Постанова

від 21.05.2024 по справі 910/1247/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1247/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

відповідача - Присяжнюк Р. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алай"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (судді: Демидова А. М. - головуючий, Ходаківська І. П., Владимиренко С. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 (суддя Курдельчук І. Д.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК Оріон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алай"

про стягнення 1 782 492,04 грн штрафу,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ГК Оріон" (далі - ТОВ "ГК Оріон") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алай" (далі - ТОВ "Алай") про стягнення 1 782 492,04 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару за договором дистрибуції від 12.02.2020 № 120220, укладеного між сторонами у справі (далі - договір дистрибуції від 12.02.2020).

1.2. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

1.3. При первісному розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022, позов задоволено.

Попередні судові інстанції виходили із доведеності матеріалами справи обставин невиконання відповідачем договору дистрибуції від 12.02.2020 в частині поставки товару за договором на суму 10 673 605,00 грн, тому дійшли висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1 782 492,04 грн штрафу, розрахованого згідно з пунктом 6.1 договору дистрибуції від 12.02.2020 в розмірі 16,7% від вартості непоставленого товару.

Водночас суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на договір купівлі-продажу від 16.04.2020 № 1604 (далі - договір купівлі-продажу від 16.04.2020), який було розірвано за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 910/9064/20, оскільки, як зазначили суди, цей договір не впливає на дію договору дистрибуції від 12.02.2020 та не є предметом розгляду у даній справі.

1.4. Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 зазначені постанова та рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального і процесуального права та неповноти судового дослідження.

1.5. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 782 492,04 грн штрафу; здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу від 16.04.2020 не відбулася заміна зобов`язання за договором дистрибуції від 12.02.2020 новим зобов`язанням, що виключає у спірних правовідносинах новацію; відповідач не виконав зобов`язання з поставки товару за договором дистрибуції від 12.02.2020, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача штрафу на підставі пункту 6.1 вказаного договору дистрибуції у сумі, заявленій до стягнення.

1.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у цій справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду, покладеними ним в основу рішення про задоволення вимог заявленого позову.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

2.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Алай" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Підставою подання касаційної скарги скаржник визначає пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2302/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16. Крім того, скаржник посилається на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 615 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме одностороння відмова у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Зокрема, скаржник вказує на неврахування судами положень пункту 7.2 договору купівлі-продажу від 16.04.2020 та при цьому зазначає, про те, що договір дистрибуції від 12.02.2020 було припинено у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу від 16.04.2020. За доводами скаржника, підставою відмови у виконанні зобов`язань з поставки товару є розірвання договору купівлі-продажу від 16.04.2020, яким було припинено дію договору дистрибуції від 12.02.2020, та порушення ТОВ "ГК Оріон" зобов`язань з оплати за поставлений товар.

2.2. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

3.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 12.02.2020 між ТОВ "Алай" (продавець) та ТОВ "ГК Оріон" (покупець) укладено договір дистрибуції № 120220, згідно з пунктами 1.1- 1.3 якого цей договір описує взаємодію продавця зі своїми дистриб`юторами; такий договір визначає, що у продавця є два дистриб`ютора, перший - ТОВ "ГК Оріон" і другий - ТОВ "ТД "Алай"; продавець буде вести збут на території України продукції, яку він виробляє через (завдяки) своїм дистриб`юторам.

У пункті 1.4 договору дистрибуції від 12.02.2020 передбачено, що продавець передає у власність покупцю на визначених цим договором умовах, а покупець приймає у власність та оплачує такий товар - кабельну продукцію та продукцію охоронно-пожежного призначення.

Продаж товару здійснюється на підставі рахунку-фактури, виписаної продавцем за письмовою заявкою або заявкою, надісланою електронною поштою покупцем. Загальна сума за договором складає загальну суму товару за всіма рахунками-фактурами, виставленими продавцем покупцеві за час дії цього договору, та загалом складає не менш як 300 000,00 грн (пункти 2.1, 2.2 спірного договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору дистрибуції від 12.02.2020 строк поставки товару складає 21 календарний день від дати виставленого рахунку-фактури або від дати замовлення покупця. Продавець має право на поставку товару партіями або в інший термін за погодженням сторін. Продавець має право на поставку товару раніше строку. Якщо продавець не може відвантажити продукцію в строки, вказані в пункті 3.1 цього договору, то продавець попереджає про це покупця та за згодою сторін вказує іншу дату відвантаження в рахунку-фактурі.

За змістом пункту 3.3 вказаного договору приймання товару здійснюється в місці прийому-передачі товару за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 95-А2. Товар також може бути поставлений за адресою, вказаною покупцем.

Приймання-передача товару здійснюється покупцем і продавцем в особі їх уповноважених представників. Датою поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної (пункти 3.5, 3.6 договору дистрибуції від 12.02.2020).

Згідно з підпунктами 5.1.1, 5.1.2 пункту 5.1 спірного договору продавець зобов`язаний виставити покупцю рахунок-фактуру на оплату товару відповідно до пункту 2.1 цього договору; передати товар покупцю на умовах, визначених розділом 3 договору.

Водночас у пункті 6.1 договору дистрибуції від 12.02.2020 сторони обумовили, що у випадку недотримання пунктів 3.1 і 3.2 договору продавець на користь покупця сплачує штраф у розмірі 16,7 % від вартості непоставленого (невчасно поставленого) товару.

Цей договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 (пункт 9.1 договору).

Згідно з пунктом 9.2 вказаного договору його дія достроково припиняється тільки за умови здійснення усіх взаєморозрахунків за договором та внаслідок взаємної письмової згоди сторін про його дострокове розірвання.

Суди попередніх інстанцій установили, що зазначений договір дистрибуції підписано уповноваженими особами; у встановленому порядку цей договір не оспорений та не визнаний недійсним.

Також попередні судові інстанції установили, що 30.11.2020 відповідно до умов договору дистрибуції позивач направив з електронної пошти за адресою logist@firma-orion.com на адресу електронної пошти відповідача office@alay.com.ua такі замовлення: вих. № 3011-01 від 30.11.2020, загальна сума замовлення на кабель сигнальний систем охоронної та пожежної безпеки становить 1 165 200,00 грн з ПДВ; від 30.11.2020 вих. № 3011-02, загальна сума замовлення на кабель силовий вогнестійкий становить 5 081 300,00 грн з ПДВ; від 30.11.2020 вих. № 3011-03, загальна сума замовлення на кабель управління та передачі даних вогнестійкої парної скрутки становить 1 149 450,00 грн з ПДВ; від 30.11.2020 вих. № 3011-04, загальна сума замовлення на коробки монтажні становить 277 135,00 грн з ПДВ; від 30.11.2020 вих. № 3011-08, загальна сума замовлення на сповіщувачі становить 286 620,00 грн з ПДВ; від 30.11.2020 вих. № 3011-10, загальна сума замовлення магнітоконтактних сповіщувачів становить 2 713 900,00 грн з ПДВ.

Відповідно до цих замовлень позивач просив відповідача поставити вказаний товар протягом 21 календарного дня, а саме до 21.12.2020.

У листі від 16.12.2020 вих. № 190 "Щодо замовлень" ТОВ "Алай" повідомило ТОВ "ГК Оріон" про відмову у поставці товару у зв`язку із наявною заборгованістю за поставлений товар за договором купівлі-продажу від 16.04.2020.

18.12.2020 позивач направив на електронну пошту відповідача лист за вих. № 18/12-1 з повторним проханням виконати замовлення від 30.11.2020 вих. № 3011-01, вих. № 3011-02, вих. № 3011-03, вих. № 3011-04, вих. № 3011-08, вих. № 3011-10 у встановлений договором дистрибуції строк, а саме поставити відповідний товар до 21.12.2020.

Також 18.12.2020 позивач направив на електронну пошту відповідача лист за вих. № 18/12-2, в якому ТОВ "ГК Оріон" повідомило про оплату 17.12.2020 грошових коштів у сумі 48 879,20 грн та 18.12.2020 - у сумі 5089,52 грн за договором купівлі-продажу від 16.04.2020 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 910/9064/20, тобто про виконання вказаного рішення суду в повному обсязі.

21.12.2020 і 24.12.2020 представники ТОВ "ГК Оріон" Наконечний О. М., Попова А. А. , Сатанін О. О. прибули за адресою: м. Київ, пр-т Відрадний, 95-А2, з метою отримання товару, вказаного у зазначених замовленнях. Проте представники відповідача відмовили у відвантаженні товару згідно із такими замовленнями та наданні письмових пояснень і підписанні будь-яких документів, про що представниками позивача було складено акти від 21.12.2020 та від 24.12.2020 про відмову у поставці товару згідно з відповідними замовленнями.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачеві претензію від 19.12.2020 вих. № 2912/1 з вимогою про сплату протягом десяти робочих днів штрафу в розмірі 1 782 492,04 грн за непоставлений за договором дистрибуції від 12.02.2020 товар.

Відповідач залишив вказану претензію без відповіді та належного реагування.

3.3. Оскільки спірний товар відповідач зобов`язаний був поставити у строк до 21.12.2020 (включно), чого проте ним зроблено не було, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 782 492,04 грн на підставі пункту 6.1 договору дистрибуції від 12.02.2020.

3.4. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилався зокрема на те, що у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу від 16.04.2020 припинив дію вказаний договір дистрибуції.

3.5. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідив обставини справи та наявні у ній докази, виконав обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.11.2022 і визнав позовні вимоги обґрунтованими, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем умов договору дистрибуції від 12.02.2020 в частині поставки ним товару в обумовлений строк, що за умовами такого договору є підставою для нарахування і стягнення з відповідача штрафу у заявленій сумі. Водночас, надавши оцінку аргументам відповідача, які він наводив заперечуючи проти позову, та наданим ним доказам, дослідивши умови договору купівлі-продажу від 16.04.2020 (у тому числі його пункт 7.2), суди установили, що сторонами не вчинялась новація та у спірних правовідносинах не відбулося заміни первісного зобов`язання новим зобов`язанням; зобов`язання за договором дистрибуції є чинним та підлягає виконанню.

3.6. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, зазначили, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

Таким чином, новація - це спосіб припинення зобов`язання за домовленістю сторін. Новація означає, що первісне зобов`язання заміняється новим зобов`язанням між тими ж сторонами.

Характерною рисою новації є необхідність двостороннього волевиявлення на її укладення, тобто домовленості сторін.

У випадку новації необхідно чітко зазначати про припинення первісного зобов`язання, щоб усунути ймовірність визнання дійсним як первісного, так і нового зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 74 названого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

3.7. Суди попередніх інстанцій установили, що у пункті 9.2 спірного договору дистрибуції сторони узгодили дострокове його розірвання саме шляхом взаємної письмової угоди про таке розірвання, натомість зміст пункту 7.2 договору купівлі-продажу від 16.04.2020 не є такою письмовою угодою про розірвання саме договору дистрибуції; положення зазначеного договору купівлі-продажу (зокрема і застереження, наведене у пункті 7.2) не містять чіткої вказівки на первинне зобов`язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто не містять відомостей про припинення зобов`язань за діючим договором дистрибуції від 12.02.2020.

Водночас, як наголосили попередні судові інстанції, договір дистрибуції від 12.02.2020, укладений між ТОВ "ГК Оріон" (покупець) і ТОВ "Алай" (продавець), описує взаємодію продавця зі своїми дистрибуторами - ТОВ "ГК Оріон" і ТОВ "ТД Алай" через (завдяки) яким ТОВ "Алай" буде вести збут на території України продукції, яку він виробляє (пункти 1.1- 1.3), тоді як договір купівлі-продажу від 16.04.2020, укладений між ТОВ "Алай" (продавець) і ТОВ "ГК Оріон" (покупець), описує порядок поставки товару у власність покупця (пункт 1.1) та не містить елементів дистрибуції. Вказані договори мають відмінну правову природу; договір дистрибуції є договором реалізації продукції через посередників (збут продукції на території України через дистриб`юторів (тобто третім особам)), а договір купівлі-продажу - договором реалізації продукції покупцю (споживачу) для провадження ним власної господарської діяльності (придбання продукції для провадження власної господарської діяльності).

Крім того, господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між сторонами протягом часу співпраці здійснювалась господарська діяльність на підставі одночасно декількох договорів без припинення їх дії через укладення кожного наступного як новація, про що, як зазначили суди, свідчать наявні у справі докази, зокрема, договори купівлі-продажу від 16.01.2018 № 43, від 18.01.2019 № 1, договір про співробітництво від 18.01.2019 № 3.

За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося, умовами укладеного між сторонами спірного договору дистрибуції, а саме його пунктом 6.1, передбачено відповідальність відповідача за порушення строків поставки товару у виді нарахування та стягнення на користь позивача штрафу у розмірі 16,7 % від вартості непоставленого (невчасно поставленого) товару.

Встановивши обставини порушення відповідачем умов вказаного договору в частині поставки товару в обумовлені строки за заявками позивача, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, та, зважаючи на відсутність обставин новації у розумінні положень статті 604 Цивільного кодексу України як способу припинення спірних зобов`язань за договором дистрибуції, попередні судові інстанції дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність вимог заявленого позову про стягнення з відповідача штрафу за договором дистрибуції від 12.02.2020.

3.8. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

3.9. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 22.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Алай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

3.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами положень частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 31.10.2019 у справі № 904/5340/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2302/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, оскільки, по-перше, попередні судові інстанції у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, не застосовували положень вказаної норми, що виключає їх неправильне застосування судами, по-друге, такі висновки зроблені судом касаційної інстанції за інших встановлених судами у вказаних справах фактичних обставин; в цих справах мали місце правовідносини, у яких покупець мав заборгованість перед постачальником в рамках одного і того ж договору, що і стало підставою для висновку судів про правомірність застосування останнім права на зупинення виконання зустрічного зобов`язання.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини встановлені судами на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та зважаючи на виконання судами обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові, якою цю справу було направлено на новий розгляд, свідчать про невиконання відповідачем умов договору дистрибуції від 12.02.2020 щодо поставки товару у визначений строк, що за умовами такого договору є підставою для стягнення з відповідача штрафу; обставин наявності заборгованості у позивача за цим договором суди не установили, заборгованість за договором купівлі-продажу від 16.04.2020 (на наявності якої посилався відповідач, відмовляючись поставляти товар за договором дистрибуції) була погашена позивачем ще до спливу строку поставки товару за договором дистрибуції, а новації у спірних правовідносинах не відбулося.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Разом із тим, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

3.11. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 615 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Проте, як свідчить зміст оскаржених у справі рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення частини 1 статті 615 Цивільного кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували їх; зазначена норма регулює односторонню відмову від зобов`язання та є загальною; її застосування залежить від конкретних умов договору та встановлених судами обставин щодо його виконання. Водночас скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цієї норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, натомість касаційна скарга за своїм змістом фактично ґрунтується на незгоді з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для задоволення позову, враховуючи, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень зазначена норма права не застосовувалася, у касаційній скарзі відсутнє мотивоване обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування вказаної норми, колегія суддів вважає, що підстав для формування Верховним Судом висновку щодо зазначеної скаржником норми права у наведеному випадку немає.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено), покладається на скаржника.

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.2. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою товариства у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

4.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.4. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Алай", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алай" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 910/1247/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак