Рішення

від 06.02.2007 по справі 22ц-255/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-255/07

Справа

№ 22ц-255/07                                                             Головуючий у 1 -й інстанції Царюк Л.М.

Категорія 40                                                                             Доповідач апеляційного суду

Славгородська Н.П.

РІШЕННЯ

 Іменем України

6 лютого 2007 року колегія

суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської

області у складі: головуючого -

Славгородської Н.П., суддів: Базовкіної

Т.М., Мурлигіної О.Я., при секретарі Бобуйок І.Ф., за участю:

·       

позивачки ОСОБА_1., її представника ОСОБА_2.,

·       

представника відповідача

Осташевської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті

Миколаєві цивільну справу

за  апеляційною  

скаргою ОСОБА_1на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської

області від 16 листопада

2006 року

за  позовом

ОСОБА_1до Миколаївського

обласного державного

проектно-технологічного

центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції

(далі - Центр)

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного

прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2006 р. ОСОБА_1. звернулася з позовом до

Центру про визнання наказу № 34 від 24 травня 2006 р. незаконним, про поновлення на

роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3000 грн. моральної шкоди.

Позивачка

зазначала, що з 20 серпня 1984 р. працювала у

відповідача на посаді техніка, за висновком атестації необгрунтовано було

визнано, що вона не відповідає займаній посаді. 15 травня 2006

р. вона написала заяву про надання їй з 16 травня планової відпустки з подальшим звільненням за

згодою сторін. Заяву написала, оскільки була введена в оману директором і

юристом про можливість подальшого оформлення пенсії в центрі зайнятості.

З'ясувавши неможливість такого, 18

травня 2006 р. вона

написала заяву на ім'я директора про відкликання своєї заяви. Директор відмовилась розглядати цю її заяву і

вимагала, щоб вона пішла у відпустку. До 5 червня 2006

р. вона знаходилась у відпустці, а у понеділок 6 червня 2006 р. вийшла на

роботу і дізналася, що звільнена з роботи з 5 червня 2006

р. за власним бажанням. В трудовій

книжці був зроблений запис про звільнення її на підставі наказу № 34 від 24 травня 2006 р. за ст. 38 КЗпП України.

Вважає наказ недійсним, оскільки не писала

заяви про звільнення за власним бажанням, а навпаки написала заяву про відкликання

заяви від 15 травня 2006 р. про

звільнення. Крім того, не допускається звільнення

під час відпустки. Незаконним звільненням з роботи відповідач заподіяв їй моральну

шкоду.

В жовтні 2006 р. позивачка

подала заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом,

посилаючись на те, що відповідач не надавав їй необхідних документів для звернення до суду, і по факту незаконного

звільнення вона зверталась у вищестоящу інстанцію зі скаргою.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2006 р. поновлено ОСОБА_1. строк

звернення до суду з позовом і відмовлено в задоволенні

позовних вимог про визнання наказу №

34 від 24 травня 2006 р. незаконним, поновлення на роботі, стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної

шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати і ухвалити нове

рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши

суддю-доповідача, пояснення позивачки і її представника, представника

відповідача, дослідивши матеріали справи і перевіривши наведені в скарзі

доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню

частково з наступних підстав.

Так, судом

встановлено, що ОСОБА_1. знаходилася з відповідачем у трудових відносинах з 1984 p., працюючі

на посаді техніка 1 категорії

лабораторії аналітичного забезпечення грунтово-агрохімічних досліджень. В

квітні 2006 р. в Центрі

була проведена атестація наукових працівників. За висновком атестаційної

комісії від 13 квітня 2006 р. ОСОБА_1. не

відповідала займаній посаді за відсутністю спеціальної освіти. 15 травня 2006 р. вона подала

заяву про надання їй планової відпустки з 16

травня 2006 р. з

послідуючим звільненням з 5

червня 2006 р. без

зазначення підстави звільнення. Наказом №

20-В від 15 травня 2006 р. ОСОБА_1.

надана відпустка в кількості 21

календарного дня з 16

травня по 5 червня 2006 р. з послідуючим

звільненням з 5 червня 2006 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України за

згодою сторін (а.с.29). Наказом № 34-К від 24 травня 2006 р. була змінена підстава звільнення

ОСОБА_1. на ст. 38 КЗпП

України за власним бажанням (а.с.24). Останній наказ був скасований наказом № 43-К від 3 липня 2006 р. (а.с.26).

Оскільки

оскаржуваний позивачкою наказ №

34-К від 24 травня 2006 р. був

скасований самим відповідачем, то суд обґрунтовано відмовив у визнанні його

незаконним.

Суд, визнавши,

що строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення пропущений

позивачкою з поважних причин, поновив його. Рішення суду в цій частині не

оскаржено.

Відмовляючи в

задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього

заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд

виходив з того, що ОСОБА_1. і директор Центру досягли домовленості про

припинення трудового договору за згодою сторін, а тому анулювання такої

домовленості може мати місце лише при їх взаємній згоді про це.

Проте з такими

висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам

справи, що у відповідності до п. З ч. 1

ст. 309 ЦПК

України є підставою для скасування рішення суду в зазначеній частині і

ухвалення нового рішення в цій частині.

Відповідно до п.

1 ст. 36 КЗпП України

угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору, яка

відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника і з

ініціативи адміністрації тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення

сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з

цих підстав.

З матеріалів

справи вбачається, що після проведення атестації з ініціативи директора Центру

було проведено звільнення працівників, в тому числі ОСОБА_1., які за висновками

атестаційної комісії не відповідали займаній посаді, за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за

згодою сторін).

Дану обставину

підтвердила директор Центру ОСОБА_3., допитана судом в якості свідка.

Позивачка, яка має передпенсійний вік, погодилася написати 15 травня 2006 р. заяву про

звільнення з роботи (а.с.27),

оскільки юрисконсульт Центру переконала її в тому, що протягом року вона

буде перебувати на обліку у службі зайнятості, а за півтора року до досягнення

нею пенсійного віку їй оформлять пенсію. Після з'ясування у Центрі зайнятості

населення, що таке неможливе, позивачка подала 18 травня 2006 р. заяву директору Центру про

відкликання своєї заяви про звільнення.

Ці обставини

підтверджуються поясненнями позивачки, показаннями свідка ОСОБА_4., заявою

позивачки від 18 травня 2006 р. про

відкликання своєї заяви від 15

травня 2006 р. про

звільнення, даними паспорту ОСОБА_1., де зазначено, що вона 1 січня 1954 р. народження.

Виходячи з

наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що взаємного волевиявлення між сторонами про припинення

трудового договору 5 червня 2006 р. за угодою сторін досягнуто не було (позивачка діяла під

впливом помилки) і тому у адміністрації Центру не було достатніх підстав для

розірвання трудового договору з ОСОБА_1за п. 1 ст. 36

КЗпП України.

За такого,

позивачка була звільнена без законної підстави, а тому у відповідності до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на

попередній роботі з виплатою їй середнього заробітку за весь час

вимушеного прогулу.

При цьому судова

колегія не враховує розрахунок, наведений позивачкою, оскільки він суперечить

положенням ч. 2 ст. 235 КЗпП України та

Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 8

лютого 1995 р. № 100 (з послідуючими

змінами і доповненнями).

Згідно наданої

відповідачем довідки середньомісячна заробітна плата позивачки за попередні до

звільнення два місяця складала 537

грн. (а.с.30), а середньоденна 25

грн. 57 коп.

(537:21р.д.). Отже, за час вимушеного прогулу з 6 червня 2006

р. по 6 лютого 2007 р. (7 місяців 22 робочих дня)

середній заробіток позивачки складає 4321

грн. 54 коп.

(537х7міс.+25,57х22р.д.) без утримання прибуткового податку й інших

обов'язкових платежів.

Внаслідок незаконного звільнення з роботи ОСОБА_1. зазнала душевних та психічних

страждань, а тому у відповідності до ст. 237-1

КЗпП України відповідач повинен відшкодувати позивачці моральну шкоду.

При визначенні

розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів враховує характер та обсяг

страждань, які зазнала позивачка, а також виходить із засад розумності,

виваженості та справедливості і вважає, що 300 грн. буде достатньою сумою для згладжування моральних

страждань.

У відповідності

до ч. З ст. 88 ЦПК

України з відповідача підлягають стягненню

в дохід держави 68 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи.

Керуючись статтями 303,

309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну

скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення

Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2006 р. в частині відмови

в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди скасувати і

ухвалити в цій частині нове рішення.

Поновити

ОСОБА_1на роботі в Миколаївському обласному

державному проектно-технологічного центрі охорони родючості ґрунтів і якості

продукції на посаді техніка з 6

червня 2006 р.

Стягнути з

Миколаївського обласного державного проектно-технологічного центру охорони

родючості ґрунтів і якості продукції на користь ОСОБА_1 4321 грн. 54 коп. середнього заробітку за час

вимушеного прогулу без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових

платежів і 300 грн. моральної шкоди, в дохід держави 68 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи.

В іншій частині зазначене рішення

залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути

оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.