Ухвала

від 14.05.2024 по справі 916/3674/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 916/3674/19

провадження № 61-6883ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «Левчик» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 17 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Балтський Хлібороб» про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Балтський Хлібороб» до приватного підприємства «Левчик» про скасування державної реєстрації права оренди та визнання права оренди на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ТОВ «Балтський Хлібороб» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ТОВ «Балтський Хлібороб» до ПП «Левчик» про скасування державної реєстрації права оренди та визнання права оренди на земельні ділянки, в обґрунтування якої зазначило, що у грудні 2019 року ПП «Левчик» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «Балтський Хлібороб» про стягнення заподіяної внаслідок самовільного зайняття земель шкоди у сумі 174 307,00 грн та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, шляхом їх звільнення.

У цій справі постановою Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 квітня 2021 року рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справу № 916/3674/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13 травня 2021 року прийнято справу до розгляду.

ТОВ «Балтський Хлібороб» звернулося до суду з зустрічним позовом, в якому просило скасувати державну реєстрацію права оренди ПП «Левчик» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на земельні ділянки, визнати за ТОВ «Балтський Хлібороб» право оренди на вказані земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29 червня 2021 року зустрічний позов прийнято до провадження, позовні вимоги об`єднано зі справою № 916/3674/19.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 вересня 2023 року постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2023 року та рішення Господарського суду Одеської області від 01 листопада 2022 року, а також додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2023 року і додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2023 року у справі № 916/3674/19 скасовано. Провадження у справі № 916/3674/19 закрито. Касаційний господарський суд в порядку вимог частини другої статті 231 ГПК України роз`яснив сторонам, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13 жовтня 2023 року заяву ТОВ «Балтський Хлібороб» про направлення справи № 916/3674/19 до відповідного суду за встановленою юрисдикцією задовольнив. Справу № 916/3674/19 передав до Балтського районного суду Одеської області.

Заявник послався на те, що під час розгляду вказаної справи за правилами господарського судочинства застосовувались заходи забезпечення позову. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 22 грудня 2022 року вказані заходи зустрічного забезпечення позову скасовані, у зв`язку з набранням рішенням Господарського суду Одеської області від 01 листопада 2022 року законної сили.

Заявник вважає, що на даний час існують підстави для забезпечення позову, оскільки станом на час звернення до суду з первісним позовом, право оренди ПП «Левчик» зареєстроване на підставі договорів оренди, які в подальшому переукладені та ПП «Левчик» здійснено реєстрацію права оренди на підставі нових договорів.

На думку заявника, викладені обставини свідчать про постійну систематичну перереєстрацію права користування на спірні земельні ділянки на підставі нових договорів оренди. Наведене свідчить про можливість в подальшому здійснювати реєстраційні дії на підставі нових договорів, що в подальшому ускладнить ефективне поновлення прав заявника та унеможливить захист в межах одного судового провадження.

Заявник просить суд заборонити усім суб`єктам державної реєстрації, що діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», вчиняти будь-які реєстраційні дії, направлені на підтвердження факту набуття, зміни, виникнення, припинення прав на земельні ділянки.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 17 листопада 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року, заяву ТОВ «Балтський Хлібороб» про забезпечення позову задоволено.

Заборонено усім суб`єктам державної реєстрації, що діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», вчиняти будь-які реєстраційні дії, направлені на підтвердження факту набуття, зміни, виникнення, припинення прав на земельні ділянки з кадастровими номерами:

5120682200:01:001:0197, 5120682200:01:001:0166, 5120682200:01:001:0189, 5120682200:01:001:0229, 5120682200:01:001:0198, 5120682200:01:001:0172, 5120682200:01:001:0096, 5120682200:01:001:0230, 5120682200:01:001:0199, 5120682200:01:001:0174, 5120682200:01:001:0155, 5120682200:01:001:0226, 5120682200:01:002:0027, 5120682200:01:001:0055, 5120682200:01:001:0140, 5120682200:01:002:0171, 5120682200:01:002:0379, 5120682200:01:001:0021, 5120682200:01:002:0172, 5120682200:01:001:0120, 5120682200:01:001:0135, 5120682200:01:002:0170, 5120682200:01:002:0115, 5120682200:01:001:0200, 5120682200:01:001:0175, 5120682200:01:001:0102, 5120682200:01:001:0241, 5120682200:01:001:0202, 5120682200:01:001:0177, 5120682200:01:001:0032, 5120682200:01:001:0276, 5120682200:01:001:0201, 5120682200:01:001:0182, 5120682200:01:001:0098, 5120682200:01:001:0235, 5120682200:01:001:0117, 5120682200:01:001:0018, 5120682200:01:002:0320, 5120682200:01:002:0177, 5120682200:01:001:0048, 5120682200:01:002:0310, 5120682200:01:002:0178, 5120682200:01:001:0017, 5120682200:01:002:0318, 5120682200:01:002:0176, 5120682200:01:001:0130, 5120682200:01:001:0213, 5120682200:01:001:0186, 5120682200:01:001:0221, 5120682200:01:002:0304, 5120682200:01:001:0164, 5120682200:01:001:0185, 5120682200:01:001:0219, 5120682200:01:002:0376, 5120682200:01:001:0165, 5120682200:01:001:0195, 5120682200:01:001:0220, 5120682200:01:001:0277, 5120682200:01:001:0047, 5120682200:01:001:0034, 5120682200:01:002:0187, 5120682200:01:002:0127, 5120682200:01:001:0016, 5120682200:01:002:0158, 5120682200:01:002:0128, 5120682200:01:001:0023, 5120682200:01:002:0325, 5120682200:01:002:0126.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд вважав, що вона є обґрунтованою та аргументованою.

10 травня 2024 року ПП «Левчик» через систему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 17 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року у зазначеній вище справі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі

№ 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Предметом заявлених ТОВ «Балтський Хлібороб» позовних вимог за зустрічним позовом є скасування державної реєстрації права оренди ПП «Левчик» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на земельні ділянки та визнання за ТОВ «Балтський Хлібороб» права оренди.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у пунктах 25, 26 постанови від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19 наголошено, що державна реєстрація не є підставою для набуття права власності або користування, а засвідчення державою вже набутого особою права власності або користування і ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності або користування, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права, а не є підставою його набуття.

Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 дійшов висновку, що у випадку звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а не підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до імовірного порушення його прав.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про обґрунтованість доводів заяви про забезпечення позову, оскільки у позовній заяві ТОВ «Балтський Хлібороб» об`єднано дві вимоги немайнового характеру та враховуючи звернення відповідача до суду із позовними вимогами, які потребуватимуть примусового виконання рішення суду у випадку їх задоволення, існування зв`язку між обраним заходом забезпечення позову та предметом заявлених зустрічних позовних вимог.

Вжиття заявлених заходів забезпечення позову має на меті забезпечення справедливого та ефективного захисту порушених позивача за зустрічним позовом, оскільки у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ТОВ «Балтський Хлібороб».

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного підприємства «Левчик» на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 17 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2024 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Балтський Хлібороб» про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Балтський Хлібороб» до приватного підприємства «Левчик» про скасування державної реєстрації права оренди та визнання права оренди на земельні ділянки - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров