Ухвала

від 22.05.2024 по справі 912/1525/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 912/1525/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Дроботової Т. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 (колегія суддів: Чус О. В., Дармін М. О., Кощеєв І. М.), рішення від 31.10.2023 та додаткове рішення від 21.11.2023 Господарського суду Кіровоградської області (суддя Коваленко Н. М.)

у справі за позовом першого заступника керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам`янський граніт" про стягнення шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в сумі 866 453,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам`янський граніт" на користь держави в особі Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, в сумі 866 453, 22 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що відповідач завдав шкоду державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області у заявленому у позові розмірі. Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає в ненадходженні коштів до місцевого бюджету України, а Суботцівською сільською радою Кропивницького району Кіровоградської області попри наявність повноважень не вживаються заходи щодо стягнення такої шкоди.

Предметом спору у справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 34,4536 га, яка, як зазначив прокурор, вирахована шляхом різниці між загальною площею земельної ділянки (46,9182 га) та сумою площ земельних ділянок під будівлями та технологічним обладнанням (3,8420 га + 6,0905 га+2,5321 га = 12,466 га), які належать відповідачу на праві власності.

31.10.2023 Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення про відмову у позові, а 21.11.2023 - додаткове рішення про стягнення з Кіровоградської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам`янський граніт" судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

03.04.2024 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, повний текст якої склав 11.04.2024, про залишення цих судових рішень Господарського суду Кіровоградської області без змін.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що прокурор не довів належними і допустимими доказами факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 34,4536 га, а відтак не довів складу цивільного правопорушення, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України.

30.04.2024 заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову і відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не врахували доказів, що підтверджують факт самовільного зайняття земель.

Підставами касаційного оскарження прокурор визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Дроботової Т. Б.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У силу пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 цього ж Кодексу встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Позов у цій справі подано у 2023 році, а його предметом є стягнення 866 453,22 грн, що становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Отже, з огляду на наведене рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не підлягають касаційному оскарженню як такі, що ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за винятком випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

При цьому колегія суддів врахувала правовий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 з приводу можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову до судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (додаткову постанову суду апеляційної інстанції щодо розподілу судових витрат у малозначній справі). Як зазначив Верховний Суд, зі змісту норми статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури зазначив, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для держави та Суботцівської сільської територіальної громади, оскільки самовільне зайняття земель державної і комунальної власності позбавляє державу, Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном. Наслідками розгляду цієї справи судами нижчих інстанцій є створення правової невизначеності щодо юридичної відповідальності особи за вчинене правопорушення, де з однієї сторони держава та створений нею кримінальний суд визнали факт вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з самовільним зайняттям землі, а суд господарський звільнив юридичну особу від цивільної відповідальності за самовільне заняття земельної ділянки через не доведення факту правопорушення.

Прокурор звертає увагу на складну економічну ситуацію в умовах воєнного стану, з огляду на що дотримання вимог чинного законодавства у спірних правовідносинах становить значний суспільний інтерес, оскільки відсутність оплати протягом з 20.12.2016 до 25.05.2018 підприємством за користування земельною ділянкою площею 34,4536 га свідчить про його недобросовісну поведінку та завдає значної шкоди інтересам держави та сільської територіальної, оскільки з однієї сторони держава не отримувала дохід від використання землі, а унікальні корисні копалини півтора року видобувались із земельної ділянки, без можливості подальшого відновлення прав та інтересів територіальної громади.

Також, за доводами скаржника, висновки касаційного суду у цій справі матимуть фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у спорах про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки.

Проте зазначені доводи скаржника є необґрунтованими та формальними, оскільки він не довів наявності значного суспільного інтересу у цій справі. Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Касаційна скарга заявника не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в цілому та скаржника зокрема в контексті наведених вище критеріїв.

Що ж стосується посилань на фундаментальне значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, касаційний суд зауважує, що відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір свідчить про той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду на якісний критерій про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Однак на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.

Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника по суті щодо прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник, на переконання колегії суддів, не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі.

Керуючись статтями 234, 293, 304 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024, рішення від 31.10.2023 та додаткове рішення від 21.11.2023 Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1525/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Т. Б. Дроботова