Рішення

від 24.05.2024 по справі 752/11631/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/11631/22

Провадження № 2/752/810/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Машкевич К.В.

за участю секретаря- Гненик К.П.

представника позивача- ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача:

-654 035, 55 гнр. невиплаченої заробітної плати;

-43 414, 70 грн. компенсації за невикористану відпустку;

-280 623, 87 грн. ( на момент звернення до суду ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату винесення рішення;

-35 419, 68 грн. ( на момент звернення до суду ) компенсації втрати частини доходів у з`язку з порушенням строків їх виплати по дату винесення рішення.

Посилається в позові на те, що наказом №69-К від 06 жовтня 2021року з 07 жовтня 2021року він був прийнятий на роботу в ТОВ «Ковальська нерухомість» на посаду начальника відділу проектів по вдосконаленню продуктів девелопменту.

01 лютого 2021 року наказом №02-К від 31 січня 2021року переданий на посаду начальника відділу ініціації проекту департаменту з маркетингу.

Наказом №18-К від 30 червня 2022 року звільнений з роботи за власним бажанням відповідно.

Всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України при звільнені йому було виплачено лише 30 553,98грн. (нарахована сума 37 955,26 грн.) компенсації за невикористану відпустку.

Заробітна плата при звільненні не нараховувалася і не вплачувалася.

При цьому заробітну плату за березень, квітень, травень та червень 2022 року він не отримував і ця заборгованість при звільненні відповідачем не була погашена.

З цього приводу 30 червня 2022 року та 11 липня 2022 року він звертався до відповідача, однак відповіді не отримав.

Повідомлення (інформація) про нараховані суми за червень 2022 року було надано відповідачем лише 09 серпня 2022 року на адвокатський запит.

У день звільнення начальником відділу по роботі з персоналом йому було повідомлено, що у березні 2022 року він, нібито, знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, тому заробітна плата за березень йому не нараховувалась.

Однак, така інформація не відповідає дійсності.

Починаючи з 22 березня 2022 року на нього та підпорядкованих йому співробітників адміністрація здійснювала тиск та примушувала написати та подати заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати.

При цьому від нього вимагали датувати вказану заяву 28 лютого 2022 року, тобто «заднім числом», а строк відпустки зазначити з 01 березня 2022 року на 31 календарний день.

Про це свідчать повідомлення, надіслані йому засобами месенджеру Viber від 22 та 28 березня 2022 року від начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6 , а також лист електронної пошти від 22 березня 2022 року від менеджера з персоналу ОСОБА_7 .

Вказаний лист містить зразок заяви, яку вимагали написати та подати від працівників відповідача, в т.ч. від нього.

На вимогу зазначених осіб він засобами месенджеру Viber надіслав фотознімок заяви для перевірки, на що отримав ствердну відповідь 30 березня 2022 року від ОСОБА_8 .

Він не мав наміру йти у відпустку і заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати не подавав.

Таким чином, заява про надання відпустки без збереження заробітної плати ним не подавалася, відповідач здійснював тиск з метою її подачі з 22 березня 2022 року (тобто наприкінці передбачуваного періоду відпустки), подавати таку заяву у нього не було підстав, він не мав необхідності у відпустці без збереження заробітної плати і протягом березня 2022 року виконував свої трудові обов`язки та завдання керівництва.

Крім того, наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати він не отримував та з таким наказом не ознайомлювався.

Він був цілком впевнений, що вимога про відправлення його у відпустку без збереження заробітної плати в березні 2022 року не була реалізована, і він продовжував працювати та виконувати свої посадові обов`язки.

На протязі березня 2022 року він виконував вказівки своїх безпосередніх керівників, що підтверджується перепискою засобами електронних комунікацій, а також приймав участь у соціальних заходах стосовно виробничого персоналу, які проводились працівниками ТОВ «Ковальська нерухомість».

Вказівки на виконання певних завдань йому надходили від керівництва , які він виконував протягом березня 2022 року.

Так, 03 березня 2022 року ним здійснювалась комунікація з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» Пилипенко О. щодо потреби в пошуку тимчасових робітників на заводи у Києві. У результаті була домовленість з військовою адміністрацією м. Києва направити робітників з числа ТРО для підтримки виробництва на користь адміністрації.

Протягом всього березня 2022 року він комунікував з директором департаменту управління персоналом керуючої компанії ТОВ "ПБГ Ковальська" А.Гнатюк щодо потреби у допомозі колегам і особисто здійснював підвіз продуктів харчування до гуртожитку заводу за адресою: АДРЕСА_1 , а також знаходив і доставляв ліки.

З 01 по 15 березня 2022 року здійснював роботу з відділом клієнтського сервісу щодо підтримки комунікацій з клієнтами компанії - погодження розсипок інформації на мешканців будинків ТОВ "ПБГ Ковальська" та на клієнтів ТОВ «Ковальська нерухомість».

Крім того, здійснював керівництво підпорядкованими працівниками відділу і постійно надавав інформацію щодо умов подальшої роботи.

14 березня 2022 року відбулася його зустріч щодо ведення комунікацій з клієнтами і мешканцями будинків з колегами з ТОВ «Ковальська нерухомість», ТОВ «Ковальська- Житлосервіс», ТОВ "ПБГ Ковальська":Г. Бражинською - начальником відділу клієнтського досвіду, В. Соболевим - директоом департаменту маркетингу, Д.Ваховським - директором департаменту комунікацій

26 березня 2022 року відбулася комунікація з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» ОСОБА_9 щодо коригування планів напрямку девелопменту і «заморожування» деяких проектів.

30березня 2022 року відбулася робоча зустріч із співробітниками ТОВ "ПБГ Ковальська":Г.Бражинською - начальником відділу клієнтського досвіду. А.Гнатюк - директором департаменту управління персоналом. В.Соболевим - директором департаменту маркетингу, Д.Ваховським -мдиректором департаменту комунікацій.

При звільненні йому стало відомо, що протягом квітня - червня 2022 року до деяких працівників ТОВ «Ковальська нерухомість» було застосоване призупинення дії трудового договору, однак протягом всього строку роботи у відповідача, в тому числі протягом березня - червня 2022 року, він виконував всі поточні завдання, що підтверджується діловою перепискою та комунікаціями.

Відповідно до 4.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Протягом березня-червня 2022 року він постійно знаходився у м. Києві і був на зв`язку, ніяких повідомлень про призупинення дії трудового договору не отримував.

Більше того, 08 квітня 2022 року ОСОБА_10 у меседжері Telegram повідомила йому, що будь-яке призупинення його не торкається і він має надалі виконувати свою роботу, що він і робив.

Це підтверджується наступним:

- повідомленням про робочу зустріч електронними засобами 14 квітня 2022 року щодо формування опитувального листа по проекту на етапі концепту в ТОВ «Ковальська нерухомість» з провідним інженером проектувальником ВІМ координатором ОСОБА_11 , де були начальник департаменту будівельних робіт ОСОБА_12 , начальник фінансового департаменту ОСОБА_13 , працівник фінансового департаменту ОСОБА_14 , начальник архітектурного відділу ОСОБА_15 , начальник відділу управління проектами ОСОБА_16 ;

- повідомленням про робочу зустріч електронними засобами 27 квітня 2022 року щодо планів відділу на травень з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» ОСОБА_9 ;

- повідомленням про робочу зустріч електронними засобами 02 травня 2022 року щодо обговорення вибору підрядника по CRM з директором департаменту IT М.Назаровим;

- електронним листом від 02 травня 2022 року із звітом щодо продуктів проекту девелопменту для заступника генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» ОСОБА_17 ;

- повідомленням про робочу зустріч електронними засобами 02 травня 2022 року щодо роботи керуючої компанії і алгоритму заселення з начальником відділу клієнтського досвіду Г.Бражинською та працівником департаменту маркетингу В.Колодницьким;

- повідомлення про робочу зустріч електронними засобами 23 травня 2022 року щодо впровадження CRM з ОСОБА_18 , директором департаменту IT М.Назаровим, директором комерційного департаменту Д.Плосконосом, працівником фінансового департаменту А.Волинець.

В червні 2022 він продовжував роботу по об`єктах Unit City (на Лук`янівці), ЖК DOCK32 (на Рибальському півострові), 1-5 червня комунікував з начальником архітектурного відділу С. Грабаром.

6 червня 2022 року виїжджав до Unit City через питання благоустрою навколо об`єктів КН В06 та В04, фотографував будівництво, здійснював огляд ділянки В01-03 і комунікував з керівником проекту О.Малишевим.

6-7 червня 2022 року разом з начальником відділу клієнтського досвіду ОСОБА_19 готував інформацію для мешканців ЖК DOCK32.

В другій половині червня готував до передачі пакет документів та напрацювань за 2021-2022 роки, які передав начальнику відділу IT-безпеки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , керівнику проектів та програм КН.

З урахуванням цього вважє, що призупинення трудового договору з ним не здійснювалось з огляду на те, що:

-не було наказу (або іншого розпорядчого документу) про призупинення трудового договору;

-його не було повідомлено про те, що трудовий договір призупинено;

-не виконані вимоги ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо виключення можливості обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Зокрема, він заходився у місцевості, де знаходилось підприємство, та мав змогу та продовжував виконувати свої трудові обов`язки; відповідач регулярно надавав вказівки щодо виконання робочих завдань.

Повідомлення у електронних засобах комунікації про наміри призупиненнядіяльності підприємства не можуть слугувати доказом належного повідомлення, адже вони були направлені не конкретним працівникам, а необмеженому колу осіб, направлені вони були не уповноваженою особою, підприємство не зупиняло свою діяльність.

Більше того, повідомлення про простій, відпустки і таке інше не носили конкретний, розпорядчий характер, не видавались на виконання розпорядчих документів і не можуть розглядатись як належне повідомлення про призупинення трудового договору.

На момент звільнення йому не була виплачена заробітна плата за березень, квітень, травень та червень 2022 року, виходячи з розміру його окладу в сумі 161 491,00 грн. на місяць.

Таким чином, заборгованість за березень - червень 2022 року становить 645 964,00 грн.

Крім того, відповідачем було неправомірно зменшено розмір заробітної плати за лютий 2022 року, який ним був повністю відпрацьований.

Так, замість заробітної плати в розмірі встановленого окладу 161 491,00 грн., йому було нараховано лише 153 416,45 грн., тобто недоплата становить 8 071,55 грн.

У день звільнення начальником відділу по роботі з персоналом йому було повідомлено, що у лютому 2022 року був оголошений простій в період з 24 по 28 лютого 2022 року і, відповідно, був зменшений розмір заробітної плати до нарахування.

Вважає, що така інформація не відповідає дійсності, оскільки наказу про оголошення простою у лютому 2022 року відповідачем не видавалось, зазначений наказ він не отримував та з ним не ознайомлювався.

Таким чином, він мав отримати заробітну плату у розмірі не менше встановленого окладу.

Крім невиплати йому заробітної плати, йому не в повному розмірі була виплачена компенсація за невикористану відпустку.

Так, згідно наказу №18-К від 30 червня 2022 року про звільнення йому нарахована компенсація за 7 днів невикористанї відпустки в сумі 37 955,26 грн.

Вважає, що кількість дні відпустки розрахована неправильно, виходячи з наступного.

Так, він був прийнятий на роботу з 07 жовтня 2021 року та був звільнений 30 червня 2022 року.

За цей період роботи він має право на 12 календарних днів відпустки.

Виходячи з розміру його доходу за цей період часу сума компенсації за один день складає 1 390 070. 0грн./205днів = 6 780,83 грн.

Таким чином, компенсація складає: 12 днів * 6 780,83 грн.= 81 369, 96 грн.

Таким чином, з урахуванням виплаченої суми, до стягнення з відповідача належить 43 414, 70грн. компенсації за невикористану відпустку (81 369, 96 грн. - 37 955,26 грн. = 43 414, 70 грн.).

Зазначив також, що відповідач порушив строки виплати заробітної плати за березень-червень 2022 року та частини розрахунку при звільненні.

З урахуванням цього, на підставі Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 pоку № 159, просить стягнути з відповідача 35 419. 68 гр. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з поршенням строків їх виплти відповідно до приведеного в позові розрахунку.

Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України просить стягнути з відповідача 280 623,87 грн. ( сума на момент звернення до суду ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні: 53 дні затримки на момент звернення до суду х 5 294. 79 гр.(середньоденний заробіток ) = 280 623,87 грн.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 07 вересня 2022 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 30 в ересня 2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу та третім особам копію позовної заяви з додатками.

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

23 листопада 2022 року відповідач подав відзив, яким проти позову заперечує.

Посилається на те, що початок війни вкрай негативним чином вплинув на діяльність ТОВ «Ковальська нерухомість».

В кінці лютого товариство не могло забезпечити співробітників роботою, що було пов`язано з першим шоком від початку війни, необхідності піклування співробітників компанії про власну безпеку та безпеку їх близьких людей, а в подальшому у зв`язку з кризою, що виникла на ринку будівництва та нерухомості в результаті початку війни.

Водночас, товариство намагалося виявляти турботу про своїх співробітників та з перших днів активних бойових дій підтримував з ними зв`язок та надавав допомогу.

Така комунікація здійснювалась шляхом обміну повідомленнями у месенджері Viber, що, зокрема, не заперечується позивачем, засобами мобільного (стільникового) зв`язку та електронною поштою.

Всупереч всім складнощам товариство намагалося зберегти персонал та підтримати їх в такий непростий час.

В контексті вимог позивача та обґрунтувань пред`явленого позову акцентував увагу на трьох періодах діяльності товариства:

-з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року;

-з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року;

-з 01 квітня 2022 року до 30 червня 2022 року.

Кожен з цих періодів характеризується різними обставинами, що впливали на трудові відносини сторін.

І. Період з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року.

Через початок бойових дій у м. Києві та передмісті товариство змушене було 24 лютого 2022 року оголосити простій наказом № 05-ОД від 24 лютого 2022 року.

Законодавством не встановлено чітких умов (підстав) оголошення простою на конкретному підприємстві, а вирішення питання щодо оголошення простою повною мірою залежить від об`єктивних обставин, які склалися на підприємстві, та бажання роботодавця.

Оскільки ТОВ «Ковальська нерухомість» знаходиться у м. Києві, де з 24 лютого 2022 року почались активні бойові дії, підприємство не мало об`єктивної можливості здійснювати свою діяльність.

Про початок простою співробітники, у тому числі позивач, були проінформовані належним чином засобами електронного зв`язку, оскільки в перші дні війни про необхідність або можливість виходити на роботу не було і мови.

Товариством був оголошений простій відповідно до ч.1 ст.113 КЗпП, а саме не з вини працівника у зв`язку з введенням воєнного стану з оплатою за період простою в розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівнику окладу (тарифної ставки).

При цьому доплати і надбавки, які належать працівнику під час виконання трудових функцій (згідно із законодавством або за домовленістю сторін), до уваги не беруться.

З огляду на це, окрім заробітної плати за лютий 2022 року, позивачеві були сплачені за час простою 24 лютого 2022 року, 25 лютого 2022 року та 28 лютого 2022 року - по 5 383. 03 гр.

П. Період з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року.

Починаючи з 01 березня 2022 року товариство застосовувало диференційований підхід до оформлення трудових відносин зі співробітниками.

Так, був визначений персонал, критично важливий для забезпечення схоронності майна та об`єктів будівництва: такі працівники вийшли на роботу на свої робочі місця попри небезпеку.

Крім того, були працівники, які мали бажання, а також фізичну та технічну можливість працювати дистанційно з використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій - написали заяви про дистанційну роботу.

Позивач не виявляв бажання та не подавав заяву про запровадження для нього дистанційної роботи, хоча був повідомлений про те, що простій вже закінчився.

Відповідач розумів, що багато працівників зараз не в змозі працювати ані у приміщеннях товариства, ані дистанційно, оскільки вони дбають про свою безпеку та безпеку своїх близьких.

Тому товариство не заперечувало проти такого стану справ.

Проте з працівниками, які не могли вийти на роботу у зв`язку з безпековою ситуацією та не написали заяви про дистанційну роботу (такими як позивач) - з самого початку березня проводилась роз`яснювальна робота про необхідність належного оформлення їх невиходу на роботу, зокрема, шляхом написання заяв про відпустку без збереження заробітної плати.

З позивачем на цю тему спілкувалася по телефону ОСОБА_22 , директор департаменту управління персоналом.

Зазначені підходи відповідали рекомендаціям, що надавалися роботодавцям в перші тижні війни Державною службою України з питань праці.

Зазначив, що позивача ніхто не примушував до написання заяви про відпустку за власний рахунок.

Щодо його тверджень у цій частині, зазначив, що ситуація, в якій опинилося товариство, вимагала системних та комплексних рішень із впорядкуванням трудових відносин.

Залишки грошових коштів станом на березень 2022 року не дозволяли в повній мірі утримувати працівників та здійснювати виплату заробітної плати.

Велика частина коштів була інвестована в нові об`єкти будівництва, різницю для покриття власних витрат планувалося отримати від реалізації об`єктів нерухомості, однак з початком війни такі продажі були повністю припинені.

З метою недопущення банкрутства підприємства розглядалися різні варіанти, у тому числі звільнення працівників, чия робота не є критично важливою для функціонування підприємства. До таких посад відносилась і посада позивача, оскільки його діяльність була безпосередньо пов`язана з просуванням проектів, маркетингом, рекламою та РR.

Для того, щоб не звільняти позивача та забезпечити йому робоче місце та продовжувати з ним співпрацю після нормалізації діяльності ринку будівництва та нерухомості, була досягнута згода про те, що протягом березня 2022 року позивач буде знаходитись у відпустці без збереження заробітної плати.

28 лютого 2022 року позивач написав заяву про надання йому відпуски без збереження заробітної плати на 31 календарний день з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року.

Будь-який тиск при цьому на нього не чинився і таких доказів позивач при зверненні до суду не надав.

Повідомлення, які були надіслані позивачу засобами месенджеру Vіbеr 22 та 28 березня 2022 року від начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6 , а також лист електронної пошти від 22 березня 2022 року від менеджера з персоналу ОСОБА_7 не доводить, що на позивача здійснювався тиск, оскльки дані повідомлення містили лише інформативний характер.

Товариство забезпечило працівників необхідними зразками документів та проінформував про порядок дій для співробітників, які бажали взяти відпуску, а тому такі повідомлення не можуть розцінюватись як примушування до вчинення певних дій.

Крім того, факт початку війни, збройної агресії, скрутне становище всіх громадян України, рекомендації для своїх співробітників в перші місяці війни також не можна трактувати як тиск на працівників.

Щодо оформлення позивачу відпустки без збереження заробітної плати зазначив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про відпустки" за згодою сторін працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати понад 15 календарних у зв`язку із встановленням Кабінетом Міністрів України карантину.

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, зазначив, що кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за ст. 25 Закону України «Про відпустки» та ч.6 ст.179 КЗпП України.

Зауважив, що позивач оформив своє волевиявлення взяти відпустку за власний рахунок у відповідній письмовій заяві та повідомив про свій намір роботодавця шляхом направлення електронного листа.

Початок війни та збройної агресії рф є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, тож у роботодавця не було необхідності у додаткових підтверджуючих документах до заяви про відпустку.

Кадрове оформлення (видача відповідного наказу) поданої заяви позивача про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку.

Дане право виникло з моменту подачі заяви, оскільки роботодавець і позивач погодили всі умови.

Наказ № 25-В від 01 березня 2022 року був виданий та оформлений належним чином.

З даним наказом позивач не був відразу ознайомлений під підпис, оскільки в умовах воєнного стану процес обміну документами, що пов`язані з організацією трудових відносин, був ускладненим.

Крім того, схвальне рішення про надання відпустки позивачу було доведено у телефонній розмові між ним та ОСОБА_22 , директором управління персоналом.

Щодо форми заяви про надання відпустки зазначив наступне.

Враховуючи ситуацію та керуючись роз`ясненнями Держпраці, відповідний спосіб листування та процедура обміну документами були врегульовані між роботодавцем та позивачем шляхом електронних повідомлень в месенджері Viber.

Оскільки від позивача не надходили заперечення / невдоволення / та інші пропозиції щодо форми комунікації, вважає, що таким чином сторони досягли згоди у виробі форми подальшої комунікації шляхом використання засобів електронного зв`язку.

З огляду на екстраординарні події, якими безумовно є військова агресія рф, вважає такий спосіб комунікації є максимально допустимим та виправданим з точки зору забезпечення безпеки співробітників в умовах, що скалися.

З урахуванням цього вимогу позивача про стягнення заробітної плати за час відпустки вважає необґрунтованою.

Крім того, вважає безпідставними і твердження позивача про виконання ним основних трудових обов`язків у період відпустки.

Зокрема, безпосередній керівник позивача не надавав йому вказівок щодо необхідності виконувати його роботу, не були такі завдання погоджені і з власником або директором.

Станом на березень 2022 року відповідач не був зацікавлений та не мав відповідних доручень щодо організації питань реклами, маркетингу та/або формування нових продуктів.

Що стосується описаної позивачем діяльності з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року зазначив наступне.

Вважає, що позивач ніяким чином не підтверджує зустрічі/комунікації 26 та 30 березня 2022 року з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» та співробітниками ТОВ "ПБГ Ковальська", а також не вказує, з якою метою вони відбувалися.

Зазначає, що дзвінок або зустріч з колегами не можна назвати виконанням трудових обов`язків.

Більше того, позивача ніхто не змушував / не просив ці зустрічі проводити під час його відпустки, але останній не обмежений у спілкуванні з колегами.

Ш Період з 01 квітня 2022 року до 30 червня 2022 року.

Наприкінці березня 2022 року безпекова ситуація у місті значно покращилась.

Крім того, був прийнятий Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Залежно від можливості надання та виконання роботи, індивідуальних обставин та побажань працівників, а також рекомендацій Міністерства економіки України відповідач надавав щорічні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати за заявою працівників, запроваджував дистанційну роботу, а також у деяких випадках призупинив дію трудових договорів з працівниками у випадку неможливості надання та виконання роботи через збройну агресію рф.

Проте жодний з цих заходів не застосовувався до позивача, оскільки він не подавав відповідних заяв або були відсутні інші підстави для їх застосування.

Не дивлячись на це, з 01 квітня по 30 червня 2022 року позивач не виходив на роботу.

При цьому на дистанційний режим роботи він не переводився, заяв не подавав і накази про встановлення позивачу дистанційного або гнучкого режиму роботи не видавалися.

Відповідач вчиняв дії щодо розшуку позивача та неодноразово намагався зв`язатися з ним після закінчення його відпустки, однак він не виходив на зв`язок.

Факт відсутності позивача на роботі підтверджується актами щодо невиходу на роботу.

Крім того, відповідно до наказу № 6-ОД від 01 квітня 2022 року на підприємстві було введено достовірний облік робочого часу працівників протягом дії воєнного стану в Україні, де задокументовано відсутність позивача протягом вказаного періоду на роботі.

З урахуванням цього вважає, що позивачем ніяким чином не доведено та не обґрунтовано виконування трудових обов`язків у цей період часу, про які ним зазначається в позові.

Звернув також увагу на те, що відсутнє також належним чином підтвердження виконання дій, зазначених у позові (облік часу, звіт, повідомлення про стан виконання «завдань» ).

Відсутні належні докази того, що роботодавцем давалися вказівки / прохання здійснювати дані дії.

Зазначає, що відповідач не доручав і не міг доручати ніяких завдань позивачу у даний період часу у зв`язку з тим, що позивач не виходив на роботу.

Відповідач повинен був перебувати під час виконання трудових обов`язків на робочому місці протягом робочого дня, за винятком перерв для відпочинку та харчування.

Робоче місце позивача визначено Розсадкою працівників офісу Торонто за адресою: АДРЕСА_2 з 01 жовтня 2021 року, де йому присвоєно місце №35.

У даний період позивача на робочому місці взагалі не було і він не виходив на зв`язок.

Зазначив також, що у відповідача існують затверджені Правила внутрішнього трудового розпорядку, з якими позивач ознайомлений та які не передбачають дистанційної роботи без попереднього погодження з керівником відповідача.

Факт того, що позивач не виконував безпосередню роботу, яка передбачена його посадовою інструкцією, підтверджують інші співробітники.

З урахуванням цього, просить у позові відмовити.

29 листопада 2022 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що позивачу при звільненні було повідомлено, що у лютому 2022 року відповідачем був оголошений простій в період з 24 по 28 лютого 2022 року і відповідно був зменшений розмір заробітної плати до нарахування.

Однак наказу про оголошення простою у лютому 2022 року відповідачем не видавалось, зазначений наказ позивач не отримував та з таким наказом не ознайомлювався.

Позивач не мав жодного уявлення, з якого числа оголошено простій, по яку дату, на кого він поширюється, чи всі працівники припиняють виконання своїх трудових обов`язків і де вони мають бути.

У позивача не було підстав для припинення виконання ним своїх трудових функцій у лютому 2022 року і він продовжував належним чином виконував свої обов`язки, передбачені його посадовою інструкцією.

Вважає, що навіть отримавши інформаційне повідомлення про простій на підприємстві, позивач мав отримати персональне повідомлення про простій саме за його посадою, але за відсутності у лютому 2022 року наказу про оголошення простою він не мав можливості пересвідчитись, що простій поширюється на його роботу і продовжував її виконувати.

За відсутності достовірної інформації щодо простою на підприємстві, він повноцінно працював і виконував свої посадові обов`язки протягом всього лютого 2022 і мав отримати заробітну плату у розмірі, не менше встановленого окладу - 161 491,00 грн.

Крім того, наказ про простій № 05-ОД від 24 лютого 2022 року, копію якого надав представник ідповідача, не доводився до відома позивача, а в самому наказі відсутнє згадування про оголошення простою, а простій згадується наче як об`єктивне явище.

Наказом призупинялась робота відповідача, однак простій не оголошувався.

З 24 лютого 2022 року всі працівники відповідача отримали повідомлення, згідно з якими вони не мали виходити в офіс, проте певна частина має продовжувати роботу в повному обсязі, і на підприємстві триває простій.

Звернув увагу на те, що згідно ст. 26 Закону України «Про відпустки» за вимогою працівника відпустка без збереження заробітної плати може бути надана лише на 15 календарних днів.

Тобто, позивачу не могла надаватися відпутка такої тривалося, як зазначено в наказі.

Починаючи з 24 лютого 2022 року і до 30 червня 2022 року включно офіси відповідача були зачинені.

Їх відвідування працівниками проводилося у виключних випадках і за погодженням з начальником відділу безпеки та охорони ОСОБА_23

04 січня 2023 року представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.

Зазначив, що оголошення простою в товаристві підтверджується наказом від 24 лютого 2022 року.

Обізнаність позивача про простій підтверджується текстом його заяви від 15 червня 2022 року про звільнення, в якій він просить виплатити заборгованість за простій.

Щодо твердження позивача про, начебто, неподання ним заяви про відпустку в березні 2022 року без збереження заробітної платив, то у товариства були відсутні підстави тиснути на позивача.

Неперебування позивача на робочому місці у продовж всього березня 2022 року підтверджується даними системи СКУД.

Таким чином, у роботодавця був відсутній обов`язок виплачувати позивачу заробітну плату за березень 2022 року, оскільки останній не мав відпрацьованого робочого часу в березні 2022 року.

Додатково зазначив, що позивач не міг виконувати свої посадові обов`язки, не знаходячись на робочому місці.

Щодо компенсації за невикористану відпустку, зазначив, що позивач працював на підприємстві з 07 жовтня 2021 року.

За період роботи з 07 жовтня 2021 року - 30 червня 2022 року позивач має право на 12 календарних днів основної щорічної відпустки.

Період з 01 квітня 2022 року по 30 червня 2022 року в розрахунок днів відпустки до компенсації не ввійшов, оскільки табель закрито як НЗ ( відсутність з нез`ясованих причин ), а в такому випадку, згідно з законом, відпустка не надається.

Таке ж роз`яснення надавалося Міністерством соціальної політики України від 08 липня 2014 року №7302/3/14-14/13.

В свою чергу, час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати, відповдно до ст. 9 Закону України "Про відпустки", зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпусту.

З урахуванням цього, при звільненні позивачу була виплачена компенсація за 7 днів невикористаної відпустки, яка була розрахована за середньоденним заробітком за цей період часу: середньоденна (по робочих днях) : 596 439,93 / 110= 5 422,18 грн.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку для компенсації 7 днів невикористаної відпустки позивачу було нараховано 37 955,26 грн. із розрахунку 5 422, 18 грн.за 1 день відпустки.

Таким чином, вимоги позивача і в цій частині вважає безпідставними.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали.

Представники відповідача проти позов узаперечували з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників стрін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

За змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Тобто, законодавство України прямо покладає на власника обов`язок повного розрахунку з працівником з виплатою йому всіх сум, що йому належать, в день звільнення.

Судом встановлено, що позивач наказом № 69-К від 06 жовтня 2021 року був прийнятий на роботу в ТОВ`Ковальська нерухомість» на посаду начальника відділу проектів по вдосконаленню продуктів девелопменту.

Наказом № 02-К від 3 січня 2022 року переведений на посаду начальника відділу ініціалізації проекту департаменту з маркетингу.

Наказом №18-К від 30 червя 2022 року звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

( т.1, а.с.19 -23 )

Наказом № 05-ОД від 24 лютого 2022 року в зв`язку з бойовими діями в товаристві був запроваджений простій з оплатою часу простою відповідно до ч.1 ст.113 КЗпП України.

Наказом №25-В від 01 брезня 2022 року позивачу на підставі поданої ним заяви була надана відпустка без збереження заробітної плати з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив і даних обставин не спростовували представники позивача, що оплата праці позивачу була проведена відповідно до ч.1 ст.113 КпП України, а саме з розрахунку 2/3 окладу.

Таким чином, заробітна плата позивачу за лютий 2022 року нарахована та виплачена з дотриманням вимог закону, а тому підстави для стягнення 8 071. 55 грн. заробітної плати за цей період часу відсутні.

( т.1, а.с. 135 - 139 )

З актів підприємства від 01 квітня 2022 року, 30 квітня 2022 року, 31 травня 2022 року та 30 червня 2022 року вбачається, що після закінчення відпустки без збереження заробітної плати позивач протягом квітня-червня 2022 року був відсутній на робочому місці.

Відсутність позивача на роботі у вказаний період часу підтверджується також витягами з Табелів обліку використання робочого часу.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України « Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Нормативним документом форми ведення такого обліку є наказ Держкомстату №489 від 05 грудня 2008 року, яким затверджено та введено в дію з 1 січня 2009 року типову форму № П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

Відповідно до листа Мінпраці від 13 травня 2010 року №140/13/116-10 ведення Табеля є обов`язковим як для великих так і малих підприємств.

Табель обліку робочого часу - поіменний список усіх працівників підприємства чи організації з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду.

Таким чином, долученими відповідачем до відзиву витягами з Табелів обліку робочого часу підтверджується відсутність позивача на роботі протягом квітня-червня 2022 року.

( т.1, а.с. 140 - 143; 157 - 161 )

Крім того, за клопотанням представників позивача були допитані свідки за обставинами, зазначеними позивачем у позові.

Так, свідок ОСОБА_24 пояснив, що діяльність товариства була призупинена, він вийшов на роботу в другій половині червня 2022 року.

Комунікацій з позивачем у нього не було.

Свідок ОСОБА_25 підтвердив, що робота товариства призупинялась, активна робота почалася в червні 2022 року.

Зазначив, що не пам`ятає, щоб у цей час були якісь комунації з позивачем.

Свідок ОСОБА_26 повідомила, що працювала віддалено. З 24 лютого 2022 року до 30 червня 2022 року з позивачем комунікавала один раз. В травні він питав про звіт.

Свідок ОСОБА_27 пояснив, що після початку військових дій і до 30 червня 2022 року з позивачем з робочих питань зустрічей не було.

У них була спільна задача зупинити проекти в зв`язку з повномасштабним вторгненням.

Підтвердив, що на робочих місцях після 24 лютого 2022 року нікого не було, вхід був заборонений.

Лише в травні з`явилася можливість з`являтися на робочих місцях і люди стали повертатися.

З цього випливає, що підприємство у зазначений час фактично не працювало, до робочого процесу були задіяні окремі працівники, до яких позивач не відносився, а тому у суду вісутні підсави вважати, що позивач у зазначений ним період виконував покладені на нього трудовим договором обов`яки, які підлягають оплаті.

Що стосується виплаченого розміру компенсації за невикористану відпустку,суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.74 КЗпП України та Закону України « Про відпустки» громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України « Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Заперечуючи проти позову в цій частині представник відповідача зазначив та привів у відзиві відповідне обґрунтування, що компенсація позивачу нарахована за 7 днів невикористаної відпустки з урахуванням часу відсутності на роботі,за який надання відпустки не передбачено законом.

З урахуванням приведеного вище. Відсутності позивача на роботі протягом квітня-червня 2022 року, суд погоджується з приведеними представником відповідача обгрунтуваннями в цій частині та правильності нарахованої компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/12623/19 від 08 лютого 2022 року середній заробіток є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Враховуючи викладене вище, висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача заробітної плати та правильності нарахованої відповідачем компенсації за невикористану відпустку та її своєчасну виплату, підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Відповідно до ст.34 Закону України" Про оплату праці" при затриманні виплати заробітної плати працівнику виплачується компенсація втрати частини заробітної плати в зв"язку з порушенням термінів її виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Згідно зі статтями 1, 2 Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто, стаття 2 Закону прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

З урахуванням викладеного вище, і в цій частині відстні підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

При вирішенні спору суд також враховує наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Крім того, суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Тобто, рівними є не тільки права, а й обов`язки сторін у справі.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Суд вважає, що надані позивачем скріншоти переписки в месенджерах не можуть свідчити про виконання ним своїх посадових обов`язків, результати яких не зафіксовані належним чином.

Суд також вважає посилання представників позивача на недоліки в організації роботи відповідача після початку бойових дій та введення воєнного стану в країні такими, які не спростовують твердження представників відповідача, приведені в відзиві та в судовому засіданні.

Крім того, відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням приведеного, наданих сторонами доказів та заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 74, 83, 94, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України « Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», ст. ст. 2, 4, 5, 10 - 13, 76 - 82, 89, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 червня 2024 року.

Суддя К.В. Машкевич