Постанова

від 20.08.2024 по справі 910/1301/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" серпня 2024 р. Справа№ 910/1301/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.08.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 (повне рішення складено 21.05.2024)

у справі №910/1301/24 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП»

до Акціонерного товариства «Укрпошта»

про виконання покупцем умов Договору поставки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі по тексту - відповідач) про зобов`язання останнього здійснити виконання обов`язку за Договором поставки №080823-16Е від 08.08.2023 (далі по тексту - Договір) в натурі шляхом надання позивачу заявок на постачання товару, визначеного Договором та стягнення з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення пункту 4.2 Договору не надав позивачу заявки на поставки товару, що зумовило виникнення у нього заборгованості перед позивачем з надання заявок на товар.

Господарський суд міста Києва рішенням від 13.05.2024 у справі №910/1301/23 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ані умовами Договору, ані актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві письмову заявку, яка є замовленням та відповідно дозволом на поставку товару, в тому відсутні підстави примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання письмової заявки за договором не є обов`язковим для відповідача.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні спірного рішення не з`ясував обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та неправильно застосував норми матеріального права.

Як зазначає позивач відповідачем було допущено порушення умов Договору щодо обов`язку прийняти товар через етап надання заявок на товар, чим спричинив виникнення у нього заборгованості перед позивачем з надання заявок на товар. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту щодо примусового виконання обов`язку в натурі є єдиним способом захисту його порушеного права, як Постачальника, у спірних правовідносинах, що дозволить відновити право Постачальника на отримання очікуваного комерційного результату від укладеного Договору та отримати відповідачем, як Покупцем, товар, а не сплатити упущену вигоду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.06.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1301/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24.

Матеріали справи №910/1301/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.06.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.06.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 20.08.2024 о 13 год. 30 хв.

Відповідачем 16.07.2024 сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу. В заперечення на апеляційну скаргу позивача відповідач посилається на повне встановлення судом першої інстанції обставин справи, правильне застосування норм процесуального та матеріального права та обґрунтований висновок суду першої інстанції про відмову у позові, оскільки ані Договором, ані актами цивільного законодавства не передбачено обов`язку відповідача подати позивачу заявки на поставку товару.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача зазначив, що внаслідок придбання предмету закупівлі (миючих засобів) у повному обсязі за раніше укладеним за результатами «повторної» закупівлі з ТОВ «Чернівціпобутхім» Договором №070723-16Е від 17.07.2023, у відповідача відсутня потреба у замовлені та придбанні миючих засобів у позивача за істотно вищою ціною.

Крім того, як зазначає відповідач, наразі відсутні правові підстави для продовження дії Договору, оскільки відсутні документи, які підтверджують наявність обставин непереборної сили, як це визначено в Особливостях здійснення публічних закупівель товарів, робіт та послуг замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Особливості).

До відзиву на апеляційну скаргу відповідач подав службову записку (між підрозділами) №1.23.002.001.-2501-24 від 16.01.2024.

Відповідно до положень частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В порушення вимог вищезазначеної норми відповідач не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості подання до суду першої інстанції службової записки (між підрозділами) №1.23.002.001.-2501-24 від 16.01.2024 з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому такий доказ не приймається судом апеляційної інстанції.

24.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення позивача на відзив на апеляційну скаргу. Позивач у поясненнях на відзив зазначає, що, укладаючи 08.08.2023 Договір із позивачем відповідач вже знав, що не має наміру його виконувати, чим спричинив невиправдані очікування позивача щодо здійснення прибуткової діяльності та не лише упущену вигода, а й прямі матеріальні збитки, пов`язані із підготовкою для здійснення поставки товару, незважаючи на стислий строку дії Договору.

Представник позивача у судовому засіданні 20.08.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.08.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснень на відзив, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

08.08.2023 між відповідачем (далі - Покупець) та позивачем (далі - Постачальник) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість та ціна якого визначаються згідно Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору (далі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах Договору (а.с. 7-18).

Найменування товару, асортимент, кількість, ціна, вимоги щодо якості товару, тощо, наведені в Специфікації, що є Додатком № 1 до Договору (далі - Специфікація) (пункт 1.2 Договору).

Предмет Договору для цілей, визначених Законом України «Про публічні закупівлі», зазначається у Специфікації (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пункту 1.5 Договору партією товару за Договором вважається поставка товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою покупця (далі - заявка).

Пунктом 1.6 Договору узгоджено, що обсяги поставки товару можуть бути зменшені Покупцем в односторонньому порядку, шляхом направлення Покупцем постачальнику відповідного повідомлення (в тому числі із допомогою сервісу електронного документообігу, який розміщений за посиланням https://vchasno.ua (далі - сервіс). При цьому, ціна Договору відповідним чином зменшується.

Ціна Договору та ціна за одиницю товару зазначаються Специфікацією та включають в себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються Постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору. Ціна товару визначається в національній валюті України (пункт 3.1 Договору).

Ціна цього Договору може бути зменшена Покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків покупця, у порядку, передбаченому цим Договором (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору поставка товару здійснюється згідно з Правилами Інкотермс в редакції 2010 року на умовах поставки «зі сплатою мита» (DDP) у місце поставки, що визначено в Додатку № 1 до Договору та зазначене в Заявці.

За умовами пункту 4.2 Договору поставка товару здійснюється Постачальником партіями, за заявкою Покупця, підписаною уповноваженою особою Покупця, (далі - Заявка), у строк, що передбачений у Специфікації. Заявка є невід`ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент товару, кількість (обсяг) партії поставки, місце поставки відповідно до Додатку № 1 до Договору тощо.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за наявності/використання) та діє до дати, зазначеної у Специфікації. В разі укладання Договору або додаткової угоди до Договору в електронній формі, Договір/додаткова угода набуває чинності з дня його/її підписання уповноваженими представниками обох сторін шляхом накладання електронних підписів, використання яких передбачено цим Договором, та діє протягом строку, визначеного у Специфікації. Припинення дії Договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов`язку виконати свої зобов`язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов`язання за Договором (пункт 6.1 Договору).

Додатком № 1 до Договору сторонами узгоджено Специфікацію на суму 1 658 551,68 грн, у тому числі ПДВ 276 425,28 грн (а.с. 19-23).

У відповідності до пункту 4.2 Договору Постачальник зобов`язаний поставити товар протягом 21 календарних днів з моменту надання заявки (пункт 9 Додатку № 1).

У відповідності до пункту 6.1 цього Договору, Договір діє до 31.10.2023 включно (пункт 10 Додатку № 1).

06.10.2023 позивач звернувся до відповідача із листом вих. № 4712 від 03.10.2023, у якому просив у найближчий час надати передбачену Договором заявку та повідомив про готовність розглянути часткове відтермінування виконання Договору шляхом внесення Додатковою угодою змін до Специфікації, виклавши пункт 10 у наступній редакції: «У відповідності до пункту 6.1 цього Договору, Договір діє до 31.10.2024 включно» (а.с. 25).

Відповідач у листі-відповіді вих. № 1.23.002.001.-15815-23 від 09.10.2023 (а.с. 27-28) зазначив, що Договір не містить положень, які б визначали обов`язковість подачі Покупцем такої заявки або гарантований для замовлення обсяг товару та повідомив про відсутність правових підстав для продовження строку дії Договору.

В подальшому, як зазначає позивач у позові, в електронній системі закупівель було розміщено звіт про виконання договору про закупівлю UA-2023-05-04-006122-a (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-05-04-006122-a/print/contract-ongoing/html/c039f5265e5a4d21b452923d8e0a4689), в якому зазначено, що сума оплати за договором про закупівлю: 0,01 UAH з ПДВ.

Спір виник через ненадання відповідачем позивачу заявки на поставку товару, а тому останній просить суд зобов`язати відповідача виконати зобов`язання в натурі шляхом подання заявки на поставку товару.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 689 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини за результатами відкритих торгів з особливостями з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Як вказує позивач, в обґрунтування позовних вимог, відповідач в порушення умов пункту 4.2 Договору не надав заявку на поставку товару. У вказаному пункті Договору сторони узгодили, заявка є невід`ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент товару, кількість (обсяг) партії поставки, місце поставки відповідно до Додатку № 1 до Договору тощо.

Специфікацією сторони погодили суму товару у розмірі 1 658 551,68 грн, строк поставки - протягом 21 календарних днів з моменту надання заявки, строк дії Договору - до 31.10.2023 включно.

Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, ані Договором, ані актами цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача подати позивачеві заявку на поставку товару.

Договором поставки визначено, що поставка товару здійснюється Постачальником партіями, за заявкою Покупця, підписаною уповноваженою особою Покупця, (далі - Заявка), у строк, що передбачений у Специфікації (пункт 4.2 Договору). Отже, обов`язок з поставки товару виникає у позивача лише після надання відповідачем письмової заявки на поставку продукції, що є дозволом на поставку та свідчить про готовність відповідача прийняти товар. Тому й відповідні обов`язки відповідача як покупця товару щодо забезпечення передання та одержання товару виникають лише після надання зазначеної заявки.

Тоді як матеріали даної справи не містять доказів звернення позивача до відповідача щодо прийняття товару або доказів ухилення відповідача від виконання зобов`язання щодо отримання товару.

Окрім того, щодо внесення змін до Договору стосовно відтермінування виконання Договору, то згідно пункту 6.1 дія Договору та виконання зобов`язань щодо поставки Товару може продовжуватися у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат Покупця, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у Договорі.

Дія Договору може продовжуватися відповідно до частини 6 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (пункт 6.4 Договору).

У відповідності до Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Тоді як позивачем не наведено та не доведено суду документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили.

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Зазначений спосіб захисту (примусове виконання обов`язку в натурі) застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором тощо.

Слід зазначити, що цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Зокрема, цей спосіб захисту може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги за відповідним договором. Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України та частини 2 статті 20 ГК України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов`язку в натурі викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 та від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Слід зазначити, що умовами Договору не визначено надання Покупцем заявок як обов`язку та не визначено строки подання такої заявки.

Таким чином, оскільки ні умовами договору поставки, ні актом цивільного законодавства не встановлено обов`язку відповідача надати позивачеві заявку, яка є дозволом на поставку товару, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав примушувати відповідача до вчинення вказаних дій, оскільки подання заявки за Договором не є обов`язковим для відповідача (подібні за змістом висновки викладено у постанові від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19).

Посилання апелянта на те, що вказаний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц виснував, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів Отже, висновок щодо застосування норми права здійснений Верховним Судом - це висновок сформульований Верховним Судом (Верховним Судом України) внаслідок казуального тлумачення норми права при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду (Верховного Суду України), прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На переконання суду апеляційної інстанції даний спір та справа №910/18950/19 є подібними, оскільки предметом обох справ є зобов`язання відповідача вчинити дії з надання позивачу письмової рознарядки (заявки у даній справі) на поставку продукції, зазначеної у Специфікації до договору поставки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами Договору позивач (постачальник) має право поставити товар виключно після надання відповідачем (замовником) рознарядки (заявки у даній справі), яка є дозволом на поставку товару.

Доводи позивача про те, що ненадання відповідачем заявок на товар призвело до виникнення для позивача шкоди та заборгованості, не заслуговують на увагу апеляційного господарського суду, оскільки шкоди за приписами цивільного законодавства підлягає доведенню за іншим предметом позову, з застосуванням норм матеріального права, які регулюють відносини, пов`язані із виникненням збитків та доведенням позивачем суду наявності складу цивільного правопорушення. Щодо заборгованості, то за умовами Договору оплата проводиться після отримання протягом 10 календарних днів (пункту 3.5.1 Договору та пункт 8 Специфікації), тоді як товар позивачем відповідачу не поставлявся, а тому у відповідача відповідно відсутня заборгованість перед позивачем за товар. Крім того, згідно із пунктом 1.8.1 Договору товар належить Постачальнику на права власності.

Стосовно доводів позивача про зменшення відповідачем без повідомлення позивача ціни Договору з 1 658 551,68 грн до 0,01 грн, то згідно із пунктом 3.2 Договору ціна цього Договору може бути зменшена Покупцем в односторонньому порядку в залежності від реального фінансування видатків Покупця, у порядку, передбаченому цим Договором. При цьому позивачем не доведено суду, що зменшення ціни Договору відбулось за рахунок ненадання відповідачем позивачу заявок на здійснення поставок товару за Договором.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

За правилами статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі №910/1301/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гренландія НВП».

4. Матеріали справи №910/1301/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 21.08.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська