив. Рішення судів безумовно свідчать, що позивач протягом тривалого строку, фактично, постійно, мав у своєму розпорядженні різні автомобілі та ними активно користувався, що вимагає певних матеріальних ресурсів.

А тому, на думку суду, посилання позивача на існування двох інших дітей, необхідність їх утримання, конкретно у цій справі, не є достатніми підставами для зменшення розміру аліментів та не звільняє батька від обов`язку утримувати дитину,оскільки основнийобов`язок поматеріальному забезпеченнюдитини покладаєтьсяна їїбатьків.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що не має змоги сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, однак доказів такому не надав. Позивач є працездатним, здоровим, з відповідними професійними навичками, а отже зобов`язаний, відповідно до чинного законодавства України, утримувати свою дитину.

Звертає суд увагу й на те, що позивач не надав суду жодного доказу, що він дійсно намагався знайти роботу чи вчинив хоч якісь дії з офіційного працевлаштування. За весь період заборгованості за аліментами позивач жодного разу не звернувся до центру зайнятості чи таке інше, що свідчить лише про небажання позивача працювати, а не про об`єктивні причини несплати аліментів, як на те вказує позивач.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні даного спору визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто, такий обов`язок превалює над можливістю платника надавати утримання, в зв`язку з чим наведені позивачем обставини не можуть унеможливити стягнення аліментів в існуючому розмірі.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від28травня 2021року усправі №715/2073/20, факт народження в платника аліментів дитини в іншому шлюбі без належних і допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Доводи позивача щодо того, що лише він утримує дітей, є непереконливими, оскільки такий обов`язок покладено на обох батьків. У даній справі встановлено, що дітям позивача та його дружини вже понад 3 роки, діти влаштовані у дитячий садок (станом на 2021 рік), а тому у дружини позивача немає перешкод у працевлаштуванні.

При цьому, суд обізнаний з позицією, що викладена у постанові Верховного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22, де зазначено, що ст. 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів. Тобто народження у заявника у іншому шлюбі дитини відповідно до положень ст. 192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів. Так, конструкція зазначеної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Подібний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22.

Однак, суд вважає, що вказані постанови ВС не є релевантними до цієї справи, та, конкретно у цій справі, зміна сімейного стану не впливає на зміну розміру аліментів. Так, у зазначених справах, судами встановлено, що позивачі мали певний дохід, були працевлаштовані, сплачували аліменти, але, через об`єктивні обставини, доходу не було достатньо для сплати аліментів у раніше визначеному судом розмірі.

У даній же справі, позивач протягом багатьох років взагалі офіційно не мав доходу та не сплачував аліменти, що позбавляє суд можливості взагалі оцінити матеріальний стан позивача протягом заборгованості за аліментами, тобто з 2013 року по 2024 рік, порівняти його доходи та витрати та дітей у різний період його життя, з`ясувати питання можливості сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; та кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частини 1, 2 ст.77ЦПК України встановлюють, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява № 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

В цивільних справах ЄСПЛ використовує стандарт «баланс ймовірностей» (a balance of probabilities): слід довести, що факт скоріше був, аніж не був, тобто суб`єктивна впевненість може бути виміряна як така, що дорівнює 51% і вище (ця математична аналогія випливає із пояснення в справі Miller v Minister of Pensions [1947] 2 All ER 372). В практиці ЄСПЛ можна знайти десятки рішень, де суд посилається на «balance of probabilities» для оцінки обставин справи. Наприклад, в рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р. суд застосовує «баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN 23.08.2016 р. ЄСПЛ вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам. Кожна людина з власного досвіду має уявлення про те, що деякі факти трапляються рідко, а деякі - часто. Це називають апріорною вірогідністю або, згідно з англійськими суддями, «вірогідністю, що визначена природою речей» (inherent probability). З цього починається процес доказування: чим менш правдоподібна та обставина, яку слід довести, тим більш переконливими мають бути докази, і навпаки, чим більш вірогідною здається обставина, тим менше зусиль потрібно від сторони, на яку покладено тягар доведення, аби переконати суд.

Таким чином, вказаний стандарт відрізняється від стандарту, що застосовується у кримінальних провадження, презумпції невинуватості.

Верховний Суд в постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 914/2505/17 згадує, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

А тому, суд вважає непереконливими доводи позивача у цій справі.

Суд погоджується з відповідачем, що позивач формально викладає свої доводи, без посилання на докази, що підтверджують його вимоги, що позивач не надає доказів саме зміни свого матеріального становища через обставини, на які він посилається.

Так,доводи проте,що упозивача змінився сімейний стан, а саме: після розірвання шлюбу з відповідачем ним був укладений інший шлюб з ОСОБА_6 та в новому шлюбі народилося ще двоє дітей, що є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, є непереконливими з підстав, що зазначені судом вище, тим більше, сам факт народження дітей не може свідчити про погіршення матеріального стану без надання відповідних доказів. У даній справі встановлено, що позивач взагалі не сплачує аліменти, тому говорити про погіршення матеріального стану через сплату аліментів виглядає абсурдом. Зобов`язання позивача сплачувати аліменти жодним чином не впливає на позивача та не пливало протягом всього строку сплати аліментів. Три платежі, які зробив позивач у 2018 році у рахунок заборгованості зі сплати аліментів, на які звертає увагу представник позивача, судом оцінюються критично, оскільки за десять років заборгованості це жодним чином не могло вплинути та не впливає на матеріальний стан позивача через призму відсутності доходів та доказів матеріального стану у певний період життя та його зміну.

Доводи про те, що у сина позивача Нікіти через деякий час після народження були виявлені суттєві проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим він щомісяця має нести значні матеріальні витрати задля підтримки належного стану дитини та її подальшого гармонійного розвитку, суд також оцінює критично, оскільки доказів такому не надано. Фактично позивач звертає увагу суду на досить тривалий період погіршення матеріального стану, проте динаміку даного погіршення суд оцінити не може через відсутність відповідних доказів.

Доводи про те, що позивач має на утриманні двох непрацездатних батьків, які є пенсіонерами, особами з інвалідністю ІІ групи та мають чисельні стійкі розлади стану здоров`я, суд також оцінює критично, оскільки відсутність доказів матеріального стану позивача у цій справі не дозволяють оцінити можливість позивача утримувати батьків. Тим більше, позивач не заперечує, що останні отримують пенсійні виплати. Доказів відповідних витрат на лікування батьків та таке інше позивач не надав. Вказаний довід суд також оцінює критично й з позиції того, що батьки позивача проживають у м. Києві, що видно з документів, що долучені до позову, а сам позивач проживає постійно у м. Біла Церква, про що свідчать, в тому числі, постанови суду, якими позивач притягувався до адміністративної відповідальності, а також довідка з місця навчання дитини.

Доводи про те, що з початком війни в Україні повномасштабної війни наприкінці лютого 2022 року дружина позивача ОСОБА_6 втратила роботу, та, наразі, не має власного доходу, отже, також знаходиться на утриманні ОСОБА_2 , суд вважає непереконливими.

Дійсно,суд погоджуєтьсяз тим,що в розрізі введення в країні воєнного стану, обумовленого збройною агресією російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, унаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, та яка (збройна агресія), починаючи з 24 лютого 2022 року, набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20),фінансова ситуація,в якійзнаходяться громадяниУкраїни,є складною з наведеного періоду. Однак, в такій самій ситуації перебуває й відповідач, яка самостійно виховує дитину та не отримує взагалі від позивача жодної допомоги на дитину. Крім того, доказів того, що дружина позивача мала роботу та її втратила, не має, доказів того, що остання позбавлена можливості працевлаштуватися, немає, а тому, докази того, що остання перебуває на утриманні позивача, відсутні.

Покликання позивача на необхідність забезпечення дружини не заслуговують на увагу, оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції діти досягли трирічного віку, а отже дружина не позбавлена можливості працювати та не перебуває на утриманні позивача як непрацездатна особа.

На сьогоднішній день дружина позивача є зареєстрованим ФОП, має корпоративні права, діюче товариство.

Доводи про те, що дружина позивача працювала до 2022 року та мала дохід, а тому не потребувала на утриманні позивача, свідчить для суду лише про те, що останній, за період заборгованості, безумовно мав можливість сплачувати аліменти, хоча б у мінімальному розмірі.

Доводи про те, що позивач тривалий час не має можливості офіційно влаштуватись на роботу на повну зайнятість, оскільки особисто має здійснювати догляд як за хворими батьками, так і за сином Нікітою, який також потребує значної уваги та великої кількості приділеного часу, на думку суду, не є переконливими. Жодних об`єктивних причин, чому позивач позбавлений можливості офіційно працевлаштуватися, суду не повідомлено. Даних про те, що позивач особисто оглядає за батьками, не надано. Звертав суд вище й на різне місце проживання батьків та позивача. Доводи, що позивач приділяє увесь свій час сину Нікіті, непереконливі, оскільки дитина має матір, яка також здійснює за ним догляд, а також дитина відвідує навчальний заклад.

Окремо суд звернув увагу й на те, що відповідач суду повідомила, що зараз дружина позивача з дітьми перебуває за кордоном, а позивач та представник позивача цього не заперечували. Однак, суд не оцінює такі обставини, оскільки їх доказами не перевіряв.

Необґрунтованим для суду залишилося питання й щодо звільнення від сплати боргу за період саме з 2018 року, оскільки, як правильно зазначає відповідач, заборгованість виникла у період з 2013 року, а за практикою Верховного Суду, спочатку заборгованість погашається за попередні періоди утримання боргу.

Загалом, у цій справі, суд акцентує увагу, що позивачем взагалі не надано доказів погіршення матеріального стану, оскільки доказів того, що позивач працював, немає, дані про доходи позивача суду не надано, тому оцінити саме погіршення такого стану немає можливості.

Жодних даних про те, що позивач несе «значні матеріальні витрати», суду не надано. Навіть якщо припустити, що це відповідає дійсності, то таке свідчить для суду лише про те, що останній умисно ухиляється від сплати аліментів та добровільно навіть не намагається сплатити борг хоча б у мінімальній його частині. При цьому, позивач у прямо у позовній заяві зазначає, що мав відповідні підробітки, однак не вчинив для сплати аліментів жодних дій.

Доводи про те, що відсутня провина позивача у погіршенні його матеріального стану та вказане є з незалежних від позивача причин, оцінюються судом критично, оскільки даних про неможливість працевлаштуватися суду не надано, а це безсумнівно залежить виключно від позивача.

Також у цій справі суд опосередковано оцінює майновий стан позивача через призму того, що останній сплатив судовий збір за розгляд справи, хоча, за наявності для цього підстав через неналежний матеріальний стан, мав право на звільнення від сплати останнього.

Також, у цій справі інтереси позивача представляє адвокат, згідно договору з яким послуги становлять 10 тисяч гривень, про які також вказано у позовній заяві. У відповідності до договору, оплата здійснюється на умовах передоплати.

Також, з інших процесуальних рішень убачається, що позивач у цій справі постійно звертається до послуг адвокатів, які є різними та працюють за договором про надання правової допомоги. Звернення до вказаних адвокатів, а не до адвокатів з безоплатної правової допомоги, також опосередковано свідчить про те, що позивач мав та має фінансову можливість користуватися їх послугами.

Таким чином, жодних безумовних доказів погіршення майнового стану, що унеможливлює сплату аліментів у визначеному рішенням суду розмірі, позивач до суду не надав, хоча саме на позивача покладено тягар доказування своїх позовних вимог.

У цій справі суд оцінює й пасивну поведінку як самого позивача, так і його представника, оскільки ані позивач, ані його представник жодним чином не заперечували проти доводів відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, не намагалися їх спростувати.

Згідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Відповідно, лише за наявності вищевказаних обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Аналогічна вимога мається у п. 22 Постанови Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», де вказано, що суд за передбачених ст. 197 СК України умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги те, що позивач переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України), на думку суду, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів, та слугувати самостійними підставами для зменшення їх розміру не можуть, тому суд вважає, що законних підстав для зменшення розміру аліментів немає, а відтак в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Одночасно, у цій справі, задля якнайкращих інтересів дитини та враховуючи обставини цієї справи, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу таке.

Стаття 164 КК Українипередбачає кримінальну відповідальністьза злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні. Відповідно до вимог, викладених в положеннях п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України, кримінальне провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей без обтяжуючих обставин) є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого. Таким чином, відповідач, захищаючи права дитини, має право звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою, оскільки дії позивача у цій справі свідчать про можливе вчинення ним кримінального правопорушення.

Також,ч.1ст.196СК Українипередбачає,що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Таким чином, відповідач у цій справі має право звернутися з відповідним позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись «Конвенцією про права дитини», «Декларацією прав дитини», ст. ст. 180-184, 192 СК України, ст.ст. 2-4, 12, 19, 23, 76-89, 141, 258-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів та часткове звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29.04.2024 року.

Суддя Ріхтер В.В.