Постанова

від 23.04.2024 по справі 922/3094/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/3094/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" (вх. № 837 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Пономаренко Т.О., повний текст підписано 20.03.2024,

за заявою (вх.№5038 від 23.02.2024) СТОВ "АГРОСВІТ" про відстрочення виконання судового рішення по справі

за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк", м. Київ,

до 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ", м. Миргород, Полтавська область,

2) ОСОБА_1 , с. Момотове, Харківський район, Харківська область,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське", с.Новоолександрівка, Вовчанський район, Харківська область,

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕДОРІВСЬКИЙ", м. Миргород, Полтавська область.

5) Приватного акціонерного товариства "ПІДСЕРЕДНЄ", с. Підсереднє, Великобурлуцький район, Харківська область,

6) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКРОВЕ", смт. Слобожанське, Кегичівський район, Харківська область,

7) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь", смт. Білий Колодязь, Вовчанський район, Харківська область,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23 задоволено заяву (вх.№5038 від 23.02.2024) представника СТОВ "АГРОСВІТ" про відстрочення виконання судового рішення; відстрочено виконання рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 у справі №922/3094/23 на один рік до 14.11.2024.

Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Сенс Банк" звернулось 28.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою (вх.№ 837 Х/2 від 28.03.2024), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 у справі №922/3094/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2024, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" (вх. № 837 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 23 квітня 2024 року о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 16.04.2024, для подання заяв, клопотань, тощо - до 18.04.2024.

Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3094/23.

03.04.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/3094/23.

17.04.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5444), в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 про відстрочення виконання рішення у справі № 922/3094/23 без змін. Зокрема, заперечує проти тверджень позивача стосовно відсутності доказів, які ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення у визначений строк, та вважає, що судом першої інстанції надано об`єктивну та вірну оцінку доказам руйнувань, іншим проявам окупації та бойових дій, які зазнали відповідачі.

Крім того, представник відповідача зазначив про те, що з урахуванням позиції позивача потребують уточнення обставини катастрофічного зменшення платоспроможності відповідачів із посиланням на статистичну звітність підприємств, при цьому оцінку втрат від руйнувань нерухомого майна, сільськогосподарської техніки та автотранспорту наразі не завершено, а отже сума загальних збитків на даний час остаточно не сформована. Так, посилається на те, що якщо підсумувати всі подані звіти про фінансові результати за 2022 рік група компаній отримала чистий збиток як мінімум у 391,04 млн грн, а за 2023 рік чистий прибуток склав 57,6 млн грн, при цьому остання сума не покриває всієї суми заборгованості відповідачів перед банком, а її сплата фактично унеможливила б подальшу відбудову зруйнованих підприємств та відновлення діяльності.

На підтвердження цих обставин до відзиву додано, зокрема, копії звітів про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за рік 2023 щодо СТОВ "АГРОСВІТ", ТОВ "Федорівський", Приватного акціонерного товариства "ПІДСЕРЕДНЄ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКРОВЕ", копії звітів про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за рік 2021 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕДОРІВСЬКИЙ", Приватного акціонерного товариства "ПІДСЕРЕДНЄ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське", СТОВ "АГРОСВІТ".

Крім того, не погоджується з твердженням позивача про недотримання судом першої інстанції балансу інтересів сторін при постановленні ухвали про відстрочення виконання судового рішення, оскільки відповідно до офіційної звітності вищезазначеного банку, розміщеної у відкритих джерелах, чистий прибуток АТ "Сенс Банк" у 2023 році склав 5,039 млрд грн (на підтвердження чого додано роздруківку з сайту https://minfin.com.ua/), позивачем не доведено, що відстрочення погашення відповідачами заборгованості суттєво порушує інтереси, тоді як для підприємств-відповідачів, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, визначений судом першої інстанції період часу до 14.11.2024 є можливістю виростити, зібрати та реалізувати врожай. Вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги, що матеріальний інтерес відповідачів полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити статутну діяльність відповідачів, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.

Вказує на те, що СТОВ "АГРОСВІТ" з перших місяців повномасштабного вторгнення російської федерації, усвідомлюючи повну неможливість вчасного погашення банківського кредиту, звертались до АТ "Сенс Банк" із пропозиціями про укладення угоди про реструктуризацію на взаємовигідних умовах, а також протягом всього періоду розгляду справи № 922/3094/23 по суті відповідачі визнавали позовні вимоги у повному обсязі за виключенням незначної суми комісії, а представник позивача зазначав про його наміри та готовність укласти мирову угоду, що відповідатиме інтересам банку та одночасно забезпечить збереження засобів виробництва боржників від примусової реалізації, що у свою чергу є необхідною умовою для виживання цих суб`єктів господарювання. Оскільки мирову угоду не було укладено, відповідачі скористались своїм правом на звернення до суду із заявою про відстрочення виконання рішення у повному обсязі з метою залучення всіх можливих коштів у посівну кампанію 2024 року та повного погашення боргу за її результатами.

Водночас, заявник просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу на підставі статті 119 ГПК України, посилаючись на те, що через відсутність електропостачання у м. Харкові 16.04.2024 представник відповідачів не мав можливості направити відповідні документи суду та учасникам справи, проте у подальшому подання відзиву на апеляційну скаргу здійснено при першій можливості 17.04.2024.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 263 ГПК України).

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 118 ГПК України).

Згідно положень статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Розглянувши наведені представником відповідача причини пропуску строку для подання відзиву (виникнення проблем з електропостачанням у місті Харкові), враховуючи незначний термін його пропуску (відзив надісланий на наступний день після встановленого строку), апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причини пропуску строку подання відзиву на апеляційну скаргу, а тому поновлює його і приймає відзив до розгляду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 у зв`язку з відпусткою судді Шевель О.В. та судді Здоровко Л.М., які входили до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О.

23.04.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №5714), в якому позивач підтримує доводи апеляційної скарги; заперечує проти прийняття доданих до відзиву на апеляційну скаргу нових доказів.

Також позивачем додано до матеріалів справи витяги з державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо ОСОБА_1 , об`єктом обтяження за якими є частка у статутному капіталі Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ" (100,00%), Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське" (99,4%), Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕДОРІВСЬКИЙ" (100,00%), Приватного підприємства Фірма "Укрпромтехинвест" (100,00%).

Відтак, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником позичальника та всіх поручителів юридичних осіб, а також сам безпосередньо є поручителем та солідарним боржником за зобов`язаннями позичальника, ані в заяві про відстрочення виконання рішення суду, ані у відзиві на апеляційну скаргу не зазначено жодних відомостей щодо його фінансового стану та неможливості виконати зобов`язання перед Банком, тоді як з відкритих джерел вбачається наявність у нього нерухомого майна (8 земельних ділянок та квартира у м. Харків).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 23.04.2024 розпочалось за участю представника скаржника, який надав пояснення щодо обставин справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду та відмовити у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду. Присутній в судовому засіданні представник відповідачів заперечував проти доводів скаржника з підстав, зазначених у відзиві, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Щодо доданих представником відповідача до відзиву на апеляційну скаргу та позивачем до відповіді на відзив додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідач). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 80 ГПК України заявником не було зазначено про докази, які не можуть бути подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

12.07.2023 Акціонерне товариство "Сенс Банк" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ", ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське", Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівський", Приватного акціонерного товариства "Підсереднє", Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" на користь позивача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №45-МВ/20 від 13.05.2020 у загальному розмірі 66 660 380,28 грн, з яких заборгованість за траншами, що отримані на підставі додаткових угод №№7-16 у розмірі 65 235 000,00 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 1265380,28 грн, заборгованість зі сплати комісії у розмірі 160 000,00 грн, а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати зі сплати судового збору (т.1, а.с.1-198).

В обґрунтування позову позивач вказував на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань в частині своєчасного повернення траншів за договором про відкриття кредитної лінії №45-МВ/20 від 13.05.2020, а також суми процентів та комісії за користування ними.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024, позовну заяву Акціонерного товариства "Сенс Банк" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ", ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕДОРІВСЬКИЙ", Приватного акціонерного товариства "ПІДСЕРЕДНЄ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКРОВЕ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ", ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоолександрівське", Товариства з обмеженою відповідальністю "Федорівський", Приватного акціонерного товариства "Підсереднє", Товариства з обмеженою відповідальністю "Цукрове", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Білий Колодязь" на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №45-МВ/20 від 13.05.2020 за траншами, що отримані на підставі додаткових угод №№7-16 у розмірі 65235000 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 1265380,28 грн, заборгованість зі сплати комісії у розмірі 160000 грн, а також судові витрати у розмірі 751520 грн.

06.03.2024 на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 було видано відповідні накази.

Водночас, 23.02.2024 до суду першої інстанції через систему "Електронний суд" від представника СТОВ "АГРОСВІТ" надійшла заява (вх.№5038 від 23.02.2024) про відстрочення виконання судового рішення, в якій заявник просив відстрочити виконання судового рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 у справі №922/3094/23 на один рік, а саме до 14.11.2024.

Вказана заява обґрунтована тим, що внаслідок збройної агресії РФ проти України та бойових дій на території України, зокрема Харківської області, де розташовані відповідачі у справі та їх виробництво, вони опинились в стані тимчасової неспроможності розраховуватись за отриманий кредит, несуть значні матеріальні збитки.

Заявник зазначив про те, що до лютого 2022 року боржник за кредитним договором СТОВ "АГРОСВІТ" своєчасно і в повному обсязі виконувало взяті на себе зобов`язання та мало бездоганну кредитну історію в багатьох банках та лізингових компаніях. Оскільки майже всі підприємства-відповідачі (окрім ТОВ "Цукрове") мають фактичне місце розташування та ведення господарської діяльності у Чугуївському та Куп`янському районах Харківської області, з початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації вони опинилися в окупації та в зоні проведення бойових дій. Ці факти є загальновідомими та підтверджуються Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.

Заявник стверджував про те, що удари артилерії та авіації ворога по території СТОВ "АГРОСВІТ" знищили виробничі потужності для тваринництва, худобу та техніку. За вказаним фактом у провадженні УСБУ в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 22022220000000945 від 27.04.2022 за ч. 1 ст. 438 КК України.

Ризики забруднення вибухонебезпечними предметами, наближеність полів до кордону з російською федерацією унеможливили вирощування СТОВ "АГРОСВІТ" сільськогосподарських культур; господарську діяльність було паралізовано, що призвело до порушення строків погашення заборгованості за кредитним договором. Копії листів з ГУ МНС в Харківській області та Харківської обласної військової адміністрації з цього питання додаються.

Відповідно до листа ПрАТ СК "Альфа Страхування" від 05.12.2022 у зв`язку з наближеністю територій перебування заставного майна до ведення бойових дій, регулярними обстрілами окупаційних військ російської федерації, вказана компанія не має можливості направити представника для огляду предметів застави за договором № 45-МВ/20, а саме сільськогосподарської техніки. Тобто фактично АТ "СЕНС БАНК" в особі підконтрольної йому страхової компанії визнало неможливість навіть проведення ревізії заставного майна СТОВ "АГРОСВІТ", яку не проведено і на цей час.

Окрім цього, 04.07.2023 російська федерація здійснила масовану ракетну атаку на ще одне підприємство, ТОВ "СП "Білий Колодязь", яке є фінансовим поручителем за кредитним договором, зазначеним вище. За вказаним фактом 10.07.2023 розпочате кримінальне провадження № 22023220000000972. За попередніми оцінками будівельного експерта руйнування будівлі цукрового заводу є тотальним та відновленню вона не підлягає.

18.02.2024 та 20.02.2024 авіацією країни-агресора завдано ударів по складам ТОВ "Федорівський", розташованим у с. Федорівка Куп`янського району Харківської області. До заяви надаються відповідні фотоматеріали. Готується звернення про відповідний військовий злочин до УСБУ в Харківській області.

Відповідач ОСОБА_1 також є особою, постраждалою від російської агресії, оскільки в ході бойових дій та окупації с. Момотове Харківського району Харківської області його помешкання було пошкоджено та розграбоване. За вказаним фактом у провадженні УСБУ в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 22023220000001159 від 31.07.2023 за ч. 1 ст. 438 КК України.

Підприємства, які є поручителями за кредитним договором, а саме ТОВ "Новоолександрівське", ТОВ "Федорівський", ПрАТ "Підсереднє", що розташовані в 20-кілометровій зоні державного кордну України з РФ, з лютого 2022 року по вересень 2022 року перебували під окупацією збройних формувань російської федерації та не вели господарської діяльності.

Цукровий завод ТОВ "Цукрове" востаннє працювало у 2017 році.

Як стверджував заявник, на сьогоднішній день СТОВ "АГРОСВІТ" та поручителі мають зруйнований бізнес: тисячі загиблих тварин, тисячі гектарів замінованих полів, значні збитки і руйнування офісних, складських, господарських приміщень, ферм, викрадену та пошкоджену техніку та автотранспорт і, при всьому цьому, відповідачі намагаються зберегти та відновити діяльність підприємств в обсягах, достатніх для обслуговування зобов`язань, у тому числі і перед позивачем.

Заявник також зазначив, що від ефективності відновлення діяльності вищезазначених підприємств - сільськогосподарських виробників, залежить забезпечення роботою сотень мешканців населених пунктів Чугуївського та Куп`янського районів Харківської області, а також пайовими виплатами близько 4 тисяч осіб. У разі виконання судового рішення від 15.11.2023 у справі № 922/3094/23 без його відстрочення відповідачі втратять основні засоби та матеріальну базу для подальшої роботи, що призведе до катастрофічних наслідків для суб`єктів господарювання, і без того постраждалих від воєнних дій, та значної соціальної напруженості серед населення вищезазначених районів. Одержання коштів у достатній кількості можливе лише після завершення сільськогосподарського циклу підприємств-відповідачів, який буде мати місце наприкінці 2024 року. Також боржники розраховують на реалізацію домовленостей з реструктуризації заборгованості, які тривають з серпня 2023 року (копія листа АТ "СЕНС БАНК" надається).

За твердженням заявника, з урахуванням викладених обставин відсутності вини боржників у виникненні спору, їх скрутного матеріального стану, а також зазнання руйнівного впливу збройної агресії російської федерації, відповідачі вимушені були звернутись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення від 15.11.2023.

Разом з цим, заявник наголошував на тому, що відповідачі не ухиляються від сплати заборгованості, а навпаки шукають способи її погашення перед позивачем.

В свою чергу, представник позивача, заперечуючи проти вимог представника відповідачів про надання відстрочки виконання рішення на 1 рік, зазначив про те, що представником відповідачів не надано суду доказів наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк та наявності виняткового випадку, а саме доказів наявності тяжкого фінансового стану позичальника та поручителів, загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також не надано доказів, які б підтверджували фактичну можливість виконання рішення у строк, зазначений заявником.

Також, представник позивача зазначив, що вказані представником відповідачів обставини, зокрема в частині введення воєнного стану, рівною мірою стосуються і позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює свою діяльність в Україні. Так, внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ проти України було пошкоджено й майно банку, зокрема відділення, розташовані в Харківській області (фотознімки додаються).

Більш того, за твердженнями представника позивача, на відміну від відповідачів, бізнес яких розташований у Харківській області, банк зазнав значних збитків з самого початку воєнних дій РФ проти України, ще до початку повномасштабного вторгнення, а саме з 2014 року коли внаслідок анексії Криму та бойових дій та окупації частини Донецької та Луганської областей банком було втрачено все майно, що знаходилось на вказаних територіях (відділення, їх обладнання, грошові кошти та цінності, що знаходились у сховищах відділень банку тощо), а також здобув величезний портфель проблемних (непогашених) кредитів мешканців зазначених територій. Попри зазначене банк продовжував та продовжує виконувати свої зобов`язання перед позичальниками (щодо надання кредитів) та вкладниками (щодо повернення вкладів).

Крім того, як зазначив представник позивача, воєнний стан в Україні збільшує рівень інфляції в економіці, через що відстрочка виконання судового рішення порушить оптимальний баланс поряд з інтересами відповідачів, інтересів позивача, який якщо й отримає належні йому за рішенням суду кошти через рік, то вже значно знеціненими.

На переконання представника позивача, відстрочивши виконання рішення, суд не стимулюватиме процедуру погашення заборгованості, а сприятиме відповідачам в подальшому порушувати свої зобов`язання, оскільки надана відстрочка істотно б порушувала майнові інтереси позивача внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідачів у спірних правовідносинах.

Також, на думку представника позивача, складне фінансове становище відповідачів не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Більш того, представник позивача наголосив на тому, що, як зазначає в своїй заяві сам представник відповідачів, протягом судового провадження сторонами велись переговори щодо укладення мирової угоди, за умовами якої самим позичальником СТОВ "АГРОСВІТ" було запропоновано графік щомісячного погашення ним заборгованості за кредитом (лист СТОВ "АГРОСВІТ" від 26.10.2023 №261023-41 додається). На думку позивача, дії відповідачів свідчать про їх суперечливу поведінку, яка полягає в тому, що позичальник не виконує ним самим запропонований графік погашення платежів, пропонує вирішити питання шляхом укладення мирової угоди і в той же час позбавляє сторони такої можливості звертаючись до суду з даною заявою про відстрочення виконання рішення суду, жодним чином не надаючи доказів можливості такого виконання після відстрочення. Вважає, що визначений позичальником графік погашення платежів прямо свідчить, що після закінчення запропонованого представником відповідачів строку відстрочення таке рішення не буде виконане, тому така заява є лише способом уникнути його виконання, що не є добросовісною поведінкою сторони відповідачів.

15.03.2024 місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу про відстрочення виконання рішення суду (т.4, а.с.36-44).

Вказана ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що майже всі підприємства-відповідачі (окрім ТОВ "Цукрове") мають фактичне місце розташування та ведення господарської діяльності у Чугуївському та Куп`янському районах Харківської області, з початку повномасштабного військового вторгнення РФ вони опинилися в окупації та в зоні проведення бойових дій; значне руйнування підприємств відповідачів, знищення/пошкодження їх виробничих потужностей, техніки та худоби підтверджується належними та допустимими доказами. Судом першої інстанції враховано, що одержання коштів у достатній кількості можливе лише після завершення сільськогосподарського циклу підприємств відповідачів, який буде мати місце наприкінці 2024 року, та з огляду на сезонну діяльність підприємств відповідачів, останнє унеможливлює своєчасне та належне виконання судового рішення без накладення на відповідачів додаткових обтяжень, наявність яких може навпаки значно ускладнити виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про достатню винятковість наведених обставин для застосування визначеної статтею 331 Господарського процесуального кодексу України процедури відстрочення виконання судового рішення, а тому з метою дотримання балансу інтересів обох сторін (позивача та відповідачів) суд вважає можливим відстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 у справі №922/3094/23 - до 14.11.2024.

При цьому, місцевим господарським судом взято до уваги те, що матеріальний інтерес відповідачів полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити статутну діяльність відповідачів, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що представником відповідачів не надано суду доказів наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк та наявності виняткового випадку, а саме доказів наявності тяжкого фінансового стану позичальника та поручителів, загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також не надано доказів, які б підтверджували фактичну можливість виконання рішення у строк, зазначений заявником. Вказує на те, що вказані представником відповідачів обставини, зокрема в частині введення воєнного стану, рівною мірою стосуються і позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює свою діяльність в Україні. Отже, вважає, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність підстав для відстрочення рішення про стягнення з боржників визначених коштів, і такими обставинами не є, зокрема, введення воєнного стану. Однак, не зважаючи на заперечення позивача та відсутність будь-яких доказів винятковості обставин для відповідача суд задовольнив заяву останнього, мотивуючи її лише наслідками воєнного втручання, що, на думку позивача, порушує баланс інтересів боржника і кредитора, оскільки воєнний стан є винятковою обставиною для обох сторін спору.

Крім того, воєнний стан в Україні збільшує рівень інфляції в економіці, через що відстрочка виконання судового рішення порушить оптимальний баланс поряд з інтересами відповідачів, інтересів позивача, який отримає належні йому за рішенням суду кошти через рік, значно знеціненими, якщо й взагалі зможе отримати. Вважає, що відстрочивши виконання рішення, суд не стимулює процедуру погашення заборгованості, а сприяє відповідачам в подальшому порушувати свої зобов`язання, оскільки надана відстрочка істотно порушує майнові інтереси позивача внаслідок надзвичайно тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання відповідачів у спірних правовідносинах.

Також скаржник зазначив, що складне фінансове становище відповідачів не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення, а судом першої інстанції не враховано, що заява представника відповідачів не містить будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження можливості виконання судового рішення у добровільному порядку після 14.11.2024, у випадку відстрочення судом виконання рішення суду.

Посилаючись на те, що протягом судового провадження сторонами велись переговори щодо укладення мирової угоди, за умовами якої самим позичальником було запропоновано графік щомісячного погашення ним заборгованості за кредитом, а тому позичальник виходив з наявності в нього зазначених у графіку коштів вже починаючи з листопада 2023 року, проте за період з листопада 2023 по лютий 2024 на погашення боргу ані від позичальника, ані від поручителів жодних платежів до Банку не надійшло. Банк вважає, що такі дії відповідачів свідчать про їх суперечливу поведінку, яка полягає в тому, що позичальник не виконує ним самим запропонований графік погашення платежів, пропонує вирішити питання шляхом укладення мирової угоди і в той же час позбавляє сторони такої можливості, звертаючись до суду з даною заявою про відстрочення виконання рішення суду, жодним чином не надаючи доказів можливості такого виконання після відстрочення.

Тобто, фактично доводи апеляційної скарги позивача є тотожними викладеним запереченням під час розгляду судом першої інстанції заяви про відстрочення виконання рішення суду.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

В силу частин першої, п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

При цьому колегією суддів враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.

Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі №905/2912/15.

Відстрочення виконання рішення суду це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).

Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.09.2020 у справі №905/30/16, від 14.07.2020 у справі №908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі №910/1820/19.

Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб`єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.

Відтак, підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За умовами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, які були надані представником відповідачів на обґрунтування своєї позиції щодо можливості відстрочення виконання рішення, судом першої інстанції встановлено, що майже всі підприємства-відповідачі (окрім ТОВ "Цукрове") мають фактичне місце розташування та ведення господарської діяльності у Чугуївському та Куп`янському районах Харківської області, з початку повномасштабного військового вторгнення РФ вони опинилися в окупації та в зоні проведення бойових дій.

Ці факти є загальновідомими та підтверджуються Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, яким визначено, що село Новоолександрівка Вовчанської міської територіальної громади Чугуївсього району з 24.02.2022 по 12.09.2022, село Шестакове Старосалтівської селищної територіальної громади Чугуївсього району з 24.02.2022 по 06.05.2022, село Момотове Вільхівської сільської територіальної громади Харківського району з 24.02.2022 по 29.04.2022, смт Білий Колодязь Вовчанської міської територіальної громади Чугуївсього району з 24.02.2022 по 12.09.2022, село Федорівка Шевченківської селищної територіальної громади Куп`янського району з 26.02.2022 по 08.09.2022, були тимчасово окупованими російською федерацією та територіями, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції значне руйнування підприємств відповідачів, знищення/пошкодження їх виробничих потужностей, техніки та худоби підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: актом Державної екологічної інспекції №02-03 про обстеження засміченої земельної ділянки, витягами з єдиного реєстру досудових розслідувань, звітами за результатами обстежень нежитлових будівель за адресами: Харківська обл., Вовчанський р-н, смт. Білий Колодязь, вул. Заводська, 2; Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Шестакове, вул. Шкирівка, б/н; Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Шестакове, вул. Шкирівка, 244Д; Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Шестакове, вул. Шкирівка, 237В; Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Шестакове, вул. Шкирівка, 237Б.

Крім того, в ході бойових дій та окупації с. Момотове Харківського району Харківської області помешкання відповідача Звєрєва В.О., який є засновником та кінцевим бенефіціарним власником позичальника та поручителів, а також сам безпосередньо є поручителем та солідарним боржником за зобов`язаннями позичальника, було пошкоджено та розграбоване; за вказаним фактом у провадженні слідчого відділу УСБУ в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 22023220000001159 від 31.07.2023 за ч.1 ст.438 КК України.

При цьому, фінансовий стан засновника безпосередньо пов`язаний з результатами господарської діяльності та фінансовим становищем підприємства.

Відтак, на підтвердження обставин, викладених у заяві про відстрочення виконання судового рішення, відповідачем надано копії висновків експертів про знищення будівель та виробничих потужностей, документи щодо знищення худоби, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань про факти вчинення військових злочинів щодо відповідачів, листування з органами державної влади про неможливість використання земель сільськогосподарського призначення, а також численні фотоматеріали, що було обґрунтовано враховано судом першої інстанції під час надання оцінки завдання руйнування підприємствам відповідачів внаслідок збройної агресії рф.

Вказані обставини свідчать про існування об`єктивних обставин, які утруднюють здійснення господарської діяльності відповідачами. Вказане не спростовано позивачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду

При цьому, представник відповідачів зазначив про намір відповідачів зберегти та відновити діяльність підприємств в обсягах, достатніх для обслуговування зобов`язань, у тому числі і перед позивачем, що дозволить виконати рішення суду в повному обсязі.

Судова колегія враховує, що до лютого 2022 року боржник за кредитним договором СТОВ "АГРОСВІТ" своєчасно і в повному обсязі виконувало взяті на себе зобов`язання, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні Господарського суду Харківської області від 15.11.2023 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у даній справі, а також визнано представником позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.04.2024.

Наведене свідчить про добросовісність поведінки боржника під час виконання зобов`язань в частині своєчасного повернення траншів за договором про відкриття кредитної лінії №45-МВ/20 від 13.05.2020 до виникнення обставин, пов`язаних з військовою агресію російської федерації проти України, внаслідок яких було завдано збитків підприємствам відповідачів, що вплинуло на спроможність введення господарської діяльності та своєчасного ведення розрахунків, тобто виникнення заборгованості за кредитним договором та неможливість виконання взятих на себе зобов`язань зумовлено не суб`єктивним фактором позивача та його неправомірною поведінкою, а пов`язано з об`єктивними обставинами.

У даному випадку судом першої інстанції правильно взято до уваги доводи заявника про те, що одержання коштів у достатній кількості можливе лише після завершення сільськогосподарського циклу підприємств відповідачів, який буде мати місце наприкінці 2024 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що вирощування товарної сільськогосподарської продукції є довготривалим виробничим циклом, успішність якого залежить не тільки від коливань попиту і пропозиції на відповідному товарному ринку, а й від багатьох інших економічних факторів.

Очевидно, що в умовах воєнного стану виробники сільськогосподарської продукції зазнали на собі більший влив від військової агресії, ніж ті, від яких залежить суто торгівельна діяльність, комерційне посередництво, фінансові та банківські послуги. Це викликане припиненням діяльності багатьох господарюючих суб`єктів, порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами постачальниками пального, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого матеріалу, добрив тощо. Це порушення логістичних ланцюгів внаслідок перебування частини територій України під окупацією, дефіцит транспортних потужностей, дефіцит рухомого складу, руйнація шляхів сполучення. Це руйнація виробничих приміщень та інших потужностей внаслідок ракетних, артилерійських обстрілів та інших бойових дій. Це неможливість обробки сільськогосподарських угідь, котрі перебували в зоні бойових дій, без їх розмінування та знешкодження інших вибухонебезпечних предметів. Це зростання цін на всі види продукції, які використовуються у виробничому сільськогосподарському циклі тощо. Це дефіцит робочої сили внаслідок процесів мобілізації, евакуації населення.

Вказані обставини безумовно впливають на здійснення господарської діяльності та майновий стан таких підприємств.

Інститут відстрочення судового рішення існує як раз для того, щоб з урахуванням фінансового стану позивача та відповідачів, пропорційності їх інтересів, об`єктивності та винятковості обставин, що ускладнюють або виключають можливість негайного виконання судового рішення, надати можливість відповідачам виконати свій обов`язок не ставши при цьому банкрутом у силу тих скрутних обставин, які наразі виникли через війну.

Поза увагою апеляційного господарського суду не можуть залишитись доводи відповідачів, що господарство відповідачів тривалий час знаходилося в окупації, що має наслідком зупинення господарської діяльності та логістичного сполучення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відстрочення виконання рішення для відповідачів у даному випадку не є інструментом ухилення від виконання таких рішень, відповідачі лише намагаються через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, відновити нормальну господарську діяльність з метою забезпечення повного виконання рішень та погашення заборгованості перед позивачем.

Діяльність таких підприємств, отже і прибутки їх засновників (власників), залежать від сезону збирання врожаю сільськогосподарських культур, основна частина прибутку товариства буде надходити з початком нового сезону врожаю. Натомість, примусове стягнення коштів в рамках виконавчого провадження може завдати господарству більшої шкоди, оскільки накладення арешту на рахунок може викликати зупинку роботи суб`єкта господарювання, а реалізація його активів призвести до банкрутства підприємства.

З огляду на сезонну діяльність підприємств відповідачів, останнє унеможливлює своєчасне та належне виконання судового рішення без накладення на відповідачів додаткових обтяжень, наявність яких може навпаки значно ускладнити виконання рішення суду.

При цьому, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником позивача не було наведено доводів щодо більш ефективного способу виконання рішення суду шляхом саме примусового стягнення значної суми заборгованості за судовим рішенням (що може призвести до неплатоспроможності боржника), з урахуванням наявних обставин щодо завдання значних майнових збитків майну підприємств, призупинення здійснення господарської діяльності та відсутності можливості на даний час одночасного повного виконання рішення суду.

Водночас, сам позивач неодноразово наголошував про ведення перемовин між сторонами стосовно реструктуризації такої заборгованості шляхом укладення мирової угоди задля можливості належного виконання зобов`язань зі сплати заборгованості, що також свідчить про наявність обставин неможливого негайного погашення заборгованості у значній сумі.

Посилання скаржника на недобросовісну поведінку позичальника, оскільки ним не виконується запропонований ним же запропонований графік погашення платежів, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що сторонами не було досягнуто згоди стосовно укладення мирової угоди, а відтак відповідачі реалізуючи своє право звернулись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення у повному обсязі, як зазначають останні, з метою залучення всіх можливих коштів у посівну кампанію 2024 року та повного погашення боргу за її результатами.

Судова колегія також відхиляє доводи апелянта, що місцевим господарським судом не було враховано інтересів позивача, оскільки, хоча військова агресія проти України та правовий режим воєнного стану в країні негативно впливає на обидві сторони цього спору, однак, ступінь цього впливу є різним. На відміну від позивача, суть господарської діяльності якого полягає в наданні фінансових послуг на усій території України, відповідачі займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції на частині її території, яка є наближеною до зони активних бойових дій, що може мати наслідком повне блокування господарської діяльності зазначених підприємств через її окупацію та введення активних бойових дій.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків саме у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов`язання за договором. Доказів того, що такі збитки можуть настати у зв`язку з відстроченням виконання судового рішення в матеріалах справи також відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що в даному випадку першочерговим є з`ясування того, чи дійсно ускладнюють наведені відповідачами обставини негайне виконання рішень суду та чи надасть таке виконання можливість відповідачам ефективно відновити господарську діяльність.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

З цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріальний інтерес відповідачів полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити статутну діяльність відповідачів, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №904/4566/18 та від 20.09.2018 у справі №905/2953/17.

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи баланс інтересів сторін, відстрочення виконання судового рішення у справі на один рік в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті частини 1 статті 6 Конвенції, принципам рівності сторін перед законом і судом (стаття 7 ГПК України), забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами (стаття 15 ГПК України).

Таким чином, у даному випадку з одного боку буде задоволено приватний інтерес позивача в отриманні грошових коштів, а з іншого боку буде задоволено публічний інтерес в збереженні господарюючого суб`єкта, котрий виробляє сільськогосподарську продукцію з метою задоволення суспільних потреб в ній, а також публічний інтерес у забезпеченні невідворотності виконання рішення суду.

Враховуючи, що вирішення питання про відстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду першої інстанції, який у рішенні навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про відстрочення виконання рішення на один рік у цій справі, і в цьому випадку не вбачається, що суд здійснив свої дискреційні повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або із недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни постановленої місцевим господарським судом ухвали про відстрочення виконання рішення суду немає.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/3094/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.05.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов