Постанова

від 21.05.2024 по справі 911/75/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. Справа№ 911/75/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Агрикової О.В.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Лук`янчук А.В. за посвідченням;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Мартиненко С.В., Довгун І.В. за ордерами;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2022 (повний текст складено 12.08.2022)

у справі № 911/75/22 (суддя - Колесник Р.М.)

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Будсуміші"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1. Державне підприємство "Київське лісопаркове господарство"

2. Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

УСТАНОВИВ:

У січні 2022 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд Київської області з позовом в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - позивач, Бучанська РДА) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Будсуміші" (далі - відповідач, Товариство) та просив суд:

1) усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- №56285406 від 25.01.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164;

- №56287298 від 25.01.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства на земельну ділянку площею 0,95 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165;

- №56280353 від 23.01.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства на земельну ділянку площею 0,8777 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168;

- №56286186 від 25.01.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169;

2) усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Будсуміші", а саме земельних ділянок: площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164; площею 0,95 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165; площею 0,8777 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168; площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169 (далі - спірні земельні ділянки).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, розташовані в межах кварталу 53 виділи 8,9, 10, 11 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП "Київське лісове господарство" (далі - третя особа 1, Лісгосп), яке не надавало згоди на вилучення (припинення) з постійного користування спірних земельних ділянок, Кабінетом Міністрів України також не приймалось рішення про їх вилучення з постійного користування Лісгоспу, однак рішеннями Білгородської сільської ради від 29.01.2009 вони були відведені у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства та в подальшому, за рядом договорів (купівлі-продажу, дарування) право власності на спірні земельні ділянки набула Пасічник А.А., яка 21.12.2020 внесла їх до статутного капіталу Товариства. Вказаними діями порушено права держави в особі Бучанської РДА, на яку на даний час покладено розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб, а їх перебування у володінні відповідача є незаконним, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогами про усунення перешкод у здійснені права користування земельними ділянками, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельних ділянок з незаконного володіння Товариства.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що жодних перешкод у здійснені Бучанською РДА права користування земельними ділянками не може бути в силу відсутності у Бучанської РДА права користування спірними земельними ділянками; Бучанська РДА набула статусу юридичної особи наприкінці січня 2021 року, отже спірні землі поза волею Бучанської РДА не могли вибути в 2009 році з користування у зв`язку з тим, що її не існувало, а на той час відповідні повноваження належали Києво-Святошинській РДА (припинена 29.06.2021), тому стверджуючи про вибуття спірних земель поза волею Бучанської РДА прокурор намагається легалізувати ("поновити") пропущений строк позовної давності; позивач повинен був звернутись з віндікаційним позовом, як особа, яка вважає себе власником, але не є фактичним володільцем майна; прокурор, посилаючись на неактуальні висновки Верховного Суду, називає свій позов негаторним, проте заявлені позовні вимоги про повернення земельних ділянок з незаконного володіння Товариства за змістом є вимоги віндікаційного позову; обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові; на віндікаційні позови поширюється загальна позовна давність, і оскільки рішення про відведення спірних земельних ділянок у приватну власність були прийняті сільською радою 29.01.2009, а 26.03.2009 Управленням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі були видані Державні акти про право власності на них, тому відповідач просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову; прокурором не додержано порядку представництва інтересів держави, що є підставою для залишення позову без розгляду; насамперед необхідно документально довести право власності на спірні земельні ділянки, щоб звертатися з позовом про усунення перешкод в їх користуванні, однак прокурором не надано доказів перебування спірних земельних ділянок в постійному користуванні Лісгоспу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27 липня 2022 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором не доведено приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та обрано неналежний спосіб захисту у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам, оскільки згідно інформації, розміщеної у мережі Інтернет на порталі kyivlis.gov.ua, а також за даними Проектів організації та розвитку лісового господарства, Київський лісгосп був організований в 1930 році і у 1957 році до його складу було прийнято Ірпінський лісгосп, який реорганізований в Ірпінське лісництво; за період з 1993 по 2003 року загальна площа лісгоспу збільшилась на 828 га, що обумовлено прийняттям та передаванням земель до складу Лісгоспу згідно рішень державних органів влади; перше лісовпорядкування лісів, які входять до складу лісгоспу, проведено у 1925-1928 роках, наступні лісовпорядні роботи проводились в 1936-139, 1952, 1962, 1973 та 1983 роках, починаючи з 1994 року на всій території лісгоспу проводилося безперервне лісовпорядкування; у 2003 році проведена додаткова таксація лісових ділянок і подальше лісовпорядкування проведено в 2014 році; з матеріалів справ вбачається, що спірні земельні ділянки повністю вкриті лісовою рослинністю, вік якої складає від 56 до 76 років і первинні набувачі, як і відповідач, могли знати, що набувають право власності на землі лісогосподарського призначення; матеріалами лісовпорядкування підтверджується факт перебування у титульному володінні Лісгоспу земель лісогосподарського призначення, а факт накладання на них спірних земельних ділянок підтверджується листом УДПВО "Укрдержліспроект" та доданими до нього фрагментами кадастрової карти; прокурором обрано вірний спосіб захисту, а саме - пред`явлення до суду негаторного позову.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що інформація, розміщеної у мережі Інтернет на порталі kyivlis.gov.ua, не може вважатись належними і допустимими доказами, які б підтверджували у Лісгоспу право постійного користування земельними ділянками; з наявних у матеріалів справи доказі неможливо встановити як сам факт передання спірних земельних ділянок чи масиву, що включав би їх, Лісгоспу, так і дату такого ймовірного передання; лист Лісгоспу від 01.10.2021 не може бути засобом доказування права постійного користування, а зазначена у листі інформація не підтверджується наданими документами, які є недопустимими і недостовірними доказами; позивачем надано копію наказу про затвердження матеріалів лісовпорядкування лише 2014-2015р, через 5 років після того, як спірні земельні ділянки були у власності громадян, а за 1993, 2003 роки відповідні накази не надані; позивачем не були надані суду копії відповідних планшетів лісовпорядкування, а лише копії фрагментів планшетів, які є неінформативними; позивач, як особа, яка вважає себе власником, але не є фактичним володільцем майна, повинен був звернутися з віндікаційним позовом до відповідача, як власника, який набув всі правоможності власника, а щоб звернутися з негаторним позовом (про уснення перешкод в користуванні), позивачу необхідно було документально довести право власності держави на спірні земельні ділянки та право постійного користування Лісгоспу, а також правовий статус земельних ділянок, як ділянок лісогосподарського призначення; обрання неналежного способу захисту і стало однією з самостійних підстав для відмови у задоволенні позову; крім цього, вимоги прокурора спрямовані не на захист, а на порушення прав так званого "постійного користувача" (Лісгоспу), оскільки теоретичне задоволення позову щодо "усунення перешкод у здійсненні Бучанською РДА права користування" фактично порушило б права Лісгоспу, як "постійного користувача".

У письмових поясненнях від 22.12.2022 прокурор, з посиланням на правові позиції Верховного Суду в постановах від 28.09.2022 у справі №911/840/21, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16 та від 21.09.2022 у справі №367/4128/16, вказує, що ним обрано вірний спосіб захисту, а саме - пред`явлення до суду негаторного позову, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування жодних рішень про їх вилучення з державного лісового фонду і з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не приймалось.

У міркуваннях від 16.01.2023 щодо пояснень прокурора від 22.12.2022 відповідач вказує, що фактичні обставини встановлені судом у справі №911/840/21 не є подібними до обставин даної справи, а у справах №697/2434/16 і №367/4128/16 судами було встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, а у даній справі відсутні докази того, що земельні ділянки належать до земель лісового фонду.

У поясненнях від 02.03.2023 прокурор просить врахувати при винесенні рішення постанов Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4140/16-ц та від 21.09.2022 у справі №367/4128/16-ц.

У міркуванні від 19.04.2023 щодо витребуваних оригіналів документів відповідач вказує, що при виділенні в користування земельних ділянок за всіх часів земельні ділянки мали бути відведені - їх межі мали бути встановлені на місцевості, а відсутність встановлення меж "земельних ділянок лісового фонду, переданих в постійне користування Лісгоспу" позбавляє об`єктивної можливості підтвердження чи спростування накладення спірних земельних ділянок на земельні ділянки "лісового фонду"; прокурором були надані фрагменти з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 53 Приміського лісництва та спірних земельних ділянок за 2004 та 2014 роки, з яких вбачається, що квартал 53 за цей період чомусь розширився, явно за рахунок площі сусідніх земельних ділянок; при порівнянні кварталу 53, зображеного на копіях планшетів 1993, 2003, 2014 вбачається суттєва зміна меж цього кварталу, змінились контури і нумерація усіх без виключення виділів кварталу.

У міркуванні від 19.04.2023 щодо наявності повноважень Бучанської РДА на розпорядження спірними земельними ділянками відповідач вказує, що позивач взагалі не довів питання знаходження спірних земель поза межами населеного пункту населеного пункту Білогородка; спірні земельні ділянки відносяться до комунальної власності і були отримані в комунальну вланість як частина земель запасу передані від КСП "Білогородка", в якого ці землі перебували на правах колективної власності, тому прокуратура взагалі не мала права подавати позов в інтересах Бучанської РДА,

У заяві від 19.04.2023 відповідач проінформував суд про те, що на спірні земельні ділянки накладено арешт ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.10.2022 у справі №757/28269/22-к.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023, у зв`язку із реорганізацією Лісгоспу, залучено до участі у справі третьою особою яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - третя особа 2, ДП "Ліси України").

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 року вирішено призначити у справі судову земельно-технічну експертизу та зупинено провадження до отримання висновку експерта.

02.08.2023 від заступника директора Київського НДІСЕ надійшов лист з доданим клопотанням судового експерта Ю.Бікуса про надання роз`яснень, додаткових відомостей і матеріалів необхідних для проведення дослідження.

Для розгляду клопотання судового експерта провадження у справі було поновлено.

Відповідач 03.11.2023 подав пояснення щодо можливості задоволення клопотання експерта.

14.11.2023 від Київського НДІСЕ надійшов лист від 07.11.2023 про залишення ухвали про призначення експертизи без виконання, з посиланням на те, що клопотання експерта не задоволено, матеріали справи до експертної установи повторно не надходили, вартість проведення експертизи не оплачена.

21.11.2023 прокурор, на виконання вимог ухвали суду, надав копії планшетів лісовпорядкування, витягів з державного земельного кадастру щодо спірних земельних ділянок та координати поворотних точок спірних земельних ділянок.

Також 21.11.2023 прокурор подав клопотання про витребування доказів від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" та Філії "Київське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке було задоволено ухвалою суду від 21.11.2023.

Листом від 29.11.2023 Філія "Київське лісове господарство" повідомила про відсутність у неї запитуваних документів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 призначено у справі комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, проведення яких доручено Київському НДІСЕ, зупинено провадження у справі до отримання висновку експертизи.

18.01.2024 від заступника директора Київського НДІСЕ надійшов лист з доданим клопотанням судового експерта Ю.Бікуса, у якому він просить надати додаткові документи, необхідні для проведення комплексної експертизи.

Для розгляду клопотання судового експерта ухвалою суду від 23.01.2024 було поновлено провадження у справі, призначено розгляд клопотання у судовому засіданні, зобов`язано прокурора та позивача надати документи, необхідні для проведення експертизи.

Прокурор та позивач вимоги ухвали суду не виконали, натомість 26.02.2024 прокурор подав клопотання про витребування доказів, які просить надати експерт, від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 вказане клопотання прокурора було задоволено.

25.03.2024 від ВО "Укрдержліспроект надійшов лист від 25.03.2024, у якому зазначено, що ВО "Укрдержліспроект" надає файл формату dmf з кварталами 46, 51, 52 та 58 Ірпінського лісництва ДП "Київське лісове господарство" які відображені на планшеті 6 зазначеного лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Також зазначено, що матеріали лісовпорядквання 1993,2003 та 2014 передані лісокористувачу для їх подальшого затвердження, інформація про затвердження у ВО "Укрдержліспроект" відсутні, а адміністративна будівля об`єднання, в якій знаходились матеріали лісовпорядкування та інша документація, була знищена внаслідок пожежі через бойові дії, що підтверджується актом про пожежу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 було вирішено задовольнити клопотання судового експерта Ю.Бікуса, надати матеріали справи в розпорядження судового експерта Київського НДІСЕ Ю.Бікуса для проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2023 року, зупинити апеляційне провадження у справі до отримання висновку експертизи.

18.04.2024 від директора Київського НДІСЕ надійшов лист про залишення ухвали суду про призначення комплексної судової експертизи без виконання, оскільки не в повному обсязі надані документи, які просив надати експерт, а також станом на 16.04.2024 не оплачена вартість експертизи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 було поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.05.2024.

20.05.2024 від відповідача надійшли клопотання про стягнення судових витрат та заява про долучення доказів на підтвердження розміру судових витрат, у яких він просить стягнути з позивача на користь відповідача 36000,00 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу на стадії апеляційного провадження.

21.05.2024 прокурор подав пояснення щодо врахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 15.11.2023 у справі №911/351/22, від 19.01.2022 у справі №363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/1087/19, про те, що ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном.

Сторони і третя особа неодноразово були повідомлені про розгляд апеляційних скарг в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду у електронному вигляді через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що підтверджується довідками про доставку електронних документів.

Неявка у судове засідання представників позивача і третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Прокурор (апелянт) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, також заперечив проти задоволення клопотання відповідача про стягнення судових витрат.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, також просили стягнути на користь відповідача судові витрати, понесені під час апеляційного розгляду справи.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі рішень Білогородської сільської ради від 29.01.2009, для ведення особистого селянського господарства, 06.03.2009 видано державні акти на право власності на земельну ділянку, які зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, згідно яких у приватну власність ОСОБА_1 відведено земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164, у приватну власність ОСОБА_2 відведено земельну ділянку площею 0,95 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165, у приватну власність ОСОБА_3 відведено земельну ділянку площею 0,8777 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168, у приватну власність ОСОБА_4 відведено земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169 (том 1 а.с.29-30, 41-43).

Згідно договору купівлі-продажу від 10.06.2011, посвідченого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. зареєстрованого в реєстрі за № 1-1297, ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169 відчужено на користь ОСОБА_5 (том 1 а.с.37-38).

Згідно договору купівлі-продажу від 10.06.2011, посвідченого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1315, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на земельні ділянки з кадастровимими номерами: 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165; 3222480400:05:003:0168 відчужено на користь ОСОБА_7 (том 1 а.с.33-40).

На підставі договорів дарування земельної ділянки від 07.09.2015, посвідчених приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйовою Т.А. зареєстрованих в реєстрі за №№ 4033, 4034, 4035, ОСОБА_8 подарував ОСОБА_9 земельні ділянки з кадастровим номерами: 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165; 3222480400:05:003:0168 (том 1 а.с.31-36).

На підставі договору дарування земельної ділянки від 12.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Воробйовою Т.А. зареєстрованого в реєстрі за № 806, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером: 3222480400:05:003:0169 (том 1 а.с.27-28).

Згідно акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Нові Будсуміші" від 21.12.2020 № 3 (том 1 а.с.24-25) ОСОБА_9 передала до статутного капіталу Товариства нерухоме майно, зокрема:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168, площею 0,8777 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки - Київська область, Києво-Святошннський район, с. Білогородка. Земельна ділянка, яка вноситься до статутного капіталу Товариства, належить ОСОБА_9 , грошова оцінка якої, визначена за згодою всіх засновників Товариства, складає 79200,00 гривень;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165, площею 0,95 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки - Київська область, Києво-Святошннський район, с. Білогородка. Земельна ділянка, яка вноситься до статутного капіталу Товариства, належить ОСОБА_9 , грошова оцінка якої, визначена за згодою всіх засновників Товариства, складає 76000,00гривень;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164, площею 0,99 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки - Київська область, Києво-Святошннський район, с. Білогородка. Земельна ділянка, яка вноситься до статутного капіталу Товариства, належить ОСОБА_9 , грошова оцінка якої, визначена за згодою всіх засновників Товариства, складає 79200,00гривень;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169, площею 0,99 га, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування земельної ділянки - Київська область, Києво-Святошннський район, с. Білогородка. Земельна ділянка, яка вноситься до статутного капіталу Товариства, належить ОСОБА_9 , грошова оцінка якої, визначена за згодою всіх засновників Товариства, складає 79200,00гривень.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.09.2021 ТОВ "Нові Будсуміші" є власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0168, площею 0,8777 га; 3222480400:05:003:0165, площею 0,95 га; 3222480400:05:003:0164, площею 0,99га; 3222480400:05:003:0169, площею 0,99 га (том 1 а.с.44-54).

Листом від 29.09.2021 № 04-48/1769 Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило прокуратуру про те, що не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок із кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0168, 3222480400:05:003:0169, 3222480400:05:003:0164, 3222480400:05:003:0165 (том 1 а.с.80).

Листом від 01.10.2021 № 02-732 ДП "Київське лісове господарство" повідомило прокуратуру, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993-2014 років та даних публічної кадастрової карти України земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480400:05:003:0168; 3222480400:05:003:0169; 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165 розташовані на землях лісогосподарського призначення державного лісового фонду Підприємства (Ірпінське (Приміське) лісництво кв. 53 вид. 8, 9, 10, 11 Планшет № 6, Масштаб 1:10000, лісовпорядкування 2014). Категорія лісів - лісогосподарська частина лісів зелених зон. Підприємством не надавалися погодження (дозволи) щодо вилучення вказаних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0168; 3222480400:05:003:0169; 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165, цільове призначення яких змінюється, не погоджувалися (том 1 а.с.55-77).

До листа були додані наступні документи:

- фрагменти Планшета №5 (1993 р.); (2003р), 6 (2014р.) лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 роки; кв.53 Ірпінського (Приміського) лісництва, масштаб 1:10000 (копії містять штамп "Копія вірна", проте містять підпису, прізвища і посади особи, яка засвідчувала копії);

- фрагмент з публічної кадастрової карти (не засвідчений);

- копія фрагмента плана лісонасаджень лісовпорядкування 2014 року, кв.53 Ірпінського (Приміського) лісництва, масштаб 1:25000 (копія містить штамп "Копія вірна", проте містять підпису, прізвища і посади особи, яка засвідчувала копію);

- копія таксаційного опису лісовпорядкування 2015р. кв.53 Ірпінського (Приміського) лісництва (копія містить штамп "Копія вірна", проте містять підпису, прізвища і посади особи, яка засвідчувала копію);

- наказ №92 від 26.07.2017 Київського обласного та по м.Києвау управління лісового та мисливського господарства "Про затвердження матеріалів лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м.Києву управлінням лісового та мисливського господарства".

Листом від 06.10.2021 № 32165/0/2-21 Кабінет Міністрів України (том 1 а.с.79), у відповідь на лист прокуратури від 23.09.2021 №1052 вих-21 (том 1 а.с.78) щодо того, чи погоджувалось вилучення та зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0168, 3222480400:05:003:0169, 3222480400:05:003:0164, 3222480400:05:003:0165, та чи приймалось розпорядження про їх вилучення та зміну цільового призначення, повідомив прокуратуру про те, що Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із постійного користування земельних ділянок із зазначеними у листі кадастровими номерами не приймалося.

Листом від 06.10.2021 №844 ВО "Укрдержліспроект" надав прокурору фрагменти з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 53 і межами їх таксаційних виділів Васильківського лісництва ДП "Київський лісгосп" у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2004 і 2014 років та межами земельних ділянок з поданими кадастровими номерами (том 1 а.с.75-77).

До листа додані відповідні фрагменти з публічної кадастрової карти, без підпису виконавця, з яких вбачається що у період з 2004 року по 2014 рік квартал 53 розширився за рахунок площі сусідніх земельних ділянок, змінились контури і нумерація усіх без виключення виділів кварталу.

Листом від 06.10.2021 № 1392 вих-21 прокуратура повідомила Бучанську РДА про вибуття з володіння держави земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0168, 3222480400:05:003:0169, 3222480400:05:003:0164, 3222480400:05:003:0165, що свідчить про факт порушення інтересів держави в особі останньої, як представника законного власника та розпорядника земельної ділянки лісового фонду (том 1 а.с.81-82).

У зв`язку з чим прокурор просив Бучанську РДА вирішити питання щодо звернення останнім до суду з відповідним позовом та повідомити про результати розгляду цього листа та вжиті заходи або повідомити щодо наявних причин, які перешкоджають захисту порущених інтересів держави, з долученням відповідних підтверджуючих документів.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Бучанська РДА листом від 21.10.2021 № 01.3-35/1518 повідомила про те, що не має фінансової можливості сплатити судовий збір для подачі позовних заяв (том 1 а.с.83).

17.12.2021 прокурор за вих. №55-2763вих-21 направив Бучанській РДА повідомлення про підготовку і подання позову до Товариства про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками (том 1 а.с.84).

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор звернувся до суду із даним позовом та просив суд :

1) усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: №56285406 від 25.01.2021, №56287298 від 25.01.2021, №56280353 від 23.01.2021, №56286186 від 25.01.2021 з одночасним припиненням права приватної власності Товариства на земельні ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164, площею 0,95 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165, площею 0,8777 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168, площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169;

2) усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Будсуміші", а саме земельних ділянок: площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0164; площею 0,95 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0165; площею 0,8777 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0168; площею 0,99 га з кадастровим номером 3222480400:05:003:0169

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" на підставі матеріалів лісовпорядкування.

При цьому, за доводами прокурора, ДП "Київське лісове господарство" не надавало згоди на вилучення (припинення) з постійного користування спірних земельних ділянок, рішень про вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП "Київське лісове господарство" Кабінетом Міністрів України не приймалось та погоджень на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало.

З огляду на те, що право приватної власності на спірні земельні ділянки Товариством набуто з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, зокрема без припинення чи вилучення із земель постійного користування Лісогоспу, прокурор звернувся із розглядуваним позовом до суду із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та права користування Бучанською РДА спірними земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності Товариства спірні земельні ділянки площею та повернення вказаних земельних ділянок на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Товариства.

Застосування зазначеного способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов слід розглядати саме як негаторний, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельних ділянок лісогосподарського призначення з порушенням Земельного та Лісового кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог, відповідач посилався на те, що будь-яких перешкод Бучанській РДА у здійсненні права користування спірними земельними ділянками не може бути в силу відсутності у останнього такого права, водночас спірні земельні ділянки поза волею позивача у справі не могли вибути у 2009 році, оскільки статусу юридичної особи позивач набув у січні 2021 року.

Відповідач вказував, що вимоги про повернення земельних ділянок на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння Товариства містять ознаки віндикаційного позову, а не негаторного, як помилково кваліфікує прокурор, а питання щодо розмежування віндикаційного і негаторного позовів досліджувалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц.

При цьому, відповідач зауважував, що з метою пред`явлення негаторного позову (про усунення перешкод у користуванні майном), прокурору необхідно довести право власності позивача на спірні земельні ділянки, а також правовий статус земельних ділянок, як ділянок лісогосподарського призначення.

Також відповідач зазначив, що наявними у матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за Товариством, тому, зважаючи на положення ст. 387 Цивільного кодексу України, прокурор мав звернутися до суду саме із віндикаційним позовом, відтак, на переконання відповідача, прокурором обрано невірний спосіб захисту порушених прав та інтересів держави.

За доводами відповідача, прокурором на підтвердження своїх вимог не надано доказів перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Лісгоспу, а також не доведено моменту передачі права постійного користування земельними ділянками на користь третьої особи. Надані до матеріалів справи планово-картографічні матеріали та матеріали лісовпорядкування, які на думку прокурора підтверджують факт перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Лісгоспу є неспроможними, адже з них не вбачається, що станом на 2009 рік спірні земельні ділянки відносилися до земель лісогосподарського призначення та перебували на праві постійного користування третьої особи.

Також, враховуючи, що пред`явлений прокурором позов за своїми ознаками є віндикаційним позовом та з огляду на те, що рішення про відведення спірних земельних ділянок у приватну власність були прийняті Білогородською сільською радою 29.01.2009, а Державні акти про право власності на земельні ділянки були видані 06.03.2009, то відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Серед іншого, за доводами відповідача, пред`явлений прокурором позов має бути залишений без розгляду, оскільки відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Спростовуючи доводи відповідача про відсутність правомочностей у Бучанської РДА права розпорядження та користування спірними земельними ділянками у відповіді на відзив, прокурор зазначив, що станом на день звернення до суду власником земельних ділянок лісового фонду державної власності в межах населеного пункту у відповідності до приписів ст. 122 та п.24 Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України є саме Бучанська районна державна адміністрація, тому, за твердженням прокурора, ним вірно визначено суб`єкта владних повноважень, який діє від імені Українського народу у спірних правовідносинах.

Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки накладаються на єдиний лісовий масив кварталу 53 Ірпінського (Приміського( лісництва, який, на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про їх відведення у приватну власність, займав площу 26 га, що підтверджується планшетами ДП "Київське лісове господарство" за 1983, 1993 та 2003 роки.

Відтак, на переконання прокурора, цивільний оборот спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення є і був обмежений законодавчо з огляду, зокрема, на приписи ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України, тому викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц позиція щодо можливого перебування земель лісового фонду у приватній власності та наслідки оспорення такого перебування до спірних у цій справі правовідносин застосовуватись не може, тому прокурор вважав, що ним обрано вірний спосіб захисту інтересів держави, шляхом пред`явлення до суду негаторного позову.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді, то прокурор вказував, що Києво-Святошинська окружна прокуратура в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернулась до Бучанської районної державної адміністрації із листом від 06.10.2021 № 1392вих-21 в якому виклала обставини порушень інтересів держави щодо незаконного прийняття Білогородською сільською радою рішень про розпорядження землями лісового фонду, проте, у своїй відповіді від 21.10.2021 №01.3-35/1518 Бучанська РДА повідомила прокуратуру про відсутність необхідного фінансування для сплати судового збору з метою вжиття заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист права власності держави на землі лісового фонду.

На думку прокурора, наведені обставини свідчать про те, що компетентний орган в особі Бучанської РДА після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором таких інтересів в суді

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не надано доказів того, що земельні ділянки належать до земель лісового фонду, доказів щодо відведення та закріплення спірних земельних ділянок за будь-якими лісовпорядними організаціями, а також прокурор обрав неналежний спосіб захисту права, яке він вважає порушеним.

Крім цього, судом встановлено, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача яким не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які прокурор вважав порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

При апеляційному розгляді справи Північний апеляційний господарський суд, враховуючи, що предметом доказування у даній справі є факт належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду (лісогосподарського призначення), а у спорі існують суперечності щодо цього, зокрема, наявні у матеріалах справи фрагменти різних років публічної кадастрової карти, роздруковані в одному й тому ж масштабі з нанесеними на них межами спірних ділянок, візуально містять відмінності в конфігурації та розмірах спірних земель лісогосподарського призначення та спірних земельних ділянок, а прокурор не зміг цю суперечність усунути доказами чи переконливо спростувати її наявність, прийшов до висновку про необхідність призначення комплексної експертизи, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

- чи знаходилися земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165; 3222480400:05:003:0168; 3222480400:05:003:0169, що розташовані на території с.Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, станом на момент їх відведення (передачу у приватні власність) і на даний час в межах земель лісового фонду (лісогосподарського призначення)?

- чи знаходилися земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165; 3222480400:05:003:0168; 3222480400:05:003:0169, що розташовані на території с.Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, станом на момент їх відведення (передачу у приватні власність) і на даний час у складі земель лісового фонду (лісогосподарського призначення)?

- чи є накладання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480400:05:003:0164; 3222480400:05:003:0165; 3222480400:05:003: 0168; 3222480400:05:003:0169 на землі державної форми власності лісогосподарського призначення, а саме на виділи 8, 9 10, 11 кварталу 53 Ірпінського (Приміського) лісництва відповідно до планшету №5 лісовпорядкування 1993 року, планшету № 5 лісовпорядкування 2003 року, планшету № 6 лісовпорядкування 2014 року? Якщо накладення є частковим, то в якому обсязі (показати графічно та розрахувати площу частин накладення)."

Проведення експертизи було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Оплату витрат по проведенню судової експертизи покладено на Київську обласну прокуратуру.

Судовим експертом заявлялись клопотання про надання додаткових документів, необхідних для розгляду справи, у зв`язку із чим прокурор надав окремі документи, які просив надати експерт, зокрема планшети лісовпорядкування, витяги з державного земельного кадастру та координати поворотних точок земельних ділянок (том 2 а.с.241-273).

Також ВО "Укрдержліспроект", на вимогу ухвали суду, надало файл формату dmf з кварталами 46, 51, 52 та 58 Ірпінського лісництва ДП "Київське лісове господарство" які відображені на планшеті 6 зазначеного лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року (том 3 а.с. 45).

Матеріали справи, з додатково наданими документами, були направлені експертній установі для продовження проведення експертизи, однак 18.04.2024 від директора Київського НДІСЕ лист надійшов про залишення ухвали суду про призначення комплексної судової експертизи без виконання, оскільки не в повному обсязі надані документи, які просив надати експерт, а також станом на 16.04.2024 не прокурором не була оплачена вартість експертизи.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 Лісового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Статтею 45 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно пункту 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній з 28.03.2006 по 16.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Пунктом 5 розділу V Прикінцеві положення Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову прокурором) визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/9256/16, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 27.01.2020 у справі №617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі №297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 04.08.2021 у справі № 925/889/19.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Прокурор вказує, що спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення, погодження на їх вилучення не надавалось, відповідні зміни цільового призначення не проводили, територія земельних ділянок представляє собою єдиний лісовий масив і використовується для ведення лісового господарства, на підтвердження чого прокурором надано до матеріалів справи фрагменти планшетів лісовпорядкування за 1993, 2003, 2014 роки та два фрагменти публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 53 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП "Київське лісове господарство" 2003 і 2014 років.

При цьому, з наданих фрагментів планшетів та кадастрової карти вбачається, що у період з 2004 року по 2014 рік квартал 53 розширився за рахунок площі сусідніх земельних ділянок, змінились контури і нумерація усіх без виключення виділів кварталу.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, посилатися на планово-картографічні матеріали у якості доказів перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002, а прокурором не зазначено жодних підстав зміни площі кварталу 53 після 2002 року.

Посилання прокурора на інформацію, розміщену у мережі Інтернет на порталі kyivlis.gov.ua, відхиляється апеляційним господарським судом, оскільки вказана інформація є історичним нарисом щодо створення і діяльності ДП "Київське лісове госпораства", а не доказами в розумінні ГПК України.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання спірних земельних ділянок чи масиву, що включав би їх, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Лісгоспу, та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.

З метою встановлення всіх обставин справи та перевірки факту належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) та їх накладання на квартал 53 Ірпінського (Приміського) лісництва апеляційним господарським судом призначалась комплексна судова експертиза, проте прокурор та позивач не надали всі документи, необхідні для її проведення, що унеможливило проведення експертизи.

Частиною 4 ст. 102 ГПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

За вказаних обставин, враховуючи ухилення прокурора і позивача від подання на вимогу суду матеріалів, необхідних для проведення експертизи, суд відмовляє у визнанні обставини, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду (лісогосподарського призначення),

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прокурором не надано доказів того, що земельні ділянки належать до земель лісового фонду, доказів щодо відведення та закріплення спірних земельних ділянок за будь-якими лісовпорядними організаціями.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що прокурором та позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту розташування спірних земельних ділянок на землях лісогосподарського призначення, які надавались у користування Лісгоспу, отже прокурором не доведено наявності порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У зв`язку із тим, що суд прийшов до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у позові, питання щодо ефективності і належності обраного прокурором способу захисту права, яке він вважає порушеним, судом не досліджується.

За таких обставин, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Щодо клопотання відповідача про стягнення судових витрат, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи є витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

20.05.2024, тобто до закінчення судових дебатів, від відповідача надійшли клопотання про стягнення судових витрат та заява про долучення доказів на підтвердження розміру судових витрат, у яких він просить стягнути з позивача на користь відповідача 36000,00 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу на стадії апеляційного провадження.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а саме, у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

У постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (пункти 9.2 та 9.3 постанови від 05.10.2022).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги прокурора було відмовлено, пов`язані з розглядом апеляційної скарги витрати відповідача мають бути покладені на Київську обласну прокурату, яка є юридичною особою, заступником керівника якої було подано апеляційну скаргу, і якій підпорядкована окружна прокуратура, яка була ініціатором даного судового провадження.

При цьому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 13.07.2023 у справі №922/2088/21 та у додатковій ухвалі від 07.12.2023 у справі №925/274/22 щодо покладення на відповідну обласну прокуратуру судових витрат відповідача у випадку відмови у задоволенні касаційної скарги прокурора.

За вимогами частин 5, 8 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених ним судових витрат позивач долучив до матеріалів справи:

- копію Договору про надання правової допомоги від 04.03.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Бізнес Протект" та ТОВ "нові Будсуміші";

- акт наданих послуг від 15.05.2024 на суму 37000,00 грн;

- рахунок на оплату №7 від 15.05.2024 на суму 37000,00 грн;

- платіжну інструкцію №5 від 15.05.2024 про сплату Товариством 37000,00 грн за правову допомогу згідно рахунку №7.

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги Адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надвати необхідну правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що Адвокатське об`єднання (в особі своїх учасників адвокатів Довгун І.В., Мартиненко С.В. та Скобєлєвої В.М.) має право на підставі даного договору вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та даним договором, необхідні для його належного виконання.

Згідно з п.4.1 договору отримання винагороди Адвокатським об`єднанням за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар обчислюється у вигляді погодинної оплати, виходячи з кількості годин, які витрачені адвокатами на надання правової допомоги. Вартість тоднієї години роботи адвоката складає 1000 грн.

Відповідно до акта наданих послуг від 15.05.2024 на суму Адвокатське об`єднання надало Товариству наступні послуги: 1. Вивчення актуальної судової практики Верховного Суду та складання відзиву на апеляційної скарги - 13 годин - 13000,00 грн; 2. Участь адвокатів (в тому числі підготовка до засідань, витрачений час на дорогу, очікування та безпосередня участь) в судових засіданнях 17.11.2022, 22.12.2022, 26.01.2023, 02.03.2023, 20.04.2023, 13.06.20223, 19.12.2023, 06.02.2024, 27.02.2024, 26.03.2024 - 10 годин - 10000,00 грн; 3. Ознайомлення та копіювання матеріалів справи в суді 30 жовтня та 15 грудня 2023 року - 3 години - 3000,00 грн. 4. Складання: Міркувань щодо пояснень апелянта, заяви щодо процесуальних порушень по справ, клопотання про залучення третьої особи, міркувань щодо витребуваних оригіналів документів, пояснень щодо можливості задоволень клопотань експерта, заяви про долучення доказів на підтвердження судових витрат - 11 годин - 11000,00 грн. Всього 37 годин - 37000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що правничу допомогу у справі відповідачу в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги надавали адвокати Мартиненко С.В., Довгун І.В., які діяли на підставі виданих адвокатським об`єднанням ордерів.

Платіжною інструкцією №5 від 15.05.2024 Товариство сплатило Адвокатському об`єднанню 37000,00 грн за надану правову допомогу.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про необґрунтованість витрат на оплату правничої допомоги.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зробив висновок, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, тому подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Таким чином, заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зробив висновок, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, тому подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Таким чином, заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Дослідивши поданий відповідачем акт наданих послуг, в якому наведений детальний опис робіт (наданих послуг), апеляційний господарський суд встановив, що заявлений розмір витрат є необґрунтованим та неспівмірним реальним витратам, оскільки відповідачем до цих витрат включено підготовку заяви про долучення доказів на підтвердження судових витрат (1 година), що не відповідає вищенаведеним висновкам Верховного Суду у постанові №910/9714/22, а витрати часу на складання відзиву на апеляційну скаргу є явно завищеними, враховуючи, що доводи прокурора у апеляційній скарзі відповідали доводам у позовній заяві і відповіді на відзив на позов, тому, враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду апеляційної інстанції адвокатом документів, їх значення для спору, тривалість та кількість судових засідань, в яких приймали участь адвокати, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що розумною та співмірною є компенсація витрат відповідача в сумі 25 000,00 грн.

В іншій же частині заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі на стадії апеляційного розгляду справи, не відповідають критеріям їх реальності та розумності, а тому не розподіляються судом.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27 липня 2022 року - без змін.

2. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, м.Київ, б-р. Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Будсуміші" (01013, м.Київ, вул.Будіндустрії, 6, ідентифікаційний код 44018059) - 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

4. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.05.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Агрикова

А.О. Мальченко