Постанова

від 04.06.2024 по справі 5016/1659/2011

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 5016/1659/2011(12/63)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль: не з`явився

від Приватного підприємства Панорама-Инвест: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 року про відмову у видачі дублікату наказу, суддя в І інстанції Олейняш Е.М., повний текст якої складено 14.03.2024, в м. Миколаєві

у справі №5016/1659/2011(12/63)

за заявою: Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль

про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль

до відповідача: Приватного підприємства Панорама-Инвест

про стягнення 18 849,04 грн

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 у справі №5016/1659/2011(12/63) відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу по справі №5016/1659/2011(12/63) від 12.07.2011.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що в силу приписів ч. 5 ст. 12 та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції чинній станом на 17.06.2018) у зв`язку з поверненням виконавчих документів стягувачу відбулось переривання строку пред`явлення виконавчих документів до виконання. Відтак, накази суду від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63) могли бути пред`явлені до виконання в період з 20.06.2018 (дати завершення виконавчого провадження) по 20.06.2021 (трирічний строк), тобто в період до запровадження в Україні карантину, а в подальшому воєнного стану.

Пропуск стягувачем встановленого для пред`явлення виконавчих документів до виконання строку становить більше 2,5 років, що є надмірним. Заявник зазначає, що оригінали наказів від органів ДВС не отримував. Проте суд зазначив, що, у зв`язку зі спливом строків зберігання матеріалів виконавчого провадження та реєстрів поштової кореспонденції, суд позбавлений можливості достовірно встановити дати направлення, а також дати отримання / не отримання стягувачем поштової кореспонденції від Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві, а саме: постанов про повернення виконавчих документів стягувачу та оригіналів наказів Господарського суду Миколаївської області.

Крім того, суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів, що стягувач з розумним інтервалом часу цікавився провадженням у його справі на стадії виконання судового рішення. Заявник, не наводить жодних об`єктивних доводів та доказів на їх підтвердження, які б дозволяли суду стверджувати про поважність причин пропуску строку. В суду відсутні правові підстави для визнання причин пропуску строку пред`явлення виконавчих документів до виконання поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням в країні воєнного стану.

Враховуючи, встановлення судом відсутності правових підстав для поновлення строку на пред`явлення виконавчих документів до виконання, як наслідок, в суду відсутні правові підстави для видачі дублікатів виконавчих документів.

25.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 у справі №5016/1659/2011(12/63) скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначив, що оригінал виконавчого документу стягувачем отримано не було та докази його отримання в матеріалах справи відсутні, тому відповідний факт є головною перешкодою для виконання рішення суду. З огляду на те, що відділом державної виконавчої служби не підтверджено повернення оригіналу наказу господарського суду стягувачу після завершення виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виходячи з положень цього закону строк пред?явлення виконавчого документу є таким, що був перерваний пред?явленням виконавчого документу до виконання і розпочнеться заново із дати видачі дублікату наказу стягувачеві.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, відповідач зазначив, що протягом 12 років позивач не цікавився питання виконання спірного наказу, а також те, що позивачем не надано належних доказів того, що судовий наказ не було ним отримано.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 у справі №5016/1659/2011(12/63), призначено розгляд даної справи на 21.05.2024 о 12:15 та в подальшому оголошено перерву до 04.06.2024 о 14:15.

В судовому засіданні 04.06.2024 сторони не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2011 (суддя Семенов А.К.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Панорама- Инвест (код ЄДРПОУ 30459988) на користь Відкритого акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль (код ЄДРПОУ 30083966) 15 749 грн. 85 коп. боргу. Стягнуто з Приватного підприємства Панорама- Инвест (код ЄДРПОУ 30459988) на користь Відкритого акціонерного товариства „Миколаївська теплоелектроцентраль (код ЄДРПОУ 30083966) пеню в сумі 539 грн. 31 коп., 3 % річних в сумі 234 грн. 75 коп., 2 325 грн. 13 коп. суму, на яку збільшено борг з урахуванням індексу інфляції, а також 188 грн. 49 коп. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

12.07.2011 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2011 судом було видано відповідні накази.

Відповідно до наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63) даний наказ дійсний для пред`явлення державному виконавцю протягом 1 року до 12.07.2012.

Судом першої інстанції було встановлено, що наказ Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63) було пред`явлено до примусового виконання.

Матеріали справи не містять доказів пред`явлення стягувачем наказів до виконання.

15.08.2023 стягувач ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернувся до Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві із запитом щодо надання інформації про хід виконавчого провадження.

01.09.2023 Заводським відділом Державної виконавчої служби у місті Миколаєві на запит стягувача надано інформацію № 81566/20.11-35/11 від 01.09.2023 та повідомлено, що у Заводському відділі ДВС м. Миколаїв здійснювалось виконавче провадження ВП № 27915640 та ВП № 27915989 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63). Виконавче провадження 19.06.2018 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із тим, що згідно акту державного виконавця у боржника на момент перевірки відсутнє майно, на яке можливе стягнення.

Органом ДВС також зазначено, що надати більш вичерпну інформацію не виявляється можливим, оскільки виконавче провадження знищено згідно з п. 1-2 розділу 11 "Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання.

Крім того, надати копії доказів направлення або отримання ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" вищевказаних постанов разом з оригіналами вищевказаних наказів суду унеможливлюється, оскільки строк зберігання реєстрів кореспонденції становить 1 рік відповідно до Переліку Типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій зі зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

13.09.2023 стягувач ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернувся до Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві із запитом щодо надання довідки з інформацією щодо реєстру, відповідно до якого було здійснено поштове відправлення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та оригіналу наказу суду.

26.09.2023 Заводським відділом Державної виконавчої служби у місті Миколаєві видано довідку № 89501/20.11-35/1 від 26.09.2023, в якій зазначено, що виконавчі провадження з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63) завершено 19.06.2018 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження. Надання більш вичерпної інформації унеможливлюється, оскільки виконавче провадження знищено, у зв`язку з закінченням терміну його зберігання, надати копії доказів направлення або отримання ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" вищевказаних постанов разом з оригіналами вищевказаних наказів суду унеможливлюється, оскільки строк зберігання реєстрів кореспонденції становить 1 рік.

Стягувачем на підтвердження факту неотримання від органу ДВС постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а також оригіналу наказу долучено до матеріалів заяви Журнал реєстрації вхідної кореспонденції ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" за період з 14.06.2018 по 16.07.2018.

Наведене вище і стало підставою для звернення до суду з відповідною заявою про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу по справі №5016/1659/2011(12/63) від 12.07.2011.

Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку на видачу дублікату наказу, місцевий господарський суд виходив з відсутності правових підстав для поновлення строку на пред`явлення виконавчих документів до виконання, і як наслідок, відсутності правових підстав для видачі дублікатів виконавчих документів.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції щодо неповажності причин пропуску звернення до суду із заявою про видачу дублікату наказу, з огляду на таке.

Так, предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу по справі №5016/1659/2011(12/63) від 12.07.2011.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Підпунктом 19.4 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість, відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є втрата оригіналу наказу та звернення до суду із заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 10.09.2018 у справі № 5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 року у справі № 916/215/15-г).

При цьому, судова колегія зазначає, що дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акту. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка "Дублікат".

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою, заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази.

Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.

Заява про видачу дубліката виконавчого листа повинна містити необхідні відомості для вирішення питання видачі дубліката виконавчого листа. У таких заявах потрібно зазначати назви сторін виконавчого провадження, підстави для видачі дубліката виконавчого листа; посилання на докази, якими підтверджувались би втрата виконавчого листа.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 201/4043/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/14604/20-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 2-1053/10, від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10».

Дублікат виконавчого листа видається на підставі ухвали суду і його зміст має повністю співпадати з оригіналом, тобто відповідати резолютивній частині рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції станом на дату видачі наказу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції станом на 04.06.2011) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинний у редакції станом на 04.06.2011) строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Судова колегія звертає увагу, що 05.10.2016 набрав чинності Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 17.06.2018) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 17.06.2018) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 17.06.2018) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції чинній станом на 17.06.2018) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63) даний наказ був дійсний для пред`явлення державному виконавцю протягом 1 року до 12.07.2012. Даний наказ було пред`явлено до примусового виконання, однак матеріали справи не містять доказів пред`явлення стягувачем наказів до виконання.

Суд зазначає, що саме скаржник є ініціатором судового провадження, виконавчого провадження та, власне, стягувачем.

А тому саме на нього, як на стягувача, покладається обов`язок слідкувати за виконанням такого рішення суду в розумні інтервали часу. Саме лише подання заяви про поновлення строку для видачі дублікату наказу не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таку заяву. На підтвердження поважності причин пропуску строку необхідно навести поважні причини пропуску такого строку.

Разом з цим, лише 15.08.2023, тобто протягом приблизно 11 років з дня пред`явлення наказу до виконання, стягувач - ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернувся до Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві із запитом щодо надання інформації про хід виконавчого провадження.

У частині першій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечується, зокрема, надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження.

Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначений у Положенні про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 № 2432/5 (далі - Положення).

Розділ VІI Положення регламентує доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - Система) та отримання інформації із Системи.

За положеннями цього розділу доступ до інформації Системи сторонам виконавчого провадження забезпечується з використанням:

1) засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри через: вебпортал Міністерства юстиції України; Єдиний державний вебпортал електронних послуг в порядку, визначеному договором, укладеним між держателем Системи та держателем Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;

2) ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження, який зазначається в довідці про реєстрацію виконавчого документа та постанові про відкриття виконавчого провадження, через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України.

Система забезпечує: можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації; доступ сторонам виконавчого провадження до документів виконавчого провадження.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зокрема, реалізуючи права і виконуючи процесуальні обов`язки суб`єкти звернення повинні діяти добросовісно та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин та фактів, позаяк протилежне надає суду підстави для сумнівів в добропорядності сторін та їх представників.

Згідно рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08 червня 2021 року у справі № 918/333/13-г.

Закон надає право стороні виконавчого провадження, зокрема стягувачу, знайомитись з матеріалами виконавчого провадження з метою обізнаності зі стадією виконавчого провадження та вчиненими виконавцем діями.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що сторона виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак, таке очікування не може бути надто тривалим.

У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

У свою чергу, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях ст.341 ГПК України, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, ураховуючи права стягувача у виконавчому провадженні та наведені норми Положення, позивач, як стягувач у виконавчому провадженні мав право на доступ до його документів в Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Колегія суддів зазначає, що скаржник був обізнаний про відкрите державним виконавцем виконавче провадження та мав отримати ідентифікатор доступу до даного виконавчого провадження.

Тобто скаржник мав право та можливість отримати з Автоматизованої системи виконавчого провадження, інформацію про винесення державним виконавцем постанови про завершення виконавчого провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із тим, що згідно акту державного виконавця у боржника на момент перевірки відсутнє майно, на яке можливе стягнення.

Судова колегія наголошує, що стягував мав право ознайомитися з усіма матеріалами виконавчого провадження безпосередньо у державного виконавця.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 761/34973/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 208/2401/14-ц, суд зазначив: "заявник є позивачем у справі, не позбавлений можливості вільного та безоплатного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, знайомитись з ними на офіційному веб-порталі судова влада України, а безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Водночас, з матеріалів справи випливає, що позивач більше 11 років не цікавився та не слідкував за розглядом виконавчого провадження, ініціатором якого він і був.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що останнім за період з 2012 по 2023, були здійснені будь-які заходи з метою отримання інформації стосовно поданої ним заяви про відкриття виконавчого провадження, а саме направлені будь-які запити на пошту або електрону адресу виконавчої служби або інше.

Крім того, у разі незгоди із діями/бездіяльністю органів ДВС, зволіканням проведення виконавчих дій, позивач мав право їх оскаржити, чого зроблено не було.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

Позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, у тому числі на її завершальній стадії, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Посилання позивача у заяві про те, що у 2018 році останній звертався до відділу Державної виконавчої служби щодо надання інформації про хід виконавчого провадження з примусового виконання відповідного наказу не підтверджується жодним доказом та взагалі не містять конкретну дату звернення, тому відхиляються колегією суддів до уваги.

Також, колегія суддів зазначає, що у відповіді на запит позивача від 01.09.2023 Заводським відділом Державної виконавчої служби у місті Миколаєві надано інформацію та повідомлено, що у Заводському відділі ДВС м. Миколаїв здійснювалось виконавче провадження ВП №27915640 та ВП №27915989 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63).

Листом від 01.09.2023 Державною виконавчою службою було повідомлено позивача, що 19.06.2018 Виконавче провадження було завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із тим, що згідно акту державного виконавця у боржника на момент перевірки відсутнє майно, на яке можливе стягнення.

У вказаному листі від 01.09.2023 Заводським відділом Державної виконавчої служби у місті Миколаєві також повідомлено, що надати більш вичерпну інформацію не виявляється можливим, оскільки виконавче провадження знищено згідно з п. 1-2 розділу 11 "Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання. Надати копії доказів направлення або отримання ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" вищевказаних постанов разом з оригіналами вищевказаних наказів суду унеможливлюється, оскільки строк зберігання реєстрів кореспонденції становить 1 рік відповідно до Переліку Типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій зі зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Так, відповідно до частини першої 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Отже, за змістом цієї норми Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження простим поштовим відправленням.

Так, відповідно до п. 1, 2 розділу 11 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Відповідно до ст. 128 розділу 1 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, зі зазначенням строків зберігання документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, строк зберігання реєстрів на відправлену кореспонденцію становить 1 рік.

Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять матеріалів виконавчого провадження ВП №27915640 та ВП №27915989 з примусового виконання наказу Миколаївської області від 12.07.2011 у справі № 5016/1659/2011(12/63).

Так само матеріали не містять постанови державного виконавця від 19.06.2018 року про завершення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 5016/1659/2011(12/63).

З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень також не вбачається за можливе ознайомитись із матеріалами виконавчих проваджень ВП №27915640 та ВП №27915989.

Згідно листа від 01.09.2023 Виконавче провадження знищено згідно з п. 1-2 розділу 11 "Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, у зв`язку із закінченням терміну його зберігання.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами в розумінні ст.ст.73-76 ГПК України.

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що стягувач протягом більше 11 років не цікавився розглядом виконавчого провадження, ініціатором якого він і був, а зі спливом строків зберігання матеріалів виконавчого провадження та реєстрів поштової кореспонденції, неможливо встановити дати направлення, а також дати отримання/не отримання позивачем поштової кореспонденції від Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві, а саме постанови про повернення виконавчих документів стягувачу та оригіналів наказів Господарського суду Миколаївської області.

Заявником разом з відповідною заявою про видачу дублікату наказу було надано Журнал реєстрації вхідної кореспонденції ПрАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" за період з 14.06.2018 по 16.07.2018, що, на його думку, свідчить про факт неотримання від органу ДВС постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а також оригіналу наказу.

З цього приводу, колегія суддів зауважує, що на першій сторінці вказаного журналу зазначено, що його ведення розпочато 02.01.2018 і закінчено 13.08.2018, в той же час, заявником додано до суду відомості з даного журналу не за повний період обліку даного журналу, а лише за період з 14.06.2018 по 16.07.2018, тому вказані відомості не мають доказової сили, є неналежним доказом у розумінні ст.ст.74-76 ГПК України та не приймаються судом до уваги.

Також у заяві про поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу та видачі дублікату наказу заявник посилається на те, що на початку повномасштабного вторгнення Верховний Суд зауважив, що запровадження воєнного стану на території України є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Колегія суддів зазначає, що воєнний стан в Україні взагалі введений із 24.02.2022, тобто тривалий час після закінчення строку для пред`явлення наказу до виконання.

Введення в Україні воєнного стану із 24.02.2022 року не можуть слугувати об`єктивними та поважними підставами пропуску строку пред`явлення виконавчого документа в даній справі заявником до виконання, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова ВП ВС від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанова ВП ВС від 08.12.2022 у справі № 990/102/22), а доказів того, що під час воєнного стану було зупинено роботу виконавчої служби заявником не надано так само як і не надано пояснень та доказів яким чином запровадження воєнного стану не дало змоги пред`явити наказ до виконання (надіслати його поштою чи електронною поштою).

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред`явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд зазначає, що поновлення процесуального строку являє собою визнання судом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами. Якщо поновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Враховуючи вказане вище, господарський суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. При цьому, причини поважності пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст.86 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Отже, при розгляді заяви про поновлення пропущеного строку заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку з поданням відповідних доказів.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Водночас суд зазначає, що принцип обов`язковості виконання судового рішення не може нівелювати норми законодавства щодо строків для звернення з виконавчим документом, видача дублікату виконавчого документу, поновлення строку для видачі дублікату виконавчого документу, тощо. Обов`язковість виконання судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку для видачі дублікату наказу.

При цьому, сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки, визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець визначив, що рішення суду повинно виконуватися. Однак законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Встановлений Законом строк для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання необхідний для забезпечення рівності процесуального становища сторін, оскільки боржник не може необмежений час знаходитися під загрозою процедур примусового виконання судового рішення, тому закон надав суду право продовжити вказаний строк і лише у тому разі, якщо причини пропуску вказаного строку суд визнає поважними.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення стягувача, та були пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Судова колегія вважає, що наведені стягувачем аргументи не можуть свідчити про непереборність обставин, яка унеможливлювала пред`явлення наказу у передбачений законом строк до виконання, пропуск строку на пред`явлення наказу до виконання повністю залежав від суб`єктивного волевиявлення стягувача.

З огляду на вищевикладене, заява в частині поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання у даній справі правомірно не задоволена судом першої інстанції.

Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №2-836/11 (провадження №14-308цс19).

Оскільки заявник звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу після закінчення строку, встановленого для його пред`явлення до виконання, а в задоволенні його заяви про поновлення такого строку відмовлено, то заява Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль про поновлення пропущеного строку до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області та видачу дублікату наказу по справі №5016/1659/2011(12/63) від 12.07.2011 не узгоджується з положеннями пункту 19.4 «Перехідних положень» Розділу XI Господарського процесуального кодексу України, тому як вірно вказав суд першої інстанції, не підлягає задоволенню.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, постановленої з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 у справі №5016/1659/2011(12/63) слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 року у справі №5016/1659/2011(12/63) - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.02.2024 року у справі №5016/1659/2011(12/63) - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 10.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська