Рішення

від 06.05.2024 по справі 317/1921/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 317/1921/22

№/п 2/317/20/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2024 р.

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Ачкасова О.М.,

при секретарі - Степановій Ю.В.,

за участю прокурора - Гризоглазової Д.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Ляшенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа: Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Державне підприємство «Пологівське лісомисливське господарство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку, посилаючись на те, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 07.11.2017 приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221).

Підставою для реєстрації права приватної власності став договір купівлі-продажу №765 від 07.11.2017, укладений між ОСОБА_2 (Покупець) та ОСОБА_3 (Продавець), від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_4

Вивченням пункту 1.2 вказаного договору купівлі-продажу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 належала Продавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №496626, виданого на підставі рішення Володимирівської сільської ради №1120 від 05.04.2004.

Разом з тим, встановлено, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 2322181600:08:001:0483) у власність у порядку встановленому Законом не виділялась, рішення від 05.04.2004 № 1120 Володимирівською сільською радою про передачу у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яке зазначено як підстава виникнення речового права у державному акті на право приватної власності на землю серії ЯЖ №496626, не приймалось.

Архівним відділом Запорізької районної державної адміністрації листом №07-05/12-П/07-02 від 28.01.2022 повідомлено, що рішення сесії Володимирівської сільської ради Запорізького району до архівного відділу райдержадміністрації не передавались.

Запорізькою районною державною адміністрацією листом №0782/01-30 від 22.04.2021 повідомлено, що рішення Володимирівської сільради №1120 до архіву райдержадміністрації не передавалось. На підтвердження надано перелік включених рішень засідання виконкому Володимирівської сільської ради, які перепадають на дату 05.04.2004, а саме: рішення з протоколу №03 від 12.03.2004, та з протоколу №04 від 08.04.2004.

Вивченням зазначених документів, наданих Запорізькою районною державною адміністрацією встановлено, що рішення №1120 Володимирівською сільською радою 05.04.2002 не приймалось.

Крім того, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №0-8-0.18-185/117-21 від 16.03.2021, №10-17-0.18.1-326/37-21 від 27.09.2021 та №10-17-0.18.1-355/37-21 від 07.10.2021 у Місцевому фонді документації із землеустрою Управління у Запорізькому районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області за спірною земельною ділянкою технічна документація та державний акт на право власності не обліковується та не зберігається.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (до складу якого увійшло ДП «Запорізьке лісомисливське господарство»), тому не могла бути передана у приватну власність.

Після отримання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 на підставі підробленого Державного акту на право власності серії ЯЖ №496626, виданого на підставі підробленого рішення Володимирівської сільської ради №1120 від 05.04.2004 її відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 765 від 07.11.2017.

Враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено на підставі неіснуючих документів, прокурор був вимушений звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2017, укладений між ОСОБА_3 (від імені якого діяв ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №765, припинивши право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221) та зобов`язати ОСОБА_2 повернути державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Прокурор у судовому засіданні підтримала позов у повному обсязі, просила його задовольнити, зазначила, що позов є негаторним, на який не розповсюджується позовна давність та зазначила, що є кримінальне провадження щодо факту службового підроблення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позов у повному обсязі, просила його задовольнити, зазначила, що земельна ділянка вибула без законних підстав, рішення про вилучення земельної ділянки не було, як і немає державного акту, обласна адміністрація не видавала жодних рішень.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Ляшенко О.С., позов не визнала, зазначила, що позов не підлягає задоволенню, просила відмовити у задоволенні позову, оскільки є підстави для застосування строку позовної давності, оскільки всі реєстри є відкритими, договір був нотаріально посвідчений, все було перевірено, зазначила, що відповідач був добросовісним набувачем.

Представник третьої особи - Державного підприємства «Пологівське лісомисливське господарство», у судове засідання не з`явився, раніше надавав суду заяву, просив суд розглянути справу за відсутності представника третьої особи без самостійних вимог на сторон позивача, за наявними у справі матеріалами

Суд, вважає можливим розглянути справу у загальному позовному на підставі наявних у справі доказів, за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши усі докази у сукупності, суд вважає, що позов є законним та обгрунтованим, тому підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №285533140 від 18.11.2021 р., вбачається, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 07.11.2017 приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221).

Підставою для реєстрації права приватної власності став договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 (Покупець) та ОСОБА_3 (Продавець), від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю., реєстраційний номер 765.

Згідно пункту 1.2 вказаного договору купівлі-продажу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 належала продавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №496626, виданого на підставі рішення Володимирівської сільської ради №1120 від 05.04.2004.

Разом з тим, встановлено, що спірна земельна ділянка (кадастровий номер 2322181600:08:001:0483) у власність у порядку встановленому Законом не виділялась, рішення від 05.04.2004 № 1120 Володимирівською сільською радою про передачу у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яке зазначено як підстава виникнення речового права у державному акті на право приватної власності на землю серії ЯЖ №496626, не приймалось.

Згідно ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 27.02.2023 р. позов в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 було закрито, у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_3 01.08.2020 року.

З листа архівного відділу Запорізької районної державної адміністрації листом №07-05/12-П/07-02 від 28.01.2022, вбачається, що рішення сесії Володимирівської сільської ради Запорізького району до архівного відділу райдержадміністрації не передавались.

З листа Запорізької районної державної адміністрації №0782/01-30 від 22.04.2021 вбачається, що рішення Володимирівської сільради №1120 до архіву райдержадміністрації не передавалось. На підтвердження надано перелік включених рішень засідання виконкому Володимирівської сільської ради, які перепадають на дату 05.04.2004, а саме: рішення з протоколу №03 від 12.03.2004, та з протоколу №04 від 08.04.2004.

Вивченням зазначених документів, наданих Запорізькою районною державною адміністрацією встановлено, що рішення №1120 Володимирівською сільською радою 05.04.2002 не приймалось.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 04.06.2004) до повноважень сільських рад належало право розпоряджатися землями територіальних громад та передавати у власність громадян та юридичних осіб землі комунальної власності.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення та видачі державного акта, громадяни набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Таким чином, необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 листопада 2018 року усправі № 488/5027/14-ц).Відсутність такого рішення держави в особі уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки не відбулось.

Крім того, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області №0-8-0.18-185/117-21 від 16.03.2021, №10-17-0.18.1-326/37-21 від 27.09.2021 та №10-17-0.18.1-355/37-21 від 07.10.2021 у Місцевому фонді документації із землеустрою Управління у Запорізькому районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області за спірною земельною ділянкою технічна документація та державний акт на право власності не обліковується та не зберігається.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (до складу якого увійшло ДП «Запорізьке лісомисливське господарство»), тому не могла бути передана у приватну власність.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 707/2177/15-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц.

Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України (лист від 07.10.2021 № 614) за результатами проведеного вказаним підприємством комплексу топографо-геодезичних та лісовпорядних робіт встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га знаходиться в межах державного лісового фонду, квартал 6 Хортицького лісництва ДП «Запорізьке ЛМГ», площа перетину становить 0,1 га.

Згідно інформації ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» №495 від 27.09.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 порушує межі державного лісового фонду та за таксаційним описом характеризується як Лісові культури. В архіві підприємства інформація щодо вилучення зазначеної земельної ділянки відсутня.

Відповідно до інформації ДП «Пологівське лісомисливське господарство» №48 від 20.01.2022, згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України №509 від 21.09.2021, розпочато реорганізацію підприємства ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», шляхом приєднання до ДП «Пологівське лісомисливське господарство». В ході обстеження земельних ділянок державного лісового фонду, ДП «Пологівське лісомисливське господарство» встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га повністю порушує межі Хортицького лісництва ДП «Запорізьке ЛМГ», а саме кварталу 6 виділу 11 (на теперішній час Крутоярівського лісництва ДП «Пологівське ЛМГ»).

Наказом ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства №127 від 04.11.2021 «Про об`єднання лісництв» з 01 грудня 2021 року на базі Хортицького та Крутоярівського лісництв створено Крутоярівське лісництво.

Згідно акту огляду земельної ділянки від 10.01.2022, складеного уповноваженими особами ДП «Пологівське лісомисливське господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 порушує межі державного лісового фонду.

Крім того, згідно протоколу огляду місця події від 26.01.2022 проведеного в рамках кримінального провадження №42021082020000052, земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 не огороджена парканом та являє собою пустир, на якому прозростають багатолітні дерева роду «сосна». Межі земельної ділянки на місцевості позначено бетонними стовпами, встановленими по периметру ділянки.

Належність спірної земельної ділянки площею 0,1 га до земель лісогосподарського призначення підтверджується матеріалами справи, а саме: інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» разом зі схемою перетину; інформацією ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» (лист від 27.09.2021 № 495) разом із копіями проектів організації і розвитку лісового господарства ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» (Хортицьке лісництво) 1989 та 2008 років, таксаційними описами кварталу 6 Хортицького лісництва, википіровками з планшету Хортицького лісництва в кварталі 6, виділ 11 ДП «Запорізьке ЛМГ» лісовпорядкувань 1989 та 2008 років; інформацією ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (лист №48 від 20.01.2022) разом із копіями документів.

Таким чином, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користування ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (до складу якого увійшло ДП «Запорізьке лісомисливське господарство»), тому не могла бути надана у приватну власність ОСОБА_3 без її вилучення у постійного землекористувача у порядку визначеному ст. 149 Земельного кодексу України.

Разом з тим, ні Запорізьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, ні ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», ні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» згода на вилучення земельної ділянки не надавалась.

Про факт самозахоплення земельної ділянки лісогосподарського призначення останнім стало відомо лише з листів прокуратури.

Більше того, за нормами Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, що діяли у 2004 році (на момент начебто прийняття рішення Володимирівської сільської ради від 12.08.2004 №138) взагалі не передбачено правової можливості надання у приватну власність земельних ділянок лісового фонду сільськими радами.

Статтею 12 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі рішення) передбачено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належало право розпоряджатися земельними ділянками територіальних громад, передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Тобто, розпорядження землями лісогосподарського призначення не відносилось до повноважень сільських рад.

Статтею 6 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент видачі рішення) передбачено, що усі ліси є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна рада України.

Верховна рада делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Враховуючи, що рішення уповноваженого органу про виділення спірної земельної ділянки площею 0,1 га у приватну власність не приймалось, а за своїм цільовим призначенням та правовим статусом земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДП «Пологівське лісомисливське господарство» та не могло надаватись у власність, ОСОБА_3 право приватної власності на неї не набув, тому відчуження земельної ділянки та подальша державна реєстрація права власності на спірну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2017 відбулася без законних на те підстав.

Враховуючи, що рішення органу місцевого самоврядування №1120 від 05.04.2004 та Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ №496626 уповноваженими на те органами відповідно не приймались та не видавались, фактично спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула із державної власності 07.11.2017, тобто після укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки та внесення відповідного запису щодо права приватної власності на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України (в редакції чинній на моменту вибуття спірної земельної ділянки із земель державної власності) визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 07.11.2017) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Статтею 57 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 07.11.2017) визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, відповідно до положень ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України та ст. 31 Лісового кодексу України повноваження щодо вилучення з постійного користування земель лісогосподарського призначення, припинення права постійного користування, зміни цільового призначення цих земель та надання їх у користування юридичним особам для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, належить до виключної компетенції Запорізької обласної державної адміністрації.

З відомостей, що містяться в листах ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» від 27.09.2021 № 495, ДП «Пологівське лісомисливське господарство» від 20.01.2022 №48, Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства №01-08/143 від 28.01.2022, Запорізької обласної державної адміністрації від 21.12.2021 № 12264/08-46 та від 18.01.2021 №00139/08-46, вбачається, що розпорядження або інші рішення щодо вилучення або припинення права користування земельною ділянкою, що відноситься до державного лісового фонду та розташована на території 6 кварталу 11 виділу Крутоярівського лісництва ДП «Пологівське лісомисливське господарство» (у яке увійшло Хортицьке лісництво ДП «Запорізьке лісомисливське господарство») або щодо зміни її цільового призначення, не приймались.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Статтею 373 ЦК України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Тобто, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

На момент виникнення спірних відносин повноважень щодо розпорядження земельними ділянками державного лісового фонду у Володимирівської сільської ради не було, рішення або розпорядження щодо передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_3 або зміни цільового призначення земельної ділянки Запорізькою обласною державною адміністрацією не приймались.

Іншими (уповноваженими) органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідні рішення щодо передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за рахунок земель державного лісового фонду не приймались.

Спірна земельна ділянка (кадастровий номер 2322181600:08:001:0483) у власність у порядку встановленому Законом не виділялась, рішення від 05.04.2004 № 1120 Володимирівською сільською радою про передачу у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яке зазначено як підстава виникнення речового права у державному акті на право приватної власності на землю серії ЯЖ № 496626, не приймалось.

Крім того, на теперішній час, земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 має цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно зі статтею 40 Земельного кодексу України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Разом з цим, пунктом «б» ст. 164 Земельного кодексу України передбачено особливий порядок охорони лісових земель.

Тобто на відміну від земель житлової та громадської забудови, режим охорони земель лісогосподарського призначення спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей лісів, які на них знаходяться, тим самим поліпшуючи лісову продукцію й лісогосподарське виробництво.

Таким чином, фактично законних підстав для набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_3 не мав.

Згідно ст. 393 ЦК України, ч. 3 ст. 152 ЗК України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання незаконним та скасування правового акту органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (зі змінами та доповненнями) державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Враховуючи, що рішення Володимирівською сільської радою про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки не приймалось, питання про визнання акту органу місцевого самоврядування, а саме рішення Володимирівської сільської ради №1120 від 05.04.2004 недійсним, прокурором у позові не ставиться.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видачі спірного рішення, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43).

З урахуванням наведених норм, у постановах від 07.11.2018 у справах №№ 488/6211/14-ц, 488/5027/14-ц Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи інформацію Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо того, що Державний акт серії ЯЖ №496626 на право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку не обліковується та не зберігається, підстави для визнання його недійсним також відсутні, оскільки вказаний акт уповноваженим на те органом не видавався та не міг стати підставою вибуття із державної власності спірної земельної ділянки.

Таким чином, державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЖ №496626, виданий ОСОБА_3 суперечить вимогам законодавства. Однак визнання недійсним цього акта не є необхідним для вирішення спірного питання про приналежність земельної ділянки державі та для її витребування в інтересах уповноваженого органу Запорізької обласної державної адміністрації, тому питання про визнання його недійсним прокурором у позові не ставиться.

Оскільки на підставі вищевказаних документів право власності на спірну земельну ділянку у ОСОБА_3 не виникло, правопороджуючого юридичного факту, який став підставою первинного набуття права власності, не існує.

В даному випадку, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 серія ЯЖ №496626, виданий ОСОБА_3 суперечить вимогам законодавства. Однак визнання недійсним цього акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить державі, та для її витребування в інтересах уповноваженого органу Запорізької обласної державної адміністрації, тому питання про визнання його недійсним прокурором у позові не ставиться.

Як вбачається з матеріалів справи, після отримання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 на підставі підробленого Державного акту на право власності серії ЯЖ №496626, виданого на підставі підробленого рішення Володимирівської сільської ради №1120 від 05.04.2004 її відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 765 від 07.11.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, є зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або недійсний правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням того, що первинне набуття право власності відбулось на підставі документу, який уповноваженим на те органом не видавався, відтак, розпорядження майном здійснено не власником нерухомого майна, а зміст укладеного на підставі спірного документу договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2017 №765 суперечить вимогам ст. ст. 317, 319, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 20, 27 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсними у порядку ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 910/15992/16.

Враховуючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено на підставі неіснуючих документів він підлягає визнанню судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України у редакції, чинній до 1 січня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, - право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про права на нерухоме майно підлягають реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц.

Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Ефективним способом захисту порушених прав, що призведе до його відновлення є, у тому числі, скасування реєстрації про право власності на спірну земельну ділянку.

Пунктами 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Судом встановлено, що державну реєстрацію прав на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 проведено на підставі документів, які уповноваженими органами не приймались, тобто порушені вимоги чинного законодавства, у зв`язку із чим, необхідно визнати недійсним договір купівлі-продажу , припинивши право приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Зокрема, землі лісогосподарського призначення не могли передаватися у приватну власність у силу частини четвертої статті 84 ЗК України.

Відповідні приписи національного законодавства щодо неможливості переходу у приватну власність земельних ділянок, віднесених до лісового фондів, є доступними, чіткими та передбачуваними.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у справі №359/3373/16-ц, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою (п. 55).

Згідно протоколу огляду місця події від 26.01.2022 проведеного в рамках кримінального провадження №42021082020000052, земельна ділянка з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 не огороджена парканом та являє собою пустир, на якому прозростають багатолітні дерева роду «сосна».

Разом з цим, за інформацією ДП «Пологівське лісомисливське господарство» від 22.02.2022 вих. №145 встановлено, що згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2008 року квартал 6 виділ 11 Хортицького лісництва має характеристику, зокрема - вік 45 років; висота СЗ-16 м, СКР 15 м, АКБ 13 м.

Таким чином, громадяни, власники чи представники в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель лісогосподарського призначення, природних ознак спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що такі землі вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Спірні земельні ділянки вибули з державної власності не через помилку органу державної влади, а фактично у зв`язку із вчиненням протиправних дій, при цьому з викладених вище обставин варто поставити під обґрунтований сумнів можливість необізнаності ОСОБА_2 про незаконність їх вибуття із державної власності, тому, оскільки обов`язок повернути правомірному власнику земельну ділянку, яка не може перебувати у приватній власності, встановлений у національному законодавстві, наслідок невиконання такого обов`язку у вигляді пред`явлення відповідного позову є передбачуваним.

Повернення державі земельних ділянок лісогосподарського призначення, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

У разі доведення належними доказами того, що громадяни чи юридична особа в силу зазначених обставин може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісом, належним способом захисту може бути усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном і звернення до суду в порядку ст. 391 ЦК України. Таким висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.

Вказані твердження можливо використовувати також до земель лісового, водного фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватись у приватну власність, в силу положень ст. 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, окрім цього до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 71 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, а також в пункті 96 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, у пункті 49 постанови від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, пункті 6.38 постанова ВС від 04.02.2020 у справі №911/3738/17).

Згідно п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Законний володілець земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Цивільний оборот земельних ділянок лісогосподарського призначення є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи Земельного кодексу України та Лісового кодексу України. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у користуванні спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за фізичною особою на спірну земельну ділянку.

Так, у випадку позбавлення права користування та розпорядження своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц звертає увагу, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що цивільний оборот земельних ділянок лісового фонду є і був обмежений законодавчо, вірним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є усунення перешкод у здійсненні Запорізькою обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду із кадастровим номером 2322181600:08:001:0483, яка на даний час належить на праві власності ОСОБА_2 .

Розглядаючи справу суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Запорізька обласна державна адміністрація відповідно до вимог ст. ст. 84, 122, п.п. а) та в) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності.

Також згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» останні для реалізації наданих їм повноважень можуть звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

З урахуванням наведених вимог закону, а також положень ст.ст. 15, 16, 17, 319, 386 Цивільного кодексу України Запорізька обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, обласною прокуратурою на адресу Запорізької обласної державної адміністрації було скеровано листи від 08.12.2021 №53-5357вих-21 та від 31.12.2021 №53-5923вих-21 повідомлено про встановлені порушення вимог законодавства при використанні землями державного лісового фонду.

Як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, остання повинна була вжити заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви щодо усунення перешкод у користуванні наведеною земельною ділянкою з боку відповідачів.

Натомість, Запорізькою обласною державною адміністрацією відповідних заходів до усунення порушень законодавства за вказаними фактами не вжито.

Листами від 21.12.2021 № 12264/08-46, від 18.01.2022 №00139/08-46 та від 26.07.2022 №07116/08-46 прокуратуру повідомлено про невжиття заходів щодо захисту інтересів держави. Запорізькою обласною державною адміністрацією не вживались та не плануються вживатись заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави.

Таким чином, з моменту незаконної передачі земельної ділянки державного лісового фонду у приватну власність, а також з часу повідомлення про зазначені факти порушень прокуратурою Запорізькою обласною державною адміністрацією до цього часу не вжито відповідних заходів щодо усунення наведених порушень законодавства.

Викладене вказує на усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави протягом розумного строку.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що факт незвернення до суду відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування з позовною заявою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси Українського народу, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Ураховуючи викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою листом від 31.08.2022 за вих. №53-3349 вих-22 повідомлено Запорізьку обласну державну адміністрацію про вжиття заходів представницького характеру.

За таких підстав, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки обставини, викладені представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Ляшенко О.С. не знайшли свого підтвердження при розгляді справи та спростовуються висновками суду,в тому числі доводи щодо застосування строку позовної двності, а тому необхідно визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2017, укладений між ОСОБА_3 (від імені якого діяв ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №765, припинивши право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221) та зобов`язати ОСОБА_2 повернути державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд, відповідно до ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 4 962,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12993 (внутрішній номер 226037366) від 02.09.2022 р.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 16, 178, 387, 388, 387, 396, 530 ЦК України, ст.ст.3,12, 19, 40, 55, 57, 84, 116, 122, 125, 149, 164 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 6, 7, 8, 12, 27, 45, 47, 48, 54, 57, 31 п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, ст.ст. 23, 26, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.13,14, 41 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 80, 81, 82, 89, 128, 131,

141, 206, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2017, укладений між ОСОБА_3 (від імені якого діяв ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №765, припинивши право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400840523221). Зобов`язати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) повернути державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 164, ЄДРПОУ 00022504) земельну ділянку з кадастровим номером 2322181600:08:001:0483 площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя (адреса місцезнаходження: місто Запоріжжя, вулиця Добролюбова, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2022 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 4 962,00 грн. (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні 00 копійок). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 14.05.2024 року.

Суддя: О.М. Ачкасов