Рішення

від 15.04.2024 по справі 367/4985/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 367/4985/18

пр. № 2/759/371/24

15 квітня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі судових засідань Шило М.І.,

за участі представника позивача Єрохіна О.П. ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, 34) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Позов мотивований тим, що 24 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит") і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1670pvi-02-06, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 80 000,00 доларів США зі сплатою 12,00 % річних строком до 23 лютого 2026 року. Повернення кредиту забезпечене: іпотечним договором від 24 лютого 2006 року №1358И/0206, укладеним між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_3 , та договором поруки від 24 лютого 2006 року №1670/1, укладеним між банком та ОСОБА_4 . У подальшому, 11 лютого 2015 року, між Державною іпотечною установою і банком укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, на підставі якого Державній іпотечній установі було передано всі права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором і договором поруки. Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору та наявність кредитного боргу, Державна іпотечна установа, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість у розмірі 1 226 827,35 грн. із яких: заборгованість за тілом кредиту - 642 649,79 грн. заборгованість за простроченими відсотками - 298 403,79 грн. пеня - 202 000,00 грн та інфляційні втрати - 83 773,94 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 суму заборгованості у розмірі 1 226 827 грн 35 коп. та судовий збір у розмірі 18 403 грн 21 к.

Постановою Київського апеляційного суду м.Києва від 07.06.2022 р. рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року- змінено в частині розміру стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 суму заборгованості у розмірі 483 361 грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 9 201 грн. к., по 4 600 грн 53 коп. з кожного. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

22.03.2023 р. Постановою Верховного суду у справі №367/4985/18, провадження №61-6226св22, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26.05.2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07.06.2022 р. у частині позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 743466,06 грн. скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.04.2023 р. позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

11.07.2023 р. від відповідача ОСОБА_2 надійшли пояснення у справі у яких заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки позивач не міг отримати права вимоги за кредитним договором на суму 642649,79 грн. за договором відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 року станом на 17.09.2015 р., оскільки цей договір був укладений з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав №17/4-З від 11.02.2015 р. та мирової угоди від 25.12.2015 р. за яким заборгованість станом на 30.04.2020 р. складає 440175,22 грн. Розмір заборгованості 642649,79 грн. не підтверджений. Натомість згідно експертного висновку, проведеного на замовлення ОСОБА_2 , сума заборгованості станом на 17.09.2015 р. у валюті кредитного договору складала 5052,20 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17.09.2015 р. становить 110252,13 грн., а беручи до уваги здійснену 15.10.2015 р. та 10.11.2015 р. сплату платежів, наразі заборгованість складає 65026,96 грн. Позивач не надав суду розрахунку суми пені з урахуванням самостійної зміни ним валютного зобов`язання та визначення всієї суми заборгованості за кредитом у гривні та умов договору щодо щомісячного погашення кредиту. Валюта зобов`язання за кредитним договором - долари США, яку позивач безпідставно визначив у гривнях, а отже, до правовідносин, які виникають не можуть застосовуватись положення ст.625 ЦК України в частині індексації суми боргу. Також подано клопотання про долучення доказів.

24.11.2023 р. представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог. На виконання вимог Постанови Верховного Суду від 29.03.2023р. у справі № 759/20374/20, Державна іпотечна установа здійснила перерахунок заборгованості за кредитним договором №1670pvi-02-06 станом на 31.08.2023р. та просить стягнути з відповідачів 815 195,04 грн., з яких:

- 557 055,37грн. - сума основного боргу;

- 149 352,81грн. - прострочені відсотки за користування кредитом, розраховані за період з 17.09.2015р. по 09.08.2018р.;

- 108 786,86грн. - компенсаційні платежі (3 % відсотки), розраховані згідно вимог ст. 625 ЦК України за безпідставне користування кредитними коштами (період розрахунку з 10.08.2018р. по 31.08.2023р.).

27.12.2023 р. від ОСОБА_2 отримано відзив на заяву про уточнення позовних вимог у якому вказує, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим та не відповідає вимогам кредитного договору №1670pvi-02-06, який визнано недійсним з моменту укладення в частині п.4.7. та 7.7., а отже не враховану сплачену відповідачем комісію у валюті договору. Враховуючи хибність розрахунків основної суми заборгованості за кредитом, розрахунку за простроченими відсотками та 3% річних відповідно також є хибними.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.01.2024 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги згідно уточненої заяви підтримує та просить задовольнити. Вказує, що наданий суду розрахунок заборгованості проведено з вирахуванням сплаченої ОСОБА_2 комісії за кредитним договором, що складає 77770,00 грн. Відтак розмір заборгованості за тілом кредиту становить 557055,37 грн. на яку вірно нараховано відсотки за договором та компенсаційні платежі за ст. 625 ЦК України.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача заперечують проти задоволення позовних вимог, вказуючи на необґрунтованість визначеного розміру заборгованості, оскільки відсутні проведені розрахунки за якими отримана кінцева сума за тілом кредиту від початку кредитування з урахуванням валюти договору - долар США.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24 лютого 2006 року між Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №1670pri-02-06 від 24 лютого 2006 року, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування у розмірі 80 000 доларів США 00 центів з оплатою процентної ставки 12,0 % річних, вказав кошти отримані за цільовим призначенням для придбання квартири АДРЕСА_3 , а також позичальник зобов`язався щомісячно в термін до 10 числа здійснювати погашення заборгованості.

Вказані кошти були надані ОСОБА_2 на підставі заяви від 24 лютого 2006 року про надання кредитних коштів у розмірі 80 000 дол. США 00 цен. до 23 лютого 2026 року (а. с. 27, т. 1).

Крім цього, 01 березня 2007 року, 05 липня 2007 року, 10 грудня 2007 року, 12 березня 2008 року, 29 липня 2014 року та 19 лютого 2015 року між сторонами були укладені додаткові угоди щодо розміру ануітетного платежу щодо погашення заборгованості, який в кінцевому результаті становив 417 дол. США 00 цен.

24 лютого 2006 року між Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №1358И/0206, який посвідчений ПН КМНО Прокопенком Л.В. та зареєстрований в реєстрі №253 згідно якого відповідач передав у заставу нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 .

Також, 24 лютого 2006 року між Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 укладено договір поруки N 1670/1 згідно якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Згідно п. 2.1 у випадку не виконання боржником свого зобов`язання за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають солідарно перед кредитором як солідарні боржники, а також згідно п. 2.2. поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т. ч. по основному договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами першою та другою ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладено договір відступлення права вимоги N 17/4-В, який посвідчений ПН КМНО Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі N 616, згідно умов якого первісний кредитор відступив, а новий набув всі права вимоги за договором (кредитами, іпотеки, поруки) вказаними у додатках до цього договору.

Із додатку N 1 вбачається, що до договору відступлення прав вимоги N 17/4-В від 11 лютого 2015 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відступив право вимоги Державній іпотечній установі щодо кредитного договору N 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, боржник ОСОБА_2 , іпотечного договору 1358И/0206 від 02 лютого 2006 року та договору поруки N 1670/1 від 24 лютого 2006 року.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

При цьому, у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Крім того, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Подібна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц (провадження № 14-145цс18).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

Відповідачем не спростовуються факти порушення договірного зобов`язання та існування заборгованості перед позивачем, однак заперечується її розмір, оскільки за рішенням суду п.4.7. та 7.7. кредитного договору визнано недійсним.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 21.09.2021 р. (ун.759/20374/20) позов ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №1670pvi-02-06, укладений 24.02.2006 р. між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", в частині пунктів 4.7 та 7.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 767,60 грн., що по курсу НБУ на дату укладення договору складало 152,00 дол. США, та щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування в сумі 4040,00 грн., що по курсу НБУ на дату платежу 24.06.2006 р. склала 800,00 дол. США.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.02.2022 р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року в частині відмови в позові залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 29.03.2023 р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено частково. Зобов`язано Державну іпотечну установу з огляду на недійсність пунктів 4.7 та 7.7. кредитного договору від 24 лютого 2006 р. №1670pvi-02-06 перерахувати заборгованість ОСОБА_2 . Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного суду.

