Рішення

від 28.05.2024 по справі 369/6352/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6352/22

Провадження № 2/369/553/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/6352/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання з оплати отриманих в позику коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 01 вересня 2006 році перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням від 27 жовтня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області розірвав шлюб між сторонами.

З 16 березня 2016 року до 09 листопада 2021 року позивач, її чоловік та діти зареєстровані та постійно проживали у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на час подання позову ОСОБА_1 проживає з дітьми у своєї матері.

В період шлюбу сторони придбали земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що приділяла час дітям та домашньому господарству, брала участь у спільних витратах родини. ОСОБА_6 вважає, що хоча зазначене нерухоме майно було зареєстроване за відповідачем, проте є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1.визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

2.визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 21 липня 2022 року відкрив провадження, призначив підготовче судове засідання.

У серпні 2022 року суд отримав відзив ОСОБА_2 , в обґрунтування якого посилається на те, що кошти для придбання земельної ділянки відповідач отримав від своєї матері, а отже на зазначену земельну ділянку не розповсюджується право спільної сумісної власності подружжя. Кошти для придбання житлового будинку ОСОБА_2 також взяв у борг у своєї матері ОСОБА_7 . За таких обставин відповідач вважає спірне нерухоме майно таким, на яке розповсюджується право його особистої приватної власності. За таких обставин вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні.

У жовтні 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 , в обґрунтування якої заявниця посилалася на те, що до неї в період з 2009 року до 2015 року звертався син ОСОБА_2 для надання йому в борг коштів для придбання житлового будинку та присадибної ділянки. ОСОБА_3 надала сину кошти у сумі 6 400,00 Євро для придбання земельної ділянки та дві позики на суму 27 140,00 Євро та 34 000,00 дол. США для фінансування будівництва будинку. Фіксування боргових зобов`язань сторони здійснювали шляхом складання відповідного змісту розписок.

Оскільки ОСОБА_2 покладених на нього обов`язків з повернення коштів не виконав, то ОСОБА_7 направила на його адресу вимогу щодо повернення коштів, отриманих за розписками, у строк тривалістю 7 днів.

Станом на час звернення до суду з цією заявою ОСОБА_2 вимогу не виконав, кошти не повернув, в зв`язку з чим ОСОБА_3 вважає за можливе поновити її порушене право шляхом визнання права власності на частку нерухомого майна пропорційно наданим у борг коштам.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просить суд:

1.залучити до участі у справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору;

2.визнати за ОСОБА_3 право власності на 47,9/100 частини земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.визнати за ОСОБА_3 право власності на 85,34/100 частини житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 11 жовтня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області прийняв до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 про визнання права власності.

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 надав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання зі сплати отриманих в позику коштів. ОСОБА_2 зауважує, що частина грошових коштів, витрачених на придбання спірного нерухомого майна, була отримана ним у вигляді премій за його особисті заслуги. ОСОБА_2 вважає, що частина належних йому особисто коштів пропорційна 54/100 вартості спірного нерухомого майна, а отже саме в такому розмірі йому належить на праві особистої приватної власності частка спірного нерухомого майна. Водночас, фінансування іншої частини вартості нерухомого майна відбувалося за рахунок запозичених коштів, які ОСОБА_2 вважає спільним сумісним боргом подружжя.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просить суд:

1.визнати за ним право особистої приватної власності на 54/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2.в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 23/100 частки житлового будинку житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності всього на 77/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

4.визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 54/100 земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

5.в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 23/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

6.визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності всього на 77/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

7.в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 23/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

8.в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 23/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

9.припинити право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

10.покласти на ОСОБА_1 виконання обов`язку з повернення коштів, отриманих в позику у розмірі 16 770,00 Євро, що еквівалентно 651 553,07 грн, та 17 000,00 дол. США, що еквівалентно 621 666,20 грн;

11.покласти на ОСОБА_2 виконання обов`язку з повернення коштів, отриманих в позику у розмірі 16 770,00 Євро, що еквівалентно 651 553,07 грн, та 17 000,00 дол. США, що еквівалентно 621 666,20 грн;

12.відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя;

13.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 31 січня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання з оплати отриманих в позику коштів.

У лютому 2024 року судом отримано відзив ОСОБА_1 на зустрічну позову заява ОСОБА_2 , в обґрунтування якого ОСОБА_1 посилається на те, що отримані ОСОБА_2 кошти не є премією за видатні досягнення в розумінні закону. ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільного сумісного майна подружжя, придбаного в період шлюбу, оскільки не довів вкладення ним особистих коштів у придбання майна.

В лютому 2024 року ОСОБА_2 надав до суду відповідь на відзив, в якій заперечив проти хибного тлумачення ОСОБА_1 поняття "премія", зауважив, що зазначені кошти належать до категорії доходу, яка вважається особистим майном одного з подружжя. ОСОБА_2 продовжує наполягати на обґрунтованості зустрічних позовних вимог щодо належності йому більшої частини у спірному нерухомому майні.

Ухвалою від 09 квітня 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.

В судове засідання ОСОБА_1 та її представник не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, представник позивача надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, та письмові пояснення, в яких підтримав зустрічний позов, проти задоволення первісного заперечував.

Третя особа ОСОБА_7 та її представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, представник третьої особи надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов третьої особи підтримав та просив його задовольнити.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 01 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 27 жовтня 2021 року у справі № 369/12003/21 розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до змісту довідки Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 793 ОСОБА_1 станом на час звернення до суду з цим позовом зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також зареєстровані за цією адресою відповідно до довідок № 794 та № 795 відповідно, виданих цим же органом місцевого самоврядування.

Матеріали справи містять копію акта Боярської міської ради Фастівського району Київської області від 09 листопада 2021 року № 1772, за змістом якого станом на день складання довідки за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Згідно з Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ПП АДРЕСА_2 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0532 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Земельну ділянку ОСОБА_2 набув на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 416.

20 жовтня 2015 року КП "БТІ" Києво-Святошинської районної ради Київської області видало ОСОБА_2 технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений будинок зареєстроване за ОСОБА_2 02 лютого 2016 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 лютого 2022 року № 299288535.

20 вересня 2009 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав від ОСОБА_3 в борг кошти для придбання земельної ділянки в сумі 3 500,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

30 травня 2010 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 2 900,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

14 жовтня 2010 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 4 200,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

27 серпня 2011 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 7 570,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

18 листопада 2011 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 300,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

24 липня 2012 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 17 000,00 дол. США готівкою.

27 липня 2012 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 17 000,00 дол. США готівкою.

04 вересня 2013 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 14 970,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

30 квітня 2015 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання від ОСОБА_3 в борг грошових коштів на суму 100,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

09 вересня 2022 року ОСОБА_3 направила ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів на загальну суму 34 000,00 дол. США та 33 540,00 Євро.

На підставі довідок МПП Фірма "Ерідон" від 15 березня 2023 року № 8-14 суд встановив, що ОСОБА_2 у 2009 році був отриманий дохід 87 065,68 грн, в тому числі 70 970,00 грн премії, у 2010 році - 82 690,00 грн, в тому числі 82 690,00 грн премії, у 2011 - 171 526,70 грн, в тому числі премії 78 584,00 грн, у 2012 році - 189 436,14 грн, в тому числі премії 90 658,00 грн, у 2013 році 189 538,52 грн, в тому числі 90 644,00 грн премії, у 2014 році - 193 231,90 грн, в тому числі 92 360,00 грн премії, у 2015 році - 203 357,86 грн в тому числі 101 970,00 грн премії.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системний аналіз положень статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України дає підстави для висновку, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У такому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була придбана за його особисті кошти, не буде належно підтверджена, тоді презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні висновки Верховний Суд формулював у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19.

Сторони перебували у шлюбі з 01 вересня 2006 року до 27 жовтня 2021 року.

Спірна земельна ділянка, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_2 , була набута у власність 21 серпня 2010 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. 20 жовтня 2015 року КП "БТІ" Києво-Святошинської районної ради Київської області видало ОСОБА_2 технічний паспорт на житловий будинок, побудований на спірній земельній ділянці, а отже на все зазначене майно поширюється презумпція спільного сумісного майна подружжя. Оскільки ОСОБА_2 не погоджується з розподілом часток у спільній сумісній власності подружжя, то на нього покладається обов`язок спростування рівності часток у нерухомому майні.

З копій сторінок трудової книжки ОСОБА_1 суд встановив, що позивач за первісним позовом була працевлаштована в періоди з 10 січня 2007 року до 23 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року до 19 листопада 2014 року, з 09 лютого 2015 року до 30 листопада 2016 року. Тобто станом на час набуття у власність земельної ділянки та введення в експлуатацію на цій ділянці житлового будинку ОСОБА_1 працювала та отримувала винагороду за свою працю, а отже брала участь у веденні спільного господарства, включаючи фінансування. Доказів протилежного іншим з подружжя не надано, зазначені обставини не спростовано.

Станом на час набуття у власність спірних об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 також працював та отримував дохід, зокрема, з 06 березня 2006 року до 30 жовтня 2020 року у МПП Фірма "Ерідон".

Отже, колишні члени подружжя брали участь у веденні спільного господарства, включаючи використання особисто зароблених коштів в інтересах сім`ї. Доказів протилежного до суду не надано. Такі обставини спростовують посилання ОСОБА_2 на те, що фінансування придбання земельної ділянки та будівництва житлового будинку відбувалося в більшій мірі за його особисті кошти.

Зазначені обставини також спростовують доводи ОСОБА_2 стосовно того, що фінансування придбання земельної ділянки та будівництва будинку в більшості здійснювалося за рахунок отриманих ним премій.

Так відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Проте, до суду не надано беззаперечних та достатніх доказів, що саме кошти з преміювання були використані ОСОБА_2 для придбання земельної ділянки та фінансування будівництва житлового будинку.

Також ОСОБА_2 не доведено на підставі належних, достатніх та допустимих доказів різницю в фінансовій участі членів колишнього подружжя у придбанні земельної ділянки та фінансування будівництва житлового будинку.

За таких обставин суд вважає неспростованою презумпцію спільного сумісного майна подружжя, в зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірних земельної ділянки та житлового будинку об`єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку у спірному нерухомому майні.

Водночас, з цих підстав у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на частку земельної ділянки та житлового будинку слід відмовити.

Щодо поширення права спільної сумісної власності подружжя на боргові зобов`язання суд дійшов такого висновку.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленої у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Суд, надавши оцінку поясненням сторін, доказам у матеріалах справи, зауважує, що докази в матеріалах справи не дають підстав для однозначного, безапеляційного висновку про те, що кошти, отримані відповідачем за розписками від своєї матері ОСОБА_3 , витрачені в інтересах сім`ї.

Так у розписках позичальник узагальнено зазначав, що кошти були взяті ним в борг для придбання земельної ділянки та для будівництва будинку. Інших ідентифікуючих ознак щодо мети позики надані до суду розписки не містять, а суд в розумінні приписів статті 81 ЦПК України неуповноважений на підставі припущень вважати доведеними ті чи інші обставини.

Водночас, відповідно до пункту 2.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 серпня 2010 року розрахунок за договором за домовленістю сторін був вчинений шляхом передачі коштів у сумі 134 000,00 грн покупцем продавцю до підписання цього договору.

Отже, розрахунок за придбання земельної ділянки вчинений у національній валюті.

Суд надає також оцінку численним платіжним документам на підтвердження розрахунків за різного роду будівельні роботи, розрахунки за які вчинені в національній валюті, а також докази отримання ОСОБА_2 грошових переказів від ОСОБА_3 в іноземній валюті згідно з розписками для будівництва будинку.

Такі докази в матеріалах та обставини в сукупності не дають беззаперечного висновку про те, що кошти, отримані ОСОБА_2 у борг, були отримані та витрачені в інтересах сім`ї, оскільки зі змісту розписок точне призначення неможливо встановити з огляду на недостатність в контексті приписів статті 80 ЦПК України ідентифікуючих ознак.

З огляду на недоведеність витрачання запозичених коштів в інтересах сім`ї у суду відсутні підстави визнавати, що на боргові зобов`язання ОСОБА_2 поширюється режим спільного сумісного майна подружжя.

Такі обставини дають підстави для висновку про недоведеність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в частині покладення на ОСОБА_1 обов`язку з повернення 1/2 частини взятих ОСОБА_2 коштів згідно з розписками.

Суд звертає увагу сторін спору також на приписи статті 3 ЦК України, за змістом яких загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 роз`яснила, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У цій справі ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначав, що гроші, які були ним взяті в борг у своєї матері ОСОБА_3 , а отже на майно розповсюджується право його особистої приватної власності на спірне нерухоме майно. Тобто, відповідач за первісним позовом вважав, що оскільки кошти були отримані ним в позику від його матері та є його особистим приватним майном, то фінансовані за рахунок цих коштів куплена земельна ділянка та побудований житловий будинок є його особистою приватною власністю. В той же час, звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 зауважує, що боргові зобов`язання за договором позики є спільною сумісною власністю подружжя.

Такі дії вказують на суперечливість поведінки ОСОБА_2 щодо одного і того ж предмету спору, оскільки особа у відзиві заявила про право особистої приватної власності на отримані в борг кошти, водночас у зустрічному позові свої вимоги обґрунтовує розповсюдженням на боргові зобов`язання права спільної сумісної власності подружжя, що може тлумачитися як порушення принципу добросовісності цивільних правовідносин відповідачем за первісним позовом, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання боргових зобов`язань ОСОБА_2 спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки та житлового будинку в рахунок погашення боргу за договором позики, які ґрунтувалися на тому, що кошти в борг були надані ОСОБА_2 для покупки земельної ділянки та фінансування будівництва житлового будинку, суд дійшов такого висновку.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Згідно з приписами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина перша статті 325 ЦК України).

За змістом приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Цивільне законодавство одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів визначає визнання права.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що питання про визнання права власності на нерухоме майно може порушуватися особою, право власності якої на майно не визнає інша сторона. При цьому важливою складовою під час вирішення такого питання такого питання є встановлення підстави виникнення права власності у особи, яка просить визнати за нею право власності на майно.

ОСОБА_3 просить суд визнати право власності за нею на частину земельної ділянки та житлового будинку. Підставою для виникнення у неї права власності на нерухоме майно вважає невиконання подружжям зобов`язання з повернення взятих в борг коштів відповідно до розписок в матеріалах справи.

Суд зауважує, що розписки про отримання в борг коштів в іноземній валюті не містять вказівок щодо переходу права власності на частку земельної ділянки та житлового будинку до кредитора у разі невиконання умов зобов`язання боржником. Доказів наявності інших дійсних правочинів, на підставі яких у ОСОБА_3 виникло право власності на частину спірного нерухомого майна, матеріали справи не містять.

За таких обставин третя особа ОСОБА_3 , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, не довела порушення її цивільного права в розумінні приписів статті 392 ЦК України, в зв`язку з чим такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 .

Відповідно до приписів частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За звернення до суду з первісним позовом ОСОБА_1 сплатила 7 443,00 грн судового збору. Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, то зазначений судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 7 443,00 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання з оплати отриманих в позику коштів..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляд.

Суддя: І. О. Фінагеєва