Рішення

від 07.06.2024 по справі 927/1152/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

07 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1152/15 (927/317/24)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Тетяни Вікторівни (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ) до Чернігівської міської ради (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради) про стягнення 227 610 грн 29 коп., поданої в межах справи за заявоюКРЕДИТОРА: Головного управління ДПС у Чернігівській області 14000, м. Чернігів, вул. Реміснича, 11БОРЖНИК: Закрите акціонерне товариство «Інтерліс» (код 32094901) 14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 11 18021, м. Черкаси, вул. Володимира Великого (Гагаріна), 83, кв. 29 (ja.tata2011@ukr.net) (адреса ліквідатора Пилипенко Т.В.) (РНОКПП НОМЕР_1 )про визнання боржника банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (надалі - кредитор) подана заява про порушення справи про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» (надалі - боржник) на підставі ст. 10, 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон про банкрутство), яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2015 була прийнята до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2016 порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Пилипенко Т.В.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 30.06.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016, припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В., боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бандолу О.О.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 скасовані постанова Господарського суду Чернігівської області від 30.06.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2016, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Чернігівської області від 14.11.2016 № 02-01/72/16 був призначений повторний автоматичний розподіл справи № 927/1152/15, внаслідок якого для її розгляду визначено суддю А.С.Сидоренка.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2018 припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В., боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Пилипенко Т.В.

В подальшому строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. неодноразово продовжувався, востаннє - ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2024 на шість місяців до 13.08.2024 включно.

03 квітня 2024 року, в межах даної справи про банкрутство, через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 02.04.2024 Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» в особі ліквідатора Пилипенко Т.В. до Чернігівської міської ради про стягнення 227 610 грн 29 коп. (присвоєно єдиний унікальний номер 927/317/24), якою позивач просить стягнути з Чернігівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань органу місцевого самоврядування з відкритих в органі Державної казначейської служби України рахунків Виконавчого комітету Чернігівської міської ради 189 022,62 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 38 587,67 грн трьох процентів річних з простроченої суми.

В обґрунтування поданої позовної заяви товариство посилається на невиконання відповідачем в добровільному порядку рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21), залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, в частині стягнення 543 540,00 грн завданої майнової шкоди.

Відповідні дії органу місцевого самоврядування позивач вважає такими, що суперечать вимогам діючого законодавства України щодо обов`язковості виконання судового рішення, наслідком чого є порушення права товариства на своєчасне отримання грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2024 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 927/1152/15 (927/317/24);

розгляд позовної заяви здійснювати в межах справи № 927/1152/15 про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;

залучити ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;

залучити Виконавчий комітет Чернігівської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

зобов`язати позивача не пізніше двох днів з дня вручення копії даної ухвали направити третій особі ( ОСОБА_1 ) копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою ( ОСОБА_1 ) письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії позовної заяви;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою (Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради) письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

роз`яснити сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

24.04.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 24.04.2024 № 65/06-03 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам законодавства.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Накази суду викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На наказ суду, викладений в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).

Також частиною 3 статті 327 ГПК України передбачено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

З викладених норм діючого законодавства України вбачається обов`язок суду, після набрання судовим рішенням законної сили, видати наказ на виконання такого судового рішення.

Відповідно до Бюджетного кодексу України: п. 6, 8, 18, 36 і 47 ч. 1 ст. 2: Бюджетне асигнування повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне призначення повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування; Головні розпорядники бюджетних коштів бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень; місцевий фінансовий орган установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання прогнозів місцевих бюджетів, складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов`язані з управлінням коштами місцевого бюджету. Для цілей цього Кодексу орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань фінансів віднесено до місцевих фінансових органів; розпорядник бюджетних коштів бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань;

п. 3 ч. 1, ч. 4, п. 3 ч. 5 ст. 22: Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

ч. 1 ст. 43: При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (…). В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - органи Казначейства України), бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку;

підп.1 ч. 9 розділу Прикінцеві та перехідні положення: Установити, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань (…).

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:

ч. 1 ст. 10: Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами;

ч. 1 ст. 16: Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Згідно з Цивільним кодексом України: ч. 1 ст. 80: Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді; ч. 1 ст. 96. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Чернігівська міська рада згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є самостійною юридичною особою з організаційно-правовою формою орган місцевого самоврядування.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», ч. 2 ст. 81 та ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України орган місцевого самоврядування це організація, яка є юридичною особою публічного права, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями та у розумінні вищенаведених правових норм може бути боржником за рішенням суду про стягнення коштів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. В силу ч. 1 ст. 51 цього ж Закону, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Відповідно до ст. 16 вказаного Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Отже, Чернігівська міська рада є власником майна, у т.ч. й доходів місцевих бюджетів, інших коштів тощо.

Статтею 1 Бюджетного кодексу України визначено, що місцевий бюджет - це нормативно-правовий акт відповідної місцевої ради, виданий в установленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду.

Водночас, ст. 22 цього Кодексу до головних розпорядників бюджетних коштів віднесено виключно виконавчі органи та апарати місцевих рад, виконавчі органи місцевих рад в особі їх керівників. Також визначено, що у разі коли згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Господарським судом Чернігівської області на виконання рішення суду по справі № 927/1152/15 (927/118/21) видано наказ від 04.01.2022.

ЗАТ «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. не зверталося до Чернігівської міської ради або виконавчого комітету ради з питання виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21).

При цьому, відповідач зазначає, що у нього відсутні будь-які кошторисні призначення та відкриті рахунки у банківських установах та, в тому числі, в Державній казначейській службі України.

ЗАТ «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. зверталося до органу Державної казначейської служби України у місті Чернігові, проте згідно відповідей організації Чернігівська міська рада (код ЄДРПОУ 34339125) не обслуговується та не має відкритих рахунків в управлінні. Заявника листом від 02.12.2022 № 04-09-08/1655 також було повідомлено про обслуговування в управління органу казначейської служби та наявність відкритих рахунків виконавчого комітету Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 04062015).

Наказ, керуючись п.п. 3 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, було повернуто заявнику, отже, як ЗАТ «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. або представника, так і від органу казначейської служби інформація та наказ Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2022 року по справі № 927/1152/15 (927/118/21) не надавався.

Також, як зазначено у відповіді Управління Держказначейської служби України у м. Чернігові від 05.07.2023 року № 04-09-08/775, Чернігівська міська рада як юридична особа та місцевий бюджет не є тотожними поняттями. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцевий бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

З урахуванням вимог Порядку № 845, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника за рішенням про стягнення коштів та порядок безспірного списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяних фізичним та юридичним особам є окремими порядками.

За результатами розгляду заяви ЗАТ «Інтерліс» щодо зміни порядку виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21) щодо стягнення на користь товариства 543 540,00 грн майнової шкоди з бюджету з Чернігівської міської територіальної громади за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням Чернігівської міської ради і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням Чернігівської міської ради про бюджет міської територіальної громади на зазначену мету, судом видано наказ від 04.01.2024.

Згідно наданих до позовної заяви документів, ЗАТ «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. звернулося з наказом від 04.01.2024 до органу Державної казначейської служби України у місті Чернігові із заявою від 14.02.2024 № 02-05/17.

І лише листом від 26.02.2024 за вих. № 03-26-07/311 управління Держказначейської служби України у м. Чернігові повідомило Чернігівську міську раду про надходження до управління наказу Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2024 по справі № 927/1152/15 (927/118/21).

Листом від 15.03.2024 № 88/2-01/2024 Фінансове управління Чернігівської міської ради повідомило управління Держказначейської служби України у м. Чернігові щодо не передбачених на зазначену мету коштів у бюджеті Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік (бюджет затверджений розпорядженням начальника Чернігівської міської військової адміністрації від 29.12.2023 року № 407, від 15.02.2024 № 78, від 04.03.2024 року № 127. Пропозиції управління щодо внесення змін до рішення про місцевий бюджет перебуває на розгляді.

Ураховуючи вищезазначене, у зазначений у позовній заяві період з 19.11.2021 по 31.03.2024 не було вжито заходи ЗАТ «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. щодо звернення до органу місцевого самоврядування з питання виконання судового рішення від 31 травня 2021 року у справі № 927/1152/15 (927/118/21) та ухвали від 04.01.2024 по даній справі, накази Господарського суду від 04.01.2022 та від 04.01.2022 по справі № 927/1152/15 (927/118/21) до Чернігівської міської ради та/або до виконавчого комітету Чернігівської міської ради на виконання не надавалися.

Також відповідач зазначає, що виконавчий комітет Чернігівської міської ради не є виконавчим органом, який здійснює функції, пов`язані з управлінням коштами бюджету Чернігівської міської територіальної громади і організації бюджетного процесу.

Відповідно до Указу Президента України від 07 лютого 2023 року № 69/2023 «Про утворення військової адміністрації», враховуючи вимоги Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 року № 252, розпорядженням начальника Чернігівської міської військової адміністрації від 07.12.2023 року «Про затвердження бюджету Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік» затверджено бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік зі змінами та доповненнями.

Ураховуючи зазначене, твердження позивача щодо добровільного невиконання Чернігівською міською радою рішення суду є помилковим, оскільки у даному випадку саме позивач не надав виконавчий документ до органу місцевого самоврядування для його добровільного виконання.

30.04.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь від 30.04.2024 на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач доводи відповідача, викладені у відповідній заяві по суті справи, вважає такими, що не спростовують обґрунтованість позовних вимог.

На думку товариства, доводи органу місцевого самоврядування по своїй суті суперечать один одному і не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання, яка настає незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження та виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідач процесуальним правом на подання заперечення, а треті особи - письмових пояснень щодо позову не скористались.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до Господарського суду Чернігівської області не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

згідно п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс введений в дію з 21.10.2019. З дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені ст. 11 Цивільного кодексу України, згідно з п. 3 ч. 2 якої підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» в особі ліквідатора Пилипенко Т.В. до Чернігівської міської ради про стягнення 648 387 грн 84 коп. задоволено частково; присуджено до стягнення з Чернігівської міської ради на користь Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» 543 540 грн 00 коп. завданої майнової шкоди та 8 153 грн 10 коп. судового збору.

За правилами ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Таким чином, рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21) є таким, що набрало законної сили 18.11.2021.

Судове рішення є обов`язковим до виконання (ст. 1291 Конституції України).

Одним із основних принципів господарського судочинства є обов`язковість судового рішення (ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

В той же час, п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету:

1) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

2) відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету).

04.01.2022 на примусове виконання вищевказаних судових рішень Господарським судом Чернігівської області були видані накази та направлені на адресу ліквідатора Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В.

Зі змісту позову та доданих до нього документів вбачається, що з огляду на невиконання відповідачем в добровільному порядку рішення суду у справі № 927/1152/15 (927/118/21) позивач звертався до Управління Державної казначейської служби України у місті Чернігові Чернігівської області (надалі - Казначейство) із заявою від 21.11.2022 № 02-05/47 про примусове виконання рішення з проханням прийняти виконавчий документ до виконання та стягнути з Чернігівської міської ради 543 540 грн 00 коп. завданої майнової шкоди шляхом перерахування грошових коштів на рахунок товариства.

Листом від 02.12.2022 № 04-09-08/1655 «Щодо розгляду заяви» Казначейство повернуло товариству як стягувачу виконавчий документ; відповідні дії останнього обумовлені тим, що Чернігівська міська рада як боржник в Управлінні не обслуговується, не має відкритих рахунків та бюджетних призначень; натомість на обслуговуванні в Управлінні з наявними відкритими рахунками значиться Виконавчий комітет Чернігівської міської ради.

19.06.2023 позивач (стягувач) повторно звернувся до Казначейства з питання прийняття відповідного виконавчого документа до виконання та стягнення з боржника коштів (заява від 16.06.2023 № 37 про примусове виконання рішення).

Однак листом від 05.07.2023 № 04-09-08/775 Казначейство повторно повернуло стягувачеві виконавчий документ з аналогічних підстав; додатково Казначейство повідомило товариство про те, що в наказі про стягнення 543 540,00 грн завданої майнової шкоди йдеться про стягнення коштів з боржника - Чернігівської міської ради, а не про списання коштів місцевого бюджету для відшкодування шкоди.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2024 постановлено:

заяву від 21.12.2023 № 02-05/84 Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Пилипенко Т.В. про зміну порядку виконання судового рішення задовольнити;

змінити порядок виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21) в частині стягнення з Чернігівської міської ради на користь Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» 543 540 грн 00 коп. завданої майнової шкоди;

стягнути на користь Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» 543 540 грн 00 коп. майнової шкоди, завданої Чернігівською міською радою, шляхом безспірного списання грошових коштів з бюджету Чернігівської міської територіальної громади за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених рішенням Чернігівської міської ради про бюджет міської територіальної громади на зазначену мету.

На виконання ухвали суду від 04.01.2024 був виданий наказ, який був скерований позивачем до органу державної казначейської служби (заява від 14.02.2024 № 02-05/17).

З листа від 21.03.2024 № 03-26-08/471 Казначейства вбачається, що останнє 26.02.2024 листом № 03-26-07/311 повідомило Чернігівську міську раду про надходження наказу, виданого Господарським судом Чернігівської області 04.01.2024 по справі № 927/1152/15 (927/118/21).

Листом від 15.03.2024 № 88/2-01/2024 Фінансове управління Чернігівської міської ради повідомило Казначейство про те, що в бюджеті Чернігівської міської територіальної громади на 2024 рік, затвердженому розпорядженням начальника Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області № 407 від 29.12.2023, № 78 від 15.02.204 та № 127 від 04.03.2024, призначення на зазначену мету не передбачені.

Керуючись п. 44 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Казначейство 20.03.2024 листом від 19.03.2024 № 03-26-08/461 запропонувало Фінансовому управлінню Чернігівської міської ради внести зміни до рішення про місцевий бюджет або виділення коштів з резервного фонду місцевого бюджету для виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2024 по справі № 927/1152/15 (927/118/21) щодо стягнення на користь Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» 543 540 грн 00 коп. майнової шкоди.

Наведене вище свідчить про те, що на день звернення з позовом до суду рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21), яке набрало законної сили 18.11.2021, залишається невиконаним, що суперечить згаданому вище одному з принципів господарського судочинства.

Ухвалюючи дане рішення, суд враховує наступне:

зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Права та інтереси кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі № 918/631/19.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є територіальні громади. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. (частина перша статті 169 ЦК України). Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. (стаття 172 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати органи місцевого самоврядування.

Територіальні громади відповідають за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 175 ЦК України).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див.рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№ 2)» (Burdov. Russia (№ 2), § 96-97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15 січня 2009 року).

15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).

Усвідомлюючи необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 31; № у ЄДРСР 74838873) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідні висновки місцевого господарського суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.10.2023 по справі № 686/7081/21.

За правилами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду, враховуючи факт відсутності в матеріалах справи доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.05.2021 по справі № 927/1152/15 (927/118/21), у позивача виникло право вимоги до органу місцевого самоврядування, як боржника, щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме: 189 022,62 грн - нарахований на суму боргу індекс інфляції та 38 587,67 грн - три проценти річних з простроченої суми.

Відповідні нарахування здійснені позивачем за період з 19.11.2021 по 31.03.2024.

Заперечення щодо розміру та періоду здійснених позивачем нарахувань від відповідача до суду не надходили.

Правильність здійснених позивачем нарахувань перевірена судом за допомогою Калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій Інформаційно-правової системи ЛІГА:ЗАКОН.

При цьому, суд зазначає, що інфляційні нарахування фактично здійснені позивачем за період з 19.11.2021 по 29.02.2024.

Заперечення відповідача про необхідність попереднього звернення стягувача до Чернігівської міської ради з вимогою добровільно виконати рішення суду відхиляються судом, адже Чернігівська міська рада, як відповідач у даній справі, була обізнана зі змістом рішення суду від 31.05.2021, яке набрало законної сили і підлягає обов`язковому виконанню.

Відповідно, саме Чернігівська міська рада була зобов`язана вжити заходів щодо добровільного виконання рішення, не чекаючи початку його примусового виконання.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишаються поза увагою як такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи дане рішення, суд додатково враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19 стосовно того, що згідно зі статтями 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання грошових зобов`язань є безпідставними та необґрунтованими.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 3 414,15 грн, який в повному обсязі покладається на відповідача.

У відповідності з ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Враховуючи відсутність у Чернігівської міської ради відкритих рахунків в органі державного казначейства та неможливість пред`явлення позивачем виконавчого документа для примусового виконання в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», суд вважає за необхідне визначити порядок виконання рішення суду.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Частиною 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема:

отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, при цьому забезпечуючи:

здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

За змістом ст. 11, 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать, зокрема такі власні (самоврядні) повноваження: складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Зважаючи на вищенаведене, суд визначає порядок виконання рішення суду про стягнення 189 022 грн 62 коп. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 38 587 грн 67 коп. трьох процентів річних з простроченої суми та 3 414 грн 15 коп. судового збору шляхом стягнення грошових сум за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської міської ради з відкритих в органі Державної казначейської служби України рахунків Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, оскільки за відсутності у Чернігівської міської ради відкритих в органі Казначейства рахунків, будь - якого іншого порядку виконання судового рішення законодавством не передбачено.

В протилежному випадку, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий суд, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася як Висока Договірна Сторона, яка гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

При цьому, суд зазначає, що у спірних правовідносинах Виконавчий комітет як виконавчий орган Чернігівської міської ради виступає лише в якості розпорядника бюджетних коштів, який відкриває в органі державної казначейської служби рахунки, у т.ч. і для забезпечення асигнувань Чернігівської міської ради. Тобто, в даному випадку Виконавчий комітет не має власних коштів.

Керуючись ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 123, 129, 233, 238, 239, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» в особі ліквідатора Пилипенко Т.В. до Чернігівської міської ради про стягнення 227 610 грн 29 коп. задовольнити повністю.

Стягнути на користь Закритого акціонерного товариства «Інтерліс» (14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 11; код 32094901) за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської міської ради з відкритих в органі Державної казначейської служби України рахунків Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7; код 04062015) 189 022 грн 62 коп. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 38 587 грн 67 коп. трьох процентів річних з простроченої суми та 3 414 грн 15 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2024.

Суддя А.С.Сидоренко