Рішення

від 14.05.2024 по справі 380/1607/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 рокусправа № 380/1607/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - відповідач), в якому просить - визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні та зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 21.06.2018 обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2018 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 24.12.2023 (день, що передував остаточному розрахунку) та компенсації втрати частини доходів за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Ухвалою від 26.01.2024 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, останнє місце служби Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.05.2018 №217 звільнено з військової служби у запас та з 21.06.2018 був виключений зі списків частини та всіх видів забезпечення. Проте, на день звільнення з військової служби році позивач не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме, йому не була виплачена індексація грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 по справі №380/1815/22, відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення. На виконання вказаного рішення відповідач 25.12.2023 нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення.

Оскільки відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільненні позивача, чим порушені вимоги статті 116 КЗпП України, то, як стверджує позивач, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку та компенсація втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з вимогами позивача, з огляду на таке. Компенсація нараховується відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-111 та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). А отже, визначальними та обов`язковими обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати доходів. З наведеного слідує, що коли суми доходу нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів вчинених на виконання судового рішення, відповідно до отриманого фінансування згідно поданої заявки.

Таким чином, зважаючи на відсутність факту несвоєчасного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року по справі №380/1815/22, правові підстави для виплати компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, згідно з цим судовим рішенням - відсутні.

Відповідач зазначає, що оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, то стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставним.

24.04.2024 представник позивача подав до суду заяву про зміну предмета позову, яку за заявою від 01.05.2024 просив залишити без розгляду.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Відповідно до витягу з наказу від 21.06.2018 №153 ОСОБА_1 , начальника навчального курсу факультету бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, звільненого з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), включено за списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 21.06.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі № 380/1815/22 позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо непроведення індексації грошового забезпечення позивачу у період з січня 2016 року по червень 2018 року включно;

- визнано протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.;

- зобов`язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року;

- зобов`язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місцезнаходження: 79026, Львівська область, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.06.2018 з врахуванням базовового місяця (місяця підвищення тарафних ставок окладів) для її нарахування березня 2018 року;

- зобов`язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі №380/1815/22 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №380/1815/22 в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року із врахуванням березня 2018 року базовим місяцем змінено, та викладено абз.5 резолютивної частини рішення у такій редакції:

Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та провести виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 21 червня 2018 року з урахуванням абз.4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року у справі №380/1815/22 залишено без змін.

На виконання вказаного рішення позивачу 25.12.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 82320,82 грн та компенсацію за відпустку у розмірі 23473,07 грн.

Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення суми затримки.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд застосовує наступні правові норми.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 21.06.2018 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані відпустки.

На виконання рішення суду у справі №380/1815/22 відповідач 25.12.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 82320,82 грн та компенсацію за відпустки у розмірі 23473,07 грн.

Тож спірним у цих правовідносинах є період з 22.06.2018 (наступний день після звільнення) по 24.12.2023 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього.

Період 22.06.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований статтею 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 24.12.2023 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Таким чином, у межах цієї справи суд застосовує положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. "л" п. 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із карткою особового рахунку ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача за квітень 2018 року становить 12986,55 грн, за травень 2018 року 11721,55 грн.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить (12986,55+11721,55)/61) = 405,05 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 22.06.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1488 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період становить 602714,40 грн (405,05 грн х 1488 календарних дні).

Також, період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 у (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2024 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 74934,25 грн (405,05 грн х 185 календарних днів).

Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані відпустки (105793,89 грн) виплаченої на виконання рішення суду у справі №380/1815/22, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 по 18.07.2022 (602714,40 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона майже у дев`ять разів її перевищує.

Отож, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У зв`язку із цим, враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації та компенсації за відпустки у розмірі 105793,89 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 602714,40 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, то суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 105793,89 грн (сума індексації грошового забезпечення та компенсації за відпустки які виплачені позивачу за рішенням суду) / 602714,40 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 17,55%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (17,55%) становить: 405,05 грн. (середня заробітна плата за один день) х 17,55% х 1488 календарні дні затримки = 105776,38 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 22.06.2018 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 19.01.2024 року, становить 74934,25 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 74934,25 грн.

Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 21.06.2018 по день, що передував остаточному розрахунку 24.12.2023 суд зазначає наступне.

Згідно вимог статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 року (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Статтями 3, 4, 7 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

В позовній заяві у даній справі позивач посилається на те, що 21.06.2018 його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте, у під час звільнення з військової служби позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач стверджує, що остаточна виплата була проведена 25.12.2023 на виконання судового рішення у справі №380/1815/22.

Разом з цим, позивач зазначає, що відповідачем не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим, останній звернувся до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання судового рішення у справі №380/1815/22 відбулась лише 25.12.2023.

Відповідач у своєму відзиві не заперечує того, що до вказаної виплати не було включено компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.

Суд зауважує, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 по справі №380/560/8194/20, у якій суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 року, від 17.11.2021 року,від 27.07.2022 року, від 11.05.2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі№ 560/8194/20 сформулював такі висновки, зокрема:

- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості, при цьому, така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду;

- отримання листа від органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

Як встановлено судом виплата заборгованості за рішенням суду у справі №380/1815/22 здійснена відповідачем лише 25.12.2023. Відтак, саме з цієї дати позивачу стало відомо про те, що нараховуючи індексацію грошового забезпечення відповідач порушив вимоги Порядку № 159 в частині нарахування компенсації встати частини доходів у добровільному порядку.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.

За встановлених обставин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другоїстатті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб`єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов`язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 3 КАС України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 74934 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн 25 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023.

Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.12.2023, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна