Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/1301/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1301/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Юрченко І.О.,

відповідача - Гоч В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Грєхової О.А.

від 13.05.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.

від 20.08.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП"

до Акціонерного товариства "Укрпошта"

про виконання покупцем умов договору поставки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта" про зобов`язання виконати в натурі умови договору поставки № 080823-16Е від 08.08.2023 шляхом надання заявок на постачання товару, визначеного договором.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 080823-16Е від 08.08.2023 щодо надання позивачу заявок на постачання товару, чим унеможливлено здійснення позивачем поставки товару за вказаним договором.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

08 серпня 2023 року між Акціонерним товариством "Укрпошта" (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" (надалі - Постачальник) укладено договір поставки № 080823-16Е (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно з Специфікацією, яка є додатком № 1 до Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах Договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору найменування Товару, асортимент, кількість, ціна, вимоги щодо якості Товару, тощо, наведені в Специфікації, що є додатком № 1 до Договору (надалі - Специфікація). Предмет Договору для цілей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі", зазначається у Специфікації.

Згідно з пунктом 1.5 Договору партією Товару за Договором вважається поставка Товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою Покупця (надалі - Заявка).

Пунктом 1.6 Договору узгоджено, що обсяги поставки Товару можуть бути зменшені Покупцем в односторонньому порядку, шляхом направлення Покупцем Постачальнику відповідного повідомлення (в тому числі за допомогою сервісу електронного документообігу, який розміщений за посиланням https://vchasno.ua (далі - сервіс). При цьому, ціна Договору відповідним чином зменшується.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна Договору та ціна за одиницю Товару зазначаються Специфікацією та включають в себе вартість тари та упаковки Товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються Постачальником, вартість доставки Товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати Постачальника, пов`язані з виконанням Договору. Ціна Товару визначається в національній валюті України.

Згідно з пунктом 3.2 Договору ціна Договору може бути зменшена Покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків Покупця, у порядку, передбаченому Договором.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року на умовах поставки "зі сплатою мита" (DDP) у місце поставки, що визначено в додатку № 1 до Договору та зазначене в Заявці.

За умовами пункту 4.2 Договору поставка Товару здійснюється Постачальником партіями, за заявкою Покупця, підписаною уповноваженою особою Покупця (надалі - Заявка), у строк, що передбачений у Специфікації. Заявка є невід`ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент Товару, кількість (обсяг) партії поставки, місце поставки відповідно до додатку № 1 до Договору тощо.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за наявності/використання) та діє до дати, зазначеної у Специфікації. В разі укладання Договору або додаткової угоди до Договору в електронній формі, Договір/додаткова угода набуває чинності з дня його/її підписання уповноваженими представниками обох сторін шляхом накладання електронних підписів, використання яких передбачено цим Договором, та діє протягом строку, визначеного у Специфікації. Припинення дії Договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов`язку виконати свої зобов`язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов`язання за Договором (пункт 6.1 Договору).

У Специфікації, яка є додатком № 1 до Договору сторони погодили: найменування Товару, кількість одиниць Товару, ціну за одиницю, загальну вартість; ціну Договору, яка становить 1 658 551,68 грн з ПДВ (пункт 1 Специфікації); строк поставки Товару - Постачальник зобов`язаний поставити Товар протягом 21 календарних днів з моменту надання Заявки (пункт 9 Специфікації); строк дії Договору - до 31.10.2023 включно (пункт 10 Специфікації); місце поставки Товару - м. Київ, вул. Георгія Кірпи, 2 або м. Київ, вул. Мурманська, 7; вимоги до якості та характеристики Товару тощо.

06 жовтня 2023 року Постачальник звернувся до Покупця з листом № 4712 від 03.10.2023, в якому просив у найближчий час надати передбачену Договором Заявку та повідомив про готовність розглянути часткове відтермінування виконання Договору шляхом внесення додатковою угодою змін до Специфікації, виклавши пункт 10 у наступній редакції: "У відповідності до пункту 6.1 цього Договору, Договір діє до 31.10.2024 включно".

Покупець у листі-відповіді № 1.23.002.001.-15815-23 від 09.10.2023 зазначив, що Договір не містить положень, які б визначали обов`язковість подачі Покупцем такої Заявки або гарантований для замовлення обсяг Товару та повідомив про відсутність правових підстав для продовження строку дії Договору.

В подальшому, як зазначає позивач, в електронній системі закупівель було розміщено звіт про виконання договору про закупівлю UA-2023-05-04-006122-a (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-05-04-006122-a/print/contract-ongoing/html/c039f5265e5a4d21b452923d8e0a4689), в якому зазначено, що сума оплати за договором про закупівлю становить 0,01 UAH з ПДВ.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024, у справі № 910/1301/24 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ні умовами Договору, ні актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві письмову заявку, яка є замовленням та відповідно дозволом на поставку товару, а тому відсутні підстави примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання письмової заявки за Договором не є обов`язковим для відповідача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження позивачем зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутністю висновків Верховного Суду щодо застосування:

- частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (чи визначає у подібних правовідносинах ця норма права обов`язок покупця не лише буквально - прийняти товар, доставлений йому постачальником, а й вчинити також усі дії, які передбачені договором як обов`язкові зі сторони саме покупця, без вчинення яких поставка та прийняття товару відповідними сторонами договору унеможливлені);

- частини 1 статті 689 Цивільного кодексу України (чи визначає у подібних правовідносинах ця норма права обов`язок покупця не лише буквально - прийняти товар, доставлений йому постачальником, а й вчинити також усі дії, які передбачені договором як обов`язкові зі сторони саме покупця, без вчинення яких поставка та прийняття товару відповідними сторонами договору унеможливлені);

- частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України (чи визначає у подібних правовідносинах ця норма права обов`язок покупця вчинити усі дії, які передбачені договором як обов`язкові зі сторони саме покупця, для можливості поставки та прийняття товару відповідними сторонами як їхніх зобов`язань за договором);

- частини 2 статті 689 Цивільного кодексу України (чи визначає у подібних правовідносинах ця норма права обов`язок покупця вчинити усі дії, які передбачені договором як обов`язкові зі сторони саме покупця, для можливості поставки та прийняття товару відповідними сторонами, тобто чи є виконання умов договору (що стосуються дій покупця, які необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару) вимогами, що звичайно ставляться, з метою з`ясування правової позиції Верховного Суду щодо наявності чи відсутності обов`язку покупця вчинити дії, які відповідно до вимог, визначених умовами договору, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару;

- частини 4 статті 690 Цивільного кодексу України (чи визначає у подібних правовідносинах ця норма права право постачальника у досудовому та судовому порядку відстоювати своє право вимагати від покупця прийняти та оплатити товар, за відсутності обґрунтування покупцем достатніх підстав для відмови у прийнятті товару).

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" зауважує, що вважає за необхідне отримати висновок/роз`яснення Верховного Суду щодо правомірності застосування судами частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України, а не частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, та закрити провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

05 грудня 2024 року до Суду від позивача надійшли пояснення до касаційної скарги.

08 грудня 2024 року на офіційну електронну адресу Верховного Суду від позивача надійшли пояснення до касаційної скарги, зміст яких аналогічний поясненням, які надійшли до Суду 05.12.2024.

З приводу подання позивачем додаткових пояснень у справі Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частинами 1 та 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням установленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Суд не визнавав за необхідне подання позивачем додаткових пояснень, тому їх слід залишити без розгляду.

Така ж правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункти 18-24), від 25.09.2024 у справі № 587/1382/15-ц (пункти 29-31).

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пояснення позивача до касаційної скарги, які надійшли до Суду 08.12.2024, всупереч вимогам, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, подані через електронну пошту Верховного Суду, а не за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому підлягають залишенню залишити без розгляду також із цих підстав.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

Як зазначалось вище, предметом даного спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" про зобов`язання Акціонерного товариства "Укрпошта" виконати в натурі умови Договору шляхом надання заявок на постачання товару, визначеного Договором, оскільки, на думку позивача, відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань, передбачених пунктом 4.2 Договору та пунктом 9 Специфікації, щодо надання позивачу відповідних Заявок.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, за своєю правовою природою мають ознаки договору поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 689 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити Покупцю у власність Товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно з Специфікацією, а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах Договору.

У пункті 4.2 Договору, в якому на думку позивача визначено зобов`язання відповідача з надання Заявки, сторони узгодили, що поставка Товару здійснюється Постачальником партіями, за Заявкою Покупця, підписаною уповноваженою особою Покупця, у строк, що передбачений у Специфікації. Заявка є невід`ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент Товару, кількість (обсяг) партії поставки, місце поставки відповідно до додатку № 1 до Договору тощо.

У пункті 9 Специфікації сторони узгодили строк поставки Товару - Постачальник зобов`язаний поставити Товар протягом 21 календарних днів з моменту надання Заявки.

Дослідивши умови Договору та Специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що умовами Договору не визначено надання Покупцем Заявок як обов`язку та не визначено строки подання таких Заявок.

Судами попередніх інстанцій також вірно зазначено, що обов`язок з поставки Товару виникає у Постачальника лише після надання Покупцем Заявки на поставку продукції, що є дозволом на поставку та свідчить про готовність Покупця прийняти Товар. Тому й відповідні обов`язки Покупця щодо забезпечення передання та одержання Товару виникають лише після надання відповідної Заявки.

Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, матеріали справи не містять доказів звернення Постачальника до Покупця щодо прийняття Товару або доказів ухилення Покупця від виконання зобов`язань щодо отримання Товару.

За змістом статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67).

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Такий спосіб захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі, застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов`язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов`язок.

Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов`язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема, може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги.

Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов`язку в натурі викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19, на яку послались суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Разом з тим, як встановили суди попередніх інстанцій умовами Договору не визначено надання Покупцем заявок як обов`язку та не визначено строки подання такої заявки. Такого обов`язку також не визначено актами цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки ні умовами Договору, ні актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві Заявку, яка є дозволом на поставку товару, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання Заявки за Договором не є обов`язковим для відповідача.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що у зв`язку з неподібністю правовідносин у справі № 910/18950/19 та у цій справі № 910/1301/24, суди помилково врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19 при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Суд відхиляє такі аргументи скаржника, з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, правовідносини у справі № 910/18950/19 та у цій справі № 910/1301/24 є подібними (у порівнюваних ситуаціях), оскільки у обох цих справах однаковими є предмет позову - зобов`язання відповідача надати заявки на постачання товару за договором поставки, однакові є й встановлені судами обставини - не встановлення ні умовами договорів поставки, ні актами цивільного законодавства обов`язку покупців надати постачальникам відповідні заявки на постачання товару.

Як зазначалось вище, касаційне провадження у даній справі відкрито відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету позову - зобов`язання відповідача надати Заявки на постачання Товару за Договором, підстав позову, заперечень проти позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.

Суд зазначає, що позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, на суд покладений обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Тобто, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет позову.

Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі, з посиланням на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до намагання переконати Суд у невиконанні відповідачем зобов`язання щодо отримання Товару за Договором.

Так, дійсно умовами пункту 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов`язався поставити Покупцю у власність Товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно з Специфікацією, а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах Договору.

Однак, як зазналось вище, предметом спору позивачем визначено - зобов`язання відповідача надати Заявки на постачання Товару за Договором, а не - зобов`язання відповідача отримати Товар за Договором. До того ж судом апеляційної інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять доказів звернення Постачальника до Покупця щодо прийняття Товару або доказів ухилення Покупця від виконання зобов`язань щодо отримання Товару.

З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо зазначених скаржником у касаційній скарзі норм права (частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1, 2 статті 689 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 690 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України) у визначеному скаржником аспекті, з огляду на предмет, підстави позову та фактичні встановлені обставини.

Враховуючи викладене, наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на викладені в цій постанові висновки, касаційна скарга у даній справі задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренландія НВП" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі № 910/1301/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

І.Д. Кондратова