Постанова

від 04.12.2024 по справі 367/4985/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/4985/18

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12837/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Болотова Є.В.,

суддів: Журби С.О., Музичко С.Г.,

при секретарі Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника Державної іпотечної установина рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Єросової І.Ю.,-

встановив:

У липні 2018 року Державна іпотечна установа звернулась до суду із названим позовом.

Після уточнення позовних вимог Державна іпотечна установа просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 1 226 827 грн 35 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 642 649 грн 79 коп.; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 298 403 грн 79 коп.; пені у розмірі 202 000 грн 00 коп.; інфляційних втрат у розмірі 83 773 грн 94 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 лютого 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній надано кредит у розмірі 80 000, 00 доларів США зі сплатою 12, 00 % річних строком до 23 лютого 2026 року.

В забезпечення виконання умов кредитного договору укладено: між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 іпотечний договір від 24 лютого 2006 року; між банком та ОСОБА_2 договір поруки від 24 лютого 2006 року №1670/1.

Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 .

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою і банком укладено договір відступлення права вимоги, за яким позивачу передано всі права вимогиза вказаними договорами.

Враховуючи невиконання позичальником зобов`язання щодо сплат заборгованості,Державна іпотечна установа звернулась до суду із названим позовом.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 1 226 827 грн 35 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 18 403 грн 21 коп.

Постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2022 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року змінено в частині розміру стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 483 361 грн 29 коп. та сплачений судовий збір по 4 600 грн 53 коп. з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у частині позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 743 466 грн 06 коп. скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 рокуназваний позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором у розмірі 92 456 грн 38 коп., заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 30 017 грн 51 коп., 3% річних у розмірі 10 046 грн 00 коп.

В апеляційній скарзі представник Державної іпотечної установи просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник Державної іпотечної установи підтримав доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та її представник заперечили щодо доводів апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору. Суд першої інстанції взяв до уваги визначений розмір заборгованості за тілом кредиту відповідно до висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21 квітня 2023 року № 3371 за результатами проведення судово-економічної експертизи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що 24 лютого 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1670pri-02-06.

За умовами договору банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 80 000 доларів США до 23 лютого 2026 року, процентна ставка 12, 0 % річних, цільове призначення - для придбання квартири АДРЕСА_1 .

01 березня 2007 року, 05 липня 2007 року, 10 грудня 2007 року, 12 березня 2008 року, 29 липня 2014 року та 19 лютого 2015 року між сторонами укладено додаткові угоди щодо розміру ануітетного платежу щодо погашення заборгованості, який в кінцевому результаті становив 417 доларів США.

24 лютого 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 1358И/0206, який посвідчений ПН КМНО Прокопенком Л.В. та зареєстрований в реєстрі № 253 згідно якого відповідач передав у заставу квартиру АДРЕСА_1 .

24 лютого 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1670/1.

Відповідно до п. 2.1 у випадку не виконання боржником свого зобов`язання за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають солідарно перед кредитором як солідарні боржники, а також згідно п. 2.2. поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т. ч. по основному договору.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, за яким первісний кредитор відступив, а новий набув всі права вимоги за вказаними договорами.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року за № 759/20374/20 позов ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 1670pvi-02-06, від 24 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в частині пунктів 4.7 та 7.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 767 грн 60 коп., що по курсу НБУ на дату укладення договору складало 152,00 дол. США, та щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 4 040 грн 00 коп., що по курсу НБУ станом на 24 червня 2006 року становить 800,00 дол. США.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 29березня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено частково.

Зобов`язано Державну іпотечну установу з огляду на недійсність пунктів 4.7 та 7.7. кредитного договору від 24 лютого 2006 р. № 1670pvi-02-06 перерахувати заборгованість ОСОБА_1 . Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного суду.

Так, на виконання вимог Постанови Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 759/20374/20, Державна іпотечна установа здійснила перерахунок заборгованості за кредитним договором №1670pvi-02-06 станом на 31 серпня 2023 року.

Відповідно до перерахунку розмір заборгованості становить 815 195 грн 04 коп., що складається із: суми основного боргу у розмірі 557 055 грн 37 коп.; прострочених відсотків за користування кредитом, розраховані за період з 17 вересня 2015 року по 09 серпня 2018 року у розмірі 149 352 грн 81 коп.; компенсаційних платежів (3 % відсотки) за період з 10 серпня 2018 року по 31 серпня 2023 року у розмірі 108 786 грн 86 коп.

Згідно висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21 квітня 2023 року за № 3371 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі за № 367/4985/18 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, станом на 17 вересня 2015 року становить: заборгованість у валюті кредитного договору у розмірі 5 052,20 доларів США; еквівалент заборгованості у національній валюті України за офіційним курсом НБУ гривні до долара США у розмірі 110 252 грн 13 коп.

Обгрунтовуючи позов, Державна іпотечна установа зазначала, що оскільки відповідачами неналежно виконані умови кредитного договору, відтак, просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками, пеню та інфляційні втрати.

Згідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За ч. 1 та 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно дост. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

При цьому, у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно до ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

Відповідно доч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21 квітня 2023 року за № 3371, за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі за № 367/4985/18 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, з урахуванням визнаних судом недійсних умов договору, станом на 17 вересня 2015 року становить: заборгованість у валюті кредитного договору у розмірі 5 052, 20 доларів США; еквівалент заборгованості у національній валюті України за офіційним курсом НБУ гривні до долара США у розмірі 110 252 грн 13 коп.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції обгрунтовано покладено в основу рішення суду вказаний висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21 квітня 2023 року за № 3371, який є належним та допустимим доказом розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представник Державної іпотечної установи зазначав, що вказаний висновок експерта від 21 квітня 2023 року за № 3371 є помилковим та не відповідає умовам кредитного договору.

Разом з тим, представником апелянта не заявлялось клопотання про проведення повторної експертизи для визначення суми заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором №1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року.

Розрахунок заборгованості за вказаний період представником апелянтом належними та допустимими доказами не спростовано.

Так, судово-економічну експертизу проведено з урахуванням визнаних судом недійнихпунктів 4.7 та 7.7 кредитного договору №1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року.

Колегія суддів вважає доведеними та обгрунтованими позовні вимоги в частині стягнення із відповідачів на користь позивача: заборгованості заборгованість за тілом кредиту у розмірі 92 456 грн 38 коп; прострочених відсотків за користування кредитом (за період з 17 вересня 2015 року по 09 серпня 2018 року) у розмірі 30 017 грн 51 коп.; 3% річних у розмірі 10 046 грн 00 коп.

Висновок суду першої інстанції є обґрунтованим.

Враховуючи, що представником апелянта не спростовано визначений висновком експерта від 21 квітня 2023 року за № 3371 розмір заборгованості відповідачів за кредитним договором, який є належним та допустимим доказом, відтак, колегія суддів відхиляє посилання представника апелянта на помилковий розрахунок експерта заборгованості Брунчаліної І.І. та ОСОБА_2 перед позивачем.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 15 квітня 2024 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника Державної іпотечної установизалишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст складено 18 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач Є.В. Болотов

Судді: С.О. Журба

С.Г. Музичко