На виконання вимог Постанови Верховного Суду від 29.03.2023р. у справі № 759/20374/20, Державна іпотечна установа здійснила перерахунок заборгованості за кредитним договором №1670pvi-02-06 станом на 31.08.2023р. згідно якого розмір заборгованості становить 815 195,04 грн., з яких:

- 557 055,37грн. - сума основного боргу;

- 149 352,81грн. - прострочені відсотки за користування кредитом, розраховані за період з 17.09.2015р. по 09.08.2018р.;

- 108 786,86грн. - компенсаційні платежі (3 % відсотки), розраховані згідно вимог ст. 625 ЦК України за безпідставне користування кредитними коштами (період розрахунку з 10.08.2018р. по 31.08.2023р.).

Разом із цим у судовому засіданні представник позивача пояснив суду яким чином розраховано залишок боргу у розмірі 557055,37 грн. Вказує, що розрахунок проведено не позивачем, а іншою фінансовою установою наступним чином: від усієї суми заборгованості відняли усі суми сплачених комісій (642649,79 грн. - 77770,00 грн.= 557055,37 грн.) і на цю суму здійснили перерахунок відсотків та компенсаційних платежів.

З наведеного слідує, що позивачем здійснено лише формальне виконання вимог Постанови Верховного Суду від 29.03.2023р. у справі № 759/20374/20 щодо перерахунку перерахунок заборгованості за кредитним договором №1670pvi-02-06.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21.04.2023 р. №3371 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі №367/4985/18 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перед Державною іпотечною установою (правонаступник за правом вимоги АТ «Банк «Фінанси та Кредит») за кредитним договором №1670pvi-02-06 від 24.02.2006 р., станом на 17.09.2015 р. у валюті кредитного договору - долар США та еквівалент заборгованості у національній валюті України за офіційним курсом НБУ гривні до долара США станом на 17.09.2015 р., виходячи з договірних умов і з вирахуванням комісійних винагород, передбачених п.4.7, 7.7 кредитного договору, що визнані недійсними Постановою Верховного суду від 29.03.2023 р. становить: сума заборгованості станом на 17.09.2015 р. у валюті кредитного договору №1670pvi-02-06 від 24.02.2006 р. - 5052,20 доларів США; еквівалент заборгованості у національній валюті .України за офіційним курсом НБУ гривні до долара США станом на 17.09.2015 р. - 110252,13 грн.

Таким чином, єдиним належним доказом, який підтверджує наявний розмір заборгованості відповідача є висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи з урахуванням визнаних судом недійсних умов договору та яким вирахувано, що заборгованість становить 5052,20 доларів США, що еквівалентно 110252,13 грн.

З урахуванням вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, оцінивши їх належність, достатність, достовірність та логічний взаємозв`язок, прийнявши до уваги правовідносини, що випливають з фактичних обставин справи та норми Закону, що підлягають до його правозастосування, беручи до уваги неможливість представником банку пояснити виникнення вихідної суми заборгованості, порядку її вирахування та якими підрахунками вона проводилась, суд бере до уваги розмір заборгованості за тілом кредиту, який визначено висновком експерта.

Відповідно до змісту ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наданих суду доказів, судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту складає 92456,38 грн. Відповідно сума прострочених відсотків за користування кредитом, розрахованих за період з 17.09.2015р. по 09.08.2018 р. становить 30017,51 грн.

Три відсотки річних підставі ст. 625 ЦК України розраховуються за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100 % / 365 днів [Кількість днів].

Таким чином, за вказаний період 3% річних складає 10046,00 грн

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, враховуючи те, що відповідачем не було належним чином виконано умови вищезазначеного кредитного договору, беручи до уваги недоведеність позивачем дійсного розміру заборгованості, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. ст. 526, 629, 628, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Державної іпотечної установи (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, 34) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 , НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Державної іпотечної установи, код ЄДРПОУ: 33304730 (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, 34) заборгованість за кредитним договором №1670pvi-02-06 від 24.02.2006 р. у розмірі 92456,38 грн., прострочені відсотки за користування кредитом у розмірі 30017,51 грн., 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України у розмірі 10046,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Єросова