Постанова

від 23.05.2024 по справі 742/3216/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 травня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/3216/22

Головуючий у першій інстанції Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/619/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз Авто», Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2024 року (місце ухвалення м. Ічня, дата складання повного рішення 12.02.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто», Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Страхова компанія «ІНГО», ТОВ «Союз Авто» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову посилався на те, що 23.11.2019 о 13 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автобусом «АТАМАН А-092204», р.н.з. НОМЕР_1 , переїжджаючи перехрестя 40+850 м автодороги Київ-Прилуки, виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Nissan Qashqai», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі із напрямком руху від м. Прилук у напрямку до м. Київ, що спричинило зіткнення транспортних засобів. У результаті дорожньо-транспнортної пригоди 5 осіб отримали різного ступеню тілесні ушкодження, а транспортні засоби - механічні пошкодження.

Вказує, що по факту дорожньо-транспортної пригоди відомості про вказану подію було внесено до ЄРДР за №12019110130003280 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

За доводами позову, у результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження, які за результатами судово-медичної експертизи №119Е від 26.05.2020 відносяться до середнього ступеня тяжкості, у зв`язку з чим постановою слідчого позивач визнаний потерпілим у кримінальному провадженні.

Проте, як зазначає позивач, ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2023 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків притягнення його до кримінальної відповідальності.

Також посилається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди водій автобуса «АТАМАН А-02204» ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Союз Авто» і цивільно-правова відповідальність водія автобуса була застрахована у ПрАТ «АСК Інго Україна» за полісом № АО/1523353, яке змінило назву на АТ «СК «Інго», укладеним між власником автобуса ТОВ «Союз Авто» та ПрАТ «АСК Інго» Україна.

Як зазначає позивач, загальна сума документально підтверджених витрат, понесених позивачем на лікування, становить 45421,90 грн (придбання медичних препаратів і засобів реабілітації та послуги про його доставлення в лікувальні та реабілітаційні заклади), а розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню із АТ «СК «Інго» становить 1271,24 грн (25421,90 х5%).

Крім того, як стверджує позивач, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому була завдана моральна шкода, яка полягала у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я, оскільки був змушений постійно приймати знеболюючі та заспокійливі препарати, погіршився сон, гострі болі час від часу він відчуває і зараз, сон так і не нормалізувався, що спричинило сильну виснаженість організму та емоційну нестабільність. А в результаті перелому нижньої кінцівки не може нормально рухатися та відчуває дискомфорт при пересуванні, а також вести активний спосіб життя, як раніше. Позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 70 000 грн, яка підлягає стягненню з ТОВ «Союз Авто».

У позові ОСОБА_1 з урахування збільшених позовних вимог (а.с. 174-176 т. 1) просить стягнути з АТ «СК «Інго» у відшкодування матеріальної школи 53246,26 грн та на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 1271,24 грн, з ТОВ «Союз Авто» - 68728,76 грн у відшкодування моральної шкоди та 2000 грн на відшкодування матеріальної шкоди (розмір франшизи), а всього 70728,76 грн.

25.11.2022 справа направлена до Чернігівського апеляційного суду для визначення підсудності, оскільки позивачем у справі є голова Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області і ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06.12.2022 справа направлена за підсудністю до Ічнянського районного суду Чернігівської області.

Рішенням Ічнянського районного суду від 12.02.2024 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Страхова компанія «Інго» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 23 246,26 грн та моральну шкоду в сумі 1162,31грн, а всього 24408,57 грн.

Стягнуто з ТОВ «Союз Авто» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач отримав тілесні ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та поніс витрати на лікування у загальному розмірі 23246,26 грн, які підлягають стягненню з АТ «СК «Інго». Також за висновком суду, в силу положень до ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з АТ «СК «Інго» підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1162,31 грн.

Крім того, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 23764,34 грн не відноситься до витрат на лікування травм, отриманих позивачем в результаті дорожньо-транспортної пригоди, оскільки витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та необхідність їх здійснення мають бути документально підтверджені відповідним закладом охорони здоров`я.

При визначенні моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Союз Авто» судом враховано засади розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 20000 грн, що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку відповідача немайнової шкоди, що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за отриману ним моральну шкоду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Береза О.П. та голова правління АТ «Страхова компанія «ІНГО» Гордієнко І.М. подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Береза О.П. просить скасувати рішення Ічнянського районного суду від 12.02.2024 і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

За доводами скарги рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів заявник посилається, що відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем надано суду документально підтверджені понесені витрати, які пов`язані з його доставкою до медичних закладів, проходження діагностики та реабілітації, загальний розмір яких становить 20040,00 грн.

Вказує, що страховою компанією визнавались такі вимоги у суді, тому суд не міг відмовити в задоволенні цих вимог і не надав жодного обґрунтування причин неприйняття таких доказів, чим порушив положення ст. 76, 263, 265 ЦПК України.

Як зазначає заявник, з рішення суду першої інстанції неможливо встановити, за яких обставин та на підставі яких доказів суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у сумі 23246,26 грн та 1162,31 грн моральної шкоди.

За твердженням заявника, у рішенні суду не наведено жодних обґрунтувань щодо не стягнення франшизи у сумі 2000 грн, що є порушенням Закону, оскільки згідно полісу № АО/1523353 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлений розмір франшизи у сумі 2000 грн, яка відшкодовується саме власником транспортного засобу ТОВ «Союз Авто».

Крім того, заявник не погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди, оскільки визначена у позові сума моральної шкоди компенсувала б душевні та моральні страждання потерпілої особи, яких зазнав позивач внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вважає, що при ухваленні рішення в частині стягнення моральної шкоди з ТОВ «Союз Авто» суд не в повній сірі з`ясував обставини, які необхідно було врахувати, а саме поведінку винної особи, можливість і бажання добровільно відшкодувати заподіяну моральну матеріальну шкоду, тривалість моральних страждань позивача.

В апеляційній скарзі голова правління АТ «СК «Інго» Гордієнко І.М. просить скасувати рішення Ічнянського районного суду від 12.02.2024 в частині стягнення з АТ «СК «Інго» 23246,26 грн матеріальної шкоди і 1162,31 грн моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог.

За доводами апеляційної скарги судом неповно з`ясовані обставини справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що дорожньо-транспортна пригода сталась 23.11.2019, проте позивач із заявою на виплату страхового відшкодування до страховика не звертався, тому строк встановлений п. 37.1,4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для подачі заяви на виплату страхового відшкодування пропущений позивачем і йому на момент звернення з позовом було відомо про факт страхування цивільно - правової відповідальності ОСОБА_2 , тобто в межах строку встановленого п. 37.1.4 Закону (3 роки) Позивач міг звернутись до АТ «СК «Інго» із заявою на виплату страхового відшкодування.

В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 233/6322/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 761/8048/16-ц, Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Також зазначає, що особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювана шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою, а вина заподіювана шкоди не вимагається. У зв`язку з цим, вина ОСОБА_2 не є обов`язковою для отримання страхового відшкодування, відповідно позивач міг не чекати на обвинувальний вирок суду відносно ОСОБА_2 для отримання страхового відшкодування.

За доводами скарги, позивачу було відомо про факт страхування цивільно -правової відповідальності ОСОБА_2 на момент звернення до суду, а із заявою про виплату страхового відшкодування позивач не звертався, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача щодо отримання страхового відшкодування, також позивач не довів факту того, що 3-х річний строк було пропущено з незалежних від нього причин, не вбачається з матеріалів справи також факт того, що позивач вжив розумних заходів для отримання страхового відшкодування протягом 3-х річного строку.

Тому заявник вважає, що у АТ «СК «Інго» відсутній обов`язок щодо сплати страхового відшкодування, оскільки має місце підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування, що передбачена п.п. 37.1, 37.1.4. Закону.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційних скарг та доданих до них матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «СК «Інго» представник ОСОБА_1 адвокат Береза О.П. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ «СК «Інго», задовольнивши апеляційну скаргу позивача та стягнути витрати на правову допомогу. Заявник не погоджується з доводами скарги щодо відсутності підстав для сплати страхового відшкодування у зв`язку з пропуском позивачем строку для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки із системного аналізу ст. 36 та вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к. Як зазначає заявник, страховий випадок стався 23.11.2019, а позов до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області про відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, подано 22.11.2022, тобто в межах установленого законом трирічного строку.

Відзив на апеляційні скарги іншими учасниками справи до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та про залишення без задоволення апеляційної скарги АТ «СК «Інго», враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Судом встановлено, що 23.11.2019 о 13 год., водій ОСОБА_2 , керуючи автобусом «АТАМАН А-092204», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , переїжджаючи перехрестя 40+850 м, автодороги Київ-Прилуки, виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі із напрямком руху від м. Прилук у напрямку до м. Київ, що спричинило зіткнення транспортних засобів. У результаті ДТП, 5 осіб отримали різного ступеню тілесні ушкодження, а транспортні засоби-механічні пошкодження.

По факту дорожньо-транспортної пригоди, відомості про вказану подію було внесено до ЄРДР за №12019110130003280 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України і 13.11.2020 водію ОСОБА_2 було оголошено повідомлення про підозру (а.с. 38-39 т.1).

У результаті ДТП позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді торако-краніо-скелетної травми; закритої травми грудної клітини (ЗТГК); забій, садна шкіри грудної клітини передньо-бокових відділів зліва; закриту черепно-мозкову травму (ЗЧМТ); струс головного мозку; забійну рану лобної ділянки після ПХО від 23.11.2019; перелом правого надколінника без зміщення; садна правого колінного суглобу та правої кисті; перелом кісток носа, що підтверджується випискою з історії хвороби стаціонарного хворого (а.с. 19, 25, 31 т. 1).

За результатами проведеної судово-медичної експертизи №119Е від 26.05.2020 року позивачу ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеня тяжкості.

Копією виписки з історії хвороби стаціонарного хворого № медичної карти 105523/1975 підтверджується, що 23.11.2019 ОСОБА_1 був госпіталізований до КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» з діагнозом: поєднана то рако-краніо-скелетна травма, ЗТГК, забій, ссадна шкіри грудної клітини передньо-бокових відділів зліва, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана лобної ділянки після ПХО (від 23.11.2019), перелом правого наколінника без зміщення, ссадна правого колінного суглобу та правої кисті, перелом кісток носа (а.с.19 т. 1).

Крім того, з матеріалів справи, а саме виписки № 5647 із медичної карти стаціонарного хворого, вбачається, що з 13.04.2020 п 24.04.2020 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради з діагнозом: консолідований перелом правого наколінника, контрактура правого колінного суглоба ІІ ст. в результаті дорожньо-транспортної пригоди 23.11.2019 (а.с. 25 т. 1). Також з 20.01.2021 по 26.01.2021 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради з діагнозом: післятравматичний остеоартроз правого колінного суглоба, загострення; консолідований перелом правого наколінника; комбінована контрактура правого колінного суглоба ІІ; рентген-стадія ІІ; функціональна недостатність правого колінного суглоба ІІ (а.с. 31 т. 1).

Матеріали справи містять копії квитанцій, якими позивач ОСОБА_1 підтверджує витрати на лікування на загальну суму 53246,26 грн (а.с.6-16, 17, 22, 24, 26, 27, 29, 30, 32, 33, 36, 177-180 т.1).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.06. 2023 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків притягнення його до кримінальної відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність водія автобуса «АТАМАН А-09204», р.н.з. НОМЕР_3 , що належить ТОВ «Союз Авто», була застрахована АТ «СК «ІНГО» (поліс серії АО №1523353) (а.с. 37).

Згідно полісу ліміт відповідальності страховика за завдану шкоду життю та здоров`ю одного потерпілого становить 200000 грн, а за майнову шкоду 100000 грн на одну потерпілу особу. Розмір франшизи становить 2000 грн.

Також судом встановлено, що транспортний засіб марки «АТАМАН А-02204, яким керував ОСОБА_2 перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Союз Авто» , який і спричинив ДТП належить ТОВ «Союз Авто».

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія автобуса була застрахована у ПрАТ «АСК Інго Україна» згідно полісу № АО/1523353, яке змінило назву на АТ «СК «Інго», укладеним між власником автобуса ТОВ «Союз Авто» та ПрАТ «АСК ІНГО Україна, з терміном дії з 30.07.2019 по 29.012020.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути матеріальну і моральну шкоду, заподіяну дорожньо-транспортною пригодою, з винних осіб в силу приписів ст. ст. 1172, 1187, 1188 ЦК України та ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів», а саме з ТОВ «Союз Авто» та АТ «Страхова компанія «ІНГО».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав тілесні ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та поніс витрати на лікування у загальному розмірі 23246,26 грн, які підлягають стягненню з АТ «СК «Інго». Також за висновком суду, в силу положень до ст. 26-1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з АТ «СК «Інго» підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1162,31 грн.

Крім того, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 23764,34 грн не відноситься до витрат на лікування травм, отриманих позивачем в результаті дорожньо-транспортної пригоди, оскільки витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та необхідність їх здійснення мають бути документально підтверджені відповідним закладом охорони здоров`я.

При визначенні моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ТОВ «Союз Авто», судом враховано засади розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 20000 грн, що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку відповідача немайнової шкоди, що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за отриману ним моральну шкоду.

Коллегія суддів апеляційного суду частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Згідно з ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За матеріалами справи, на момент дорожньо-транспортної пригоди автобус «АТАМАН А-092204», р.н.з. НОМЕР_3 , був застрахований в АТ «СК «Інго», тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що АТ «СК «Інго» має відшкодовувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду в межах ліміту відповідальності.

За матеріалами справи, позивачем ОСОБА_1 були заявлені вимоги про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з понесенням витрат на лікування після отриманих травм в результаті дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 53246,26 грн з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, з яких: витрати на лікування та придбання ліків 33246,26 грн, витрати за послуги за перевезення в лікувальні та реабілітаційні центри 20040 грн.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

У відзиві на позовну заяву АТ «СК «Інго» визнали обґрунтованими витрати позивача на лікування у розмірі 21657,56 грн, отриманих ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, які і підлягають стягненню з АТ «СК «Інго» (а.с. 102-103 т. 1).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень ст. 77-81 ЦПК України розмір витрачених коштів у сумі 23246,26 грн на лікування ушкоджень, отриманих ним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, які підлягають стягненню з АТ «СК «Інго».

Також судом першої інстанції обґрунтовано із врахуванням положень ст. 26-1 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стягнуто з АТ «СК «Інго» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю з урахуванням суми витрат на лікування у розмірі 23246,26 грн (5% складає 1162,31 грн).

Апеляційна скарга АТ «СК «Інго» не містить доводів щодо розміру стягнутої матеріальної шкоди на користь позивача, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильні висновки суду першої інстанції і не містять обґрунтованих підстав для збільшення розміру стягнутої матеріальної шкоди, оскільки відсутні докази щодо оплати перевезень, а надані квитанції, які обґрунтовано не враховані судом першої інстанції, враховуючи відсутність підтверджуючих даних закладів охорони здоров`я, щодо призначення такого лікування та підтвердження його вартості, посилання викладені в апеляційній скарзі не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права

Не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необґрунтовану відмову судом першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення витрат, пов`язаних з доставкою, розміщенням, утриманням у розмірі 20040 грн, які підтверджені актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), враховуючи, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не є належними доказами на підтвердження таких витрат, оскільки мають бути підтверджені фінансовими документами, зокрема квитанціями, фіскальними чеками, платіжними дорученнями та ін., тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині.

Також апеляційний суд враховує наступне.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно керувався положеннями ч.1 ст.1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 є правильним, проте, розмір відшкодування в сумі 20000 гривень, з урахуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди, обставин справи та вимушених змін у житті позивача, його віку, тяжкості тілесних ушкоджень, тривалості лікування не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, тому обґрунтованими є доводи скарги ОСОБА_1 щодо необґрунтованого розміру стягнутої моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У позовній заяві ОСОБА_1 наведені та обґрунтовані підстави для стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, детально описано в чому саме полягали фізичні та душевні страждання, завдані йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, належним чином підтверджені отримані фізичні ушкодження, яких зазнав позивач, у зв`язку з чим він був змушений постійно приймати знеболюючі та заспокійливі препарати, погіршився сон, гострі болі, що спричинило сильну виснаженість організму та емоційну нестабільність, а в результаті перелому нижньої кінцівки не може нормально рухатися та відчуває дискомфорт при пересуванні, не може вести активний спосіб життя.

Внаслідок дорожньо-транспортної події, яка сталася, позивачу довелося витрачати свій життєвий час та залучати значні власні фізичні, душевні, моральні зусилля, які були необхідними для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини по справі, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає необхідним збільшити стягнуту з ТОВ «Союз Авто» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди з 20000,00 грн до 40000,00 грн.

Крім того, перевіряючи аргументи скарги ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що окрім відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у позові ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Союз Авто» суму франшизи у розмірі 2000 грн.

Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (частина вісімнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (пункт 12.1 статті 12 Закону№ 1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV).

З огляду на зміст цих приписів у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, якщо сторони її передбачили у відповідному договорі. Суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/1523353, за яким був застрахований автобус «АТАМАН А-09204», р.н.з. НОМЕР_3 , що належить ТОВ «Союз Авто», сума франшизи становить 2000 грн.

Проте, як убачається, рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування відмови в задоволенні вимог в частині стягнення франшизи у розмірі 2000 грн, тому доводи скарги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими і такі вимоги підлягають задоволенню.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи скарги АТ «СК «Інго» про те, що із заявою про виплату страхового відшкодування позивач не звертався, що 3-х річний строк було пропущено з незалежних від нього причин, у зв`язку з чим у АТ «СК «Інго» відсутній обов`язок щодо сплати страхового відшкодування на підставі п.п. 37.1, 37.1.4. Закону, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону N 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, до МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону N 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону N1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону N 1961-IV).

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі N 465/4287/15 зроблено висновок, що: "у Законі N 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування".

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі N 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону N 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону N 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі N 465/4621/16-к (провадження N 13-24кс19) зроблено висновок, що: "у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права".

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 зроблено правовий висновок, що потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди, з вимогою про виплату стразового відшкодування у строк встановлений п.п 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України № 1961 (впродовж одного року). Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання об`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є право, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як убачається з матеріалів справи, 23.11.2019 сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_1 була завдана шкода здоров`ю і оскільки він не звертався до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений п.п 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України № 1961 строк, ним був поданий позов у межах трирічного строку позовної давності 22.11.2022.

Таким чином, позивач, реалізовуючи своє право на отримання компенсації у відшкодування спричиненої йому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригодти в повному обсязі, звернувся з позовом до страхувальника заподіювача шкоди в межах строку позовної давності.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить висновку, що рішення Ічнянського районного суду від 12.02.2024 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру стягнутої моральної шкоди на користь позивача з ТОВ «Союз Авто» шляхом збільшення її розміру з 20000 грн до 40000 грн та судових витрат та скасуванню в частині вирішення вимоги про стягнення з ТОВ «Союз Авто» франшизи у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Союз Авто» на суму 42000 грн (42000 грн від 70728,76 грн становить 59 %), до АТ «СК «Інго» на суму 24408,57 грн (24408,57 грн від 54517,50 грн становить 44%), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Союз Авто» на користь держави судового збору, зменшивши суму з 866 грн до 413,80 грн, в частині стягнення з АТ «СК «Інго» на користь держави судового збору, зменшивши суму з 542,62 грн до 242,47 грн.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на загальну суму 22000 грн (20000 грн моральна шкода та 2000 грн сума франшизи) від оспорюваної суми 60837,19 грн ((125245,76 грн загальна сума позовних вимог)-64408,57 грн задоволено судом), тобто на 36 %, то відповідно ТОВ «Союз Авто» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 579,74 грн (2684 грн х 04)х150%) х 51%) за апеляційний розгляд справи, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Береза О.П. просив стягнути витрати на правову допомогу орієнтовно у розмірі 18000 грн.

Відповідно до пунктів першого та другого частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

На підтвердження витрат на правову допомогу заявником у порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України, до відзиву на апеляційну скаргу надано договір № 1303/24 про надання правової допомоги від 13.03.2024 (а.с. 160 т. 2), акт виконаних робіт від 27.03.2024 до Договору про надання правової допомоги № 1303/24 (а.с. 159 т. 2), ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокат Березою О.П. (а.с. 120 т. 2).

Згідно Акту виконаних робіт від 27.03.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «СК «Інго», ТОВ «Союз Авто» адвокатом були надані такі послуги: усна консультація з вивченням документів та роз`яснення правового характеру стосовно оскаржуваного рішення 1000 грн; аналіз судової практики, написання апеляційної скарги 10000 грн; подання апеляційної скарги, підготовка та подання пояснень до суду, підготовка та подання відповіді на відзив 7000 грн, всього 18000 грн.

Заперечень щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу від АТ «СК «Інго» та ТОВ «Союз Авто» не надходило.

ОСОБА_1 та адвокатом Березою О.П. у передбаченому законом порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 18000 грн. Проте апеляційний суд враховує, що позов ОСОБА_1 був пред`явлений до двох відповідачів ТОВ «Союз Авто» та АТ «СК «Інго», тому витрати на правову допомогу за апеляційний розгляд справи підлягають розподілу в рівних частинах між двома відповідачами, тобто по 9000 грн з кожного відповідача. Таким чином, з урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію пропорційності задоволених вимог (апеляційна скарга задоволена на 36 %), доходить висновку, що витрати на правничу допомогу щодо відповідача ТОВ «Союз Авто» в сумі 9000 грн підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог на суму 3240 грн (9000 грн х 36%), які підлягають стягненню з ТОВ «Союз Авто».

Сплачений АТ «СК «Інго» судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 1610,40 грн відшкодуванню не підлягає, оскільки апеляційна скарга АТ «СК «Інго» залишена без задоволення.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 п. 3,4 ч. 1, ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» про стягнення моральної шкоди та судового збору змінити.

Збільшити розмір стягнутої з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з 20000 грн до 40000 грн.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» про стягнення франшизи скасувати, задовольнивши ці вимоги.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» на користь ОСОБА_1 2000 грн у відшкодування матеріальної шкоди у вигляді франшизи.

Змінити розмір стягнутого судового збору з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» на користь держави, зменшивши суму з 866 грн до 413,80 грн, з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» на користь держави, зменшивши суму з 542,62 грн до 242,47 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Авто» (код ЄДРПОУ 31934006; вул. Щолківська,1, м. Бровари Київської області) на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 579,74 грн та на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 3240 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 23.05.2024.

Головуючий Судді: