Ухвала

від 30.04.2024 по справі 205/2944/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 205/2944/21

Провадження № 6/201/134/2024

УХВАЛА

30 квітня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

за участю державного виконавця Савенко О.О.,

за участю заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_1 ,

представника заінтересованих осіб адвоката Заніздри А.П.,

представника заінтересованої особи адвоката Биструшкіна О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах мста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) про виділення частини майна боржника у нерухомому майні, звернення стягнення на майно,

ВСТАНОВИВ:

03.04.2024 до суду надійшло подання начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах мста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) про виділення частини майна боржника ОСОБА_2 у нерухомому майні, звернення стягнення на майно.

Ухвалою суду від 17.04.2024 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про відвід головуючого судді (а.с. 130 131).

Ухвалою суду від 30.04.2024 відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про закриття провадження.

На обґрунтування подання зазначено, що на примусовому виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № 57463473 про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 боргу на загальну суму боргу 545557,13 грн.

01.02.2016 державним виконавцем направлено запити до ТСЦ № 1241 РСЦ МВС у Дніпропетровській області, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області, Територіального управління Держаної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Дніпропетровській області.

Відповідно до вимог норм Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV 18.08.2016 державним виконавцем виносилася постанова про привід боржника. Згідно рапорту співробітника Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області двері квартири, за місцем мешкання боржника ніхто не відчинив, на неодноразові виклики боржник не з`явився. На виконання вимог ст. 40 Закону державним виконавцем 01.02.2016 винесено постанову про розшук майна боржника.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копії якої надіслані сторонам та в органи і установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника. Інформація про арешт майна боржника внесена до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а також до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно відповідей Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області, Територіального управління Держаної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Дніпропетровській області інформація відносно боржника відсутня.

З метою отримання інформації про доходи боржника, виявлення рахунків боржника на підставі ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII 05.04.2016 державним виконавцем направлено запити до Державної податкової інспекції України та Пенсійного фонду України. Відповідно до відповіді з Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників та про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах - інформація відносно боржника відсутня. Відповідно до відповіді з Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які отримують пенсії та про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи - інформація відносно боржника не знайдена.

Згідно інформації отриманої від ТСЦ № 1241 РСЦ МВС у Дніпропетровській області за боржником зареєстровано транспортний засіб Opel Vectra 1991 р.в., д/н НОМЕР_1 . Вищевказаний транспортний засіб з 28.11.2014 оголошений в розшук, згідно санкції відділу розшуку УДАІ та Ленінського ВДВС ДМУЮ.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII з метою отримання інформації про те, чи перетинав кордон України боржник протягом 2010-2016 років державним виконавцем направлено запит до Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Згідно отриманої відповіді на запит, відомості про перетинання державного кордону громадянином України ОСОБА_2 відсутні.

На підставі заяви стягувача ОСОБА_3 про примусове проникнення до житла боржника державним виконавцем 16.02.2017 внесено подання до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.03.2017 по справі № 205/1065/17 (провадження № 6/205/30/17) у задоволенні подання відмовлено.

З метою встановлення місцезнаходження боржника та перевірки його майнового стану державним виконавцем 15.01.2018 здійснювався вихід за адресою мешкання ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , двері квартири ніхто не відчинив, встановити місцезнаходження боржника та перевірки його майнового стан не виявилось можливим.

Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 17.01.2018 боржник перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Технопарк 1», на підставі ст. 68 Закону державним виконавцем 22.01.2018 винесено та направлено до ТОВ «Технопарк 1» постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 .

На прийомі у державного виконавця 26.12.2018 боржник ОСОБА_2 повідомив, що на даний час не працевлаштований, коштів не має, про рішення суду повідомлений, але сплатити борг не може, майно, на яке можливо звернути стягнення не має, мешкає за адресою, вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 .

На адресу відділу з Чечелівського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області надійшли матеріали, відповідно до яких боржник звільнився з ТОВ «Технопарк 1».

На неодноразові виклики до державного виконавця боржник не з`являється.

З метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем було повторно направлено запити до Державної міграційної служби, відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерства доходів і зборів України, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, Державної авіаційної служби України, Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», Державного підприємства «Держреєстри України», Територіального управління у Дніпропетровській області Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Сектор представництва у Дніпропетровській області, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, Дніпровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної служби інтелектуальної власності України, Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області.

Згідно відповідей боржник ОСОБА_2 не працевлаштований, не отримує пенсію у жодному органі ПФУ та не має зареєстрованих розрахункових рахунків. Станом на 04.02.2024, згідно до відповіді з Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які отримують пенсії та про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи та відповіді ДПСУ - інформація відносно боржника ОСОБА_2 відсутня.

Майно, на яке можливо звернути стягнення не виявлене.

За виконавчими документами ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити кошти у розмірі 533495,01 грн. Не вирішення питання про звернення стягнення на майно, зобов`язання боржника можуть залишитись невиконаними. Боржник ОСОБА_2 ухиляється від явки до державного виконавця, ігнорує законні вимоги державного виконавця. Боржник уникає реєстрації за собою майна, на яке накладено арешт, яка фактично отримане у спадок.

Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована за ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона є матір`ю боржника ОСОБА_2 . Відповідно до положень ст. 1268 ЦК України ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги, зареєстрований за зазначеною адресою з 03.03.1992. ОСОБА_5 є дочкою померлої ОСОБА_7 , яка у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Однак, з метою ухилення від виконання судових рішень боржник ОСОБА_2 подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 по справі №205/5860/21 за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Виконавчі документи, які перебувають на виконанні, видані на виконання вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 1-кп/201/346/2014. Умовою звільнення від відбування покарання засудженого у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_2 має матір ОСОБА_7 , яка не має інших працездатних дітей, було застосування судом п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Постановою Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 205/2053/22 (провадження 61-11099св23) визнано недійсною відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 , оскільки воля ОСОБА_2 під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів.

На підставі викладеного, просив виділити 1/2 частини майна боржника ОСОБА_2 у нерухомому майні - квартирі АДРЕСА_2 ; вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Від боржника ОСОБА_2 20.03.2024 через канцелярію суду надані заперечення (відзив) на подання, у якому він із поданням не погодився. Зазначив, що подання, серед іншого, обґрунтоване тим, що він нібито фактично прийняв спадщину після померлої ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на момент її смерті був зареєстрований разом із спадкодавцем. Підставою задоволення подання має бути виникнення права власності на спадкове майно у зв`язку з фактичним прийняттям спадщини. Хоча віні бувна часвідкриття спадщинизареєстрований ізспадкодавцем ОСОБА_7 за однієюадресою,але неприйняв спадщинуу порядкуч.3ст.1268ЦК України,оскільки намомент смерті ОСОБА_7 фактично проживав за іншою адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором оренди житлового приміщення від 01.03.2020. Просив відмовити у задоволенні подання.

Від представник заінтересованої особи ОСОБА_5 адвоката Бистушкіна О.С. 22.04.2024надійшли пояснення(а.с.133 135),у яких ОСОБА_5 вважала,що подання не підлягає задоволенню, а його задоволення призведе до втручання у право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, порушенням права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначила, що рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська у справі № 205/5860/21 від 28.09.2022 задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом. Визнано за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом. ОСОБА_2 не прийняв спадщину після померлої ОСОБА_7 . Хоча ОСОБА_2 у спірній квартирі був зареєстрований, однак фактично не проживав, у тому числі й на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , що підтверджено договором оренди житлового приміщення від 01.03.2020, а сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини. Просила відмовити в задоволенні подання.

Державний виконавецьСавенко О.О. (дієна підставдовіреності від16.01.2024)у судовому засіданні подання підтримала просила задовольнити, зазначивши, що вжитими заходами виконавчого провадження встановлено відсутність будь-яких доходів у боржника ОСОБА_2 , єдиний автомобіль, який йому належить оголошений у розшук, місцезнаходження його не відоме, рішення не виконане, заборгованість не см плачена.

Представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 -адвокат ЗаніздраА.П. (діє на підставі ордерів від 04.04.2024 а.с. 95-96) ОСОБА_3 у судовому засіданніподання підтримали,просили задовольнити. Адвокат Заніздра А.П. звернув увагу на те, що постановою Верховного Суду від 01.10.2023 у справі № 205/2053/22 (провадження 61-11099св23) визнано недійсною відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 . Відмова від спадщини ОСОБА_2 під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів.

Представник ОСОБА_5 адвокат БиструшкінО.С. (дієна підставіордеру від03.04.2024 а.с.97)у судовому засіданні проти задоволення подання заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях, а також вважав, що подання слід залишити без розгляду у зв`язку із зловживанням державним виконавцем своїм правом на звернення із аналогічним поданням повторно.

Відповідно до ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Подання розглянуте з повідомленням сторін та заінтересованих осіб у більш тривалий термін, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати процесуальні права, розглядав заяву про відвід.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Встановлено та перевірено за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, що вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2014 у справі № 201/7662/14к (провадження № 1кп/201/346/2014) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначене йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16895,04 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень, а всього 166895,04 гривень.

29.09.2014 на виконання вироку видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № 50004435 стягнуто із боржника 21489,92 грн. (а.с. 8).

Також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.05.2017 у справі № 201/3639/17 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 спричинену моральну шкоду в розмірі 150000 грн.

15.07.2014 на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № 54328020 кошти із боржника не стягнуто (а.с. 8).

Крім того, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2019 у справі № 205/2599/19 ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.06.2020 рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2019 скасовано. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних задоволено. Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму в розмірі 35175, 65 грн., яка складається з інфляційних втрат в розмірі 27300 грн. та 7875,65 грн - трьох відсотків річних, в зв`язку з неналежним виконанням рішення суду. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1921 грн.

07.07.2020 на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчих провадженнях № 62648888, 62648595 кошти із боржника не стягнуто (а.с. 8).

Відтак, на примусовому виконанні у Другому Правобережному ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 57463473 про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 боргу на загальну суму боргу 554984,93 грн. (а.с. 8, 9).

Судом перевірено за даними АСВП 01.02.2016, 18.07.2017, 11.03.2019, 24.07.2020, 21.01.2020, 24.07.2020, 27.12.2023 відкриті виконавчі провадження з примусового виконавчих листів про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу.

У вказаних виконавчих провадженнях вжитими державними виконавцями заходами встановлено, що доходи у боржника ОСОБА_2 відсутні, про що свідчать відповіді на чисельні запити державного виконавця до Державної фіскальної служби України, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерства доходів і зборів України, Пенсійного фонду України, декількох банків. Майно на яке можливо звернути стягнення - не виявлено.

Поставною державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпра від 12.04.2018 звернуте стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , який працює у ТОВ «Технопарк-1», постановою державного виконавця від 13.11.2017 майно боржника оголошено у розшук. Разом із тим, 26.12.2018 до Новокодацького ВДВС від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він повідомив, що обізнаний, що є боржником перед ОСОБА_3 по зведеному виконавчому провадженню № 57463473. Майна, на яке можливо звернути стягнення не має, працевлаштований у «Технопарк -1», на картку в ПриватБанк отримує заробітну плату, з якої утримуються суми боргу, інших доходів не має. За повідомленням Чечелівського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 02.08.2019р. ОСОБА_2 звільнений з 01.05.2019р. з ТОВ «Технопарк-1». Із заробітної плати ОСОБА_2 у ТОВ «Технопарк-1» відраховано з січня 2018 року по липень 2018 року 5131,86 грн. на виконання судового рішення.

Згідно відповідей банків ОСОБА_2 не є клієнтом банку, грошові кошти на банківських рахунках відсутні. За ОСОБА_2 обліковується автомобіль «Opel Vectra», легковий 1991 р.в., номер кузова НОМЕР_2 . Постановою державного виконавця від 26.12.2016 на транспортний засіб «Opel Vectra», легковий 1991 р.в., номер кузова НОМЕР_2 накладено обмеження, арешт. Автомобіль оголошено у розшук.

Відтак, згідно відповідей на запити державного виконався, майно на яке можливо звернути стягнення не виявлено. Автомобіль оголошено у розшук, але його місцезнаходження не встановлене. Станом на день розгляду подання судове рішення боржником не виконано.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_7 була квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_7 є матір`ю ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

18.06.2020 ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , на користь дочки померлої ОСОБА_5 .

Також із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до приватного нотаріуса звернулася ОСОБА_5 .

Під час розгляду подання з`ясовано, що у квітні 2022 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до суду позов до ОСОБА_2 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Дніпровського МНО Каширнікова С.О., Новокодацький ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 2202.2023 у справі № 205/2053/22 у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 своє волевиявлення з приводу відмови у прийнятті спадщини після смерті матері ОСОБА_7 не змінював, заперечуючи проти доводів позивачів, викладених у заявах по суті. Доказів того, що ОСОБА_2 вчинив односторонній правочин у вигляді відмови від прийняття спадщини після смерті матері з метою ухилення від виконання судових рішень та сплати позивачам суми боргу, суду надано не було. За ОСОБА_2 на праві власності зареєстровано транспортний засіб «Opel Vectra», державний номерний знак НОМЕР_1 , за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Доказів того, що належний ОСОБА_2 автомобіль ним приховується, суду не надано.

Також відповідачем та третіми особами надано договір від 27.05.2013 № 27/05, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого сторони погодили умови відмови від прийняття спадщини у випадку смерті матері ОСОБА_7 .

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України. Матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження з відповідача на користь ОСОБА_3 було стягнено борг у розмірі 23069,36 грн, що також свідчить відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди.

Не погодуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра А.П., оскаржили його до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.06.2023 рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.02.2023 залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від11.10.2023 рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.02.2023 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20.06.2023 скасовано й ухвалене нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволені.

Визнано недійсною відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 .

Судом у даній справі встановлено, що у провадженні Другого правобережногоВДВСу Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № 57463473, до складу якого входять виконавчі провадження: № 50004435, дата відкриття 01.02.2016; № 54328020, дата відкриття 18.07.2017; № 58587036, дата відкриття 11.03.2019; № 58586857, дата відкриття 11.03.2019; № 61036648, дата відкриття 21.01.2020; № 61036544, дата відкриття 21.01.2020; № 62648888, дата відкриття 24.07.2020; № 62648595 дата відкриття 24.07.2020 року, відповідно до яких зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545557,13 грн.

27.05.2013між ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладений договір№ 27/05,відповідно доумов якогосторони погодилиумови щодовиконання дітьми обов`язку утримувати свою матір ОСОБА_7 та умови щодо відмови від прийняття спадщини у випадку її смерті. Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена вказана відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100000 грн. у погоджений сторонами строк.

ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

18.06.2020 ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь дочки померлої ОСОБА_5 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_2 .

Скасовуючи судовірішення попередніхінстанції,Верховний Судвиходив зтого, що звертаючись до суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивували позовну вимогу про визнання недійсною відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 . тим, що відповідач, знаючи про невиконані судові рішення зі сплати заборгованості на користь позивачів у розмірі 545 557,13 грн, та за відсутності будь-якого іншого майна і доходів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, вчинив вказаний правочин на користь близького родича, внаслідок чого втратив платоспроможність перед кредиторами за грошовими зобов`язаннями.

Позивачі зазначали, що, відмовившись від спадщини у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_5 , яка є дочкою спадкодавця, та залишившись проживати в цій квартирі, ОСОБА_2 мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку у нерухомому майні.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов, Верховний Суд виходив із того, що аналіз змісту норм 202, 203, 225, 229, 231, 230, 233 ЦК України свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

У справі, яка переглядається, з позовом про визнання відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини недійсною звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як кредитори до боржника, посилаючись на порушення їх прав тим, що, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, відповідач вчинив оспорюваний правочин, що призвело до його неплатоспроможності та завдало шкоди позивачам. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Тому,Верховний Суд,застосовуючи ст.ст. 214, 215 ЦК України дійшов висновку, що відмова від спадщини як односторонній правочин у даному випадку є фраудаторним правочином, оскільки під час перебування у провадженні органу ДВС на примусовому виконання рішення суду про стягнення грошових коштів на загальну суму 545557,13 грн. із боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за відсутності іншого майна, доходів, на яке можна б було звернути стягнення, 18.06.2020 ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 на користь дочки померлої ОСОБА_5 .

Також Верховний Суд зазначив, що є встановленою та обставина, що ОСОБА_2 з 03.03.1992 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 та на час відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем у вказаній квартирі, іншого житла не має.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_2 .

Верховний Суд підсумовуючи зазначив, що, ОСОБА_2 , маючи з 2014 року невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, та за відсутності інших активів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, діючи недобросовісно під час виконання судових рішень про стягнення з нього заборгованості на користь позивачів, відмовився від прийняття спадщинина користь близького родича, внаслідок чого втратив свою платоспроможність перед кредиторами, при цьому, не маючи іншого житла,залишився проживати вквартирі,яка входить до спадкової маси. Воля ОСОБА_2 під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним. Відмова ОСОБА_2 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_5 , з урахуванням встановлених обставин, є правочином, який вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, тому не регулюється положеннями статті 1274 ЦК України, зокрема і її частиною п`ятою, оскільки з позовом до суду звернувся не ОСОБА_2 , а заінтересовані особи, права яких порушені оспорюваним правочином.

Колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 , відмовившись від спадщини на користь іншого спадкоємця, не мав умислу приховувати свою частку у спадщині від звернення на неї стягнення, оскільки такі дії були обумовлені договором від 27.05.2013 № 27/05, з огляду на таке. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору від 27.05.2013 № 27/05, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , сторони погодили умови щодо виконання обов`язку по утриманню та доглядом за ОСОБА_7 та щодо відмови однієї із сторін від прийняття спадщини у випадку смерті ОСОБА_7 . Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100000 грн у погоджений сторонами строк.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Виходячи зі змісту цієї статті, спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь?яких умов чи застережень. Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини отримувати для себе або інших осіб будь-які матеріальні чи нематеріальні блага. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справа № 467/799/19 (провадження № 61-14559св20). Крім того, доказів виконання ОСОБА_5 умов цього договору, зокрема, сплати ОСОБА_2 грошових коштів у визначеному договором розмірі, матеріали справи не містять. ... Суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, про те, що позивачі не надали доказів відсутності в ОСОБА_2 іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, вказуючи на належний останньому автомобіль Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 . З огляду на матеріали справи, постановою державного виконавця Амур?Нижньодніпровського ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Кравченко Ю. О. від 13.11.2017 оголошено розшук автомобіля Opel Vectra, д.н.з. НОМЕР_1 , належного на праві власності ОСОБА_2 . Згідно з листом Департаменту патрульної поліції УПП у Дніпропетровській області від 08.10.2021 вказаний автомобіль знаходиться в розшуку за категорією «розшук ТЗ боржника державним виконавцем». Отже, на нього не можливо звернути стягнення.

Також колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплата відповідачем на користь позивачів коштів у розмірі 23069,36 грн свідчить про відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди, оскільки зазначена заборгованість стягнена із заробітної плати ОСОБА_2 в межах примусового виконання судових рішень. При цьому такий розмір стягненої заборгованості обумовлений тим, що боржник 01.05.2019 звільнився з ТОВ «Технопарк-1», де отримував заробітну плату. … Відповідач, відмовляючись від спадщини на користь близького родича в період примусового виконання судових рішень про стягнення з нього на користь позивачів заборгованості у розмірі 545557,13 грн, діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами кредиторів (а.с. 21 47).

Суд не приймає доводи ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про те, що останній не прийняв фактично спадщину, оскільки проживав за іншою адресою, аніж спадкодавиця, адже ці доводи не ґрунтуються на законі і дійсних обставинах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. А відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець зазаконом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Главою 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5), врегульований порядок видачі свідоцтв про право на спадщину, зокрема, прийняття спадщини або відмова від її прийняття.

Так, відповідно до п. 3.3 Порядку № 296/5 з аяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.

Згідно ізп. 3.10. Порядку № 296/5 приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов`язаний роз`яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого статтею 1270Цивільного кодексу України. Відповідно до п. 3.12. Порядку № 296/5 прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Згідно із п. 3.18. Порядку № 296/5 якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття такою особою спадщини встановлюється три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до п. 3.19. Порядку № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із п. 3.20. Порядку № 296/5 у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

З аналізу норм ст.ст. 1268, 1274 та ЦК України та наведених норм Порядку № 296/5 логічною випливає, що реалізувати право на відмову від прийняття спадщини має лише особа, що набула статусу спадкоємця, адже лише право на спадщину передує праву на відмову від неї. Саме тому після отримання заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття нотаріусом перевіряєтеся статус спадкоємця шляхом збирання доказів постійного проживання із спадкодавцем. Таким чином, будь-яка особа, яка не входить до кола спадкоємців не може подати заяву на відмову від спадщини, а лише спадкоємець із підтвердженим правом на спадкування.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Доводи боржника ОСОБА_2 і спадкоємиці ОСОБА_5 про те, що неприйняття спадщини ОСОБА_2 зумовлює для нього можливість невиконання рішення суду суперечить принципам добросовісної поведінки, обов`язковості судового рішення, що підлягає виконанню, вимогам закону і не узгоджуються із преюдиціним висновкам Верховного Суду у справі № 205/2053/22, яким односторонній правочин щодо відмови від спадщини визнаний нікчемним.

У постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц Верховний Суд застосував доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) у спадковій справі.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина «venirecontrafactumproprium» (заборонисуперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

На думку суду, набувши статусу спадкоємця як такого, що проживав разом зі спадкодавцем (що встановлено у судовому рішенні), з метою розпорядження правом на спадщину, говорячи натепер - під час розгляду подання, що це право насправді не було набуте, адже спадкоємець проживав за іншою адресою аніж спадкодавець, боржник ОСОБА_2 діє всупереч своїй попередній поведінці, що суперечить принципу добросовісності. Адже якби під час подання 18.06.2020 нотаріусу заяви про відмову від спадщини, він долучив до заяви договір оренди житлового приміщення від 01.03.2020 за іншою аніж спадкодавець адресою (а.с. 83-84), то не зміг би реалізувати своє право спадкоємця на відмову від спадщини. До того ж наданий ОСОБА_2 договір оренди житлового приміщення від 01.03.2020 й акт приймання передач квартири самі по собі не може бути доказом фактичного проживання у цьому приміщенні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 48 Закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця)..

У відповідності до ч. 6 ст. 48 цього Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 50 Закону у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

З матеріалів справи видно, що державним виконавцем встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можна було б звернути стягнення у порядку встановленому законом України «Про виконавче провадження». Транспортний засіб, що зареєстрований за боржником перебуває у розшуку до цього часу він не знайдений.

За змістом статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частин 1, 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Суд вважає, що державний виконавець надав достатні докази того, що ним вжиті вичерпні заходи щодо розшуку майн боржника, на яке можливо звернути стягнення, однак такого не виявилося. До цього часу судове рішення боржником не виконано.

Згідно із ч. 1 ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

При цьому, суд ураховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20), про те, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину). Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Водночас, на момент розгляду подання між стягувачем і боржником вже вирішений спір про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (фраудаторний правочин).

Існування іншого спору про право під час розгляду подання судом не встановлено.

Суд враховує сталу практику ЄСПЛ про те, що хоча право порушити судове провадження може, звичайно ж, залежати від встановлених законом умов, суди під час застосування процесуальних правил повинні уникати зайвого формалізму, котрий може стати на перешкоді справедливості судового розгляду (Walchli проти Франції, § 29; Evaggelou проти Греції, § 23). Дійсно, іноді занадто суворе дотримання процесуального правила може становити загрозу самій суті права на доступ до суду (Labergere проти Франції, § 23).

Тому суд вважає, що звернення державного виконавцям з поданням цілком узгоджується із його повноваженнями, вирішення питання про виділення частки у майні боржника за поданням державного виконавця і за відсутності спору про право на спадщину, суд вважає можливим.

На даний час за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 на підставі рішення Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21.

Так, рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 у даній справі визнав позовні вимоги.

Рішення у апеляційному порядку оскаржувала ОСОБА_3 , посилаючись а те, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним про наявність виконавчих проваджень та про наявність заборгованості перед нею відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь рідної сестри з метою приховати майно від виконання своїх зобов`язань, тобто вчинив фраудаторний односторонній правочин. Така відмова не була спрямована на настання реальних наслідків. ОСОБА_1 зазначала, що нею та ОСОБА_4 у судовому порядку оскаржується відмова ОСОБА_2 від прийняття спадщини після смерті його матері. Просила визнати за ОСОБА_5 право власності лише на частину квартири.

При цьому, рішення у справі № 205/5860/21 про визнання права власності за ОСОБА_5 . ухвалене до набрання законної сили рішенням у справі № 205/2053/22 про визнання відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини, недійсною, яке натепер набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Частиною 1 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Отже, спадкування декількома особами єдиного цілого нерухомого майна зумовлює набуття цього майна ними у спільну часткову власність.

Велика Палата Верховного Суду 15.01.2020 по справі № 367/6231 /16-ц зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про "Виконавче провадження" передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Таким чином, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 відмовився від частини спадкового майна на користь іншого спадкоємця і ця відмова визнана рішенням суду недійсною, інших спадкоємців окрім ОСОБА_2 і ОСОБА_5 немає, то право власності на частку спадкового нерухомого майна повинно належати боржнику, хоч би він і не отримав свідоцтво про право на спадщину і не зареєстрував його у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що натепер боржник є титульним власником частки спадкової квартири, але він не оформив за собою цю частку, суд приходить до висновку, що визначення частки майна боржника у спільній частковій власності є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Таким чином, суд визначає, що частка боржника ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_4 , якою він володіє разом з ОСОБА_5 , становить 1/2 частки вказаної квартири.

Стосовно вимоги подання державного виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Державним виконавцем при зверненні до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, не зазначено та не встановлено вартість майна, на яке необхідно звернути стягнення з урахуванням загальної суми заборгованості боржника перед стягувачем.

Тому подання у частині звернення стягнення на нерухоме майно боржника не підлягає задоволенню.

Говорячи про те, що задоволення подання призведе до втручання у її право власності на спірну квартиру, є порушенням права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поза увагою ОСОБА_5 залишилося те, що це майно набуте нею у результаті вчинення боржником на її користь недійсного одностороннього правочину, з метою ухилення виконання судового рішення, ухваленого на користь кредиторів.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв`язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Відтак, ОСОБА_3 є заінтересованою особою, яка вимагає проведення реституції від одностороннього правочину, у вигляді отримання майна (коштів) від реалізації предмету цього правочину у виконавчому провадженні, з метою задоволення вимог боржника.

Правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18) дійшла висновку, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, а саме рішенням від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» визначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система (виконання рішень) була ефективною як в теорії, так і на практиці. А виконання рішень має відбуватись таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та, що система ефективна і законодавчо і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, встановленої параграфом 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

А у рішенні ЄСПЛ «Деркач і Палек проти України» від 21.12.2004 нагадав, що, відповідно до його прецедентної практики, невиконання судового рішення, ухваленого на користь заявника, означає втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення Суду у справі Burdov v. Russia). Суд вважав, що триваюче й донині (понад два роки) невиконання судового рішення, винесеного на користь заявників, означає втручання в їхнє право на мирне володіння майном у сенсі ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд приходить до висновку, що у даному випадку задоволення подання для ОСОБА_5 не призведе до порушення ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки для боржника - спадкоємця ОСОБА_2 це призведе до повернення у попередній стан зобов`язаного у виконавчому провадженні спадковим майном (у межах суми боргу), який існував на момент подання заяви про відмову від спадщини, а ОСОБА_5 залишиться власником частки спадкового майна.

Суд вважає помилковими і такими , що не ґрунтуються на процесуальних нормах права доводи представника ОСОБА_5 адвоката Биструшкіна О.С. про те, що повторне звернення державного виконавця із аналогічним поданням, після скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.10.2021 про його задоволення, є зловживанням процесуальним правом, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

У даному випадку державний виконавець звернувся до суду із поданням про виділення частини майна боржника у нерухомому майні і про звернення стягнення на майно. Минулого разу, у квітні 2021 року державний виконавець зверталася до суду із поданням лише про звернення стягнення на нерухоме майно, незареєстроване за боржником ОСОБА_2 Тоді квартира була зареєстрована на праві власності за матір`ю боржника - ОСОБА_7 , яка нині померла, а ОСОБА_2 подав заяву про відмову від спадщини, свідоцтво про право власності у порядку спадкування на квартиру нотаріусом нікому не видавалося. Відсутнє було судове рішення про визнання недійсною відмови ОСОБА_2 від прийняття спадщини, яким нині державний виконавець обґрунтовує подання. Таким чином, підстави подання булим іншими, що не зумовлює тотожність подання.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19), розглядаючи питання про повторне звернення виконавцем із поданням про звернення стягнення на майно боржника у тому самому виконавчому провадженні щодо того самого об`єкта нерухомого майна, проте з інших правових підстав, з додаванням нових доказів, висловився про те, що формалізм у процесі є позитивним і необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено зазначеною статтею Конвенції. Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення, стільки разів, скільки для цього необхідно, щоб виконати судове рішення. Проте це не мають бути тотожні та аналогічні подання (заяви), які вже судом вирішені.

Відтак, немає підстав для залишення подання без розгляду, оскільки жодного зловживанням процесуальними правами з боку державного виконавця немає.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 260, 261, 353,354, 438 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Подання начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах мста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) про виділення частини майна боржника у нерухомому майні, звернення стягнення на майно задовольнити частково.

Визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_5 , а саме, у квартирі АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини вимог подання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складений 03 травня 2024 року.

Суддя О.С. Наумова