Постанова

від 05.11.2024 по справі 369/6352/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/6352/22 Головуючий у суді І інстанції: Фінагеєва І.О.

провадження №22-ц/824/13936/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Дуб С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою адвоката Шевченка Андрія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання з оплати отриманих в позику коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 01 вересня 2006 році перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .. Подружжя має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням від 27 жовтня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області розірвав шлюб між сторонами.

З 16 березня 2016 року до 09 листопада 2021 року позивач, її чоловік та діти зареєстровані та постійно проживали у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на час подання позову ОСОБА_3 проживає з дітьми у своєї матері.

В період шлюбу сторони придбали земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 , а також житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що приділяла час дітям та домашньому господарству, брала участь у спільних витратах родини. ОСОБА_6 вважає, що хоча зазначене нерухоме майно було зареєстроване за відповідачем, проте є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1) визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) вирішити питання про розподіл судових витрат.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 надав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання зі сплати отриманих в позику коштів. ОСОБА_1 зауважує, що частина грошових коштів, витрачених на придбання спірного нерухомого майна, була отримана ним у вигляді премій за його особисті заслуги. ОСОБА_1 вважає, що частина належних йому особисто коштів пропорційна 54/100 вартості спірного нерухомого майна, а отже саме в такому розмірі йому належить на праві особистої приватної власності частка спірного нерухомого майна. Водночас, фінансування іншої частини вартості нерухомого майна відбувалося за рахунок запозичених коштів, які ОСОБА_1 вважає спільним сумісним боргом подружжя.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

1) визнати за ним право особистої приватної власності на 54/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 23/100 частки житлового будинку житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності всього на 77/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 54/100 земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

5) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 23/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

6) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності всього на 77/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

7) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 23/100 частки житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

8) в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 23/100 частки земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

9) припинити право спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 ;

10) покласти на ОСОБА_3 виконання обов`язку з повернення коштів, отриманих в позику у розмірі 16 770,00 Євро, що еквівалентно 651 553,07 грн, та 17 000,00 дол. США, що еквівалентно 621 666,20 грн;

11) покласти на ОСОБА_1 виконання обов`язку з повернення коштів, отриманих в позику у розмірі 16 770,00 Євро, що еквівалентно 651 553,07 грн, та 17 000,00 дол. США, що еквівалентно 621 666,20 грн;

12) відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя;

13) вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку площею 201,6 кв. м, житлова площа 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0532 га (рілля), кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 7 443,00 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності.

Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання частини нерухомого майна об`єктом права особистої приватної власності, поділ частини спільного сумісного нерухомого майна подружжя, покладення на сторони виконання зобов`язання з оплати отриманих в позику коштів.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. В задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції не дослідив з яких джерел набуті кошти, за які молода сім`я, яка має двох малолітніх дітей за 5 років з 2010 по 2015 рік набула нерухумість загальною вартістю 2 738 000 грн.

Вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову про поділ майна подружжя обгрунтовується нічим не підтвердженим припущенням, що під набуттям у власність земельної ділянки та будівництва житлового будинку за інформацією з сторінок трудової книжки ОСОБА_3 працювала та отримала винагороду за свою працю. Однак ОСОБА_3 в цей час перебувала у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами, а також у відпустках по догляду за дітьми до досягнення ними трьох років відповідно до ст.ст.179, 181 КЗпП України без виплати заробітної плати з наданням відповідної допопомги із збереженням місця роботи. Тому на переконання апелянта, ОСОБА_3 не надала суду довідку з місця роботи про розміри отримнаої нею заробітної плати, яка надається кожному працвнику за їхньою вимогою згідно ст. 49 КЗпП України.

Вказував, що у справі відсутні належні докази про отримання ОСОБА_3 винагороди за свою працю під набуття у власність земельної ділянки та будівництва житлового будинку.

Судом першої інстанції не було взято до уваги, що крім купівлі земельної ділянки та будівництва будинку в нашої сім`ї були певні витрати для закриття своїх потреб в харчуванні, одягу, навчанні, медицині, різноманітних курсів та відпочинку. Всі ці потреби закривались за рахунок отриманої мною заробітної плати. Беручи до уваги загальний показник прожиткового мінімуму в Україні за період з 01.01.2009 року по 31.12.2015 року можна дійти до висновку, що за цей період нашою сім`єю було витрачено мінімум 326 128 грн для закриття своїх базових потреб. Проте ця цифра є мінімальною визначеною державою, а не реальною, так як її розмір встановити неможливо.

Також посилався на те, що сім`я щорічно здійснювала витрати пов`язані з відпочинком. Ми відпочивали у більшості випадків закордоном, а в ті роки коли не виїжджали, то відпочивали на півдні України

Вважає, що 54/100 частин спірних земельної ділянки та житлового будинку відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України є об`єктом права ОСОБА_1 , особистої приватної власності, оскільки земельна ділянка придбана, а житловий будинок збудований за рахунок грошових коштів, отриманих ним у вигляді премій, які останній отримав за виключно особисті заслуги. Інші 46/100 частин спірних земельної ділянки та житлового будинку відповідно до ст.ст. 60, 61 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя і згідно ст. ст. 69, 70 СК України та ст. 372 ЦК України підлягають поділу в рівних частинах, по 23/100 частин за кожним.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався також на те, що суд першої інстанції не врахував, що за наданих належних доказів відповідно до норм чинного законодавства виконання зобов`язання по сплаті боргу по отриманих в позику коштів необхідно покласти на позивачку та відповідача в рівних частинах.

Також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Шевченко А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким позовну заяву третьої особи задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідачем та третьою особою до матеріалів справи було подано ряд доказів, які підтверджують джерело походження коштів для набуття спільного майна подружжя: докази направлення третьою особою грошових переказів з закордону; розписки відповідача, які підтверджують отримання коштів в борг для купівлі ділянки та будівництва будинку; виписки відповідача щодо розміру отримання заробітної плати та премій.

Зазначав, що відповідачем до матеріалів справи додавались чеки на різні будівельні матеріали, які в нього збереглись на загальну суму понад 500 000 гривень. В результаті аналізу даних чеків можна дійти до висновку, що більшість витрат пов`язані з будівництвом будинку відбувались в часовий проміжок після отримання грошових коштів від ОСОБА_2 , що додаткового підтверджує факт використання грошових коштів в інтересах сім`ї.

Позивачем жодних доказів щодо отримання заробітної плази та її розміру не надавалось до матеріалів справи. Натомість ирудова книжка не може посвідчувати факт отримання винагороди за працю та визначати її розмір - такі обставини в ній не зазначаються. Таким чином судом першої інстанції не було встановлено факт, а було здійснено припущення, що є протиправним.

Суд першої інстанції в оспорюваному рішенні підтвердив факт народження двох спільних дітей, але при цьому судом жодним чином не було надано оцінку періоду знаходження позивача у декретній відпустці - від 01.05.2010 р. (ІНФОРМАЦІЯ_4. дата народження першої дитини та 70 днів відпустки до її народження) та по ІНФОРМАЦІЯ_5 (три роки після народження другої дитини - ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Таким чином чотири роки позивачка перебувала у відпустці та відповідно не отримувала грошову винагороду за своє працевлаштування. Звернув увагу суду, що саме в цей період позивачем та відповідачем було набуто у власність земельну ділянку та проводилось будівництво будинку.

16 вересня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи від адвоката Премежко А.О., в який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та позову третьої особи відмовити.

17 вересня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи від адвоката Чернецької Ганни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 вважає апеляційна скарга третьої особи є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

19 вересня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від адвоката Чернецької Ганни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , просила відмовити її задоволенні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги відповідача та третьої особи не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи первісний позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено на підставі належних, достатніх та допустимих доказів різницю в фінансовій участі членів колишнього подружжя у придбанні земельної ділянки та фінансування будівництва житлового будинку. Тому суд першої інстанції вважав неспростованою презумпцію спільного сумісного майна подружжя, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 про визнання спірних земельної ділянки та житлового будинку об`єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку у спірному нерухомому майні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на частку земельної ділянки та житлового будинку, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що докази в матеріалах та обставини в сукупності не дають беззаперечного висновку про те, що кошти, отримані ОСОБА_1 у борг, були отримані та витрачені в інтересах сім`ї, оскільки зі змісту розписок точне призначення неможливо встановити з огляду на недостатність в контексті приписів статті 80 ЦПК України ідентифікуючих ознак. З огляду на недоведеність витрачання запозичених коштів в інтересах сім`ї, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав визнавати, що на боргові зобов`язання ОСОБА_1 поширюється режим спільного сумісного майна подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позивних вимог заявлені третьою особою ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки та житлового будинку в рахунок погашення боргу за договором позики, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що розписки про отримання в борг коштів в іноземній валюті не містять вказівок щодо переходу права власності на частку земельної ділянки та житлового будинку до кредитора у разі невиконання умов зобов`язання боржником. Доказів наявності інших дійсних правочинів, на підставі яких у ОСОБА_2 виникло право власності на частину спірного нерухомого майна, матеріали справи не містять.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що 01 вересня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Позивачка та відповідач мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 27 жовтня 2021 року у справі № 369/12003/21 розірвав шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..

Відповідно до змісту довідки Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 793 ОСОБА_3 станом на час звернення до суду з цим позовом зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також зареєстровані за цією адресою відповідно до довідок № 794 та № 795 відповідно, виданих цим же органом місцевого самоврядування.

Матеріали справи містять копію акта Боярської міської ради Фастівського району Київської області від 09 листопада 2021 року № 1772, за змістом якого станом на день складання довідки за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ..

Згідно з Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ПП АДРЕСА_2 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0532 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 416.

20 жовтня 2015 року КП "БТІ" Києво-Святошинської районної ради Київської області видало ОСОБА_1 технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений будинок зареєстроване за ОСОБА_1 02 лютого 2016 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 лютого 2022 року № 299288535.

Судом також встановлено, що 20 вересня 2009 року ОСОБА_1 склав розписку про те, що отримав від ОСОБА_2 в борг кошти для придбання земельної ділянки в сумі 3 500,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

30 травня 2010 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 2 900,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

14 жовтня 2010 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 4 200,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

27 серпня 2011 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 7 570,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

18 листопада 2011 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 300,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

24 липня 2012 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 17 000,00 дол. США готівкою.

27 липня 2012 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 17 000,00 дол. США готівкою.

04 вересня 2013 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 14 970,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

30 квітня 2015 року ОСОБА_1 склав розписку про отримання від ОСОБА_2 в борг грошових коштів на суму 100,00 Євро шляхом перерахування на його банківський рахунок.

09 вересня 2022 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів на загальну суму 34 000,00 дол. США та 33 540,00 Євро.

На підставі довідок МПП Фірма "Ерідон" від 15 березня 2023 року № 8-14 суд встановив, що ОСОБА_1 у 2009 році був отриманий дохід 87 065,68 грн, в тому числі 70 970,00 грн премії, у 2010 році - 82 690,00 грн, в тому числі 82 690,00 грн премії, у 2011 - 171 526,70 грн, в тому числі премії 78 584,00 грн, у 2012 році - 189436,14 грн, в тому числі премії 90 658,00 грн, у 2013 році 189 538,52 грн, в тому числі 90 644,00 грн премії, у 2014 році - 193 231,90 грн, в тому числі 92 360,00 грн премії, у 2015 році - 203 357,86 грн в тому числі 101 970,00 грн премії.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до cтаттями 68, 69 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка кадастровий номер 3222486603:02:002:0087 за адресою АДРЕСА_1 , являється спільним майном подружжя, оскільки воно придбане у період шлюбу.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка та житловий будинок був куплений за позичені ним грошові кошти у своєї матері, оскільки подані ним розписки (а.с.204-212 том 2) складались без участі позивачки ОСОБА_3 і письмових доказів, які б підтверджували про її обізнаність та згоду на позику грошей, в матеріалах справи немає. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів використання саме цих коштів, які були позичені відповідачем у третьої особи, на придбання земельної ділянки та будівництва будинку матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що житловий будинок в значній частині збудований за рахунок отриманих відповідачем грошових коштів у вигляді премій, а тому ці кошти є особистою власністю відповідача, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки премії є складовою частиною заробітньої плати та є спільним майном подружжя. Щодо довідки виданої ОСОБА_7 про отримання премій за особливі заслуги за основним місцем роботи, то суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 57 СК України та вважає, що ці премії також є власністю подружжя, та позивач має право на 1/2 частини їх, оскільки позивач своїми діями, а саме веденням спільного господарства, народженням та вихованням двох дітей сприяла відповідачу у їх одержанні.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що судом не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, та що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки аналогічні доводи були предметом дослідження і перевірки судом першої інстанції, і вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів. Так в судах встановлено, що відповідач та позивач працювали, отримували доходи, які були достатніми для придбання земельної ділянки та будівництва. Відповідачем не надано доказів, що відсутність коштів у подружжя, навпаки, зазначав що коштів було достатньо як для будівництва так і відпочинку щороку закордоном сім`єю, а також придбання всіх необхідних речей.

Доводи апеляційних скарг як відповідача ОСОБА_1 так і третьої особи ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не надав оцінку тим обставинам, що позивач з 01.05.2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 знаходилась в декретній відпустці, тому не отримувала грошову винагороду за своє працевлаштування, тому відсутні підстави вважати, що позивачка надавала грошові кошти на придбання земельної ділянки та будівництва будинку, суд апеляційної інстанції відхиляє, враховуючи правові висновки Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Подібні правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц та у постановах Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 473/4520/18 (провадження № 61-13722св21), від 19 липня 2022 року у справі № 752/20382/15-ц (провадження № 61-13892св21).

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Шевченка Андрія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «08» листопада 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

В.І. Олійник