Постанова

від 01.05.2024 по справі 757/52247/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/8646/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/52247/19-ц

01 травня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 та представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвоката Климків Лідії Ярославівнина рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 24 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Федерацією велосипедного спорту України було укладено Договір № 24/04/2014 про надання фінансової позики у розмірі 2 000 000 грн. Відповідно до п. 4.2 договору сторони дійшли згоди, що остаточною датою повернення позики є 24 липня 2019 року.

Зазначає, що 24 березня 2016 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1 до Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, яким було збільшено розмір позики до 5 200 000 грн., остаточною датою повернення якої визначено 24 лютого 2019 року.

В подальшому, 22 січня 2019 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 2 до Договору № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року, яким було визначено, що остаточною датою повернення зазначеної суми позики є 24 липня 2019 року. Однак, станом на день подання даної позовної заяви, відповідач повернув позивачу лише частину наданої фінансової позики у розмірі 453 500 грн.

З огляду на вище викладене просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 4 996 974,10 грн.

28 листопада 2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Гадомського Д.В. надійшов зустрічний позов Федерації велосипедного спорту України до ОСОБА_2 про визнання положень Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року в частині обов`язку, порядку та строку повернення грошових коштів недійсними. Зокрема, представник відповідача просить відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі визнавши недійсними: ч. 1 п. 1.1 Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, а саме - «а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів у порядку та строки (терміни), встановлені цим Договором»; п.п. 4.1, 4.2 розділу 4 Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, а саме - «Строк надання позики», в редакції Додаткового договору № 1 від 24.03.2016 року та Додаткового договору № 2 від 22.01.2019 року; п.п. 5.1, 5.2, 5.3 розділу 5 Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, а саме - «Порядок повернення позики», в редакції Додаткового договору № 1 від 24.03.2016 року та Додаткового договору № 2 від 22.01.2019 року. На обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог представник відповідача зазначає, що протягом дії Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року кошти, отримані за цим Договором, не декларувалися як доходи, які підлягають поверненню. Зокрема, на думку представника відповідача, ОСОБА_2 перераховуючи на користь Федерації велосипедного спорту України грошові кошти за Договором № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, декларував їх як безповоротну фінансову допомогу, і відповідно, свідчить про те, що правовідносини за цим Договором носили безповоротний характер, а зобов`язання би виконувались і без спірних положень в частині обов`язку, порядку та строку повернення грошових коштів.

11 вересня 2020 року доПечерського районного суду м. Києва надійшла заява представника відповідача - адвоката Гадомського Д.В. про відмову від зустрічного позову.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2020 року задоволено заяву представника позивача за зустрічним позовом - адвоката Гадомського Д.В. про відмову від зустрічного позову та таку відмову прийнято судом.

Рішенням Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року позов ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики задоволено.

Стягнуто з Федерації велосипедного спорту України на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором про надання фінансової позики № 24/04/2014 від 24.04.2014 року у розмірі 4 996 974 (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто шість тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 10 коп.

Стягнуто з Федерації велосипедного спорту України на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 9 605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн.

Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року, 23 лютого 2024 року представник відповідача Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки він не поновив процесуальні строки на подання відзиву. Окрім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про зміну предмету зустрічного позову, незважаючи на дотримання відповідачем процесуальних строків на подання відповідної заяви згідно з статтею 49 ЦПК України.

Вказує на те, що відповідач подав заяву про зміну предмету зустрічного позову, оскільки передбачав, що задоволення судом його зустрічного позову про визнання певних положень договору недійсними призведе до двосторонньої реституції, що фактично означало б задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача "боргу". Тому такий спосіб захисту для відповідача був неефективний. Однак суд першої інстанції прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду і відмовив у задоволенні заяви відповідача про зміну предмету зустрічного позову, що позбавило відповідача ефективного способу захисту від неправомірних вимог позивача.

На думку апелянта договір позики є удаваним правочином, оскільки він був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору пожертви, оскільки сторони здійснювали облік коштів, отриманих згідно з договором, як дохід у формі пожертви.

Звертає увагу на те, що для доведення своєї позиції відповідач надав суду документи податкової та фінансової звітності, які подавав відповідач контролюючим органам, а саме: звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва (бухгалтерські звіти з інформацією про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств за звітний період. Проаналізувавши вищенаведені документи, можна дійти висновку, що позивач, коли обіймав посаду керівника відповідача, розглядав надходження грошових коштів від самого себе саме як пожертву, а не позику.

Також не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 23 лютого 2024 року представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвокат Климків Лідія Ярославівна подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що при постановлені оскаржуваного рішення суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки апелянта.

Зазначає, що саме апелянт як керівник відповідача: відкриває та закриває рахунки, розпоряджається рахунками ФВСУ у банківських установах, здійснює фінансові операції, організовує ведення фінансової документації, несе відповідальність за результати фінансової діяльності, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів (пункт 5.4.6 Статуту ФВСУ).

Враховуючи вищенаведене, на думку апелянта оскаржуване рішення суду першої інстанції покладає саме на апелянта як на керівника відповідача обов`язок вчинити активні дії - передати кошти відповідача позивачу у визначеному оскаржуваним судовим рішенням обсязі - 4 996 974,10 грн (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто шість тисяч дев`ятсот сімдесят чотири гривні десять копійок).

30 квітня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Короля Дмитра Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційних скарги, просив залишити їх без задоволення, а ріщення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування доводів відзиву зазначав, що належних та допустимих доказів на підтвердження повернення суми позики відповідачем не було надано. Вказує на те, що за умовами Договору про надання фінансової позики № 24/04/2014 та внесених до нього змін, сторони погодили загальну суму заборгованості та строк остаточного розрахунку. При цьому зазначеним Договором встановлено, що позика повертається у строки та порядку, визначеними п.п. 5.1, 5.2 цього Договору, шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця в банківській установі, що його обслуговує. Як вбачається з листа ТОВ «АФ «Віспер-Аудит» №01/06-20 від 02.06.2020 року, у липні-серпні 2019 року було проведено аудит фінансової звітності ФВСУ, за результатами якого, складено Аудиторський висновок (Звіт) від 14.08.2019 року. Зі змісту Аудиторського висновку (Звіту) від 14.08.2019 року, аудитором підтверджується наступне: «Станом на 31 грудня 2018 року за даними обліку по рахунку 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» ГО «ФВСУ» становлять 4.869,3 тис. грн., з них 99,8 %, або 4.860,9 тис. грн. становить заборгованість за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 24.04.2014 року, отриманої від фізичної особи - ОСОБА_2 . (Отримання поворотної фінансової допомоги по рокам наведено у Додатку 1 до даного Звіту). За станом на 30 червня 2019 року заборгованість по Договору про надання поворотної фінансової допомоги збільшилася до 4.993, 9 тис. грн.» Крім того, як вбачається з банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи, відповідачем здійснювались дії, направлені на повернення позики. Отже, на думку представника позивача, доводи відповідача про те, що правовідносини носять безповоротний характер, а Договір позики є удаваним правочином, є безпідставними.

В судовому засіданні, в режимі відеоконференціі, представник позивача ОСОБА_2 адвокат Король Дмитро Володимирович заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача Федерації велосипедного спорту України адвокат Раєцький Андрій Олександрович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Також в судове засідання з`явилась представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвокат Климків Лідія Ярославівна, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвоката Климків Лідії Ярославівни, підлягає закриттю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією «Федерація велосипедного спорту України» в особі президента Іванова Бориса Вікторовича було укладено договір № 24/04/2014 про надання фінансової позики.

Відповідно до п. 1.1 Договору, за цим Договором Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлений цим Договром, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у порядку та строки (термін), встановлені цим Договором.

Як визначено у п. 1.2 Договору, грошовими коштами за цим Договором є національна українська валюта України - гривня.

У п. 1.3 Договору сторони погодили, що грошові кошти надаються за умови отримання Позикодавцем відповідного запиту Позичальника на отримання грошових коштів.

Згідно п. 2.1 та п. 2.2 Договору, розмір позики за цим Договором становить 2 00 000,00 грн. За домовленістю сторін позика є безпроцентною (безвідсотковою).

Відповідно до п. 3.1 Договору, Позикодавець надає позику після отримання Позикодавцем відповідного запиту позичальника на отримання грошових коштів у термін, що становить 10 робочих днів.

Як визначено у п. 3.2 Договору, позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Позичальника.

У п. 3.3 Договору сторони погодили, що позика вважається наданою Позикодавцем Позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку позикодавця в банківській установі, що його обслуговує.

Згідно п. 4.1 Договору, строк надання позики Позичальнику становить 24 календарні місяці з моменту, що обумовлений пунктом 3.3 цього Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, сторони дійшли згоди, що остаточною датою повернення позики вважається 24.04.2016 року.

Згідно п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору, при настанні дати, вказаної в пункті 4.2 Договору, Позичальник зобов`язується протягом 2 календарних днів повернути Позикодавцю позику в розмірі, що визначений в пункті 2.1 Договору. Позика повертається Позичальником у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця. Позика вважається поверненою Позикодавцю Позичальником з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця в банківській установі, що його обслуговує.

Як визначено у п. 8.2 Договору, даний Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за умовами Договору.

Згідно п. 8.3 Договору, строк надання позики може бути подовжено за згодою сторін. У цьому випадку строк Договору подовжується на відповідний строк або строк, обумовлений укладеними Додатковими угодами до цього Договору.

24 березня 2016 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією «Федерація велосипедного спорту України» в особі директора ФВСУ Іванова Бориса Вікторовича було укладено додатковий договір № 1 до договору № 24/04/2014 року про надання фінансової позики.

Відповідно до умов додаткового договору сторони дійшли згоди внести зміни до п. 2.1 договору про надання фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року викласти в наступній редакції: «2.1. розмір позики за цим договором становить 5 200 000,00 грн.»

Сторони погодили продовження строку позики по договору № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року у зв`язку з чим погодили наступну (нову) редакцію розділу 4 договору «Строк надання позики»:

«4.1 строк надання позики позичальнику становить 58 календарних днів з моменту, що обумовлений пунктом 3.3 цього договору.

4.2 сторони дійшли згоди, що остаточною датою повернення позики вважається 24 лютого 2019 року».

22 січня 2019 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією «Федерація велосипедного спорту України» в особі директора ФВСУ Симоненко Олександра Сергійовича було укладено додатковий договір № 2 до договору № 24/04/2014 року про надання фінансової позики.

Сторони дійшли згоди про продовження строку позики по Договору про надання фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року (надалі поіменований - Договір), у зв?язку з чим погодили наступну (нову) редакцію розділу 4 Договору «Строк надання позики»:

«4.1 Строк надання позики Позичальнику - до 24 липня 2019 року.

4.2. Сторони дійшли згоди, що остаточною датою повернення позики вважається 24

липня 2019 року».

На підтвердження перерахування грошових коштів за Договором про надання фінансової позики № 24/04/2014 позивачем надано виписки по рахунку, відкритому ОСОБА_2 в АТ «ОТП БАНК» (а. с. 13-18, т. 1)

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позикисуд першої інстанції посилався на те, що розмір боргу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відповідачем не спростований, визначений договором строк для повернення грошових коштів закінчився, а відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про виконання останнім своїх зобов`язань за Договором про надання фінансової позики № 24/04/2014 в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Судом встановлено, що 24 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Федерацією велосипедного спорту України було укладено Договір № 24/04/2014 про надання фінансової позики у розмірі 2 000 000 грн. Відповідно до п. 4.2 договору сторони дійшли згоди, що остаточною датою повернення позики є 24 липня 2019 року.

Зазначає, що 24 березня 2016 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1 до Договору № 24/04/2014 від 24.04.2014 року, яким було збільшено розмір позики до 5 200 000 грн., остаточною датою повернення якої визначено 24 лютого 2019 року.

В подальшому, 22 січня 2019 року між сторонами було укладено Додатковий договір №2 до Договору № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року, яким було визначено, що остаточною датою повернення зазначеної суми позики є 24 липня 2019 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження перерахування грошових коштів за Договором про надання фінансової позики № 24/04/2014 позивачем надано виписки по рахунку, відкритому ОСОБА_2 в АТ «ОТП БАНК» (а. с. 13-18, т. 1)

Окрім того, сторонами не заперечується факт того, що відповідач частково погашав наявні у нього боргові зобов`язання у розмірі 453 500,00 грн.

Викладені обставини у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що наявність правовідносин сторін, що виникли на підставі договору фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року, підтверджує факт одержання позичальником грошових коштів, які є предметом договору позики, та реальність цього договору, оскільки в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Доказів виконання грошового зобов`язання за договором фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року відповідачем під час судового розгляду справи не надано і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У справі, яка переглядається, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи свідчать про те, що позичальник згідно з умовами договору фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року взяті на себе зобов`язання не виконав та у встановлений договором позики строк (термін) грошові кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість.

Обставини щодо невиконання відповідачем обов`язку з повернення позики підтверджується зібраними та дослідженими судом першої інстанції доказами та свідчать про порушення прав позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року у розмірі 4 996 974 грн. 10 коп.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що договір позики є удаваним правочином, оскільки він був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору пожертви, оскільки сторони здійснювали облік коштів, отриманих згідно з договором, у як дохід у формі пожертви, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга статті 235 ЦК України).

Аналіз статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 викладено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони правочину діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

З матеріалів справи вбачається, що 24 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та Громадською організацією «Федерація велосипедного спорту України» в особі президента Іванова Бориса Вікторовича було укладено договір № 24/04/2014 про надання фінансової позики.

Відповідно до п. 1.1 Договору, за цим Договором Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлений цим Договром, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у порядку та строки (термін), встановлені цим Договором.

Пунтком 2.1 та 2.2 договору погодили розмір позики та дійшли згоди, що ця позика є безпроцентною.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем грошових коштів у якості пожертви, оскільки сторонами було чітко обумовлено умови щодо одержання та повернення грошових коштів.

Встановивши, що позивач не довела належними і допустимими доказами, що при укладенні оспорюваного правочину воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим правочином, наявність мети приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином, колегія суддів оцінивши докази у їх сукупності, приходить до висновку, що договір фінансової позики № 24/04/2014 від 24 квітня 2014 року не є удаваним. При цьому, відповідач частково погашав наявні у нього боргові зобов`язання, а саме у розмірі 453 500,00 грн.

З урахуванням зазначеного колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що надані відповідачем документи податкової та фінансової звітності, які подавав відповідач контролюючим органам, а саме: звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва (бухгалтерські звіти з інформацією про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємств за звітний період свідчать про те, що надходження грошових коштів від самого себе позивач розцінював, саме як пожертву, а не позику.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 .

Стосовно апеляційної скарги представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвокатаКлимків Лідії Ярославівни колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Відповідно до положень ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:

1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;

2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Звертаючись з позовом ОСОБА_2 зазначав, що 24.04.2014 року між ОСОБА_2 та Федерацією велосипедного спорту України було укладено Договір № 24/04/2014 про надання фінансової позики

Звертаючись із апеляційною скаргою, особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 посилався на те, що рішення суду першої інстанції порушує права та обов`язки апелянта, оскільки саме апелянт як керівник відповідача: відкриває та закриває рахунки, розпоряджається рахунками ФВСУ у банківських установах, здійснює фінансові операції, організовує ведення фінансової документації, несе відповідальність за результати фінансової діяльності, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів (пункт 5.4.6 Статуту ФВСУ).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи,договори позики та додаткові договори були укладені між позивачем та відповідачем Федерацією велосипедного спорту України в особі її представників.

З викладеного вбачається, що зобов`язання перед позивачем виникла саме у відповідача, а не у апелянта, який навіть не підписував вище зазначені договори.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвоката Климків Лідії Ярославівни на рішення Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 362, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача Федерації велосипедного спорту України ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 адвоката Климків Лідії Ярославівни на рішення Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Григоренко І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Федерації велосипедного спорту України про стягнення грошових коштів за договором фінансової позики- закрити.

Рішення Печерського районного суд міста Києва від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 травня 2024 року

Головуючий: Судді: