Постанова

від 04.06.2024 по справі 600/973/24-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/973/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш В.О.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

04 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (відповідач), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу Міністерства юстиції України №302/5 від 05.02.2024 "Про задоволення скарги", яким тимчасово блоковано приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань строком на 3 (три) місяці;

Разом із позовною заявою, представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом:

зупинення дії пункту 4 (чотири) наказу Міністерства юстиції України № 302/5 від 05.02.2024 "Про задоволення скарги", яким тимчасово блоковано приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань строком на 3 (три) місяці;

зобов`язання Державного підприємства "Національні інформаційні системи" відновити доступ державному реєстратору - приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань через його розблокування до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування вказаної заяви представник заявника посилався на те, що оскаржуваний акт індивідуальної дії містить очевидні ознаки протиправності, грубо порушує встановлені Конституцією України та іншими нормативно - правовими актами права позивача, а невжиття таких заходів може істотно ускладнити поновлення порушених прав останнього, за захистом яких він звернувся до суду, а тому існує необхідність в забезпеченні позову шляхом зупинення дії спірного наказу. На думку представника позивача в даному випадку, наслідки невжиття заходів забезпечення позову несуть значно більшу шкоду, адже у такому випадку, після задоволення позову, суд не зможе відновити право позивачки на працю протягом 3 місяців, які вже пройшли.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалася на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.

23 травня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Ухвалою суду від 13 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз мотивів, якими заявник обґрунтовує заявлену заяву про забезпечення позову, вказують на відсутність об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких позивачу необхідно буде докласти значних зусиль. Крім того, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження існування загрози або імовірності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Також на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови, оскільки таке може бути виявлено судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до приписів частини першої і другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також врахувати, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Разом з тим, із поданої заяви про забезпечення адміністративного позову не вбачається підставності для вжиття таких заходів. Також, заявником не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Також судом першої інстанції обґрунтовано застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17 та вважає за необхідне врахувати правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №640/3277/19, відповідно до якої варто врахувати й те, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі. Тобто, забезпечивши позов у спосіб, визначений заявником, останній втратить інтерес до розгляду справи по суті.

Більше того, судом першої інстанції обґрунтовано вказано на помилковість посилання позивача в заяві про забезпечення позову щодо порушення її права на працю, гарантованого Конституцією України, у зв`язку із тимчасовим блокуванням доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також неможливістю здійснювати практично всіх нотаріальних дії пов`язаних з перевіркою відомостей в ЄДР, оскільки дії, пов`язані з ЄДР не є єдиним видом нотаріальної діяльності, відповідно, позивач має право вчиняти нотаріальні дії із використанням відомостей інших єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них, в порядку передбаченому статтею 46-1 Закону України "Про нотаріат".

Так, позивач, як нотаріус, під час вчинення нотаріальних дій може використовувати відомості Єдиного державного демографічного реєстру, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам сторін. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у її задоволенні з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.