Рішення

від 24.07.2010 по справі 2-1613

СТАНИЧНО-ЛУГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 Справа № 2-1613

2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

    24 вересня 2010 року                         смт. Станиця Луганська

                                        Луганської області

Станично-Луганський районний суд  Луганської області в складі:

            головуючого судді             Антонова Ю.А.

            при секретарі                 Ісмаіл Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, третьої особи – Головного управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій незаконними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 р. по теперішній час та виплачувати такий розмір пенсії надалі, поновлення строку для звернення до суду,

В С Т А Н О В И В:

    22.07.2010 року позивач звернувся до суду з дійсним позовом і в обґрунтування своїх вимог вказав, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується відповідним посвідченням.

Позивач посилається на вимоги статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», де вказано, що дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімального розміру пенсії за віком. Вказана норма вступила в дію з 01.01.2006 року. Однак, на теперішній час позивач отримує доплату, яка не відповідає розміру, встановленому законом.

Позивач також вказує, що для підвищення пенсії дітям війни повинна застосовуватися мінімальна пенсія за віком, яка встановлена на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За такими обставинами позивач звернувся до суду з позовом в якому просить: визнати дії відповідача незаконними, зобов’язати його провести перерахунок та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 р. по теперішній час та виплачувати такий розмір пенсії надалі; поновити строк для звернення до суду, визнав причину його пропущення поважною.

    Сторони в судове засідання не з’явились, надали суду заяви про розгляд справи у їх відсутність. Позивач позов підтримав, наполягає на його задоволенні.

    Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на обставини, які викладені у письмову запереченні, наявному в матеріалах справи. Просить застосувати строк позовної давності, відмовити позивачу у задоволенні позову за необґрунтованістю та розглянути справу без його участі (арк. справи 10).

    Представник третьої особи позов також не визнав, надав суду письмове пояснення. Просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі та розглянути справу без його участі.

    Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за існуючими доказами у справі.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, за заступними підставами.

    Судом встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується пенсійним посвідченням (арк. справи 6), та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

    Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV, що набрав чинності 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком.

    Статтею 110 Закону України „Про державний бюджет на 2006 рік” встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

    Проте у 2006 році, в порядку визначеному Законом України „Про державний бюджет на 2006 рік”, Кабінетом Міністрів України не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому підвищення пенсії не провадилося.

    Статтею 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, що набрав чинності з 01.01.2007 р. (із змінами від 15.03.2007 р.), був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність – з 1 січня 380 грн., з 1 квітня 406 грн. Крім цього цією статтею передбачено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 ст. 28 ЗУ „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 01.10.2007 р. застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини першої цієї статті, збільшений на 1%, що складає відповідно 410 грн. 06 коп., 415 грн. 11 коп.

    Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими була зупинена дія статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач був зобов’язаний нарахувати та виплатити позивачці доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 рік з урахуванням підвищення прожиткового мінімуму на одну особу.

Розглядаючи позовні вимоги про зобов’язання здійснити підвищення пенсії як дитині війни після 2007 року, суд виходить з наступного.

    Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.07 р. внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема статтею 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалось, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

    Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

    Таким чином, відповідач зобов’язаний був перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як дитині війни з 22.05.08 року з урахуванням прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого ст. 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановлених для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

    Статтею 147 Конституції України передбачено, що єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Лише він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

    Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

- 2 -

    Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в мажах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Наведене свідчить, що відповідач повинен був здійснювати нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії після винесення Конституційним Судом України рішень від 09.07.07 року за № 6-рп/2007 р. та від 22.05.08 року за № 10-рп/2008 р.

    З матеріалів справи вбачається, що позивачка зверталась до відповідача з заявою щодо перерахунку надбавки до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії з 01.01.06 р., однак їй в цьому було відмовлено, у зв’язку з чим питання залишилося не врегульованим (відповідь УПФУ від 17.06.2010 р.). З цієї відповіді вбачається, що позивачці виплачується підвищення до пенсії в розмірі 10% від прожиткового мінімуму, починаючи з 01.01.08 р. (арк. справи 4).

    Такі доводи відповідача, не можуть бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

    Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» станом на 2009 рік не скасовано та не зупинено, а відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року, що набрав чинності з 1 січня 2009 року (із змінами від 06 листопада 2009 року) прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність становить: з 01 січня - 498 грн., з 01 листопада - 573 грн.

    Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-4, передбачена державна соціальна підтримка дітям-війни. Дію даної статті на 2006 рік було зупинено Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-4, положення наведеної норми не конституційними визнані не були та не скасовувалися, тому позов позивача у частині підвищення до пенсії за віком, як дитині війни, за 2006 рік задоволенню не підлягає.

    Суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

    Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

    Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області, за місцем проживання позивача.

    Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

    За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

    Відповідно до ч.2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

    Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

    Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

    Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.

    Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виплачувати йому підвищену пенсію надалі, відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не підлягають задоволенню, оскільки в майбутньому ці вимоги закону можуть бути змінені, скасовані чи їх дія буде призупинена.

    Позивач просить суд визнати причину пропущення строку поважною та поновити йому пропущений строк звернення до суду, посилаючись на те, що про порушення свого права на підвищення пенсії він дізнався із засобів масової інформації. Він є людиною пенсійного віку, розібратися в юридичних тонкощах йому важко, тому вважає що строк звернення до суду ним пропущено з поважних, незалежно від нього обставин.

    Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, але згідно зі статтею 267 частиною 5 цього Кодексу, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд вважає, що причини наведені позивачем для відновлення строку для звернення до суду, неповажні, оскільки доказів, які б свідчили про неможливість звернення до суду в межах строку позовної давності не надано. Відповідач наполягає на застосуванні строку давності при вирішенні позовних вимог і тому, суд вважає за необхідним задовольнити вимоги позивача частково, в межах строку, передбаченого ст. 257 ЦК України.

    Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач зобов’язаний здійснити перерахунок та виплату на користь позивача підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за періоди з 22.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по теперішній час, тобто по 24.09.2010 року – згідно позовних вимог.

    На підставі викладеного, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про прожитковий мінімум», Рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року та №10-рп від 22.05.2008 року, керуючись ст.ст. 15-16, 257, 267 ч.5 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -,

В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Визнати неправомірними дії та бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за періоди з 22.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 24.09.2010 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, за періоди з 22.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 24.09.2010 року, з урахуванням здійснених виплат.

    В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

    Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Головуючий: