Постанова

від 23.04.2024 по справі 761/15619/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/15619/20

номер провадження: 22-ц/824/3050/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Цуран С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року у складі судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька Ольга Володимирівна, про розірвання договору дарування,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Комарницька О.В., про розірвання договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу станом на 2015 рік на праві приватної власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі він проживав з 1993 року разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 та дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2015 році він і відповідачка прийняли рішення про розірвання шлюбу.

Вказував, що з метою забезпечення житлом відповідачку та їх спільну дочку ОСОБА_3 , 15 липня 2015 року між ним та відповідачкою був укладений договір дарування квартири, відповідно до умов якого він подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 . Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Комарницькою О.В та зареєстрований в реєстрі за №1618.

Зазначав, що 01 вересня 2015 року шлюб між ним і відповідачкою було розірвано та з того часу він проживає за місцем своєї реєстрації, проте постійно підтримував стосунки з донькою ОСОБА_3

Вказував, що 31 березня 2020 року, приблизно о 09 год 18 хв. відповідачка, перебуваючи у вищезазначеній квартирі, вчинила умисний особливо тяжкий злочин, позбавивши життя їх спільну дочку ОСОБА_3 . Відомості щодо умисного вбивства були внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 31 березня 2020 року за №12020100100003028 та слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у місті Києві розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. 01 квітня 2020 року відповідачці повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а 02 квітня 2020 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва підозрюваній ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У зазначеному кримінальному провадженні позивач залучений як потерпілий. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна квартира АДРЕСА_2 на момент подачі позову належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 , яка є предметом договору, є збереженою. Позивач вважав, що за викладених обставин договір дарування підлягає розірванню відповідно до положень ч.ч.1, 4, 5 ст.727 ЦК України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 15 липня 2015 року між ним та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусам КМНО Комарницькою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1618.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Розірвано договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 15 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1618.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно був укладений договір дарування, за яким відповідачка набула у власність подаровану їй позивачем спірну квартиру. Оскільки відповідачка умисно вчинила злочин проти життя їх спільної з позивачем дочки, а саме умисне вбивство, вина якої встановлена вироком суду, який набрав законної сили, а тому наявні правові підстави для розірвання укладеного між сторонами договору дарування квартири.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було встановлено, а позивачем не доведено, які саме права позивача в разі не розірвання договору дарування від 15 липня 2015 року між ним та відповідачкою будуть порушені.

Вказує, що судом не враховано, що внаслідок задоволення позову буде порушене право відповідачки на житло, оскільки вона не має іншого житла і після відбування покарання не матиме де жити.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем пропущено річний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Звертає увагу, що відповідно до ст.728 та п.5 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про розірвання договору дарування.

Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що всупереч доводів апеляційної скарги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Вказує, що для застосування вимог ст.727 ЦК України обов`язковою умовою є наявність вироку суду, що набрав законної сили, щодо особи обдарованого, яка вчинила злочин. У такому випадку, дарувальник (позивач) вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка. Зазначає, що відповідно до ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Перебіг такої давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його вчинила (ч.1 ст.261 ЦК України). Таким чином, обчислення строку позовної давності починається від дня, коли дарувальник довідався або повинен був довідатися про обставини, передбачені ст.727 ЦК України. У даному випадку вирок Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/30427/20 відносно ОСОБА_1 було винесено 27 липня 2022 року, який набрав законної сили 12 березня 2022 року. З даним позовом про розірвання договору дарування ОСОБА_1 звернувся до суду у травні 2020 року, а тому строк позовної давності позивачем не пропущений.

Приватний нотаріус КМНО Комарницька О.В. не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною 2 ст.651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із ч.ч.1, 4, 5 ст.727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов`язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 464/1509/17.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому для того, щоб можливо було розірвати договір дарування на підставі ст.727 ЦК України, на момент пред`явлення дарувальником вимоги про розірвання договору дарування, обдаровуваний повинен бути власником майна (дарунка).

Розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред`явлення вимоги є збереженим (див. постанову Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №464/1509/17, провадження №61-34669св18).

Системний аналіз указаних вище вимог закону та усталеної практики Верховного Суду указує на те, що для розірвання договору дарування з підстав передбачених ст.727 ЦК України, обов`язковою умовою є наявність такого, що набрав законної сили вирок суду, щодо особи обдарованого, яка вчинила злочин оскільки, в даному випадку, право на розірвання договору, виникає саме з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. У такому випадку, дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. При цьому на час пред`явлення позову такий дарунок має бути наявний у натурі та бути збереженим.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 1993 року позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний 01 вересня 2015 року.

Від даного шлюбу сторони мали спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Установлено, що 15 липня 2015 року між сторонами укладено договір дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Комарницькою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1618, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_2 (дарувальник) подарував, а відповідачка ОСОБА_1 (обдарована) прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 липня 2015 року № 40662173, право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 .

На момент пред`явлення даного позову та вирішення справи судом першої інстанції, квартира АДРЕСА_2 наявна у натурі та є фізично збережена.

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року у справі №761/30427/20 ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а саме в тому, що вона 31 березня 2020 року приблизно о 09 год. 18 хв., знаходячись в приміщенні кімнати квартири АДРЕСА_2 після словесно конфлікту зі своєю дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою протиправного заподіяння смерті останній, використовуючи електронні ваги, ніж та сокиру нанесла доньці тілесні ушкодження: множинні синці, забійні рани, колото-різані та рублені поранення голови, шиї, грудей, живота, правої кисті та зап`ястку (загалом більше 90 ушкоджень), які були несумісні з життям і знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням смерті. Зазначеним вироком суду ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.

Указаний вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 12 березня 2022 року.

Тому вказані обставини не підлягають доказуванню згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України.

Отже, установивши, що між сторонами укладено договір дарування, за яким відповідачка набула у власність подаровану позивачем квартиру, після чого відповідачка умисно вчинила злочин проти життя їх спільної з позивачем дочки, а саме, умисне вбивство, вина якої встановлена вироком суду, що набрав законної сили, а також приймаючи до уваги, що дарунок (спірна квартира) наявна у натурі та є фізично збережена, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору дарування квартири.

Таким чином при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносини між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано сплив строку звернення позивача з даним позовом до суду за захистом порушеного права, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3 та 4 ст.267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Оскільки обвинувальний вирок суду, яким встановлено факт вчинення обдаровуваним злочину проти життя і здоров`я дочки дарувальника, ухвалений 27 січня 2022 року та набрав законної сили 12 березня 2022 року, а з даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся у травні 2020 року, то позивач не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, встановленого ч.1 ст.728 ЦК України.

Такого ж правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №539/1509/20, провадження №61-6771св21.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність обрахунку позовної давності з моменту укладення сторонами договору дарування є безпідставним, оскільки відлік позовної давності для звернення до суду з вимогами про розірвання договору дарування на підставі ч.1 ст.727 ЦК України розпочинається з часу виникнення обставин, з якими закон пов`язує право особи ініціювати такий позов, зокрема з часу набрання законної сили вироком суду відносно ОСОБА_1 , якою вчинено злочин проти життя і здоров`я дочки дарувальника, так як сам по собі факт укладення договору не порушує прав дарувальника, а такі права вважаються порушеними внаслідок умисного вчинення обдаровуваним злочину відносно дочки дарувальника.

Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20 липня 2021 року у справі №607/12186/16.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 17 травня 2024 року.

Головуючий

Судді: