Рішення

від 13.05.2024 по справі 910/1301/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2024Справа № 910/1301/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП"

до Акціонерного товариства "Укрпошта"

про виконання покупцем умов Договору поставки.

Представники сторін:

від позивача: Юрченко І.О., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Куць О.В., довіреність №260723-02/Р-121 від 26.07.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Укрпошта» про виконання покупцем умов Договору поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 080823-16Е від 08.08.2023, в частині надання заявок на поставку товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 11.03.2024.

28.02.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

05.03.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.

11.03.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 11.03.2024 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 08.04.2024.

У судове засідання 08.04.2024 представники сторін з`явились.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та відсутності будь-яких посилань на можливість надання нових доказів, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2024.

У судове засідання 13.05.2024 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2023 року між Акціонерним товариством «Укрпошта» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» (далі - постачальник, позивач) укладено Договір поставки № 080823-16Е (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах Договору.

Найменування товару, асортимент, кількість, ціна, вимоги щодо якості товару, тощо, наведені в Специфікації, що є Додатком № 1 до Договору (далі - Специфікація).

Предмет Договору для цілей, визначених Законом України «Про публічні закупівлі», зазначається у Специфікації (пункти 1.2 та 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.5 Договору партією товару за Договором вважається поставка товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою покупця (далі - заявка).

Пунктом 1.6 Договору узгоджено, що обсяги поставки товару можуть бути зменшені покупцем в односторонньому порядку, шляхом направлення покупцем постачальнику відповідного повідомлення (в тому числі із допомогою сервісу електронного документообігу, який розміщений за посиланням https://vchasno.ua (далі - сервіс). При цьому, ціна Договору відповідним чином зменшується.

Ціна Договору та ціна за одиницю товару зазначаються в Специфікацією та включають в себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору. Ціна товару визначається в національній валюті України.

Ціна цього Договору може бути зменшена покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків покупця, у порядку, передбаченому цим Договором (п. 3.1 та п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року на умовах поставки «зі сплатою мита» (DDP) у місце поставки, що визначено в Додатку № 1 до Договору та зазначене в Заявці.

За умовами п. 4.2 Договору поставка товару здійснюється постачальником партіями, за заявкою покупця, підписаною уповноваженою особою покупця, (далі - Заявка), у строк, що передбачений у Специфікації. Заявка є невід`ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент товару, кількість (обсяг) партії поставки, місце поставки відповідно до Додатку № 1 до Договору тощо.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за наявності/використання) та діє до дати, зазначеної у Специфікації. В разі укладання Договору або додаткової угоди до Договору в електронній формі, Договір/додаткова угода набуває чинності з дня його/її підписання уповноваженими представниками обох сторін шляхом накладання електронних підписів, використання яких передбачено цим Договором, та діє протягом строку, визначеного у Специфікації. Припинення дії Договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов`язку виконати свої зобов`язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов`язання за Договором.

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію на суму 1 658 551,68 грн.

У відповідності до п. 4.2 Договору постачальник зобов`язаний поставити товар протягом 21 календарних днів з моменту надання заявки (п. 9 Додатку № 1).

У відповідності до п. 6.1 цього Договору, Договір діє до 31.10.2023 включно (п. 10 Додатку № 1).

06 жовтня 2023 року позивач звернувся до відповідача із Листом вих. № 4712 від 03.10.2023, у якому просив у найближчий час надати передбачену Договором заявку, на який відповідач надав відповідь вих. № 1.23.002.001.-15815-23 від 09.10.2023 у якій зазначив, що Договір не містить положень, які б визначали обов`язковість подачі покупцем такої заявки або гарантований для замовлення обсяг товару.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що ненадання у визначений Договором строк заявок на товар є порушенням відповідачем взятого на себе зобов`язання за Договором, в зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача здійснити виконання обов`язку в натурі, тобто виконати свої зобов`язання за Договором щодо надання позивачу заявок на постачання товару, визначеного Договором.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позову заяву зазначає, що відсутні підстави примушувати відповідача до дій, вчинення яких не є обов`язковими для нього. Також відповідач зазначає, що умовами Договору не передбачено обов`язку відповідача надавати позивачу заявку.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права у цій справі, обрав спосіб захисту свого права шляхом зобов`язання відповідача виконати обов`язок в натурі за договором поставки № 080823-16Е від 08.08.2023, зокрема зобов`язати відповідача здійснити виконання обов`язку в натурі, тобто виконати свої зобов`язання за Договором щодо надання позивачу заявок на постачання товару, визначеного Договором.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, за своєю правовою природою мають ознаки договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З умов договору поставки вбачається, що постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору; поставка товару здійснюється партіями, за заявкою покупця, підписаною уповноваженою особою покупця, у строк, що передбачений у специфікації; ціна цього Договору може бути зменшена покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків покупця, у порядку, передбаченому цим Договором.

Таким чином, обов`язок з поставки товару виникає у позивача лише після надання відповідачем письмової заявки на поставку товару, що є фактично замовленням на поставку певного товару, визначеного специфікацією у відповідній кількості, а також дозволом на поставку та відповідно свідчить про готовність відповідача прийняти товар.

За змістом статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Водночас, суд зазначає, що за змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути примусове виконання обов`язку в натурі. Такий спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання зобов`язання чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі передбачає імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як його було унормовано сторонами в договорі. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17, від 14.05.2029 у справі № 910/16744/17, від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17 та постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 910/15893/17, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67).

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов`язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов`язок.

Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема, може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги.

Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Разом з тим, договором поставки не встановлено обов`язку відповідача подати позивачеві письмову заявку на поставку товару. Такого обов`язку також не визначено актами цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки ні умовами договору поставки, ні актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві письмову заяву, яка є замовленням та відповідно дозволом на поставку товару, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання письмової заявки за договором не є обов`язковим для відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19

Отже, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.05.2024

Суддя О.А. Грєхова