Постанова

від 30.04.2024 по справі 344/2361/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/2361/23

Провадження № 22-ц/4808/342/24

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А, Баркова В.М.,

секретар Кочубей І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради про визнання відмови у прийнятті на роботу протиправною; зобов`язати прийняти на роботу та укласти трудовий договір,

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (далі КНП ІФОККЦ ІФ ОР) про визнання відмови у прийнятті на роботу протиправною; про зобов`язання прийняти на роботу та укласти трудовий договір.

В позові вказував, що він з 02.08.1999 до 02.08.2021 перебував у трудових відносинах з КНП ІФОККЦ ІФ ОР. До звільнення з роботи 02.08.2021 (за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП)) працював на 1,0 посади лікаря-кардіолога Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (далі - ВІМзБІТ) КНП ІФОККЦ ІФ ОР.

21.03.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою з проханням прийняти його на роботу на 1,0 посади лікаря-кардіолога ВІМзБІТ в КНП ІФОККЦ ІФ ОР, однак відповідач необгрунтовано відмовив йому у прийнятті на роботу.

28.12.2022 позивач повторно звернувся до відповідача із аналогічною заявою, повторно отримав відмову, у зв`язку з тим, що підприємство в даний час не має потреби у лікарях такої спеціальності. При цьому відповідач відмовив у працевлаштуванні на ту додаткову вакантну посаду, яка саме й утворилась при звільненні позивача з роботи 02.08.2021. КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР не обгрунтовано і неправомірно відмовив в прийнятті на роботу позивача, хоча він має відповідну кваліфікацію, а у відповідача є вакантні посади.

Вважає, що така відмова пов`язана із його активною позицією щодо недопущення порушень відповідачем трудового законодавства, прав у сфері оплати праці працівників ВІМзБІТ. Позивач був змушений неодноразово звертатися за захистом своїх прав під час роботи в КНП ІФОККЦ ІФ ОР в суд, в інспекцію Держпраці.

Позивач просив визнати протиправною (необгрунтованою) відмову КНП ІФОККЦ ІФ ОР у прийнятті його на основне місце роботи на 1,0 посади лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії з 02.01.2023, зобов`язати КНП ІФОККЦ ІФ ОР прийняти його на основне місце роботи на 1,0 посади лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії та укласти з ним трудовий договір.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до КНП ІФОККЦ ІФ ОР про визнання відмови у прийнятті на роботу протиправною; про зобов`язання прийняти на роботу та укласти трудовий договір відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду незаконним, явно необґрунтованим, несправедливим та упередженим. Судом першої інстанції не було повно з?ясовано та не доведено усіх обставин справи, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Дане судове рішення ухвалене без зазначення мотивів у відповідь на аргументи позивача щодо необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Суд першої інстанції належно не дослідив та взагалі не надав оцінку наявним у справі ключовим доказам, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, вдався до неправильного тлумачення закону і незастосування закону, а також не врахував правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Вважає, що суд першої інстанції виходив з мотивів начебто правомірної відмови позивачу відповідачем 29.12.2022 року у прийнятті на роботу в КНП ІФОККЦ ІФ ОР у зв?язку з нібито відсутністю вакантних посад лікаря-кардіолога у Відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (далі - ВІМзБТ); з відсутністю згоди потенційного працедавця, якого суд не вправі позбавляти можливості у повному обсязі виконувати свої обов?язки та нести відповідальність за законом щодо підбору і розміщення кадрів задля забезпечення нормального функціонування і режиму роботи закладу; у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 начебто не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов?язаний законом обов`язково укласти трудовий договір.

Апелянт вважає, що суд дійшов передчасного висновку, оскільки не звернув увагу і не з?ясував важливої обставини - надання керівником КНП ФОККЦ ІФ ОР з особистих мотивів недостовірної (неправдивої) інформації про нібито відсутність у ВІМзБІТ вакантних посад лікаря-кардіолога при їхній наявності - через невстановлення судом першої інстанції обставини відсутності або ж наявності вакантних посад, що є можливим тільки при встановленні обставин наявності або ж відсутності скорочення штату лікарів-кардіологів у ВІМзБІТ з 14,25 до 12,25 посад (у зв?язку з відсутністю чи наявністю змін в організації виробництва і праці), відсутності або ж наявності проведення раціоналізації робочих місць (а саме - трьох цілодобових постів, закріплених за 14,25 посадами лікаря-кардіолога в ургентному ВІМзБІТ) після їх атестації.

В своєму відзиві представник відповідача адвокат Петришин С.Р. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. ОСОБА_1 з 02.08.1999 року був прийнятий на посаду лікаря кардіолога на 0,5 ставки у відділення інтенсивної терапії у Івано-Франківський обласний кардіологічний диспансер. 01.03.2001 року прийнятий на 0,5 ставки лікаря кардіолога відділення № 1 - інфарктного та 0,5 ставки лікаря-кардіолога відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії, згідно зі змінами у штатному розписі. 01.08.2005 року переведений на 1,0 ставку лікаря-кардіолога інфарктного відділення № 1 на постійно. 01.11.2019 року ОСОБА_1 переведено на 1,0 ставку лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії КНП ФОККЦ ІФ ОР. Наказами генерального директора КНП ФОККЦ ІФ ОР від 02 серпня 2021 року № 103 та № 185 позивача звільнено з роботи у зв?язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі пункту 6 статті 36 К3пП України. Звільнення визнано правомірним рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 грудня 2021, постановами Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року та Верховного Суду від 30 серпня 2022 року.

Спростовуючи позицію апелянта, що Кардіоцентр зменшив ставки лікарів-кардіологів з 14,25 до 12,25, представник відповідача зазначає, внесення змін до штатного розпису здійснюється Генеральним директором із винесенням відповідного наказу по підприємству, це його повноваження, іншим особам заборонено втручатися у компетенцію уповноважених осіб. На сьогоднішній день жодного наказу про затвердження штатного розпису не оскаржено. На момент написання ОСОБА_1 заяви про прийняття на роботу вакантних посад не було, а у випадку їх наявності вони б довантажувалися ставками тих лікарів, які працюють на неповну ставку.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Борсука Д.Я., які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача адвоката Петришина С.Р., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що згідно правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі №607/16424/18, встановлено, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, а отже, не пов`язана. Крім того, судом встановлено,що вакантних посад у КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР, а саме у ВІМзБІТ, не було станом на 29.12.2022 р і на час розгляду справи. Протягом 2020-2022рр змін у виробництві і праці не було.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02 серпня 1999 року працював на посаді лікаря кардіолога на 0.5 ставки у відділення інтенсивної терапії у Івано-Франківський обласний кардіологічний диспансер. 01 серпня 2005 року переведений на 1.0 посади лікаря-кардіолога інфарктного відділення №1 постійно ( т.1 а.с.10-11).

Наказом Комунального закладу «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр» за №266 «Про зміни в структурі закладу» від 25 липня 2019 року вирішено створити на базі відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії на 12 ліжок та інфарктного відділення №1 на 45 ліжок відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії на 35 ліжок та відділення кардіоваскулярних втручань ( без ліжок ) (т.1 а.с. 26).

На підставі рішення Івано-Франківської обласної ради №1220-30/2019 від 20 вересня 2019 року Комунальний заклад «Івано-Франківській клінічний кардіологічний центр» було реорганізоване в Комунальне некомерційне підприємство «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради». (т.1 а.с.109-110).

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 переведений на 1,0 посади лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради». (т.1 а.с.11).

Відповідно до Положення про відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії основним завданням відділення є надання швидкої і невідкладної медичної допомоги ургентним хворим (т.1 а.с.13-14).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у справі №344/5762/20 було встановлено, що наказом Генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» №53 від 07.02.2020 оголошено догану лікарю-кардіологу відділення інфаркту міокарду з блоком інтенсивної терапії ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни (прогул п.4, ч.1 ст.40 КЗпП України), що полягав у невиході (відсутності на роботі більше 3-х годин) на чергування лікаря-кардіолога відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії (11.01.2020 року, 14,01.2020 року, 15.01.2020 року, 18.01.2020 року, 21.01.2020 року, 23.01.2020 року, 27.01.2020 року, 28.01.2020 року) без поважних причин. (т.1 а.с. 45-50, 83-93)

Проте вказаний наказ скасований рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 січня 2021 року, яке залишене без змін в цій частині постановою апеляційного суду від 05.01.2021 року. При цьому суди виходили з того, що адміністрацією установи не дотримані вимоги статті 29 КЗпП України, починаючи з дня переведення позивача на роботу у новостворену юридичну особу, а саме: позивач не ознайомлений із зміною істотних умов праці, із посадовою інструкцією, яка визначає коло його обов`язків з дня переведення, не доводився йому до відома завчасно (за місяць) графік чергувань у блоці інтенсивної терапії, тому адміністрація дійшла безпідставного висновку про наявність вини у діях позивача, який не виходив на денні та нічні чергування у блок інтенсивної терапії.

У частині відновлення становища, яке існувало до порушення права шляхом включення лікаря ОСОБА_1 у графік роботи для щоденного введення хворих в загальних лікувальних (постблочних) палатах відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії ( ІМ з БІТ), відмовлено з тих підстав, що визначення обсягу посадових обов`язків і функцій кожного працівника відноситься до компетенції юридичної особи. Працівник самостійно, без згоди власника або уповноваженого ним органу не може встановлювати інші, на свій розсуд, умови праці (т.1 а.с. 45-51).

Наказом генерального директора В. Якимчука КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР від 25 травня 2021 року за №142 зобов`язано підготувати і вручити під підпис письмове повідомлення лікарю кардіологу відділення ІМзБІТ ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці позмінний режим відділення ІМзБІТ з 01.08.2021, а саме: 8:00-20:00 (Д), 20:00-8:00 (Н), 8:00-15-42 (Д) (т.1 а.с. 15 т.1) З повідомленням позивач був ознайомлений 26 травня 2021 року ( т.1 а.с. 25).

Наказами генерального директора КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР В. Якимчука від 02 серпня 2021 року за №103 та №185 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України ( т.1 а.с. 23,24).

26.12.2022 року ОСОБА_1 звертався до генерального директора КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР Якимчука В.М. з повторною заявою з проханням прийняття його на роботу на посаду лікаря-кардіолога Відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР в нешкідливих умовах праці в загальних палатах в режимі роботи в одну зміну (08:00 - 15:42) при позмінному режимі роботи відділення (т.1 а.с.18-19).

Листом генерального директора КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР Якимчука В.М. від 19.04.2022 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що потреби у працевлаштуванні у їхньому закладі лікарів-кардіологів в даний період воєнного стану в Україні немає (т.1 а.с.21).

Листом генерального директора КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР Якимчука В.М. від 29.12.2022 року ОСОБА_1 повідомлено, шо підприємство в даний час немає потреби у лікарнях такої спеціальності (т.1 а.с.20).

В інформації КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР від 21.06.2023 року №288 зазаначено, що відділення інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії не відноситься до переліку робочих місць, яким підтверджено право на пільги та компенсації за роботу у шкідливих та важких умовах праці, оскільки шкідливі чинники на даних робочих місцях відсутні (т.1 а.с.151).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до суду з позовом про скасування наказів про зміну істотних умов праці та звільнення його з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2021 року, яке залишене без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року, та Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 року в задоволенні даного позову відмовлено.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 30.08.2022 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що в КНП «Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр Івано-Франківської обласної ради» відбулися зміни в організації виробництва і праці, позивач повідомлений про зміну істотних умов праці та не погодився продовжувати роботу в нових умовах, попередні умови праці не могли бути збережені, тому трудовий договір з ОСОБА_1 було припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з інформацією КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР від 15.06.2023 року станом на 29.12.2022 року вакантних посад у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії немає. Станом на 29.12.2022 р. була вакантна посада лікаря-кардіолога (0,5 посади відділення кардіоваскулярних втручань(робота на ангіографі), але заповняти її потреби не було. 02.01.2023 р вакантні посади лікаря кардіолога в КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР відсутні. Посада (0,5) лікаря-кардіолога відділення кардіоваскулярних втручань була перепрофільована на 0,5 посади фармацевта клінічного в зв`язку з відкриттям відділу інфекційного контролю згідно з новими вимогами до заключення пакетів НСЗУ (Наказ МОЗ 03.08.2021 № 1614). КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР фінансується НСЗУ в залежності від пролікованих випадків, тому не має можливості набирати повні штати працівників, якщо не має в цьому потреби. ОСОБА_1 звертався до них із заявою від 28.12.2022р, де чітко вказав, що працювати він хоче тільки у ВІМзБІТ, а вакантних посад у цьому відділенні немає станом на 29.12.2022р, і на даний час немає. Протягом 2020-2022рр змін у виробництві і праці не було (т.1 а.с.126, 132-137, 142).

У ст. 43 Конституції України зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Отже, ст. 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18), яким і керувався суд першої інстанцій при вирішенні даного спору.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).

В результаті розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір, оскільки не підпадає під жодний критерій таких випадків, встановлених ст.232 КЗпП України, ст.14 Закону України «Про зайнятість населення».

Відтак, думка позивача, висловлена ним в апеляційній скарзі, що він відноситься до інших осіб, з якими роботодавець відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір, як сформульовано в п. 6 ч. 2 ст. 232 КЗпП України, не має правового підґрунтя, і пов`язана тільки із позицією позивача про обов`язок роботодавця укласти із ним трудовий договір у випадку наявності вільних вакансій.

Однак перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним.

Судом першої інстанції також встановлено, що дискримінаційна ознака у відмові в прийнятті на роботу ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, а отже, з такою причиною не пов`язана. Такий висновок суду позивачем не спростований.

Статтею 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров`я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.

Законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, громадських об`єднань, релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їхніх засновників (учасників) і членів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та залишенні на роботі в разі звільнення.

Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що відмова відповідача у прийнятті його на роботу носить характер покарання, пов`язаного із численними спорами позивача з роботодавцем з приводу порушення його трудових прав, і тому є незаконною, не приводять колегію суддів до іншого висновку, оскільки в матеріалах справи містяться рішення судів, якими вирішувалися трудові спори позивача із КНП ІФОККЦІФОР, що виникали з інших питань, пов`язаних з організацією праці. Подібне питання було предметом перевірки заяви ОСОБА_1 . Державною службою України з питань праці в 2020 році. (т.1 а.с. 111). Жодних ознак дискримінації у сфері праці стосовно позивача з боку роботодавця судами не встановлено.

Стосовно тверджень апелянта про те, що суд не врахував наявність вільних вакантних посад у роботодавця під час відмови позивачу у працевлаштуванні, що робить незаконною таку відмову, то судом першої інстанції перевірялися такі доводи.

Так, згідно з інформацією КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР від 15.06.2023 року, станом на 29.12.2022 року вакантних посад у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії немає. Відповідач не заперечує, що станом на 29.12.2022 р. була вакантна посада лікаря-кардіолога (0,5 посади відділення кардіоваскулярних втручань (робота на ангіографі), але заповняти її потреби не було, оскільки вона була перепрофільована на 0,5 посади фармацевта клінічного в зв`язку з відкриттям відділу інфекційного контролю, згідно з вимогами до заключення пакетів НСЗУ(Наказ МОЗ 03.08.2021 № 1614. Тобто протягом 2020-2022 року змін у виробництві і праці не було, інших нових посад не виникло. (т.1 а.с.126) Матеріалами справи підтверджено, що у підприємстві у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії на 35 ліжко-місць ставка лікарів-кардіологів 9,75 із вищою категорією та лікарів-кардіологів без категорії 2,5 - всього 12,25 окладу, на яких працює 14 лікарів, яких роботодавець має завантажити на повну ставку, раціонально організовуючи робочий процес. Отже, незважаючи на звільнення позивача в серпні 2021 року, і відсутність прийому на роботу інших спеціалістів, вбачається, що на кінець 2022 року вільних вакантних посад у відділенні інфаркту міокарда з блоком інтенсивної терапії КНП ІФ ОККЦ ІФ ОР не було. З письмової відповіді Центру зайнятості від 01.02.2023 року встановлено, що за період 2019 року по 2022 рік ІФ ОККЦ ІФ ОР інформації про попит на робочу силу не подавалося (т.1.а.с 55). Відтак відмову у прийнятті позивача на роботу не можна вважати необгрунтованою.

З наведенного вбачається, що суд вичерпно і аргументовано відповів у рішенні на всі доводи позивача, якими він обгрунтовував порушення його прав. Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони повністю відповідають встановленим обставинам справи, вимогам закону, і позивачем, крім власного переконання, нічим на спростовані.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовних вимог, які суд перевіряв в суді під час розгляду справи, дав їм мотивовану оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 02 травня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Барков