Постанова

від 11.09.2024 по справі 205/2944/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6624/24 Справа № 205/2944/21 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року у цивільній справі за поданням начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) про виділення частини майна боржника у нерухомому майні, звернення стягнення на майно, (суддя першої інстанції Наумова О.С.),

В С Т А Н О В И В:

4 березня 2024 до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська подання начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) про виділення частини майна боржника ОСОБА_3 у нерухомому майні, звернення стягнення на майно, в якому вона просила виділити частини майна боржника ОСОБА_3 у нерухомому майні, квартира АДРЕСА_1 .

Вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року подання начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни (заінтересовані особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ) про виділення частини майна боржника у нерухомому майні, звернення стягнення на майно задоволено частково.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_3 у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_1 , а саме, у квартирі АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд порушив норми процесуального права, оскільки взяв до уваги докази за відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи.

Вказує на те, що подання державного виконавця є втручання у мирне володіння ОСОБА_1 квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Наголошує на тому, що ОСОБА_3 , як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті своєї матері ОСОБА_6 .

Зазначає, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки таке подання вже судом розглядалось.

Також зазначає, що подання підлягало розгляду за правилами позовного провадження.

ОСОБА_7 просив ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року скасувати та відмовити у задоволенні подання.

Від начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах мста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначає, що доводи, приведені у скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи.

ОСОБА_8 просила оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підстави незгоди з ухвалою суду однакові за змістом зі скаргою ОСОБА_1

ОСОБА_3 просив скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу суду скасувати.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представник ОСОБА_9 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, що вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.2014 у справі № 201/7662/14к (провадження № 1кп/201/346/2014) ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначене йому покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16895,04 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень, а всього 166895,04 гривень.

29.09.2014 на виконання вироку видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № 50004435 стягнуто із боржника 21489,92 грн. (а.с. 8).

Також рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.05.2017 у справі № 201/3639/17 позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 спричинену моральну шкоду в розмірі 150000 грн.

15.07.2014 на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчому провадженні № 54328020 кошти із боржника не стягнуто (а.с. 8).

Крім того, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2019 у справі № 205/2599/19 ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.06.2020 рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2019 скасовано. Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних задоволено. Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму в розмірі 35175, 65 грн., яка складається з інфляційних втрат в розмірі 27300 грн. та 7875,65 грн - трьох відсотків річних, в зв`язку з неналежним виконанням рішення суду. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 1921 грн.

07.07.2020 року на виконання рішення видано виконавчий лист, за яким у виконавчих провадженнях № 62648888, 62648595 кошти із боржника не стягнуто (а.с. 8).

Відтак, на примусовому виконанні у Другому Правобережному ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 57463473 про стягнення з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 боргу на загальну суму боргу 554984,93 грн. (а.с. 8, 9).

Судом перевірено за даними АСВП 01.02.2016, 18.07.2017, 11.03.2019, 24.07.2020, 21.01.2020, 24.07.2020, 27.12.2023 відкриті виконавчі провадження з примусового виконавчих листів про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу.

У вказаних виконавчих провадженнях вжитими державними виконавцями заходами встановлено, що доходи у боржника ОСОБА_3 відсутні, про що свідчать відповіді на чисельні запити державного виконавця до Державної фіскальної служби України, Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Міністерства доходів і зборів України, Пенсійного фонду України, декількох банків. Майно на яке можливо звернути стягнення - не виявлено.

Поставною державного виконавця Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпра від 12.04.2018 звернуте стягнення на доходи боржника ОСОБА_3 , який працює у ТОВ «Технопарк-1», постановою державного виконавця від 13.11.2017 майно боржника оголошено у розшук. Разом із тим, 26.12.2018 року до Новокодацького ВДВС від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій він повідомив, що обізнаний, що є боржником перед ОСОБА_4 по зведеному виконавчому провадженню № 57463473. Майна, на яке можливо звернути стягнення не має, працевлаштований у «Технопарк -1», на картку в ПриватБанк отримує заробітну плату, з якої утримуються суми боргу, інших доходів не має. За повідомленням Чечелівського ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 02.08.2019р. ОСОБА_3 звільнений з 01.05.2019р. з ТОВ «Технопарк-1». Із заробітної плати ОСОБА_3 у ТОВ «Технопарк-1» відраховано з січня 2018 року по липень 2018 року 5131,86 грн. на виконання судового рішення.

Згідно відповідей банків ОСОБА_3 не є клієнтом банку, грошові кошти на банківських рахунках відсутні. За ОСОБА_3 обліковується автомобіль «Opel Vectra», легковий 1991 р.в., номер кузова НОМЕР_1 . Постановою державного виконавця від 26.12.2016 на транспортний засіб «Opel Vectra», легковий 1991 р.в., номер кузова НОМЕР_1 накладено обмеження, арешт. Автомобіль оголошено у розшук.

Відтак, згідно відповідей на запити державного виконався, майно на яке можливо звернути стягнення не виявлено. Автомобіль оголошено у розшук, але його місцезнаходження не встановлене. Станом на день розгляду подання судове рішення боржником не виконано.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_6 була квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

18.06.2020 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , на користь дочки померлої ОСОБА_1 .

Також із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до приватного нотаріуса звернулася ОСОБА_1 .

Під час розгляду подання з`ясовано, що у квітні 2022 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали до суду позов до ОСОБА_3 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Дніпровського МНО Каширнікова С.О., Новокодацький ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 2202.2023 у справі № 205/2053/22 у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 своє волевиявлення з приводу відмови у прийнятті спадщини після смерті матері ОСОБА_6 не змінював, заперечуючи проти доводів позивачів, викладених у заявах по суті. Доказів того, що ОСОБА_3 вчинив односторонній правочин у вигляді відмови від прийняття спадщини після смерті матері з метою ухилення від виконання судових рішень та сплати позивачам суми боргу, суду надано не було. За ОСОБА_3 на праві власності зареєстровано транспортний засіб «Opel Vectra», державний номерний знак НОМЕР_2 , за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Доказів того, що належний ОСОБА_3 автомобіль ним приховується, суду не надано.

Також відповідачем та третіми особами надано договір від 27.05.2013 № 27/05, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого сторони погодили умови відмови від прийняття спадщини у випадку смерті матері ОСОБА_6 .

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України. Матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження з відповідача на користь ОСОБА_4 було стягнено борг у розмірі 23069,36 грн, що також свідчить відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Заніздра А.П., оскаржили його до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.06.2023 рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.02.2023 залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від11.10.2023 рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.02.2023 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20.06.2023 скасовано й ухвалене нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволені.

Визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 .

Судом у даній справі встановлено, що у провадженні Другого правобережногоВДВСу Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № 57463473, до складу якого входять виконавчі провадження: № 50004435, дата відкриття 01.02.2016; № 54328020, дата відкриття 18.07.2017; № 58587036, дата відкриття 11.03.2019; № 58586857, дата відкриття 11.03.2019; № 61036648, дата відкриття 21.01.2020; № 61036544, дата відкриття 21.01.2020; № 62648888, дата відкриття 24.07.2020; № 62648595 дата відкриття 24.07.2020 року, відповідно до яких зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545557,13 грн.

27.05.2013між ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладений договір№ 27/05,відповідно доумов якогосторони погодилиумови щодовиконання дітьми обов`язку утримувати свою матір ОСОБА_6 та умови щодо відмови від прийняття спадщини у випадку її смерті. Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена вказана відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100000 грн. у погоджений сторонами строк.

ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

18.06.2020 ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь дочки померлої ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовуючи судовірішення попередніхінстанції,Верховний Судвиходив зтого, що звертаючись до суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мотивували позовну вимогу про визнання недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 . тим, що відповідач, знаючи про невиконані судові рішення зі сплати заборгованості на користь позивачів у розмірі 545 557,13 грн, та за відсутності будь-якого іншого майна і доходів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, вчинив вказаний правочин на користь близького родича, внаслідок чого втратив платоспроможність перед кредиторами за грошовими зобов`язаннями.

Позивачі зазначали, що, відмовившись від спадщини у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , яка є дочкою спадкодавця, та залишившись проживати в цій квартирі, ОСОБА_3 мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку у нерухомому майні.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов, Верховний Суд виходив із того, що аналіз змісту норм 202, 203, 225, 229, 231, 230, 233 ЦК України свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

У справі, яка переглядається, з позовом про визнання відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини недійсною звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як кредитори до боржника, посилаючись на порушення їх прав тим, що, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, відповідач вчинив оспорюваний правочин, що призвело до його неплатоспроможності та завдало шкоди позивачам. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Тому,Верховний Суд,застосовуючи ст.ст. 214, 215 ЦК України дійшов висновку, що відмова від спадщини, як односторонній правочин у даному випадку є фраудаторним правочином, оскільки під час перебування у провадженні органу ДВС на примусовому виконання рішення суду про стягнення грошових коштів на загальну суму 545557,13 грн. із боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , за відсутності іншого майна, доходів, на яке можна б було звернути стягнення, 18.06.2020 ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 на користь дочки померлої ОСОБА_1 .

Також Верховний Суд зазначив, що є встановленою та обставина, що ОСОБА_3 з 03.03.1992 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 та на час відкриття спадщини проживав зі спадкодавцем у вказаній квартирі, іншого житла не має.

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 .

Верховний Суд підсумовуючи зазначив, що, ОСОБА_3 , маючи з 2014 року невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, та за відсутності інших активів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, діючи недобросовісно під час виконання судових рішень про стягнення з нього заборгованості на користь позивачів, відмовився від прийняття спадщинина користь близького родича, внаслідок чого втратив свою платоспроможність перед кредиторами, при цьому, не маючи іншого житла,залишився проживати вквартирі,яка входить до спадкової маси. Воля ОСОБА_3 під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним. Відмова ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , з урахуванням встановлених обставин, є правочином, який вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, тому не регулюється положеннями статті 1274 ЦК України, зокрема і її частиною п`ятою, оскільки з позовом до суду звернувся не ОСОБА_3 , а заінтересовані особи, права яких порушені оспорюваним правочином.

Колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_3 , відмовившись від спадщини на користь іншого спадкоємця, не мав умислу приховувати свою частку у спадщині від звернення на неї стягнення, оскільки такі дії були обумовлені договором від 27.05.2013 № 27/05, з огляду на таке. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії договору від 27.05.2013 № 27/05, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , сторони погодили умови щодо виконання обов`язку по утриманню та доглядом за ОСОБА_6 та щодо відмови однієї із сторін від прийняття спадщини у випадку смерті ОСОБА_6 . Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100000 грн. у погоджений сторонами строк.

Також колегія суддів Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сплата відповідачем на користь позивачів коштів у розмірі 23069,36 грн свідчить про відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди, оскільки зазначена заборгованість стягнена із заробітної плати ОСОБА_3 в межах примусового виконання судових рішень. При цьому такий розмір стягненої заборгованості обумовлений тим, що боржник 01.05.2019 звільнився з ТОВ «Технопарк-1», де отримував заробітну плату. Відповідач, відмовляючись від спадщини на користь близького родича в період примусового виконання судових рішень про стягнення з нього на користь позивачів заборгованості у розмірі 545557,13 грн, діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи правами кредиторів (а.с. 21 47).

Частково задовольняючі подання, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що ОСОБА_3 відмовився від частини спадкового майна на користь іншого спадкоємця і ця відмова визнана рішенням суду недійсною, інших спадкоємців окрім ОСОБА_3 і ОСОБА_1 немає, то право власності на частку спадкового нерухомого майна повинно належати боржнику, хоч би він і не отримав свідоцтво про право на спадщину і не зареєстрував його у встановленому законом порядку. Враховуючи те, що натепер боржник є титульним власником частки спадкової квартири, але він не оформив за собою цю частку, суд приходить до висновку, що визначення частки майна боржника у спільній частковій власності є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. А відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець зазаконом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Главою 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5), врегульований порядок видачі свідоцтв про право на спадщину, зокрема, прийняття спадщини або відмова від її прийняття.

Так, відповідно до п. 3.3 Порядку № 296/5 з аяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.

Згідно ізп. 3.10. Порядку № 296/5 приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов`язаний роз`яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого статтею 1270Цивільного кодексу України. Відповідно до п. 3.12. Порядку № 296/5 прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Згідно із п. 3.18. Порядку № 296/5 якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття такою особою спадщини встановлюється три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до п. 3.19. Порядку № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із п. 3.20. Порядку № 296/5 у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

З аналізу норм ст.ст. 1268, 1274 та ЦК України та наведених норм Порядку № 296/5 логічною випливає, що реалізувати право на відмову від прийняття спадщини має лише особа, що набула статусу спадкоємця, адже лише право на спадщину передує праву на відмову від неї. Саме тому після отримання заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття нотаріусом перевіряєтеся статус спадкоємця шляхом збирання доказів постійного проживання із спадкодавцем. Таким чином, будь-яка особа, яка не входить до кола спадкоємців не може подати заяву на відмову від спадщини, а лише спадкоємець із підтвердженим правом на спадкування.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 48 Закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця)..

У відповідності до ч. 6 ст. 48 цього Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 50 Закону у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

За змістом статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частин 1, 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно із ч. 1 ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину). Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Водночас, на момент розгляду подання між стягувачем і боржником вже вирішений спір про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (фраудаторний правочин).

Застосування судом положень частини десятоїстатті 440 ЦПК Українитастатті 50 Закону України «Про виконавче провадження»є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертоюстатті 50 Закону України «Про виконавче провадження»та частиною десятоюстатті 440 ЦПК Українита стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що у провадженні Другого правобережногоВДВСу Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № 57463473, до складу якого входять виконавчі провадження: № 50004435, дата відкриття 01.02.2016; № 54328020, дата відкриття 18.07.2017; № 58587036, дата відкриття 11.03.2019; № 58586857, дата відкриття 11.03.2019; № 61036648, дата відкриття 21.01.2020; № 61036544, дата відкриття 21.01.2020; № 62648888, дата відкриття 24.07.2020; № 62648595 дата відкриття 24.07.2020 року, відповідно до яких зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545557,13 грн.

27.05.2013між ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладенийдоговір№ 27/05,відповіднодоумов якогосторонипогодилиумови щодовиконаннядітьми обов`язку утримувати свою матір ОСОБА_6 та умови щодо відмови від прийняття спадщини у випадку її смерті. Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена вказана відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100000 грн. у погоджений сторонами строк.

ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

18.06.2020 ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь дочки померлої ОСОБА_1 .

На даний час за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 на підставі рішення Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21.

Так, рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28.09.2022 у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.02.2023, за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 у даній справі визнав позовні вимоги.

Рішення у апеляційному порядку оскаржувала ОСОБА_4 , посилаючись а те, що ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність виконавчих проваджень та про наявність заборгованості перед нею відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь рідної сестри з метою приховати майно від виконання своїх зобов`язань, тобто вчинив фраудаторний односторонній правочин. Така відмова не була спрямована на настання реальних наслідків. ОСОБА_11 зазначала, що нею та ОСОБА_5 у судовому порядку оскаржується відмова ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті його матері. Просила визнати за ОСОБА_1 право власності лише на частину квартири.

При цьому, рішення у справі № 205/5860/21 про визнання права власності за ОСОБА_1 . ухвалене до набрання законної сили рішенням у справі № 205/2053/22 про визнання відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини, недійсною, яке натепер набрало законної сили.

З 2016 року державний виконавець здійснює заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача та встановив, що боржник не має грошових коштів та іншого майна, на яке виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду. Виявлено лише належність боржнику частку майна боржника ОСОБА_3 у нерухомому майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_1 , а саме, у квартирі АДРЕСА_1 .

Дана обставина, що він володіє вказаним майном і прийняв спадщину після своєї померлої матері, встановлена судовими рішеннями у справах № 205/2053/22 та 205/5860/21та у силу вимог ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з вказаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником на квартиру, частки якої належить боржнику, однак нею не зареєстрована, утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.

Судом встановлено, що державним виконавцем вживалися визначені Законом України«Про виконавчепровадження» заходи для виконання рішення суду, а саме: винесена постанова про арешт майна боржника. Кошти на рахунках боржника відсутні. Відсутні транспортні засоби. Виконавчий документ залишається без виконання.

У силу положень частини п`ятої статті 48Закону України«Про виконавчепровадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.

Оцінюючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги заявника про передчасність звернення приватного виконавця з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Із урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем було вичерпано всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що приватний виконавець не довів обґрунтованості подання та наявності передбачених законом підстав для звернення стягнення на вказану в поданні частку квартиру, а, тому відсутні підстави для задоволення подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є безпідставні, оскільки боржник не виконав добровільно рішення суду.

Доводи скарги, що дане подання вже розглядалось апеляційний суд не приймає, оскільки як було встановлено апеляційним судом, постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року була скасована ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2021 року про задоволення подання державного виконавця стосовно ОСОБА_3 з тих підстав, що до участі у справі не було притягнуто ОСОБА_1 , яка також є власником частини спадкового майна.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19), розглядаючи питання про повторне звернення виконавцем із поданням про звернення стягнення на майно боржника у тому самому виконавчому провадженні щодо того самого об`єкта нерухомого майна, проте з інших правових підстав, з додаванням нових доказів, висловився про те, що формалізм у процесі є позитивним і необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено зазначеною статтею Конвенції. Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення, стільки разів, скільки для цього необхідно, щоб виконати судове рішення. Проте це не мають бути тотожні та аналогічні подання (заяви), які вже судом вирішені, а тому колегія суддів вважає. що доводи в цій частині є безпідставними.

Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку апелянта свідчить про наявність правових підстав для відмови у задоволені позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судом першої інстанції та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.

Керуючись статтями 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 12 вересня 2024 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи