Постанова

від 25.04.2024 по справі 917/1024/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року м. Харків Справа № 917/1024/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д (вх.№250 П/2) та апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№251 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Сірош Д.М., повний текст рішення складено та підписано 24.04.2023) у справі №917/1024/22

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м.Полтава, в інтересах держави в особі:

1) Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавської обласної військової адміністрації), м. Полтава,

2) Великобудищанської сільської ради Полтавської області, с.Великі Будища Гадяцького району Полтавської області,

до 1) Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, м.Миргород Полтавської області,

2) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава,

3) Селянського (фермерського) господарства Лідія, м.Гадяч Полтавської області,

4) Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д, м.Київ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Регіонального ландшафтного парку Гадяцький, м.Гадяч Полтавської області,

2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія, с.Плішивець Гадяцького району Полтавської області,

про визнання недійсними договорів оренди землі та договорів сервітутів, скасування державної реєстрації права оренди та сервітуту на земельні ділянки, повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Селянського (фермерського) господарства Лідія та Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д про:

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005;

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003;

- визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, укладеного між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, укладеного між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га;

- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, укладеного між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32316185 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.11.2020 за № 39617553 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 39616529 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32322438 та припинення права користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС-Д;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.09.2019 за № 33126375 та припинення права користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС - Д;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 35221422 та припинення права користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС - Д;

- зобов`язання СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

- зобов`язання СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

- зобов`язання СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання - передачі;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 та припинення усіх прав щодо неї;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 та припинення усіх прав щодо неї.

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 та припинення усіх прав щодо неї.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 19, 20, 122, 124, 134, 152, 210, 211 Земельного кодексу України, статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що оспорювані договори оренди укладені в порушення визначеного законодавством порядку отримання юридичними особами в оренду земель, оскільки земельні торги щодо спірних земельних ділянок не проводилися, отже відповідачами були створені умови, за яких інші потенційні орендарі не мали рівних можливостей для реалізації свого права на отримання у користування земельні ділянки.

Прокурор наголошує, що земельні ділянки були передані в користування СФГ Лідія за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу та договору купівлі-продажу права оренди.

Умови використання земельних ділянок згідно з оскаржуваними договорами оренди землі не відповідають цільовому призначенню земельних ділянок, визначених на підставі документації із землеустрою, а також оспорювані договори з боку орендаря підписані Станіславським О.М. як виконавчим директором СФГ Лідія за відсутності повноважень на представництво і вчинення будь-яких дій від імені господарства.

Водночас, як зазначав прокурор, спірні земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду відповідно до законодавства і не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.

Згідно з відомостями Публічної кадастрової карти України земельні ділянки, кадастрові номери 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002, розташовані в межах прибережної захисної смуги.

Щодо оскаржуваних договорів сервітутів, укладених між СФГ Лідія та ТОВ Сенс-Д, прокурор вказував на те, що оскільки СФГ Лідія не є законним користувачем земельних ділянок та набуло право оренди на підставі договорів від 01.12.2011 без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, господарство не мало права на розпорядження земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, який укладено СФГ Лідія та ТОВ Сенс - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, який укладено СФГ Лідія та ТОВ Сенс - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га.

Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, який укладено СФГ Лідія та ТОВ Сенс - Д щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32322438 та припинено право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ Сенс-Д.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.09.2019 за № 33126375 та припинено право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ Сенс - Д.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 35221422 та припинено право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ Сенс - Д.

В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції установив порушення законодавства при укладенні договорів оренди землі від 01.12.2011, однак дійшов висновку про пропуск позовної давності до вимог про недійсність договорів оренди від 01.12.2011, про застосування якої заявив відповідач, що стадо підставою також для відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання СФГ Лідія повернути земельні ділянки.

Водночас, суд першої інстанції в частині позовних вимог щодо недійсності договорів про встановлення земельних сервітутів від 04.06.2019, укладених СФГ Лідія та ТОВ Сенс-Д зазначив, що враховуючи те, що СФГ Лідія не є законним користувачем земельних ділянок щодо яких встановлені сервітути, оскільки господарством 01.12.2011 набуто право оренди без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та в частині вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) з припиненням прав ТОВ Сенс-Д на земельні ділянки.

Додатковим рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.04.2023 стягнуто з Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області на користь Полтавської обласної прокуратури 3 721,50 судового збору.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Полтавської обласної прокуратури 3 721,50 грн судового збору.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства Лідія на користь Полтавської обласної прокуратури 3 721,50 судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д на користь Полтавської обласної прокуратури 3 721,50 судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю Сенс-Д з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неможливість віднесення спірних земельних ділянок до території Регіонального ландшафтного парку Гадяцький, у зв`язку з відсутністю встановлених відповідних меж, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області листом №616/6-19 від 23.08.2019 повідомлено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель Регіонального ландшафтного парку Гадяцький не затверджена, межі ландшафтного парку не встановлені на місцевості останнє створено як юридичну особу, але не здійснено необхідні дії щодо внесення відомостей до ДЗК: не встановлено межі в натурі, не здійснювалася передача територій під охорону землевласникам і землекористувачам з оформленням охоронних зобов`язань. Відтак, приймаючи рішення у справі, суд дійшов передчасного висновку про те, що оспорювані земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, оскільки межі та територія Регіонального ландшафтного парку Гадяцький не визначена ані у відповідних документах, ані на місцевості в натурі.

Зазначає, що під час реєстрації земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки будь-яких відомостей, які свідчили про те, що земельні ділянки з кадастровим номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 знаходяться в межах прибережної захисної смуги - були відсутні. Отже, можна зробити висновок, що якщо зони прибережної захисної смуги не встановлені окремими проектами землеустрою, вони можуть бути визначені в натурі. Однак слід зазначити, що на земельних ділянках з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 не визначено жодних меж прибережної захисної смуги в натурі, а отже, відповідно до чинного законодавства, межі визначаються виключно за законом і становлять 25 метрів. Зауважив, що у такому випадку зазначені земельні ділянки не будуть входити до зон прибережної захисної смуги. Окрім того, зміст листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області №1092/01-05 від 06.05.2021 не містить жодної інформації про те, в яких межах, в якому відсотковому співвідношенні та яким чином відбувається накладення земельних ділянок з кадастровим номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 на межі прибережної захисної смуги, до цього листа не надано жодних підтверджуючих документів.

Вказує, що відомості з Державного земельного кадастру достатнім чином підтверджують відсутність будь-яких обмежень щодо використання земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, що спростовує висновок суду в цій частині. Більше того, приймаючи рішення у справі та наголошуючи на тому, що передача в користування земельних ділянок порушує вимоги земельного законодавства, судом не було скасовано державну реєстрацію таких земельних ділянок, що виключає собою незаконність їх реєстрації.

Посилається на те, що станом на дату укладення договорів сервітутів землекористувачем земельних ділянок було саме Селянське (фермерське) господарство Лідія, окрім того, договори оренди за якими останнє набуло статус землекористувача не були визнані недійсними в судовому порядку з підстав порушення вимог ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. 3 цього вбачається, що договори оренди були укладені у відповідності до норм чинного законодавства, уповноваженими на те особами.

Зазначає, що оспорюваними договорами землі від 01.12.2011, зокрема, в п.15 визначено цільове призначення земельних ділянок, які передавалися в оренду СФГ Лідія (кадастрові номери 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002) землі сільськогосподарського призначення. В подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою вказані земельні ділянки було сформовано за категорією: сільськогосподарське призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, до земель сільськогосподарського призначення за розділом І секція А відносяться, зокрема, землі подані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. З огляду на це, в оспорюваних договорах оренди від 01.12.2011 сторонами було визначено цільове призначення земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва, у відповідності до категорії цільового призначення відповідних земельних ділянок. Зазначення іншого виду використання, в межах однієї категорії цільового призначення, на думку апелянта, не свідчить про використання земель не за цільовим призначенням. Використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не порушує вимоги земельного законодавства.

Посилається на те, що на час укладення оспорюваних договорів оренди землі 01.12.2011 порядок проведення земельних торгів законодавчо врегульовано не було. Будь-якого закону, який би станом на 01.12.2011 регулював порядок проведення земельних торгів, не існувало, що вказує на правомірність дій сторін за оспорюваними договорами станом на момент їх укладання - 01.12.2011 та підтверджує безпідставність посилань позивача щодо порушення порядку проведення земельних торгів (виходячи з принципу зворотної дії закону в часі).

Вказує, що передача земельних ділянок відбулася у відповідності до норм чинного законодавства, тобто, на підставі розпорядження Гадяцької районної державної адміністрації про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування Селянському (фермерському) господарству Лідія №171 від 07.03.2012. Доводи суду про те, що таке розпорядження було прийнято після укладення договорів оренди, що є порушенням норм чинного законодавства, не заслуговують на увагу, оскільки даний факт не впливає на правильність прийняття такого розпорядження Гадяцькою районною державною адміністрацією та не суперечить його змісту. Прийняття такого розпорядження після укладення оспорюваних договорів оренди землі вказує виключно на наявність певної процедурної помилки, яка була допущена. Окрім того, зазначає, що правова позиція ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Стверджує, що посилання суду на п.288.5.3.ст.288 Податкового кодексу України не заслуговує на увагу, оскільки норма даної статті не містить прямого правовстановлюючого припису стосовно обов`язкового збільшення граничного розміру орендної плати у разі проведення торгів. Норма такої статті вказує виключно на можливість такого збільшення, що не є тотожним обов`язком такого збільшення. Відтак, доводи суду про те, що передача земель на безконкурентних засадах спричинила економічно необґрунтоване встановлення плати за землю, що призвело до недоотримання коштів місцевим бюджетом, не заслуговують на увагу.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури також не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції про застосування строку позовної давності та те, що для держави в особі її уповноваженого органу такий строк за вимогами про визнання недійсними договорів оренди почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваних договорів та з моменту їх державної реєстрації, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в силу ч.5 ст.122 Земельної кодексу України розпорядження землями природно-заповідного та водного фонду на час укладення спірних договорів оренди від 01.12.2011 (з укладення яких суд пов`язує відлік строку позовної давності) відносилось до повноважень обласних державних адміністрацій. Своєю чергою, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішенні, а з моменту обізнаності про вчинення порушення закону та порушення зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Відтак, сам по собі факт обізнаності прокурора чи органів, в інтересах яких подавався позов, про існування оскаржуваних договорів оренди не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав (схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові в 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Полтавська ОВА до звернення прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, розпорядження якими не відносилося до повноважень облдержадміністрації. Також, облдержадміністрація не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду (контролю) за землями сільськогосподарського призначення. Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021, під час здійснення обстеження спірних земельних ділянок, що випливає зі звернення сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454. В свою чергу, прокурор дізнався про порушення земельного законодавства 07.04.2021, у зв`язку з отриманням вищевказаного звернення Великобудищанської сільської ради, тому позов подавався в межах строку позовної давності, встановленої законом.

Вказує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка є обов`язковою до застосування в силу вимог ст.236 Господарського процесуального кодексу України, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існують відповідні правопорушення.

Зазначає, що суд, застосувавши позовну давність, взяв до уваги відзив на позовну заяву СФГ Лідія та клопотання про залишення позову без розгляду представника ТОВ Сенс-Д, в описовій частині яких останні зазначали про пропуск прокурором строку позовної давності. Однак, жоден з відповідачів у прохальній частині зазначених вище процесуальних документів не ставив питання саме про застосування строків позовної давності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 задоволено. Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 скасовано. Ухвалено нове рішення у справі №917/1024/22, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором відсутності у Гадяцької райдержадміністрації передбачених частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України повноважень з розпорядження земельними ділянками з мотивів наявності прибережних захисних смуг, адже обґрунтованість віднесення вказаних ділянок сільськогосподарської категорії на дату укладення спірних договорів оренди за матеріалами справи не спростована.

Щодо доводів прокурора про віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель природно-заповідного фонду, суд апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять рішення уповноваженого органу про встановлення/відведення орендованих спірних земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку Гадяцький як земель природно-заповідного фонду, яке і мало бути згідно з приписами статей 20, 21 Закону України Про Державний земельний кадастр належною підставою (разом із відповідною документацією з землеустрою згідно з вимогами статей 22, 25 Закону України Про землеустрій) для відображення відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі. Сама по собі подальша зміна обставин і виникнення підстав для переведення орендованих земель до категорії природно-заповідного фонду не може визначати законність як хронологічно попередніх фактів укладення спірних договорів оренди, так і формування (реєстрацію) відповідних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що оскільки задоволені місцевим судом позовні вимоги щодо договорів сервітуту та реєстрації відповідного права не обґрунтовані самостійними підставами, то вони є похідними і умовою задоволення передбачають визнання недійсними договорів оренди, то відмова у задоволенні основних вимог зумовлює скасування рішення в частині задоволених із прийняттям нового рішення про їх відхилення. Апеляційний суд визнав слушними зауваження ТОВ Сенс - Д про те, що відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо договорів оренди (хоча й через застосування позовної давності, а не у зв`язку із неналежністю позивача), суд першої інстанції не мав правових підстав для окремого задоволення похідних вимог за умов не спростованої у розумінні статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності набуття СФГ Лідія статусу користувача земельними ділянками шляхом визнання недійсними договорів.

Додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 25.04.2023 у справі №917/1024/22 скасовано, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви віднесено на рахунок Полтавської обласної прокуратури.

Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 66987,00 грн.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури ухвалено віднести на рахунок останнього.

Постановою Верховного Суду від 12.12.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі № 917/1024/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що договори оренди землі від 01.12.2011 були укладені з порушенням вимог законодавства, а саме без відповідного рішення уповноваженого органу щодо передачі земель в користування; земельні ділянки надані для ведення фермерського господарства передані вже створеному СФГ Лідія без проведення земельних торгів; умови використання земельних ділянок, визначені у спірних договорах, не відповідають їх цільовому призначенню, а саме земельні ділянки сільськогосподарського призначення передані для ведення фермерського господарства.

Як зазначено судом касаційної інстанції, на час подання прокурором позову у вересні 2022 року розпорядником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада, а земельні ділянки є об`єктами комунальної власності, у той час як Гадяцька райдержадміністрація (на час звернення прокурора до суду правонаступником якої є Миргородська райдержадміністрація) була стороною оспорюваних договорі оренди, які укладені, на переконання прокурора, з порушенням вимог закону. Прокурор звертав увагу на тому, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.

Крім того, як зазначено в постанові, суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд рішення місцевого суду та дійшовши передчасних висновків щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, не надав належної оцінки доводам прокурора щодо недійсності договорів сервітуту, не з`ясував правову природу таких договорів та залишив поза увагою посилання прокурора на наявність обмежень діяльності на спірних земельних ділянках, зокрема, щодо розміщення (буріння) розвідувальної свердловини та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д (вх.№250 П/2) та апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (вх.№251 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22. Призначено справу до розгляду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 14.02.2024, з доказами їх надсилання учасникам справи; встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо до 14.02.2024.

13.02.2024 до суду від Полтавської обласної прокуратури надійшли пояснення (вх.№2268), в яких остання, зокрема, зазначає, що з урахуванням висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17, ст. 631 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», станом на момент укладення спірного договору оренди землі (а саме, станом на момент його державної реєстрації та досягнення сторонами усіх істотних умов договору), спірні земельні ділянки знаходились в межах об`єкту природно-заповідного фонду.

20.02.2024 до суду від ТОВ Сенс-Д надійшли пояснення (вх.№2638), в яких товариство просить врахувати їх під час розгляду справи. Посилається, зокрема, на те, що до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували дійсні встановлені межі Регіонального ландшафтного парку. Зазначає, що єдиним документом, який би міг це підтвердити та визначити чи дійсно земельні ділянки знаходяться в межах РЛП Гадяцький була б проведена земельно-технічна експертиза в рамках справи № 917/1024/22. Натомість, така експертиза проведена не була, що виключає собою підстави для твердження про те, що земельні ділянки знаходяться в межах Регіонального ландшафтного парку. Таким чином, будь-які докази, які б свідчили про перебування вказаних земельних ділянок в межах РЛП Гадяцький відсутні. Більше того, факт дійсного створення РЛП Гадяцький та дію відповідних обмежень на території земельних ділянок також не доведені позивачем. Позивачем під час розгляду справи не надано доказів того, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду. Під час реєстрації земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Полтавській області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005. 5320485300:00:005:0002 знаходяться в межах прибережної захисної смуги не надано позивачем. Якщо зони прибережної захисної смуги не встановлені окремими проектами землеустрою, вони можуть бути визначені в натурі. Однак слід зазначити, що на земельних ділянках з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00;007:0005, 5320485300:00:005:0002 не визначено жодних меж прибережної захисної смуги у натурі, а отже, відповідно до чинного законодавства, межі визначаються виключно за законом і становлять 25 метрів. Зауважує, що у такому випадку зазначені земельні ділянки не будуть входити до зон прибережної захисної смуги. Зазначає, що посилання позивача на лист Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05, в якому зазначено про перебування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги, є безпідставними. Зміст вказаного листа не містить жодної інформації про те, в яких межах, в якому відсотковому співвідношенні та яким чином відбувається накладення земельних ділянок з кадастровим номерами 5320485300:00;006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 на межі прибережної захисної смуги, до цього листа не надано жодних підтверджуючих документів.

04.03.2024 до суду від Полтавської обласної прокуратури надійшло клопотання (вх.№3204), в якому остання просить врахувати зазначені пояснення під час розгляду справи №917/1024/22. Посилається на те, що Верховний Суд в постанові від 12.12.2023 підтвердив правильність твердження прокурора, що у вересні 2022 року (на час подачі позову) розпорядником спірних земельних ділянок була Великобудищанська сільська рада, а земельні ділянки є об`єктами комунальної власності, у той час як Гадяцька райдержадміністрація (на час звернення прокурора до суду правонаступником якої є Миргородська райдержадміністрація) була стороною оспорюваних договорі оренди, які укладені, на переконання прокурора, з порушенням вимог закону. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, відповідно до яких той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Указане спростовує висновки суду першої інстанції, що на момент подачі позову уповноваженим органом у спірних правовідносинах щодо укладення оскаржуваних договорів оренди земель сільськогосподарського призначення була Гадяцька районна державна адміністрація, а для держави в особі її уповноваженого органу (Гадяцької РДА) строк позовної давності за вимогами про визнання недійсними договорів оренди почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваних договорів та їх державної реєстрації. Також зазначає, що Верховний Суд в постанові від 12.12.2023 вказав на необхідність прийняття до уваги листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05, наданого прокурором на підтвердження розташування спірних земельних ділянок у прибережній смузі. Верховний Суд в постанові від 12.12.2022 також дійшов висновку, що у справі відсутні спростування доводів прокурора та третьої особи щодо розташування спірних земельних ділянок в межах Регіонального ландшафтного парку Гадяцький, вказавши на необхідність прийняття до уваги наданих прокурором на підтвердження таких доводів листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184, проекту створення регіонального ландшафтного парку, затвердженого головою Гадяцької районної ради від 04.10.2011, листа Великобудищанської сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454.

20.03.2024 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшли пояснення (вх.№4107), в яких останнє просить апеляційну скаргу ТОВ Сенс-Д задовольнити; скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду Полтавської області від 25.04.2023 у справі № 917/1024/23 повністю; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на те, що державний кадастровий реєстратор здійснив реєстрацію земельних ділянок, так як були наявні всі необхідні документи відповідно до діючого законодавства, а тому був тільки один правомірний варіант поведінки. Під час реєстрації земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки будь-яких відомостей, які свідчили про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 знаходяться в межах прибережної захисної смуги були відсутні. Отже, якщо зони прибережної захисної смуги не встановлені окремими проектами землеустрою, вони можуть бути визначені в натурі. Однак слід зазначити, що на земельних ділянках з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 не визначено жодних меж прибережної захисної смуги в натурі, а отже, відповідно до чинного законодавства, межі визначаються виключно за законом і становлять 25 метрів. Окрім того, зміст листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області №1092/01-05 від 06.05.2021 не містить жодної інформації про те, в яких межах, в якому відсотковому співвідношенні та яким чином відбувається накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 на межі прибережної захисної смуги, до цього листа не надано жодних підтверджуючих документів. Звертає увагу суду, що на час укладення оспорюваних договорів оренди землі 01.12.2011 порядок проведення земельних торгів законодавчо врегульовано не було. Будь-якого закону, який би станом на 01.12.2011 регулював порядок проведення земельних торгів, не існувало. Земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 неможливо віднести до території Регіонального ландшафтного парку «Гадяцький» у зв`язку з відсутністю встановлених відповідних меж. Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель Регіонального ландшафтного парку «Гадяцький» не затверджена, межі ландшафтного парку не встановлені на місцевості - останнє створено як юридичну особу, але не здійснено необхідні дії щодо внесення відомостей до ДЗК, не встановлено межі в натурі, не здійснювалася передача територій під охорону землевласникам і землекористувачам з оформленням охоронних зобов`язань.

11.04.2024 Полтавською обласною прокуратурою були подані додаткові пояснення (вх.№5177), в яких остання зазначає, що Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021, під час здійснення обстеження спірних земельних ділянок, що випливає зі звернення сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454. В свою чергу, прокурор дізнався про порушення земельного законодавства 07.04.2021, у зв`язку з отриманням вищевказаного звернення Великобудищанської сільської ради. Відповідно до проекту створення РЛП «Гадяцький», спірні земельні ділянки потрапляють в межі об`єкту природно-заповідного фонду. У постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Колегія суддів розглянувши пояснення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вх.№4107 від 20.03.2024), пояснення ТОВ Сенс-Д від 20.02.2024 (вх.№2638), пояснення від Полтавської обласної прокуратури від 04.03.2024 (вх.№3204) та від 12.04.2024 (вх.№5177) зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвала Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 була направлена всім учасникам справи.

Норми ГПК України мають тлумачитися у їх сукупності.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України надає право учаснику справи надавати пояснення суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.

Порядок, строки, механізм подання цих заяв по суті справи чітко регламентується ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Під час судового розгляду судом апеляційної інстанції не визнавалося необхідним подання додаткових пояснень щодо окремих питань учасниками справи.

Як вже зазначалось, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 було відкрито провадження у даній справі та встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 14.02.2024; заяв, клопотань, тощо до 14.02.2024.

Згідно зі ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До того ж, колегія суддів зазначає, що сторони повинні добросовісно користуватися своїми правами та подавати свої документи у визначений ГПК України або судом строк.

За таких обставин вищенаведені документи подані учасниками справи після 14.02.2024 року залишаються судом без розгляду.

Доводи Полтавської обласної прокуратури викладені в поясненнях від 13.02.2024 (вх.№2268) не розглядаються судом апеляційної інстанції, оскільки, як вже було зазначено колегією суддів, свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору учасники справи викладають виключно у заявах по суті справи та наведені прокурором у апеляційній скарзі.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги ТОВ Сенс-Д заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити.

Представник ТОВ Сенс-Д у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги прокурора заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав апеляційну скаргу ТОВ Сенс-Д та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 05.04.2024.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2011 між Гадяцькою районною державною адміністрацією Полтавської області (орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством Лідія (орендар) підписано:

- договір оренди земельної ділянки площею 80,5079 га (у тому числі сіножаті - 42,6079 га та пасовища - 37,9000 га) кадастровий номер 5320485300:00:006:0003 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002569 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020, номер запису про інше речове право 39617553. Орендна плата відповідно до п.9 договору визначена у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (710201,55 грн). Строк дії договору - з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В.М., з боку орендаря виконавчим директором Станіславським О.М.;

- договір оренди земельної ділянки площею 111,9639 га (у тому числі сіножаті - 77,0639 га та пасовища - 34,9000 га) кадастровий номер 5320485300:00:007:0005 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002570 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2019, номер запису про інше речове право 32316185. Орендна плата відповідно до п.9 договору визначена у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (710201,55 грн). Строк дії договору - з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В.М., з боку орендаря виконавчим директором Станіславським О.М.;

- договір оренди земельної ділянки площею 88,1726 га (у тому числі сіножаті - 74,2726 га та пасовища - 13,90 га) кадастровий номер 5320485300:00:005:0002 для ведення фермерського господарства (вид використання земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення згідно з відомостями Державного земельного кадастру - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01.)), що розташована на території Плішивецької сільської ради Гадяцького району, який зареєстровано 01.06.2012 у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002568 та в подальшому право оренди на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.12.2020, номер запису про інше речове право 39616529. Орендна плата відповідно до п.9 договору визначена у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (572870,05 грн). Строк дії договору - з 01.12.2011 до 31.12.2022. Договір підписаний з боку орендодавця головою Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області Беседою В.М., з боку орендаря виконавчим директором Станіславським О.М.

07.12.2011 Полтавською обласною радою восьмої сесії шостого скликання прийнято рішення про організацію Регіонального ландшафтного парку Гадяцький.

07.03.2012 Гадяцькою райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 171 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками СФГ "Лідія"", яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками (землями запасу) СФГ Лідія площею 280,6444 га, яка розташована на території Пліщивецької сільської ради за межами населеного пункту. Пунктом 2 розпорядження зобов`язано СФГ "Лідія" протягом 15 днів з моменту прийняття даного розпорядження укласти з райдержадміністрацією договір оренди земельних ділянок терміном до 31.12.2022.

З матеріалів справи вбачається, що Державна реєстрація договорів оренди земельної ділянки була здійснена Відділом Держкомзему у Гадяцькому районі 01.06.2012 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 08.12.2011.

12.10.2012 між Селянським (фермерським) господарством Лідія (орендар) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Мрія (суборендар) підписано договори суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002, які зареєстровано у Відділі Держкомзему у Гадяцькому районі 12.10.2012.

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області №172 від 16.05.2013 затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель Регіонального ландшафтного парку Гадяцький.

26.11.2020, у зв`язку з виготовленням Селянським (фермерським) господарством Лідія проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято накази №18265-СГ та №18267-СГ, на підставі яких 27.11.2020 укладено додаткові угоди до договорів оренди землі щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 про внесення змін до них в частині часткової зміни складу угідь на ріллю, збільшення розміру орендної плати до 12% від нормативної грошової оцінки землі та зміни строку дії договорів, а саме визначивши, що договори оренди укладені строком на 7 років з моменту укладання додаткових угод.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №1635-р від 16.12.2020 Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій Гадяцька районна державна адміністрація Полтавської області реорганізувалася шляхом приєднання до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, яка стала правонаступником останньої.

З прийняттям 28.04.2021 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, згідно з яким з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Отже, відповідно до Закону власником та розпорядником спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 є Великобудищанська сільська рада Полтавської області.

07.04.2021 до Полтавської обласної прокуратури надійшло звернення Великобудищанської сільської ради Гадяцького району Полтавської області №02-32/454 від 01.04.2021, в якому вказано, що на території сільської ради розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, які перебувають в оренді Селянського (фермерського) господарства Лідія, яким частково переведено угіддя зазначених земельних ділянок у ріллю, що порушує вимоги природоохоронного законодавства, у зв`язку з розташуванням цих земель в межах Регіонального ландшафтного парку Гадяцький.

Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, у відповідь на запит прокуратури, листом №1092/01-05 від 06.05.2021 повідомив, що спірні земельні ділянки частково перебувають у межах прибережної захисної смуги річки Псел, також через земельну ділянку з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 протікає водотік без назви.

Полтавська обласна державна адміністрація, у відповідь на запит прокуратури, листом №6374/1/01-52 від 12.05.2021 повідомила, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002, які передано в оренду Селянському (фермерському) господарству Лідія, розташовані в межах Регіонального ландшафтного парку Гадяцький та зазначила про наявність відповідних підтверджуючих картографічних матеріалів у Департаменті екології та природних ресурсів облдержадміністрації.

З матеріалів справи також вбачається, що між Селянським (фермерським) господарством Лідія та Товариством з обмеженою відповідальністю Сенс-Д було підписано договори про встановлення земельних сервітутів щодо частин земельних ділянок, які перебувають в оренді у Селянського (фермерського) господарства Лідія, відомості про які внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме:

-договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019 для розміщення (буріння) розвідувальної свердловини №2 та облаштування тимчасової дослідно-промислової установки вуглеводнів Бобрицької площі щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 32322438 від 05.07.2019. Строк дії договору сервітуту встановлено до 31.12.2022;

-договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019 для облаштування Бобрицької площі (тимчасова під`їзна дорога до розвідувальної свердловини №2 Бобрицької площі) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №33126375 від 04.09.2019. Строк дії договору сервітуту встановлено до 31.12.2022;

-договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019 для прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га. Право на підставі договору сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №35221422 від 23.01.2020. Строк дії договору сервітуту становить 1 рік з моменту його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється її учасниками, поточним розпорядником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада Полтавської області, а вказані ділянки є об`єктами комунальної власності.

Прокуратурою зазначено, що відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, розпорядником земель природно-заповідного фонду за межами населених пунктів згідно зі ст.122 Земельного кодексу України була Полтавська обласна державна адміністрація, права якої, як власника земель, були порушені Гадяцькою районною державною адміністрацією шляхом незаконної передачі спірних земельних ділянок, як земель сільськогосподарського призначення.

У відповідності до ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру, прокурором 28.09.2021 направлено листи №15/1-1167вих-21 та №15/1-1172виx-21 Полтавській обласній державній адміністрації, а також листи №15/1-1165вих-21 та №15/1-1170вих-21 Великобудищанській сільській раді, в яких зазначено про виявлені порушення законодавства та запропоновано вжити заходів реагування, спрямованих на відновлення законності.

28.09.2021 прокурором направлено Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області листи №15/1-1169вих-21 та №15/1-1171вих-21, а також Миргородській районній державній адміністрації Полтавської області лист №15/1-1166вих-21, в яких також запропоновано усунути вказані порушення.

Полтавською обласною державною адміністрацією листами від 11.10.2021 №13105/1/01-52 та №13098/1/01-52 повідомлено прокуратуру про відсутність повноважень для звернення до суду.

Великобудищанською сільською радою листом №02-30/1635 від 18.10.2021 повідомлено прокуратуру про відсутність можливості для вжиття відповідних заходів реагування на вказані порушення у зв`язку з відсутністю юридичного відділу та коштів для сплати судового збору.

У відповідь на листи прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листами №7-16-0.6-6548/2-21 від 18.10.2021 та №10-16-0.6-6760/2-21 від 28.10.2021 повідомило про відсутність підстав та повноважень для вжиття відповідних заходів реагування.

Миргородська районна державна адміністрація Полтавської області листом №1663/01.1-41 від 18.10.2021 також зазначила про відсутність підстав для вжиття заходів реагування у спірних правовідносинах.

Прокурор зазначив, що з огляду на те, що інтереси держави порушено Гадяцькою районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Миргородська районна державна адміністрація, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, Селянським (фермерським) господарством Лідія та Товариством з обмеженою відповідальністю Сенс-Д, які діяли всупереч інтересам та вимогам чинного законодавства, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Великобудищанської сільської ради Полтавської області. Звернення прокурора до суду у цій справі спрямовано на задоволення суспільної потреби відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо припинення правовідносини, які виникли всупереч вимогам законодавства. Своєю чергою, незаконне віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель сільськогосподарського призначення та передача таких земельних ділянок Селянському (фермерському) господарству Лідія у спосіб, не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.

Окрім того, як зазначено у позові, Полтавська обласна державна адміністрація до звернення прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до земель сільськогосподарського призначення, розпорядження якими не відносилося до повноважень облдержадміністрації. Також, облдержадміністрація не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду (контролю) за землями сільськогосподарського призначення. Своєю чергою, Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021 під час здійснення обстеження спірних земельних ділянок, що випливає зі звернення №02-32/454 від 01.04.2021. Відтак, прокурор дізнався про порушення земельного законодавства лише 07.04.2021, у зв`язку з отриманням вищевказаного звернення Великобудищанської сільської ради.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури та відмову у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Частиною 6 зазначеної статті визначено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

У постанові від 26.05.2020 у справі за № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію відносно представництва прокурором інтересів держави в особі відповідних органів.

Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Як зазначає прокурор відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин розпорядником земель природно-заповідного та водного фондів за межами населених пунктів згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України була Полтавська ОВА і саме її права як власника земель були порушені Гадяцькою РДА шляхом незаконної передачі спірних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення.

На сьогодні, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада Полтавської області, а отже саме сільська рада є компетентним органом, який має захищати порушені права у даних правовідносинах.

У відповідності до частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором 28.09.2021 направлено листи № 15/1-1167вих-21 та № 15/1-1172вих-21 Полтавській ОВА, а також листи № 15/1-1165вих-21 № 15/1-1170вих-21 Великобудищанській сільській раді, в яких зазначено про виявлені порушення законодавства та запропоновано вжити заходів реагування, спрямованих на відновлення законності.

Полтавською ОВА листами від 11.10.2021 № 13105/1/01-52 та № 13098/1/01-52 повідомлено про відсутність повноважень для звернення до суду.

Великобудищанською сільською радою листом від 18.10.2021 № 02-30/1635 повідомлено про відсутність можливості для вжиття відповідних заходів реагування на вказані порушення у зв`язку з відсутністю юридичного відділу та коштів для слати судового збору.

Крім того 28.09.2021 прокурором направлено ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листи № 15/1-1169вих-21 № 15/1-1171 вих-21 та Миргородській районній державній адміністрації Полтавської області лист № 15/1-1166вих-21, в яких запропоновано усунути вказані порушення.

Враховуючи те, що Гадяцька районна державна адміністрація Полтавської області, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», реорганізувалася шляхом приєднання до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, прокурором правомірно направлено лист саме до Миргородської РДА.

У відповідь на вказані листи прокурора ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листами від 18.10.2021 № 7-16-0.6-6548/2-21 та від 28.10.2021 № 10-16-0.6-6760/2-21 повідомило про відсутність підстав та повноважень для вжиття відповідних заходів реагування.

Миргородська РДА у листі від 18.10.2021 № 1663/01.1-41 також зазначила про відсутність підстав для вжиття заходів реагування у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верхового Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

У даному випадку інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відноситься до їх компетенції, а також захист прав і свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлено на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Усе викладене вище свідчить про наявність інтересу держави по відношенню до законності передачі в користування та безпосереднього використання землі. Недотримання ж встановленої процедури надання в оренду, реєстрації земельних ділянок, як об`єктів цивільних прав та набуття права користування на землю, суперечить державному, а як наслідок і суспільному інтересу.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами на час подання прокурором позову у вересні 2022 року розпорядником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада, а земельні ділянки є об`єктами комунальної власності, у той час як Гадяцька райдержадміністрація (на час звернення прокурора до суду правонаступником якої є Миргородська райдержадміністрація) була стороною оспорюваних договорів оренди, які укладені, на переконання прокурора, з порушенням вимог закону.

Прокурор звертає увагу на тому, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

З огляду на те, що інтереси держави порушено, у тому числі, Гадяцькою РДА, правонаступником якої є Миргородська РДА, яка діяли всупереч її інтересам та вимогам чинного законодавства, прокурором обґрунтовано пред`явлено позов в інтересах держави в особі Полтавської ОВА та Великобудищанської сільської ради Полтавської області.

Звернення прокурора до суду у цій справі спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо припинення правовідносини, які виникли всупереч вимогам законодавства.

Передача таких земельних ділянок СФГ «Лідія» без врахування категорії , виду та встановлених обмежень у їх використанні, у спосіб не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів.

Таким чином, оскільки вказані інтереси залишилися незахищеними, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, звернувся з відповідним позовом до суду.

В зв`язку з наведеним колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду, що наведені в позові обставини надають прокурору підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Статтею 31 вказаного Кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначено, що Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним та визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону). Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться.

Таким чином, отримати в оренду земельну ділянку без проведення земельних торгів може саме громадяни, а не фермерське господарство.

При цьому, як за вимогами Закону України "Про фермерське господарство", так і за змістом статті 123 Земельного кодексу України, передачі землі у користування передує ухвалення уповноваженим органом рішення про таку передачу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, зазначено наступне:

"За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 37 цього Кодексу".

Як було встановлено раніше, договори оренди земельних ділянок, відповідно до яких орендареві були передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства були підписані між Гадяцькою районною державною адміністрацією Полтавської області та Селянським (фермерським) господарством Лідія 01.12.2011.

При цьому, як свідчать матеріали справи, укладання договорів оренди землі від 01.12.2011 щодо спірних земельних ділянок відбулося до фактичного прийняття Гадяцькою РДА розпорядження про затвердження документації із землеустрою та надання відповідних земель у користування СФГ Лідія від 07.03.2012 № 171, а зі змісту п.2 розпорядження вбачається, що СФГ "Лідія" зобов`язано протягом 15 днів з моменту прийняття даного розпорядження укласти з райдержадміністрацією договір оренди земельних ділянок терміном до 31.12.2022. Також в розпорядженні відсутнє цільове призначення земельної ділянки та визначення площі по окремій земельній ділянці. Вказано лише про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками (землями запасу) СФГ Лідія площею 280,6444 га, яка розташована на території Плішивецької сільської ради за межами населеного пункту.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що укладення спірних договорів оренди землі від 01.12.2011 відбулося з порушенням вимог статті 124 Земельного кодексу України.

Щодо доводів прокурора про передання спірних земельних ділянок без проведення земельних торгів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.135 Земельного кодексу України (в редакції станом на 01.12.2011) земельні торги проводяться у формі аукціону.

Частиною 5 ст.137 Земельного кодексу України передбачалось, що земельні торги провадяться в порядку, встановленому законом.

В той же час, порядок проведення земельних торгів було окремо врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 № 394 Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних торгів.

Згідно з п.1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає процедуру підготовки, організації та проведення у 2008 році земельних аукціонів (далі - аукціон) для продажу земельних ділянок або надання права на їх оренду.

Разом з цим, згідно з п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2008 №25-рп/2008, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів від 17 квітня 2008 року № 394.

При цьому, в п. 3.2. мотивувальної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що необхідність врегулювання права власності, в тому числі і на землю, на рівні законів підтверджується і правовими позиціями Конституційного Суду України, згідно з якими "правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами" (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2000 року № 14-рп/2000); "виключно законами України встановлюється правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності" (абзац другий підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2007 року N9 5-рп/2007).

Відтак, процедура підготовки, організації та проведення земельних аукціонів для продажу земельних ділянок або надання права на їх оренду фактично, станом на дату укладення оспорюваних договорів оренди - 01.12.2011, не була врегульована.

В подальшому, до ст.ст. 135-139 Земельного кодексу України були внесені зміни згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5077-УІ Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону (набрав чинності 19.08.2012), у зв`язку з чим був врегульований порядок проведення земельних торгів.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, положення ст.ст. 135-139 Земельного кодексу України з урахуванням змін, внесених Законом України від 05.07.2012 № 5077-УІ, на спірні правовідносини не поширюються.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2017 у справі № 1-5/2017 одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 904/2404/18 відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування).

За таких обставин, вищенаведене спростовує доводи прокурора щодо недотримання конкурентного порядку надання земельних ділянок в користування без проведення земельних торгів, оскільки зазначені зміни набрали чинності після укладення оспорюваних договорів - 19.08.2012.

З матеріалів справи, а саме з виписок з Держгеокадастру, убачається, що на підставі технічної документації із землеустрою, земельні ділянки з кадастровими номерами: 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 сформовано як землі сільськогосподарського призначення (01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Як вже зазначалось, при затвердженні документації розпорядженням від 07.03.2012 №171 райдержадміністрація не зазначила категорію до якої відносяться вказані землі та їх цільове призначення.

Відповідно до п.1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Так, відповідно до КВЦПЗ до земель з кодом 01.01 відносяться землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. До земель з кодом 01.02 відносяться землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

За договорами оренди землі від 01.12.2011 землі було передано для ведення фермерського господарства, що суперечить цільовому призначенню, визначеному на підставі документації із землеустрою.

Ураховуючи зазначене, передача в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які сформовано на підставі документації із землеустрою з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, порушує вимоги земельного законодавства.

Зі змісту листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05 вбачається, що за результатами розгляду картографічних матеріалів: карти Google та Публічної кадастрової карти України встановлено, що поряд із земельними ділянками з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 протікає прикордонний водний об`єкт р.Псел. Всі земельні ділянки частково розташовані в межах прибережної захисної смуги р.Псел чи його староріччя (аналітичний шар умовна прибережна смуга Публічної кадастрової карти України). Через земельну ділянку з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 в заплаві р.Псел протікає водотік без назви.

Статтею 18 Земельного кодексу України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, як, зокрема, землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі статтею 4 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги (частина 1 статті 60 Земельного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 61 Земельного кодексу України режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Частиною 1 статті 89 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина 9 статті 88 Водного кодексу України, абзац 4 пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; далі Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61 62 Земельного кодексу України, статті 89 90 Водного кодексу України, абзац 2 пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексі України (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України, зміст якої близький до положень частини 3 статті 85 Водного кодексу України).

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 487/688/18 вказано, що за статтями 1, 20, 50, 54 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою. Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства природи України 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.996 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації. Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Зі змісту листа відділу Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області від 16.12.2011 №1874 вбачається, що розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками для заключення договорів оренди Селянському (фермерському) господарству Лідія, відділ Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області погоджує її та вважає за можливе використання земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01) за межами населених пунктів в адміністративному підпорядкуванні Пліщивецької сільської ради загальною площею 280,6444 га, в т.ч.: сіножатей -193,9444 га; пасовищ 86,7 га.

При цьому, відділ Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області відмічає, що на земельні ділянки існують наступні обмеження на їх використання:

01.05.02 прибережні захисні смуги вздовж річок. Прибережна смуга по березі річки Псьол встановлена 50 метрів. Прибережна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженою господарської діяльності. У прибережній смузі уздовж річки Псьол забороняється: розорювання земель; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби та інше;

01.06.11 заборона на зміну ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

01.06.13 умова додержання природоохоронних вимог.

Дані обмеження визначені відповідно до Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок затвердженого Наказом Держкомзему №643 від 29.12.2008.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що спірні земельні ділянки можуть бути передані в оренду лише на умовах, визначених частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України, оскільки вони є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та обов`язковим встановленням обмеження на ці земельні ділянки.

В листі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 06.05.2021 № 1092/01-05 зазначено, що в Офісі відсутні паспорт р.Псел, водотоку без назви та проекти землеустрою щодо визначення меж прибережних захисних смуг та водоохоронних зон р.Псел та водотоку без назви. Проекти землеустрою щодо надання/відведення в користування земельних ділянок із зазначеними вище кадастровими номерами Офісом не розглядалися і не погоджувалися.

Разом з тим, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому, відсутність проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі, не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України Про Державний земельний кадастр ( в редакції чинній на момент реєстрації спірних договорів) до повноважень територіальних органів центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у районах, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення у сфері Державного земельного кадастру належать, зокрема, здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні.

Згідно зі статтею 14 Закону України Про Державний земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об`єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.

Відповідно до статті 15 наведеного Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру про спірні земельні ділянки, державна реєстрація земельних ділянок була здійснена 01.06.2012 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 08.12.2011. Відомості про обмеження земельними ділянками відсутні.

Зі змісту укладених договорів від 01.12.2021 вбачається, що на орендовані земельні ділянки обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не встановлено (п.26 договорів).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що при укладенні оспорюваних договорів оренди було порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

Щодо розташування спірних земельних ділянок в межах Регіонального ландшафтного парку Гадяцький, колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду звернення Великобудищанської сільської ради обласною прокуратурою, з метою підтвердження або спростування інформації, зазначеної у листі, 28.04.2021 направлено запит № 15/1-548 вих.-21 до Полтавської обласної державної адміністрації, у якому запитувалася інформація щодо віднесення /не віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 до земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також щодо наявності на вказаних землях об`єктів природно - заповідного фонду.

У відповідь на запит прокуратури, 12.05.2021 Полтавською ОДА направлено лист №6374/1/01-52, в якому вказано, що зазначені у зверненні земельні ділянки з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002, які передано в оренду СФГ Лідія, розташовані в межах регіонального ландшафтного парку Гадяцький та зазначено про наявність відповідних підтверджуючих картографічних матеріалів у Департаменті екології та природних ресурсів облдержадміністрації.

Згідно зі статтею 43 Земельного кодексу України землі природно - заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Статтею 44 Земельного кодексу України визначено, що до земель природно - заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Частиною 3 статті 7 Закону України Про природно - заповідний фонд України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико - культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Частина 1 статті 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України (станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає перелік видів використання територій та об`єктів природно - заповідного фонду. Такі об`єкти можуть використовуватися: у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо - виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Ведення товарного сільськогосподарського виробництва або фермерського господарства на територіях природно - заповідного фонду законодавством не передбачено.

За змістом абз.2, 3 частини 1 статті 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (станом на момент виникнення спірних правовідносин) на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об`єкти, зокрема, будівництво споруд; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів.

Згідно з абз.3 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (станом на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Статтею 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об`єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування.

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов`язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.

Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об`єктів природно-заповідного фонду на основі в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 цього Закону.

Як свідчать матеріали справи, Регіональний ландшафтний парк Гадяцький організовано на підставі рішення восьмої сесії шостого скликання Полтавської обласної ради від 07.12.2011.

Пунктом 3 наведеного рішення вирішено змінити межі раніше оголошених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (додаток 5).

Відповідно до п.6 рішення Гадяцькій, Гребенківській, Зінківській, Карлівській, Лубенській та Чорнухинській райдержадміністраціям у термін до 1 травня 2012 забезпечити внесення заповідних змін в плани землеустрою та земельно-кадастрової документації згідно з встановленими законодавством порядку, а також спільно з власниками і користувачами земельних ділянок визначити та встановити межі у натурі (на місцевості) організованих оголошених територій та об`єктів природно-заповідного фонду та змінених меж із встановленням інформаційно-охоронних та межових охоронних знаків загальноприйнятого зразка.

Відповідно до пункту 1.5. Положення про Регіональний ландшафтний парк Гадяцький (далі - Положення) парк входить до складу природно - заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання та є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Пунктом 1.7. Положення передбачено, що територія Парку, з додержанням вимог, встановлених Законом України Про природно - заповідний фонд України та іншими актами законодавства, може використовуватись: у природоохоронних цілях, у науково-дослідних цілях, в оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо - виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.1.9 Положення управління та регулювання у сфері охорони і використання Парку здійснює Полтавська обласна державна адміністрація, яка може делегувати ці повноваження структурному підрозділу, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема й у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі (далі місцевий орган державного управління).

Згідно з п.1.10 Положення Парк підзвітний, підконтрольний і підпорядкований Гадяцькій раді у межах, визначених законодавством місцевий орган державного управління.

Пунктом 1.12 Положення визначено, що межі Парку встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. До встановлення меж Парку в натурі, межі визначаються відповідно до проекту створення Парку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Положення про Регіональний ландшафтний парк Гадяцький, наявне в матеріалах справи, в редакції згідно з наказом Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації від 01.11.2016 №38. При цьому, Положення в редакції 2012 року до матеріалів справи не надано.

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації від 16.05.2013 №172 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель регіонального ландшафтного парку «Гадяцький». Однак дане розпорядження було прийняте через рік після укладення оспорюваних договорів та крім того відповідно до наданого РЛП «Гадяцький» витягу з матеріалів інвентаризації земель неможливо достеменно встановити знаходження спірних земельних ділянок відносно меж РЛП Гадяцький. Також з наданої копії цього документа не вбачається його погодження уповноваженими особами- начальником відділу Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області, директором РЛП «Гадяцький» та Плішивецьким сільським головою.

Крім того четвертим відповідачем в обґрунтування заявлених заперечень проти позову надана до матеріалів справи інформація Управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23.08.2019 року №616/6-19, щодо незатвердження технічної документації щодо інвентаризації земель РЛП «Гадяцький» та не встановлення меж ландшафтного парку на місцевості.

З наявного в матеріалах справи витягу з проекту створення регіонального ландшафтного парку, затвердженого головою Гадяцької районної ради від 04.10.2011 також не вбачається за можливе встановити знаходження спірних ділянок в межах створення РЛП «Гадяцький».

Відповідно до листа Інституту географії Національної академії наук України від 02.08.2021 № 01-03/184 земельна ділянка з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 площею 111,9639 га належить до об`єктів природно-заповідного фонду і розміщена в межах РЛП Гадяцький у відповідності з даними Публічної кадастрової карти України, Положення про регіональний ландшафтний парк Гадяцький, затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області від 01.02.2021 №6 та Проекту створення регіонального ландшафтного парку Гадяцький, затвердженого головою Гадяцької районної ради 04.10.2011. До листа також надана схема розміщення даної земельної ділянки відносно меж РЛП Гадяцький, яка підтверджує дані обставини.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи, з картографічними доказами, підтверджується належність до земель природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку Гадяцький станом на момент укладення оспорюваних договорів, лише земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005.

При цьому в листі Полтавської ОДА №6374/1/01-52 від 12.05.2021, яким підтверджено знаходження спірних земельних ділянок в межах регіонального ландшафтного парку Гадяцький, не зазначено, що ця інформація надана станом на 2012 рік. Інших доказів які б підтверджували знаходження земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:005:0002, 5320485300:00:006:0003, у тому числі, з відповідними картографічними матеріалами, які б доводили знаходження їх відносно меж РЛП Гадяцький станом на момент укладення оспорюваних договорів оренди в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, наявні підстави для визнання недійсними договорів оренди землі, у зв`язку з їх передачею райдержадміністрацією поза межами наданих їй повноважень та з порушенням порядку встановленого законом що є порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Також, частиною 2 вказаної статті регламентовано, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 16 Цивільного кодексу України містить перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини 2 даної статті способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статей 210, 211 Земельного кодексу України наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що дійшовши правильного висновку про обґрунтованість доводів прокурора про порушення законодавства при укладенні оспорюваних договорів, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в цій частині у зв`язку з пропущенням строку позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, Селянське (Фермерське) Господарство Лідія у відзиві на позов просило застосувати позовну давність.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 ЦК України).

Частиною 3 статті 267 зазначеного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною 4 статті 267 ЦК України.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц.

Суд враховує, що порушення права мало місце.

Водночас і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначено, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі N 6-1852цс16, Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі N 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі N 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі N 911/3681/17).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.96 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі N 910/296918, від 15.01.2019 у справі N 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі N 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі N 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі N 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі N 904/1038/19.

При вирішенні питання про пропуск прокурором позовної давності, суд виходить з того, що в цій справі прокурор звернувся до суду за захистом прав держави в особі її уповноваженого органу, шляхом визнання недійсними правочинів.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-18гс13), постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/11193/20, постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 372/453/19.

На момент укладення оскаржуваних договорів оренди земель розпорядження спірними земельними ділянками здійснювала Гадяцька районна державна адміністрація.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок), яким визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Пунктами 4, 6 вказаного Порядку передбачено, що орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій ін. органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Згідно з пунктами 7, 8 Порядку майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. Перейменування органу виконавчої влади не призводить до його реорганізації.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності від 06.09.2012 за № 5245-VI, який набрав чинності із 01.01.2013, частину першу статті 15 Земельного кодексу України (Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин) доповнено пунктом "і", згідно з яким до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до повноважень визначених цим Кодексом; викладено в новій редакції статтю 122 Земельного кодексу України, згідно з якою з моменту набрання чинності цим Законом районні державні адміністрації на їх території позбавлені права передавати земельні ділянки сільськогосподарського використання із земель державної власності у власність або у користування; пункти 10-12 розділу Х (Перехідні положення) Земельного кодексу України виключені; частину четверту статті 4 Закону України Про оренду землі викладено в редакції, згідно з якою Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 258 від 10.05.2012 затверджено Положення про головне управління Держземагенства в області (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 за № 852/21164), згідно з пунктом 4.32 якого Головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" останній постановив утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до якого Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається (землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Внаслідок змін у законодавстві України до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області перейшли повноваження Гадяцької РДА щодо розпорядження спірними земельними ділянками і здійснення контролю за ними.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин № 1423-ІХ від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно - заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Водночас, у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу не змінює перебігу позовної давності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в цій справі, слід враховувати коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів.

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в цьому спорі слід з`ясувати коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу.

Гадяцька райдержадміністрація (на час звернення прокурора до суду правонаступником якої є Миргородська райдержадміністрація) була стороною оспорюваних договорів оренди, тобто знала про порушення прав держави та сама при укладенні оспорюваних договорів оренди діяла всупереч нормам діючого законодавства, в зв`язку з чим була обґрунтовано визначена прокурором відповідачем у справі.

Разом з цим, уповноваженими органами у даній справі є Полтавська обласна військова (державна) адміністрація, яка розпоряджалася спірними землями природно-заповідного та водного фонду на момент укладення договорів про передачу їх в оренду в силу ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України та Великобудищанська сільська рада, як діючий власник та розпорядник земельних ділянок на підставі п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Полтавська ОВА до звернення прокурора з листом від 28.09.2021 фактично не мала можливості дізнатися про порушення її прав, оскільки землі протиправно були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, розпорядження якими не відносилося до повноважень облдержадміністрації. Також, облдержадміністрація не володіє повноваженнями щодо здійснення нагляду (контролю) за землями сільськогосподарського призначення.

Великобудищанська сільська рада виявила порушення законодавства 01.04.2021, під час здійснення обстеження спірних земельних ділянок, що випливає зі звернення сільської ради від 01.04.2021 № 02-32/454.

В свою чергу, прокурор дізнався про порушення земельного законодавства 07.04.2021, у зв`язку з отриманням вищевказаного звернення Великобудищанської сільської ради.

Тому висновок місцевого господарського суду про те, що прокурор не обґрунтував неможливість одержання ним необхідної інформації одразу після укладення договорів оренди землі від 01.12.2011, є помилковим.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що державна реєстрація земельних ділянок з державної власності у комунальну власність відбулась 31.03.2021, що вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що перебіг позовної давності розпочався з 01.04.2021, дати коли про порушення законодавства дізналась Великобудищанська сільська рада.

Полтавська обласна прокуратура звернулась до суду з даним позовом 01.09.2022, тобто в межах строку позовної давності, в зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про пропущення прокурором строку позовної давності є помилковим.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає вимоги прокурора про: визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005; визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003; визнання недійсним договору оренди землі від 01.12.2011, укладеного між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Прокурор в обґрунтування заявленого позову посилається також на обставини підписання оспорюваних договорів оренди землі 01.12.2011 орендодавцем в особі голови Гадяцької РДА Беседи В.М. та орендаря СФГ Лідія в особі виконавчого директора Станіславського О.М., який діяв на підставі наказу від 01.02.2012. Вважає, що на момент підписання договорів оренди землі від 01.12.2011 повноваження виконавчого директора СФГ Лідія нічим не підтверджувалися, що вказує на порушення вимог ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні заперечення зі сторони СФГ Лідія щодо підписання відповідних договорів оренди виконавчим директором Станіславським О.М. та вчинення дій щодо прийняття до виконання таких договорів, посилання прокурора на дані обставини, відхиляються колегією суддів, оскільки наведене свідчить про схвалення оскаржуваних договорів оренди СФГ Лідія.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів про встановлення земельних сервітутів від 04.06.2019, укладених між СФГ Лідія та ТОВ Сенс - Д колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Частиною 2 статті 100 Земельного кодексу України визначено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що договори сервітутів підписані між ТОВ Сенс-Д, як заінтересованою особою, та СФГ Лідія, як землекористувачем земельних ділянок, укладені у зв`язку з відсутністю правових підстав, з огляду на те, що СФГ Лідія не є законним користувачем земельних ділянок щодо яких встановлені сервітути, оскільки господарством 01.12.2011 набуто право оренди без належних правових підстав та з порушенням вимог законодавства, що встановлено під час розгляду цієї справи.

Згідно з вимогами статті 236 Цивільного кодексу України визнаний недійсним правочин - є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З урахуванням зазначеного, СФГ Лідія не може вважатися землекористувачем в розумінні законодавства, у зв`язку з чим господарство не набуло прав, якими наділяється згідно з Земельним кодексом України та Законом України Про оренду землі землекористувач.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, СФГ Лідія не мало повноважень на укладення договорів земельних сервітутів з ТОВ Сенс-Д, оскільки це є правом власника або землекористувача земельних ділянок, тому договори сервітутів, укладені між СФГ Лідія та ТОВ Сенс-Д не відповідають вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 100 Земельного кодексу України, а саме щодо суб`єктного складу осіб між якими можуть виникати правовідносини щодо укладання договорів земельних сервітутів, а отже правомірно визнані місцевим господарським судом недійсними.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь - яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Абзацами 1 та 2 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Стосовно вимог щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32316185 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.11.2020 за № 39617553 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 39616529 та припинення права оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія, колегія суддів зазначає, що дані вимоги підлягають задоволенню, як похідні від вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія.

З огляду на задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними договорів про встановлення сервітутів, вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування (сервітут) ТОВ Сенс-Д та його припинення щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га (право користування (сервітут) зареєстровано 05.07.2019 № 32322438)), частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га (право користування (сервітут) зареєстровано 04.09.2019 № 33126375)) та частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га (право користування (сервітут) зареєстровано 23.01.2020 № 35221422)), правомірно задоволено судом першої інстанції, як похідні від вимог про визнання недійсними договорів про встановлення сервітутів.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц зазначено, що зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

З прийняттям 28.04.2021 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин Перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, згідно з яким з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Як вже зазначалось, на сьогодні власником та розпорядником спірних земельних ділянок є Великобудищанська сільська рада Полтавської області.

Отже, відновлення порушених прав у вказаних правовідносинах можливе шляхом повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005 та 5320485300:00:005:0002 власнику в особі Великобудищанської сільської ради Полтавській області.

Ураховуючи задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія, вимоги про зобов`язання СФГ Лідія повернути спірні земельні ділянки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1 Закону України Про Державний земельний кадастр Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно за абзацом 2 частини 1 вищевказаної статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 1 статті 11 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Так, відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з абзацом 5 вищевказаної частини статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:006:0003 та 5320485300:00:005:0002 та припинення усіх прав щодо них, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з неправильним внесенням даних про їх категорію під час проведення відповідної державної реєстрації та відсутністю інформації про обмеження щодо спірних земельних ділянок.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, в якості одного з відповідачів визначив Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлено Законом України Про Державний земельний кадастр.

Відповідно до ст.9 наведеного Закону (у редакції яка діяла на момент здійснення реєстрації), внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 16 Закону передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Відповідно до статті 24 Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в містах Києві та Севастополі, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, районі.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою:

особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;

органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа; документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Перелік необхідних документів для здійснення державної реєстрації є вичерпним.

Перелік підстав для відмови в державній реєстрації є вичерпним.

Як вбачається з витягів з Державного земельного кадастру щодо спірних земельних ділянок зареєстрованих 01.06.2012, документацією із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельних ділянок зазначено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 08.12.2011, а документом, який є підставою для виникнення права рішення органу виконавчої влади 171 розпорядження голови Гадяцької РДА 07.03.2012

За таких обставин доводи прокурора щодо порушення ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вимог законодавства під час реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 5320485300:00:006:0003, 5320485300:00:007:0005, 5320485300:00:005:0002 та протиправного віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами до земель сільськогосподарського призначення, відхиляються колегією суддів з огляду на те що як було наведено раніше переліки необхідних документів для здійснення державної реєстрації та підстав для відмови в державній реєстрації є вичерпними, а віднесення земельних ділянок до певної категорії земель та перевірка цих обставин не входить до повноважень кадастрового реєстратора.

В зв`язку з чим у задоволенні позову до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області слід відмовити.

Щодо доводів ТОВ «Сенс-Д» про те, що відповідно до позиції ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права користування майном.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право користування особи майном повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право користування особи майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право особи на користування майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави- відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, наявність протиправної поведінки не лише з боку Гадяцької РДА, а й з боку Селянського (Фермерського) господарства «Лідія» колегія суддів не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право користування землею СФГ «Лідія», ТОВ «Сенс-Д» та СТОВ «Мрія» критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки дане право користування не є мирним, з огляду на порушення законодавства при його набутті.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно- правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Передача райдержадміністрацією земель у користування без дотримання встановленої Законом процедури та без відповідних повноважень позбавляє Український народ загалом або державу правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної або комунальної власності.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконної передачі земельних ділянок в користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Визнання недійсними договорів оренди землі та договорів сервітутів, що, в свою чергу, призводить до припинення права користування земельними ділянками СФГ «Лідія», ТОВ «Сенс-Д» та СТОВ «Мрія», а також скасування державної реєстрації земельних ділянок відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Так, набуття прав на спірні землі відбулося з порушенням низки вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про фермерське господарство», Закону України «Про Державний земельний кадастр» та інших нормативно-правових актів, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства і проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що передача вказаних земельних ділянок та їх реєстрація в Державному земельному кадастрі є незаконними, а тому земля передана в користування з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність Гадяцької РДА та СФГ «Лідія» під час реєстрації земельних ділянок та набуття права користування на них під обґрунтований сумнів.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави вказаних земельних ділянок, є умовою для їх використання, охорони і збереження у відповідності до тієї категорії земель, до якої вони реально відносяться, а саме - земель природно-заповідного фонду. Даний суспільний інтерес явно переважає приватний інтерес у використанні таких земель СФГ «Лідія», ТОВ «Сенс-Д» та СТОВ «Мрія».

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ Сенс-Д без задоволення та часткове задоволення апеляційної скарги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 слід змінити.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.04.2023 у справі №917/1024/22 змінити.

4. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

5. Позов заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану - Полтавської обласної військової адміністрації), Великобудищанської сільської ради Полтавської області до Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, Селянського (фермерського) господарства Лідія та Товариства з обмеженою відповідальністю Сенс-Д- задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005.

Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003.

Визнати недійсним договір оренди землі від 01.12.2011, укладений між Гадяцькою районною державною адміністрацією та СФГ Лідія щодо земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002.

Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 04.06.2019, який укладено між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га.

Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.08.2019, укладений між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га.

Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 20.11.2019, укладений між СФГ Лідія та ТОВ СЕНС - Д щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32316185 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 80,5079 га, кадастровий номер 5320485300:00:006:0003, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20.11.2020 за № 39617553 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди СФГ Лідія на земельну ділянку площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 39616529 та припинити право оренди на вказану земельну ділянку за СФГ Лідія.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 5,2928 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.07.2019 за № 32322438 та припинити право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС-Д.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 111,9639 га, кадастровий номер 5320485300:00:007:0005, площа сервітуту складає 2,3909 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.09.2019 за № 33126375 та припинити право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС - Д.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування (сервітут) щодо частини земельної ділянки площею 88,1726 га, кадастровий номер 5320485300:00:005:0002, площа сервітуту складає 1,9449 га, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2020 за № 35221422 та припинити право користування (сервітут) на частину вказаної земельної ділянки за ТОВ СЕНС - Д.

Зобов`язати СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 111,9639 га з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання передачі.

Зобов`язати СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 80,5079 га з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання передачі.

Зобов`язати СФГ Лідія повернути земельну ділянку площею 88,1726 га з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 Великобудищанській сільській раді Полтавської області за актом приймання передачі.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:007:0005 та припинити усі права щодо неї.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:006:0003 та припинити усі права щодо неї.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5320485300:00:005:0002 та припинити усі права щодо неї.

6. У задоволенні позову заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (на час дії воєнного стану Полтавська обласна військова адміністрація) та Великобудищанської сільської ради Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.05.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.А. Пуль