Постанова

від 29.04.2024 по справі 910/16625/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. Справа№ 910/16625/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - Демінський В.О.,

від відповідача - Скляревська Н.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі №910/16625/23 (суддя Ващенко Т.М., повний текст складено 06.03.2024) за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" (м. Київ) про визнання недійсним пункту договору та стягнення 534 677,51 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" про визнання недійсним пункту 3.1. договору №35-22 від 22.02.2022 з підстав його невідповідності нормам чинного законодавства України в частині оподаткування поставленого відповідачем товару ПДВ та стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ у розмірі 450 000,00 грн, а також 65 333,67 грн інфляційних втрат та 19 343,84 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі №910/16625/23 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" на користь Військової частини НОМЕР_1 - 450 000 (чотириста п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ та 6 750 (шість тисяч сімсот п`ятдесят) грн 00 коп. судового збору; в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовано встановленням судом відсутності підстав для включення суми ПДВ до ціни товару на дату його постачання, а тому сплачені позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 450 000, 00 грн. підлягають стягненню з останнього за рішенням суду на підставі ст. 1212 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в їх задоволенні.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що стягнення суми ПДВ - частини загальної ціни договору, після повного виконання сторонами своїх зобов`язань є по суті внесенням змін в умову договору в частині його ціни, що суперечить положенням ст. 632 ЦК України.

Також, скаржник вказує, що між сторонами у справі укладено договір поставки, який не визнано недійсним, спірні кошти сплачено позивачем на його виконання, отже їх набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані згідно з положеннями статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" (постачальник) 22.02.2022 було укладено договір 35-22 (далі - Договір), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов`язався у визначені договором строки передати замовнику у власність ручний детектор металу та іонізуючого випромінювання CEIA PD240 (код 38430000-8-детектори та аналізатори) далі - товар, якість, кількість, асортимент і ціна якого, зазначені у специфікації та технічному завданні, які є невід`ємною частиною цього договору, (додаток 1), (додаток 2), а замовник зобов`язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору його загальна сума складає 2 700 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 450 000,00 грн.

На виконання Договору 17.05.2022 відповідач поставив, а позивач прийняв товар на суму 2 700 000,00 грн з ПДВ.

Позивач оплатив поставлений відповідачем товар у сумі 2 700 000,00 грн, у тому числі ПДВ 450 000,00 грн, платіжним дорученням від 17.05.2022 № 835.

Північним офісом Держаудитслужби проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, за результатами якої встановлено, що відповідно до Реєстру платників єдиного податку відповідач з 01.04.2022 є платником єдиного податку 3-ї групи за ставкою 2%, та відповідно не сплачує ПДВ, про що позивача не було повідомлено.

Постачання товару за Договором відповідачем було здійснено 17.05.2022, тобто в період його перебування у статусі платника єдиного податку 3-ї групи за ставкою 2%.

Вимоги позовної заяви обґрунтовано тим, що відповідач за відсутності правових підстав включив до вартості товару за Договором суму податку на додану вартість у розмірі 450 000,00 грн, який позивачем оплачено в повному обсязі. Наведене призвело до втрат фінансових (матеріальних) ресурсів позивача на суму 450 000,00 грн.

За таких обставин, позивач вважає, що Договір у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 450 000,00 грн має бути визнаний судом недійсним, а сплачені кошти - повернуті позивачу із застосуванням наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як вже вказувалося, оскаржуваним рішенням позов задоволено в частині вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ в розмірі 450 000 грн; в частині вимог про визнання недійсним п. 3.1 договору та про стягнення 3% річних та інфляційних - відмовлено.

У визнанні недійсним пункту договору відмовлено, оскільки зміна норм Податкового кодексу відбулась після укладення договору. Тоді як оцінка законності правочину здійснюється на момент його укладення.

Вказане рішення оскаржується відповідачем в частині задоволення вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ в розмірі 450 000 грн, а тому враховуючи вимоги ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі №922/2216/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що стягнення суми ПДВ - частини загальної ціни договору, після повного виконання сторонами своїх зобов`язань є по суті внесенням змін в умову договору в частині його ціни, що суперечить положенням ст. 632 ЦК України.

Також, скаржник вказує, що між сторонами у справі укладено договір поставки, який не визнано недійсним, спірні кошти сплачено позивачем на його виконання, отже їх набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані згідно з положеннями статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору його загальна сума складає 2 700 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 450 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України.

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем /замовником послуг/.

Тобто сторони договору погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ, що на день укладення договору відповідало законодавству.

Проте, станом на дату здійснення самої господарської операції з постачання товару за Договором (17.05.2022), діяла редакція Податкового кодексу України, положення підпункту 9.5 пункту 9 підрозділу 8 розділу XX якого передбачали, що платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов`язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, та при ввезенні товарів на митну територію України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість, а їх реєстрація платником податку на додану вартість є призупиненою.

Звільнення від оподаткування, встановлене цим підпунктом, не застосовується до операцій із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту та з постачання на митній території України товарів, які мають походження з країни, визнаної державою-окупантом згідно із законом та/або визнаною державою-агресором щодо України згідно із законодавством, або ввозяться з території держави-окупанта (агресора) та/або з окупованої території України, визначеної такою згідно із законом.

Під призупиненням реєстрації платником податку на додану вартість для цілей цього пункту розуміється, що для платників єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, призупиняються права та обов`язки, встановлені розділом V та підрозділом 2 розділу XX цього Кодексу (у тому числі щодо формування податкового кредиту) на період використання особливостей оподаткування, встановлених цим пунктом.

Операції, здійснені платником єдиного податку третьої групи, який використовує особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, вважаються такими, що не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Для осіб, реєстрація яких платником податку на додану вартість є призупиненою відповідно до цього пункту, обрахунок показників, визначених статтею 200-1 цього Кодексу, призупиняється на період використання особливостей оподаткування, встановлених цим пунктом.

Не враховуються в обрахунку показника ?НаклОтр суми податку на додану вартість за отриманими платником податку на додану вартість податковими накладними та/або розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, що складені за операціями, дата виникнення податкових зобов`язань за якими припадає (припадала) на період, протягом якого платник податку застосовував спрощену систему оподаткування з урахуванням особливостей оподаткування, встановлених цим пунктом.

Таким чином, господарська операція з постачання відповідачем товару за Договором позивачу станом на 17.05.2022 не обкладалась ПДВ відповідно до чинного закону.

Слід зазначити, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Так, договором чітко визначено, ПДВ - є окремою складовою ціни, і саме її утримання відповідачем є предметом дослідження у даному спорі. Збільшення ціни товару на суму ПДВ було обумовлено саме податковим обов`язком покупця щодо його сплати. Саме тому відповідне положення було включено в умови договору (з чіткою вказівкою - ПДВ, який на момент укладення договору мав сплачуватися відповідачем), а тому, відповідно, вказана спірна сума і була перерахована позивачем як складова ціни. Проте, зі зміною податкового законодавства, відповідач був звільнений від сплати ПДВ, не сплачував його за спірною господарською операцією, і тому вказана сума, перерахована позивачем саме як ПДВ (для сплати ПДВ відповідачем) утримується відповідачем безпідставно, у зв`язку з тим, що відпала законодавчо обумовлена підстава, про що наведено вище.

Таким чином, відповідач, як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведеного правового висновку також дійшов Верховий Суд у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.

Суду не надано доказів того, що відповідач, отримавши від позивача кошти в повному обсязі за поставлений товар в сумі 2 700 000,00 грн, сплатив 20% ПДВ від цієї суми в розмірі 450 000,00 грн до бюджету.

Відповідач (постачальник), станом на момент поставки товару та сплати коштів мав статус платника єдиного податку 3-ї групи, а тому враховуючи наведені положення Податкового кодексу України не був об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, що регулюється податковим законодавством), має наслідком збагачення відповідача на суму 450 000,00 грн, тобто набувач збагатився за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

З огляду на викладене, апеляційним господарським судом визнається обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у вигляді сплаченої суми ПДВ в розмірі 450 000 грн.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в оскаржуваній частині рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі №910/16625/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 08.05.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко