Постанова

від 28.11.2007 по справі 11/411-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/411-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 28 листопада 2007 р.                                                                                    № 11/411-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Завод "Березівські мінеральні води"

на постановувід 24.07.07 Харківського апеляційного господарського суду

у справі№11/411-06

господарського судуХарківської області

за позовомпрокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради

доВідкритого акціонерного товариства "Завод "Березівські мінеральні води"

прозвільнення та повернення за належністю земельної ділянки

за участю представників сторін

від позивача:Биков Д.В., дов.

від відповідача:Ярош Т.Ю., дов.

від ГПУ:Івченко О.А., посв.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Березівські мінеральні води" про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 24 м2 по просп. 50-річчя ВЛКСМ, ріг вул. Академіка Павлова у м. Харкові та повернути її позивачу з приведенням у придатний для подальшого використання стан.

Позов мотивовано посиланням на положення ст.ст. 125, 212 Земельного кодексу України та обставини порушення відповідачем норм земельного законодавства у зв'язку з використанням ним спірної земельної ділянки за відсутності укладення відповідного договору оренди.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність обставин використання ним спірної земельної ділянки.

Рішенням від 12.03.07 господарський суд Харківської області (суддя Черленяк М.І.) у задоволенні позову відмовив, посилаючись на встановлення обставин нездійснення відповідачем на момент звернення з позовом дій з будівництва і встановлення тимчасового торгівельного павільйону на спірній земельній ділянці та неспростування прокурором і позивачем таких обставин.

Постановою від 24.07.07 Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Токара М.В. – головуючого, Білоконь Н.Д., Сіверіна В.І.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив, зобов'язавши відповідача звільнити спірну земельну ділянку як самовільно зайняту та повернути її позивачу з приведенням у придатний для подальшого використання стан.

Постанова мотивована відсутністю у відповідача документів на право користування спірною земельною ділянкою та відхиленням доводів щодо неналежності відповідачу розташованого на цій земельній ділянці торгівельного павільйону з огляду на встановлення відповідного факту актами обстежень, складеними посадовими особами Відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради.

Ухвалою від 10.10.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач та Генеральна прокуратура України вимоги п. 3 вказаної ухвали Вищого господарського суду України щодо надання відзивів на касаційну скаргу не виконали. Представником скаржника в судовому засіданні подано доповнення до касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, рішенням 40 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 28.09.05 №170/05 відповідачу надано в оренду земельну ділянку площею 45 м2 за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя ВЛКСМ, ріг вул. Академіка Павлова, для будівництва тимчасового торгівельного павільйону з продажу продукції власного виробництва згідно з Актом встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки до проекту відведення земельної ділянки.

Разом з тим, при здійсненні перевірки дотримання земельного законодавства відділом самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради обстежено розташовану за вказаною адресою земельну ділянку площею орієнтовно 24 м2 та складено акт №1026/06 від 10.07.06. В акті зафіксовано, що вказана земельна ділянка використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування торгівельного павільйону без оформлення передбачених ст. 125 Земельного кодексу України документів на право користування нею.

Стаття 125 ЗК України у ч.ч. 2, 3 передбачає виникнення права на оренду земельної ділянки після укладення договору оренди і його державної реєстрації, а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї.

З огляду на відсутність у відповідача передбачених вказаною нормою документів та невиникнення у нього права користування спірною земельною ділянкою прокурор звернувся в інтересах Харківської міської ради з позовом у даній справі про застосування щодо цієї ділянки вимог ст. 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Самовільне зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Вбачається, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не доводив наявність у нього прав на спірну земельну ділянку, але заперечував вчинення ним певних дій щодо її використання, зокрема, щодо будівництва і встановлення тимчасового торгівельного павільйону або надання згоди іншій особі на розміщення торгівельного павільйону для здійснення торгівельної діяльності продукцією власного виробництва або продукцією іншого виробника. Тобто відповідач заперечує належність йому торгівельного павільйону, розташованого на спірній земельній ділянці.

Суд першої інстанції визнав доводи відповідача переконливими, а викладені ним обставини доведеними, посилаючись на ненадання прокурором та позивачем доказів на їх спростування, а також складення відповідного Акту обстеження позивачем в односторонньому порядку без повідомлення відповідача про час і місце його складання. При цьому в рішенні відсутні зазначення про певні докази, надані відповідачем на підтвердження його доводів, зокрема, відомості бухгалтерського обліку тощо.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Проте суд першої інстанції вказаних вимог не виконав та по суті ухилився від вирішення спору, не застосувавши повноважень, передбачених ст. 24 ГПК України щодо залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача в разі встановлення обставин подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Тобто визнавши доведеними обставини щодо неналежності розташованого на спірній земельній ділянці торгівельного павільйону відповідачу, суд першої інстанції не встановив власника цього павільйону. При цьому судом не враховано, що позов про звільнення земельної ділянки та приведення її в придатний до використання стан згідно з ч. 2 ст. 212 ЗК України включає в себе знесення розташованих на ній будинків, будівель і споруд, а тому відповідний спір стосується прав і обов'язків власника таких об'єктів. Прийняття ж рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, в силу п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування судових рішень.

Суд апеляційної інстанції, навпаки, відхилив доводи відповідача щодо неналежності йому розташованого на спірній земельній ділянці павільйону, зазначивши, що факт розміщення на земельній ділянці торгівельного павільйону встановлено актами обстежень, складеними посадовими особами уповноваженого органу та не спростовано відповідачем.

При цьому суд зазначив, що акт обстеження є офіційним документом органу уповноваженого здійснювати контроль за використанням земель комунальної власності і на час розгляду справи не був скасований чи визнаний недійсним у встановленому порядку. Таке зазначення суду є безпідставним, оскільки вказаний акт обстеження спрямований на фіксацію певних обставин та не є актом нормативного або ненормативного характеру, що може бути оскаржений.

Як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції, висновок стосовно належності відповідачу розташованого на спірній земельній ділянці павільйону та незаконне використання цієї ділянки саме відповідачем заснований лише на встановленні таких обставин у вищевказаному акті обстеження.

Проте судом не надано правової оцінки відомостям, зафіксованим у цьому акті, стосовно їх відповідності фактичним обставинам на підставі відповідних доказів. Зокрема, судом не встановлено обставини набуття відповідачем права власності на вказаний павільйон на відповідних підставах, як це передбачено ст. 328 ЦК України, або обставини безпосереднього використання ним цього об'єкту.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Харківської  області від 12.03.07 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.07 у справі №11/411-06 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький