Постанова

від 30.05.2024 по справі 303/319/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 303/319/20

провадження № 61-400св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 ,

треті особи: Служба у справах дітей Мукачівського міськвиконкому, Орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Куцкіра Ю. Ю., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Мукачівського міськвиконкому, Орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації, про зняття з реєстраційного обліку та визнання такими, що втратили право користування майном.

Позовна заява АТ «Альфа-Банк» мотивована тим, що 18 березня 2019 року відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», право власності на предмет іпотеки, зокрема будинок АДРЕСА_1 .

Підставою для реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» було застереження в іпотечному договорі від 05 жовтня 2007 року № 305/148-Ж-07, яке передбачало передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. У зв`язку з цим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , втратили право власності на будинок і право користування ним. Однак зазначені особи зареєстровані та продовжують проживати у цьому будинку без будь-яких правових підстав.

При цьому малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спірному житловому будинку були зареєстровані після укладення договору іпотеки від 05 жовтня 2007 року.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було надіслано письмову вимогу про добровільне виселення, однак її було залишено без реагування. Зазначене створює перешкоди у здійсненні законних прав АТ «Альфа-Банк», який не може вільно користуватися та розпоряджатися належним йому нерухомим майном.

Ураховуючи викладене, АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», просило суд:

- зняти з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ;

- визнати такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за позивачем на підставі іпотечного застереження, такий житловий будинок до набуття позивачем права власності на нього був предметом іпотеки.

Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та відповідно їх виселення.

Визначальним при вирішенні питання про те, чи існують підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань, є встановлення обставини, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Оскільки спірний будинок набутий відповідачами у власність не за рахунок отриманих кредитних коштів, а належить їм згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок та надвірні споруди, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Великолучківської сільської ради від 12 жовтня 2001 року № 45, а право власності зареєстроване 14 лютого 2002 року, тому фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло є, відповідно, їх виселення, однак у даному випадку немає достатніх підстав для виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла, у зв`язку з чим вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволенню не підлягає, а відтак не підлягає задоволенню похідна вимога про зняття з реєстрації.

Позивач не навів правових підстав і обставин для виселення відповідачів без надання іншого житла, та не довів наявності у відповідачів у власності іншого житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідачі батьки малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були зареєстровані в іпотечному будинку на момент реєстрації іпотеки, а зареєструвалися після укладення іпотечного договору без згоди іпотекодержателя, чим порушили вимоги договору іпотеки та права іпотекодержателя.

Також суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Підставою касаційного оскарження рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19), від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) та у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 317/725/16-ц (провадження № 61-3766св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що спірний будинок був придбаний за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, тому відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла. Отже, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У січні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 жовтня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_8 укладено договір кредиту № 305/150-Ж-07, відповідно до якого останній отримав грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн, строком до 04 жовтня 2017 року (а. с. 6-9).

Для забезпечення виконання зобов`язання позичальника за цим кредитним договором 05 жовтня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . ОСОБА_8 укладено іпотечний договір № 305/148-Ж-07, згідно з яким іпотекодавці передали в іпотеку Банку нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 10-12).

З цього договору випливає, що право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (іпотекодавців) на житловий будинок АДРЕСА_1 виникло на підставі рішення виконавчого комітету Великолучківської сільської ради від 12 жовтня 2001 року № 45, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житловий будинок та надвірні споруди, та 14 лютого 2002 року зареєстровано право власності.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року № 160059961 власником житлового будинку АДРЕСА_1 з 12 березня 2019 року є АТ «Укрсоцбанк» (а. с. 14, 15).

У порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки державним реєстратором 18 березня 2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого надалі було АТ «Альфа-Банк») права власності на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1 .

Підставою для реєстрації права власності за Банком було застереження в іпотечному договорі від 05 жовтня 2007 року № 305/148-Ж-07, яке передбачало передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з відомостями про зміну типу акціонерного товариства від 09 серпня 2018 року було змінено тип акціонерного товариства з публічного на приватне, а також змінено найменування акціонерного товариства з ПАТ «Альфа-Банк» на АТ «Альфа-Банк» (а. с. 18).

Відповідно до рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» (а. с. 25-30).

20 серпня 2019 року АТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 письмову вимогу про добровільне виселення (а. с. 16, 17). Однак відсутні відомості щодо вручення цієї вимоги.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 05 червня 2020 року № 02-26/619 орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання малолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 (а. с. 71).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ «Сенс Банк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18)) і є незмінною судовою практикою.

Визначення того, чи здійснюється виселення з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, має суттєве значення для правильного вирішення цієї справи та застосування судом відповідної норми статті 109 ЖК України.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на житловий будинок, який переданий в іпотеку, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Великолучівської сільської ради від 12 жовтня 2001 року № 45, право власності зареєстровано 14 лютого 2002 року.

Отже, виселення з такого житлового будинку проводиться з наданням іншого постійного житла, яке за положенням частини другої статті 109 ЖК України вказується у рішенні суду.

Зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням, є обов`язком позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки предмет іпотеки - житловий будинок набутий відповідачами у власність не за рахунок отриманих кредитних коштів, а на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок та надвірні споруди, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Великолучківської сільської ради від 12 жовтня 2001 року № 45, а право власності зареєстроване 14 лютого 2002 року, тому фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло є, відповідно, їх виселення, однак у даному випадку немає достатніх підстав для виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла, у зв`язку з чим вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволенню не підлягає, а відтак не підлягає задоволенню похідна вимога про зняття з реєстрації.

Суд першої та апеляційної інстанцій врахували правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими (частина четверта статті 263 ЦПК України), тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. Підстав для відступлення від застосованих правових позицій колегія суддів не вбачає. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що малолітні особи набули права користування вказаним житловим будинком в порушення умов договору іпотеки, з огляду на таке.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів, що реєстрація у спірному будинку членів сім`ї іпотекодавця, одними з яких є малолітні діти, порушує права позивача та перешкоджає Банку в реалізації ним прав іпотекодержателя.

Наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, частиною четвертою статті 10 ЦПК України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine»), заява № 30856/03, § 42).

Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення ЄСПЛ вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року у справі «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine»), заява № 19957/07, § 50, 51).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Конституцією України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник