Постанова

від 27.03.2024 по справі 761/42920/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 761/42920/21

провадження № 61-5091св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ритуальна служба Спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новак Наталія Юріївна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 1 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Савицького О. А., та постанову Київського апеляційного

суду від 7 березня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - РС

СКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», Ритуальна служба) про визнання особи користувачем місця родинного поховання.

В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна тітка ОСОБА_3 8 січня 2021 року він уклав з ритуальною службою договір-замовлення щодо кремації тіла ОСОБА_3 та зберігання праху останньої до його поховання у встановленому порядку.

Протягом останніх кількох років він доглядає місце поховання своїх родичів на Лісовому кладовищі міста Києва (ІНФОРМАЦІЯ_2), де, у тому числі, поховані батьки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також її бабуся ОСОБА_6 .

Протягом 2021 року позивач як єдиний спадкоємець ОСОБА_3 за законом вирішував питання щодо захоронення її праху разом з батьками на вказаному місці поховання, однак відповідач йому повідомив, що користувачем місця поховання на Лісовому кладовищі міста Києва є ОСОБА_2 . Вказана особа йому невідома.

За таких обставин просив визнати його користувачем місця родинного поховання на Лісовому кладовищі міста Києва (ІНФОРМАЦІЯ_3), що розташоване на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 1 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведення вимог позову належними і допустимими доказами.

Постановою Київського апеляційного суду від 7 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Новак Н. Ю., задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 1 листопада 2022 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога

ОСОБА_1 про визнання його користувачем місця родинного поховання на Лісовому кладовищу міста Києва, за умови, що таке право належить іншій особі

( ОСОБА_2 ), не може бути вирішена без залучення останньої до участі у справі відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що Ритуальна служба не є неналежним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 , тому цей позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новак Н. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 1 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 7 березня 2023 року і ухвалити нове рішення яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій статей 2, 6, 11, 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», що призвело до помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 є користувачем місця поховання № ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказує про помилкове відхилення судом апеляційної інстанції клопотання представника позивача про зобов`язання відповідача надати витяги з Книги реєстрації поховань та перепоховань і Книги реєстрації надмогильних споруд із зазначенням користувача місця поховання ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), про обов`язок суду застосували принцип jura novit curia («суд знає закони»).

На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково розглянули в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження.

Також вважає порушенням норм процесуального права розгляд судами попередніх інстанцій справи за відсутності ОСОБА_2 , неповідомленої про дату, час і місце розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме: суди не дослідили зібрані у справі докази; розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є двоюрідним племінником ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

8 січня 2021 року ОСОБА_1 уклав з Ритуальною службою Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» договір-замовлення щодо кремації тіла ОСОБА_3 та зберігання праху останньої до його поховання в передбаченому законом порядку.

22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 і 25 жовтня 2021 року звернувся до РС

СКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» із заявою про демонтаж незаконно встановленого пам`ятника померлій ОСОБА_3 на місці ІНФОРМАЦІЯ_2 Лісового кладовища

у місті Києві.

З листа РС СКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» від 29 жовтня 2021 року № 1748 суди встановили, що користувачем спірного місця поховання на Лісовому кладовищі (ділянка ІНФОРМАЦІЯ_2) є ОСОБА_2

Суди встановили, що на 26 місці у 5 ряду ділянки 101 на Лісовому кладовищі у місті Києві поховані батьки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також її бабуся ОСОБА_6 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати

Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 760/30720/21

(провадження № 61-10885св 23) Верховний Суд зазначив, що «вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив про його пред`явлення до неналежного відповідача - Ритуальної служби, зазначивши, що належним у цій справі відповідачем є користувач місця поховання на Лісовому кладовищі (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_2 .

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно з преамбулою Закону України «Про поховання та похоронну справу» цей Закон визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»:

- місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

- користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).

Таким чином, свідоцтво про поховання видається особі, яка є користувачем відповідного місця поховання, тобто здійснила перше поховання на відведеному місці поховання.

Вважаючи ОСОБА_2 користувачем спірного місця поховання (місця родинного поховання), суд апеляційної інстанції не врахував, що таке право відповідно

до статті 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» має бути підтверджено свідоцтвом про поховання.

За таких обставин висновок апеляційного суду про визнання ОСОБА_2 користувачем спірного місця поховання (місця родинного поховання) виключно на підстав і листа відповідача від 29 жовтня 2021 року № 1748 є передчасним.

Крім того, ухвалою від 7 лютого 2023 року за клопотанням представника

ОСОБА_1 - адвоката Новак Н. Ю. апеляційний суд витребував у відповідача всю наявну інформацію щодо користувача місця поховання на Лісовому кладовищі (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_2 (місце проживання, місце реєстрації, інші відомості).

На виконання вимог вказаної ухвали РС СКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», крім інформації, яка міститься у його

листі від 29 жовтня 2021 року № 1748 надало апеляційному суду лише адресу місця проживання ОСОБА_2 , не вказавши її імені та по батькові.

Суд апеляційної інстанції не перевірив надані представником позивача доказів про відсутність у місті Бровари будинку з офіційною адресою, що надана відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки процесуальній поведінці відповідача, який у розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу» є спеціалізованим комунальним підприємством, що видає відповідне свідоцтво про поховання (стаття 25) та здійснює реєстрацію поховання та перепоховання померлих (стаття 27) і передчасно вважав ухвалу про витребування доказів виконаною відповідачем у повному обсязі.

За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовані вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суд апеляційної інстанції внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо дійсного користувача місця поховання на Лісовому кладовищі (ІНФОРМАЦІЯ_2), тому висновок апеляційного суду про те, що його користувачем є ОСОБА_2 і, як наслідок, про пред`явлення позову до неналежного відповідача, є передчасним, а ухвалене судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки щодо вирішення питання про склад сторін у справі, викладені після подання касаційної скарги, у постанові

від 31 січня 2024 року у справі № 760/30720/21 (провадження № 61-10885св 23), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати викладене, встановити користувача місця поховання на Лісовому кладовищі у місті Києві (ІНФОРМАЦІЯ_2) і ухвалити судове рішення у такому чутливому і делікатному позові відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новак Наталія Юріївна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 7 березня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк